Закономірності функціонування злочинності

Реферат з теми:

Закономірності функціонування злочинності

Зміст

Вступ

Структурно-функціональні закономірності злочинності як системи

Соціальне відхилення і стабільність соціальних систем

Становлення соціальних класів у Російській соціальній державі

Висновок

Список літератури

Вступ

Посилення криміналогенності і кріміналоаналізації все більш широкого спектру різно галузевих суспільних відносин в Росії вимагає звернути увагу наукової спільноти на цілий ряд проблем функціонування даного явища в сучасних умовах.

Один з основоположних аспектів наукового пошуку - вивчення структурно-функціональних закономірностей функціонування злочинності, які забезпечують її життєздатність і розвиток. У результаті теоретичного узагальнення і емпіричних досліджень, проведених автором, можна сформулювати дані закономірності в наступному вигляді.

Структурно-функціональні закономірності злочинності як системи

В ідеальній моделі структури соціуму злочинців, оптимальною для будь-якого нормально функціонуючого суспільства, елементи та модулі, що виконують функцію її збереження та розвитку, це той стрижень, ядро, яке залишається незмінним при всіх змінах, коливаннях як у самій системі, так і поза нею. Елементи та модулі системи, що входять в її домінуючу частину, або, інакше, домінуюча частина всієї системи, тісно пов'язані не тільки один з одним на мікро рівні, але і з зовнішнім середовищем, більш загальною системою - на макро рівні, тобто й по вертикалі , і по горизонталі.

Відзначимо, що домінуюча частина злочинного соціуму як системи виконує важливу функцію: вона підтримує чисельність елементів системи у визначених межах, залучаючи і виховуючи все нові і нові покоління злочинців.

Ця функція - залучення в злочинне співтовариство нових членів, їх виховання і розвиток - складається із суми двох інших: функції збереження структури соціуму злочинців і функції підтримання балансу між його збереженням і розвитком. Виконання домінуючою частиною злочинного соціуму як системи цієї функції робить її надзвичайно важливою для нього як такого. Аналіз структури соціуму злочинців виявив міцну тенденцію - його домінуюча частина постійно прагне до зростання, а якщо цього не відбувається, то на допомогу приходить ротація в її лавах.

У даному випадку виникає питання, які категорії злочинців входять в не домінуючу частину соціуму злочинців. На думку більшості дослідників проблеми, їх всього дві - неповнолітні злочинці і рецидивісти. Ці дві категорії злочинців у сумі складають 45% від загальної чисельності зареєстрованих злочинців. Решта 55% - це люди, здійснивши - різні злочину один раз (домінуюча частина соціуму). І ця частина - 55% - соціуму злочинців найбільш рухлива, постійно змінюється, так як відомо, що більшість злочинців раз у своєму житті піддаються покаранню.

На основі аналізу вищевикладених положень, можна виділити ряд істотних особливостей, що характеризують злочинність як систему.

1. Соціум злочинців як система вносить необхідну дисгармонію в суспільство як більш загальну систему і служить, з одного боку, потенційним джерелом його соціальних змін, а з іншого - одним з елементів його соціальної стабільності.

2. Ідеальна модель соціуму злочинців як системи оптимальна і саме достатня. Це означає, з одного боку, можливість його нормального функціонування як системи, а з іншого - наявність умов, достатніх для цього. Іншими словами, соціум не зміг би існувати, якщо б не був оптимальний.

3. Оптимальність цілого зумовлює пропорційні, гармонійні відносини між його якісно різними частинами.

4. Пропорційність між елементами і модулями соціуму злочинців дозволяє йому нормально функціонувати в системі більш високого рівня (елементи соціуму як системи взаємодіють як всередині його - між собою - по горизонталі, так і з елементами і модулями більш і менш загальних систем по вертикалі).

5. Пропорція між елементами і модулями системи дозволяє говорити про такий собі стабільному стрижні, ядрі, скелеті, що збирає навколо себе інші - рухливі, мінливі елементи, і прогнозувати розвиток її якісних характеристик.

Межі середньої пропорційності між елементами і модулями плаваючі, іншими словами, існують певні задані параметри, всередині яких вони можуть змінюватися, варіюватися, але в цілому система буде залишатися в режимі оптимального функціонування. Або співвідношення між елементами і модулями комбінуються таким чином, що дозволяють системі функціонувати стабільно, оптимально.

