Философские аспекты культуры /Укр./

ФСЦлософськСЦ аспекти сучасноСЧ культури

Якщо порСЦвнювати визначення культури в рСЦзноманСЦтних словниках, працях фСЦлософСЦв СЦ вчених, то можна виявити СЦстотнСЦ розходження мСЦж ними. РЖ це не випадково. Культура - надзвичайно багатопланове явище, що охоплюСФ всСЦ сфери життя особистостСЦ СЦ суспСЦльства. ВСЦдповСЦдь на питання: що таке культура, - передбачаСФ СЦ вСЦдповСЦдь на питання: як вона виникла СЦ чому СЦснують рСЦзноманСЦтнСЦ, а в рядСЦ вСЦдношень несумСЦрнСЦ культури.

ТермСЦн тАЬкультуратАЭ походить вСЦд латинського cultura тАЬоброблення, виховання, утворення, розвиток, шануваннятАЭ СЦ вказуСФ на те, що спочатку пСЦд культурою розумСЦвся цСЦлеспрямований вплив на природу: оброблення тАЬкультивуваннятАЭ грунти, а також виховання людини. У пСЦзньоримськСЦй СЦмперСЦСЧ, а потСЦм СЦ в епоху середньовСЦччя поняття культури асоцСЦюСФться з мСЦським укладом життя СЦ пов'язаними з ним благами цивСЦлСЦзацСЦСЧ. У епоху ВСЦдродження культура визначалася як ознака особистоСЧ досконалостСЦ. У цей перСЦод виникаСФ тенденцСЦя ототожнення культури з рСЦзноманСЦтними областями духовноСЧ дСЦяльностСЦ: наукою, що зароджуСФться, мораллю, мистецтвом, фСЦлософСЦСФю, релСЦгСЦСФю. Культура розглядаСФться як сукупнСЦсть зразкСЦв поведСЦнки, як продовження античноСЧ традицСЦСЧ духовноСЧ дСЦяльностСЦ. У названому значеннСЦ поняття культури проСЦснувало аж до XVIII сторСЦччя, коли воно узвичаСЧлося соцСЦальнСЦй думцСЦ.

ФСЦлософи ПросвСЦтництва розглядають культуру як якусь специфСЦчну автономну СЦ самоцСЦнну сферу людськоСЧ дСЦяльностСЦ. НайважливСЦший аспект культури в СЧхньому розумСЦннСЦ - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довСЦльних думок, поставити перед людством унСЦверсальнСЦ значимСЦ цСЦлСЦ СЦ пСЦдпорядкувати собСЦ соцСЦальнСЦ змСЦни. ПросвСЦтництво виробило систему критерСЦСЧв, вСЦдповСЦдно до яких вСЦдбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна дСЦяльнСЦсть повинна бути СЦнтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто вСЦдтворювати, але постСЦйно розширювати сферу людських можливостей. На змСЦну поняттю оригСЦнального в традицСЦйному змСЦстСЦ тобто висхСЦдного до початкСЦв споконвСЦчно древнього, котрому слСЦд наслСЦдувати як зразку, приходить поняття оригСЦнальностСЦ як новаторства. Але реальна суть культури СЧСЧ специфСЦка обмежувалася рамками духовноСЧ дСЦяльностСЦ як якоСЧсь абсолютноСЧ свободи людського розуму.

Кант розрСЦзняСФ культуру умСЦння СЦ культуру дисциплСЦни. УмСЦння припускаСФ спроможнСЦсть реалСЦзувати цСЦлСЦ, а дисциплСЦна - спроможнСЦсть ставити осмисленСЦ цСЦлСЦ СЦ звСЦльняти нашу волю вСЦд деспотизму бажань, що позбавляють нас можливостСЦ зробити розумний вибСЦр. Кант обмежуСФ поняття культури межами науки СЦ мистецтва. У науцСЦ концентруСФться законодавча сила мистецтва, у мистецтвСЦ - продуктивна сила уяви. Вони протилежнСЦ також, як об'СФктивне знання СЦ суб'СФктивне почуття. Проте вСЦдношення науки СЦ мистецтва Кант розглядаСФ як вСЦдношення додатковостСЦ.