Сукупність даних характеристик дозволяє прийти до висновку, що поряд з визначенням злочинності як соціального явища вона розглядається і через інші родові поняття, такі як стан і параметри суспільства, соціальна система, соціальний процес, побічний продукт цивілізації, показник соціальної патології та ін. Незважаючи на істотні відмінності перерахованих родових понять, що характеризують злочинність, її видові відмітні ознаки (соціальність, мінливість, масовість, сукупність діянь та інші), як правило, збігаються.

Нарешті, існують певні зв'язки і відносини між злочинністю та іншими соціальними явищами: економічними кризами, війнами, Алкоголізацією, самогубствами, психічними захворюваннями та іншими.

Соціальне відхилення і стабільність соціальних систем

Існування соціальних систем заснована на соціальних взаємодіях, які, у свою чергу, складаються з дій окремих соціальних акторів і їх груп. І якщо цінності, норми, соціальні позиції і т.п. утворюють формальну структуру соціуму, то соціальні дії являють собою змістовне наповнення цієї структури. Щонайменшої одиницею соціальної дії є поведінковий (або комунікативний) акт окремого індивіда. Соціальна дія завжди має місце в якоїсь соціальної ситуації.

Ситуація постає як констеляція об'єктів, між якими повинен бути зроблений вибір. Саме дію - це рішення серії проблем вибору, які чекають акторові, вона є тим, що збирається перетворити актор в ході своєї подальшої діяльності у відповідності з метою, до якої він прагне. Але дія не може бути абсолютно довільним - інакше воно не буде соціальним.

За М. Вебером, дія є соціальним, якщо воно спрямоване на досягнення певної мети (має сенс) і орієнтоване на іншого (інших) у своєму перебігу (тобто підкоряється якимсь правилам). Вибір способу діяльності (технології) здійснюється, виходячи з оцінки набору альтернатив дії, прийнятних в даних умовах, тобто дію в даній ситуації має узгоджуватися з якимись нормативними стандартами, що обмежують і звужуючими набір альтернатив поведінки в конкретних умовах дії.

Це означає, що процес діяльності індивіда є постійне вписування їм власних поведінкових актів у рамки, що задаються соціальною системою. Існують кордони, або межі варіабельності соціальних практик, які організують поведінка індивідів і груп у рамках соціальної системи, тобто ті межі, які слугують інструментом для визначення того, чи є дана дія прийнятним або воно виходить за рамки дозволеного. В якості таких меж виступають соціальні норми, засновані на соціальних цінностях, прийнятих у даному суспільстві. Порушення цих рамок порушує стабільність і рівновагу соціальної системи і загрожує їй дестабілізацією і руйнацією, і тому вона їх ретельно охороняє. Яким чином вона це робить, і які засоби служать для запобігання або ліквідації наслідків серйозних соціальних відхилень?

Соціальна система складається з індивідів, різних груп, спільнот і т.д. Для того, щоб підтримувати власну стабільність, їй необхідно мати точки з'єднання окремих елементів усередині системи, що забезпечують взаємодію і взаємозв'язок між елементами, що складають соціальне ціле. Саме тому при дослідженні стійкості соціальних систем важливо виходити не з поняття особистості, а з поняття соціальної ролі. Роль - місце і спосіб зчеплення індивіда із соціальною системою, засіб організації окремих особистостей (і груп) навколо соціальних функцій. Суспільна система існує завдяки розподілу соціальних функцій між соціальними одиницями.

Вона розподіляє соціальні обов'язки між соціальними позиціями, які займають соціальні агенти, наділяє цих агентів правами і обов'язками відповідно до займаними позиціями і створює правила поведінки для того, щоб стежити за тим, наскільки правильним буде поведінка індивідів, які займають дану соціальну позицію і виконують дану соціальну функцію. Суспільство висуває певний набір вимог до носіїв ролей (позицій) - рольові очікування - інституційно закріплені в соціальній системі правила поведінки в рамках виконання тієї чи іншої соціальної ролі.

Кожен індивід, як правило, має деяким набором таких ролей, які складають рольової набір особистості. У будь-якому суспільстві ми знаходимо інституційні визначення ролей, тобто визнані всіма членами суспільства (або його більшістю) уявлення про те, яка поведінка очікується від даних індивідів у різних умовах і взаємодію. Тут необхідно диференціювати всі види дії на ті, які вважаються допустимими і бажаними, і ті, які не заохочуються або навіть забороняються. Від носія ролі очікується, що він в умовах даної ситуації буде вести себе досить конкретним чином або, принаймні, у відносно конкретних межах.

Отже, реакція соціуму на поведінку актора буде різною: відповідність очікуванням веде до заохочення або, щонайменше, не викликає негативних санкцій; відхилення - до застосування негативних санкцій по відношенню до порушника соціального порядку, причому санкції будуть тим жорсткіше, чим серйозніше порушення, т . е. чим більш воно загрожує збереженню рівноваги системи. «Правильне», адекватне проходження що поведінковим, злагоджене виконання соціальних функцій на рівні статусно - рольових позицій функціонально необхідно для того, щоб система залишалася в стабільному з-стоянні, що характеризується високим ступенем інтеграції елементів структури, і була здатна справлятися з внутрішніми конфліктами, які в іншому випадку можуть стати для неї фатальними.

Стійкість соціальної системи можлива тільки в тому випадку, коли в якихось межах люди надходять відповідним чином, у відповідний час і у відповідному місці. Крім того, дуже важливо, щоб інші знали, чого можна очікувати від даного індивіда. Мова йде про взаємність соціальних очікувань, тобто про те, що індивід, що діє в рамках допустимого в даному соціумі, вважає себе вправі очікувати від інших членів соціуму такого ж послуху по відношенню до норм.

Значить, соціальні норми і цінності існують лише остільки, оскільки існує група людей, що визнає їх як зразок і орієнтир діяльності. Саме згода більшості членів соціуму щодо базових норм і цінностей робить суспільство життєздатним, стабільним, здатним вирішувати свої внутрішні конфлікти і відповідати викликам ззовні. У таких суспільствах негативні девіації носять епізодичний і часто випадковий характер.

Отже, соціальна система складається з різноманітних ролей і рольових очікувань, кожна з яких забезпечує задоволення тих чи інших потреб соціальної системи. Стабільність передбачає: а) певний рівень орієнтованості діючих акторів на проходження деяким нормам діяльності, тобто їх схильності до дії відповідно з певними очікуваннями, а не ухилення чи опору їм, і до застосування відповідних санкцій, позитивних чи негативних, до інших одиницям у зв'язку з їх очікуваним дією, ухиленням або опором; б) пов'язаності і узгодженості ролей та функцій між собою як взаємодоповнюючих елементів єдиної системи.

Становлення соціальних класів у Російському соціальній державі

У багатьох країнах, стимулом побудови держави загального добробуту з'явилися труднощі, викликані кризами, війнами. У Скандинавії стимулом послужила Велика Депресія кінця 1920-их - початку 1930-их, в Німеччині - Друга Світова війна, в Росії - розпад Радянського Союзу. Не існує єдиної моделі соціальної держави, яка могла б бути представлена як універсальна і яка могла б бути застосована до всіх країн, оскільки крім світового досвіду, існує історичний досвід і специфічні риси кожної країни.

У роки перебудови відбулися зміни держави, суспільства в усіх сферах: у політичній, економічній, культурній, соціальній. Щодо змін в останній сфері, можна сказати, що всі прошарки російського суспільства мали різні цілі та інтереси. У той час взаємодіяли різні соціальні сили. З одного боку, «старі» структури, модель «два + один» (два дружні класи і соціальний прошарок інтелігенції), в якій соціальний статус визначався не майновим відмінністю, а владою і престижем. І з іншого боку, «нові» класи, включаючи клас «підприємців», що зароджуються на основі приватної власності.

Хто склав клас так званих «підприємців», що у наступні роки стали називати «вищим класом», «елітою»?

Природно значна частина старої партійної, державної, господарської еліти, яка поєднувала свої державні пости з заняттям приватним бізнесом.

Контроль за виплатою податків приватних підприємств та установ практично не існував, податкова система, законодавча база у процесі становлення, процвітала корупція, в тому числі й державного апарату.

Що стосується класу «трудящих», то він засмутився. По-перше, ті, хто зміг проявити досить активну позицію до змін у суспільстві, склали, по суті, «середній клас». Так утворилася основа, на якій повинна будуватися політика соціальної держави. По-друге, самі активні, які вловили «запах» серйозних змін, замінили частково «номенклатуру», вже в новій якості, перехопивши владу і забезпечивши собі хорошу матеріальну базу. По-третє, були і ті, хто не зміг швидко адаптуватися до нових умов життя, переламати свої звички, перетворилися на «нижчий клас».

Основною формою закріплення громадського порядку в Російській Федерації є Конституція країни, згідно з якою Російська Федерація оголошена «соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини».