У XIX сторСЦччСЦ в культурСЦ стали бачити насамперед систему цСЦнностей СЦ СЦдей, що рСЦзняться по СЧхнСЦй ролСЦ в життСЦ СЦ самоорганСЦзацСЦСЧ суспСЦльства того або СЦншого типу. Гегель розглядаСФ культуру як початкове СЦ завершальне тАЬфСЦлософСЦятАЭ ланка самопСЦзнання абсолютноСЧ СЦдеСЧ. ГегелСЦвська, а слСЦдом за нСЦй СЦ марксистська теорСЦя СФдиноСЧ лСЦнСЦйноСЧ еволюцСЦСЧ були пСЦдданСЦ критицСЦ в рядСЦ концепцСЦй культури XIX-XX стст. зокрема, у концепцСЦСЧ тАЬлокальних цивСЦлСЦзацСЦйтАЭ Шпенглер розглядав культури народСЦв як замкнутСЦ , самодостатнСЦ, неповторнСЦ органСЦзми, що проходять у своСФму розвитку стадСЦСЧ виникнення, розквСЦту, надламу, а потСЦм занепаду СЦ загибелСЦ. РЖдея множинностСЦ культур виводиться Шпенглером СЦз факту своСФрСЦдноСЧ переривчастостСЦ СЦсторичного процесу.

Марксистська концепцСЦя культури базуСФться на принципах матерСЦалСЦстичного розумСЦння СЦсторСЦСЧ, найважливСЦшими засадами якоСЧ СФ економСЦчний детермСЦнСЦзм СЦ теорСЦя суспСЦльно-економСЦчних формацСЦй. З цього погляду кожноСЧ формацСЦСЧ вСЦдповСЦдаСФ свСЦй тип культури, а класовСЦ протирСЦччя СФ причиною подСЦлу СФдиноСЧ культури на тАЬдвСЦ культуритАЭ, що вСЦдповСЦдають двом основним класам формацСЦй. Класовий пСЦдхСЦд до пояснення та оцСЦнцСЦ культурних явищ абсолютизуСФться. Проте це не означаСФ тотального заперечення спадкоСФмностСЦ культурного процесу, що носить виборчий характер. Не заперечуСФ марксизм СЦ загальнолюдського змСЦсту культури, але вважаСФ, що воно пСЦдпорядковано класовому початку. На вСЦдмСЦну вСЦд сформованоСЧ в СЦсторСЦСЧ фСЦлософСЦСЧ традицСЦСЧ марксизм включаСФ в змСЦст культури не тСЦльки духовну, але СЦ матерСЦальну культуру. У рамках формацСЦйного пСЦдходу до СЦсторСЦСЧ марксизм формулюСФ своСФ уявлення про закономСЦрностСЦ буття культури: залежнСЦсть культури вСЦд економСЦчного базису, стихСЦйнСЦсть, нерСЦвномСЦрнСЦсть культурно-СЦсторичного процесу в антагонСЦстичних формацСЦях, тенденцСЦя до витиснення культурою панСЦвного класу духовноСЧ дСЦяльностСЦ мас, посилення культурноСЧ поляризацСЦСЧ суспСЦльства в мСЦру загострення класовоСЧ боротьби, нацСЦональна форма культури.

У XX сторСЦччСЦ вивчення культури здСЦйснювалося головним чином у рамках етнографСЦСЧ СЦ соцСЦальноСЧ антропологСЦСЧ. В другСЦй половинСЦ XX сторСЦччя одержують розвиток уявлення про комунСЦкативнСЦ властивостСЦ культури, поширюються СЧСЧ герменевтичного розумСЦння. ЗвСЦдси й СЦнтерес до мови як основи для вивчення будови СЦ особливостей культури.

Структури культури.

Такий далеко не повний огляд рСЦзноманСЦтних концепцСЦй, що сформувалися протягом СЦсторСЦСЧ. У них даСФться характеристика найважливСЦших особливостей культури. Сучасне розумСЦння культур вбираСФ в себе названСЦ характеристики. Поняття культури маСФ своСЧм змСЦстом систему матерСЦальних СЦ духовних цСЦнностей, засобСЦв СЧхнСЦй створення, формування людини, спроможнСЦсть освоювати досвСЦд попереднСЦх поколСЦнь та сучасникСЦв СЦ використовувати його для створення нових цСЦнностей. Культура цСЦлСЦсна СЦ незвСЦдна не до одного з названих елементСЦв. Вона маСФ складну будову, елементи якого видСЦляються за рСЦзних пСЦдстав. Всяка культура мСЦстить у собСЦ стСЦйкСЦ елементи, тобто культурнСЦ унСЦверсалСЦСЧ, СЦ елементи перехСЦднСЦ, виникаючСЦ та зникаючСЦ в конкретних СЦсторичних умовах.