На думку А.Ф. Храмцова соціальна держава - це "особливий тип держави, що виникла в результаті широкого історичного компромісу різноспрямованих політичних і соціальних сил в інтересах усіх верств суспільства, заснованого на усвідомленні зони об'єктивних загальних інтересів контрагентів соціального протиборства і необхідності її подальшого розширення за допомогою активної, що спирається на економічну ефективність і політичну стабільність, соціальної політики ».

Проголосивши Росію соціальною державою ще в 1993, тільки з роками з'явилася можливість вибудовувати систему, яку в майбутньому можна буде назвати соціальною державою, в повному розумінні цього слова, на концептуальному, нормативному та практичному рівні.

В основі соціальної держави повинен лежати той діапазон державної політики, який націлений на просування добробуту його населення, на підвищення єдності в суспільстві. Це припускає істотну урядову відповідальність у рамках соціальної безпеки, охорони здоров'я, освіти, забезпечення житла, соціального забезпечення, соціального страхування з безробіття, допомога багатодітним сім'ям, пенсій і так далі.

Однак що можна говорити, якщо, наприклад, монетизація пільг тільки посилила ситуацію в країні. У результаті, значна частина знаходяться за межею бідності взагалі позбавлена доступу до державної соціальної підтримки.

Відповідно до класичного визначення вищого класу Е. Гідденс, він являє собою «незначна меншість людей, які мають і багатством, і владою, а крім того можливістю передати свої привілеї наступного покоління».

Так ось розглядаючи Росію важливо відзначити, що наш вищий клас не клас потомствених аристократів і багатіїв зі «старими грошима» як, наприклад, у Великобританії. У нашій країні членів вищого класу зі «старими грошима» практично немає, вони лише починають з'являтися, при цьому походження їхніх статків не відрізняється прозорістю. За матеріалами журналу Forbes, Т. Паніна зазначила, що «дві третини приватного капіталу в Росії« виросло »з спадщини колишнього СРСР, з того, що було створено руками іншого покоління. І лише третина підприємців створили свою справу «на порожньому місці», з нуля ».

Середній клас, хоч і утворювався, але досить повільно. Так на початку 90-х рр.. Указом Президента Російської Федерації була введена нова «межа бідності», яка встановлює кордон «фізіологічного виживання», за цим критерієм 30 млн. чоловік, тобто 20% населення знаходилося за цією межею. Якщо використовувати загальноприйняту методику, то за межею прожиткового мінімуму виявилося 9 / 10 населення Росії. В останні роки видно прогрес, принаймні, по саме ототожнення індивідів з якою-небудь із соціальних груп. 55% росіян віднесли себе до середнього класу, 41% - до бідних, і лише 1% відносить себе до вищого класу.

У сучасній Росії можна говорити про усталеній системі стратифікації з працею. Залишаються відкритими питання про її чисельний склад не тільки всередині своєї групи, але і про розподіл між регіонами. Росія не буде вважатися соціальною державою, поки не задовольнить всі загальноприйняті критерії.

Висновок

злочинність соціальний відхилення стабільність

Статистично значимі відносини між компонентами злочинності, а також між злочинністю та іншими соціальними процесами (системами) свідчать про те, що злочинність володіє таким найважливішим системною цілісністю.

Поряд з цим злочинність несе певну функціональне навантаження, характеризується якісною визначеністю, системним якістю, «одержуваним» від суспільства і «переданим» своїм елементам - окремим злочинів. Однак для розгляду цих питань необхідно переходити до мета системі - суспільству, в рамках якого тільки й можна зрозуміти злочинність.

Люди і їх спільна діяльність складають природну передумову суспільства як системи. Раз виникнувши, суспільство розвивається за законами цілого. Злочинність органічна система і як сукупне ціле має свої передумови, і її розвиток у напрямку цілісності полягає саме в тому, щоб підпорядкувати собі всі елементи суспільства або створити з нього ще недостатній їй органи.

Таким шляхом злочинна система в ході історичного розвитку перетворюється в цілісність.

Список літератури

1. Аберкромбі Н., Хілл С., Тернер Б.С. Соціологічний словник. - К.: Вид-во Казан. ун-ту, 2007.

2. Соціологічна енциклопедія: У 2 т. Т.2 / Національний суспільно-науковий фонд / Г.Ю. Семигин, В.М. Іванов. - М.: Думка, 2008.

3. Парсонс Т. Про структуру соціальної дії. М.: Академічний Проект, 2006.

4. Вебер М. Вибране. Образ суспільства. М.: «МАУП», 2008.