До культурних универсалСЦй вСЦдносяться всСЦ родовСЦ, загальнолюдськСЦ форми громадського життя: суспСЦльне виробництво, праця та гра, дозвСЦлля СЦ спСЦлкування, суспСЦльний порядок СЦ порядок управлСЦння, освСЦта та виховання, духовне життя тАЬправова СЦ моральна свСЦдомСЦсть, мистецтво СЦ т.д.тАЭ. Вони споконвСЦчно складаються як дСЦяльнСЦсть по перетворенню природного середовища СЦ як форми творення нового. РЖснують СЦ елементарнСЦ культурнСЦ унСЦверсалСЦСЧ: догляд за тСЦлом, виховання дСЦтей, готування СЧжСЦ, упорядкування житла, поховання мертвих СЦ т.д. ЦСЦ форми життСФдСЦяльностСЦ в специфСЦчному виглядСЦ притаманнСЦ способовСЦ життя всСЦх цивСЦлСЦзованих суспСЦльств протягом СЧхньоСЧ СЦсторСЦСЧ.

РЖсторично перехСЦднСЦ елементи характернСЦ конкретним типам культури, що виникають СЦ зникають в процесСЦ еволюцСЦСЧ суспСЦльства. Тип культури не вСЦддСЦльний вСЦд свого соцСЦально-психологСЦчного пСЦдгрунтя, менталСЦтету населення, цивСЦлСЦзацСЦСЧ, яка його породила. Властивий типу культури спосСЦб життя цСЦннСЦснСЦ орСЦСФнтацСЦСЧ пСЦдтримуються наступнСЦстю традицСЦй. ЗмСЦни, яким схильна культура, обумовленСЦ спадкуванням нових ознак, що виникають необхСЦдно або випадково. ВнутрСЦшня СФднСЦсть багатющого спектра рСЦзноманСЦтних явищ конкретного типу культури виявляСФться в мовСЦ СЦ логСЦчних процедурах, психСЦчних стереотипах СЦ художнСЦй стилСЦстицСЦ, ритуалах СЦ етикетСЦ, що вСЦдрСЦзняють його вСЦд СЦнших типСЦв культури. Антична, середньовСЦчна, культура вСЦдродження СЦ т.д. РЖсторично попередня культура не завжди зникаСФ, а переноситься в наступнСЦ епохи, так що поряд СЦз вСЦдмСЦнностями (СЦнодСЦ СЦстотними) мають мСЦсце риси подСЦбностСЦ, що свСЦдчать про культурну спСЦльнСЦсть народу протягом його багатовСЦковоСЧ СЦсторСЦСЧ. У свою чергу, конкретно-СЦсторичний тип культури мСЦстить у собСЦ субкультури, тобто частини, обумовленСЦ етнСЦчною, регСЦональною або релСЦгСЦйною специфСЦкою.

ВнутрСЦшньо будова всякоСЧ культури обумовлена особливостями СЧСЧ функцСЦонування. Буття культури забезпечуСФться специфСЦчною дСЦяльнСЦстю суб'СФкта, що створюСФ особливу культурну предметнСЦсть, у якСЦй утСЦлений досвСЦд людства. ВСЦдповСЦдно в культурСЦ можна видСЦлити в якостСЦ найважливСЦших такСЦ компоненти: суб'СФкт культури, людська дСЦяльнСЦсть, культурна предметнСЦсть, комунСЦкацСЦя мСЦж людьми, пов'язана з реалСЦзацСЦСФю основноСЧ функцСЦСЧ культури - збереженням, передачею СЦ засвоСФнням духовного досвСЦду поколСЦнь.

Суб'СФкт культури - СЦндивСЦд (особистСЦсть), соцСЦальна група або суспСЦльство в цСЦлому. Культура формуСФться СЦ стаСФ можливою лише як розгортання потенцСЦалу людини, його здСЦбностей, умСЦнь СЦ навичок. Вона виражаСФ цСЦлСЦсну характеристику соцСЦальних якостей, розуму, волСЦ, прагнень людини, СЧСЧ ставлень до СЦнших людей СЦ до самого себе, природи СЦ суспСЦльства. Культура - натхненна дСЦяльнСЦсть людини, вона характеризуСФ мСЦру розвитку його пСЦзнавальних здСЦбностей, знань СЦ емоцСЦйноСЧ чуйностСЦ, здатностСЦ розумСЦння СЦ естетичного смаку, вольових якостей СЦ здатностей до творчостСЦ, що вСЦдповСЦдаСФ СЦдеалу досконалостСЦ СЦ краси. Але головним, стрижневим початком культурноСЧ людини СФ моральнСЦсть. НСЦмецький письменник Г. Гессе охарактеризував мСЦсце моральностСЦ в культурСЦ лаконСЦчною формулою: тАЬкожне класичне самовираження культури СФ свСЦдчення певноСЧ етики, СФ доведений до пластичноСЧ промовистостСЦ прообраз людськоСЧ поведСЦнкитАЭ.

ОскСЦльки суб'СФктом культури СФ окремий СЦндивСЦд або соцСЦальна група, розрСЦзняються рСЦзноманСЦтнСЦ форми груповоСЧ й СЦндивСЦдуальноСЧ культури.

ПСЦд груповою культурою розумСЦСФться нацСЦональна, мСЦсцева (культура малого, великого мСЦста або мегаполСЦсу, села, селища); культура класу, професСЦйноСЧ групи СЦ т.д. ПСЦд впливом конкретних умов групова культура змСЦнюСФться, виникають СЧСЧ новСЦ форми. ПримСЦром, у сучасному суспСЦльствСЦ особливе мСЦсце займаСФ масова СЦ елСЦтарна культура.

ЕлСЦтарна культура виступаСФ як пошук СЦ твердження особистСЦсного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, маСФ новаторський характер. РЗСЧ продукцСЦя розрахована на витончену й СЦнтелектуальну елСЦту суспСЦльства, спроможну зрозумСЦти й оцСЦнити майстернСЦсть, вСЦртуознСЦсть новаторського пошуку СЧСЧ творцСЦв. Виникненню масовоСЧ культури сприяв розвиток засобСЦв масовоСЧ комунСЦкацСЦСЧ - газет, популярних часописСЦв, радСЦо, грамзапису, кСЦнематографу, телебачення, магнСЦтноСЧ СЦ вСЦдеомагнСЦтного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численнСЦ бойовики, тАЬмильнСЦ оперитАЭ СЦ бестселери. НазванСЦ процеси оцСЦнюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизацСЦСЧ культури, вСЦдкривши до неСЧ доступ широкоСЧ аудиторСЦСЧ. З СЦншого боку, комерцСЦалСЦзацСЦя засобСЦв масовоСЧ СЦнформацСЦСЧ обумовила використання ряду прийомСЦв, що знижують СЧСЧ творчий потенцСЦал, що опошлюють високу культуру.

РЖндивСЦдуальна культура - мСЦра соцСЦальностСЦ людини. Яка людина, така СЦ СЧСЧ культура. Вона характеризуСФться в поняттях рСЦвня культури, СЧСЧ наявностСЦ або вСЦдсутностСЦ. РЖндивСЦдуальна культура може мати бСЦльш-менш системний характер, але може бути СЦ тАЬмозаСЧчноютАЭ, що складаСФться пСЦд впливом безлСЦчСЦ випадкових розрСЦзнених чинникСЦв. Людина - не тСЦльки витвСЦр, але СЦ творець культури. Вона культурна, оскСЦльки освоюСФ СЦ реалСЦзуСФ вищСЦ цСЦнностСЦ суспСЦльства, перетворюСФ СЧх у своСФ внутрСЦшньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, якСЦ в неСЧ судження про культуру, а тому, як вона реалСЦзуСФ цСЦ уявлення. Культура СФ реалСЦзована, утСЦлена людською дСЦяльнСЦстю СЦндивСЦдуальна СЦ суспСЦльна свСЦдомСЦсть, СЦдеали СЦ смаки, моральнСЦ установки СЦ полСЦтичнСЦ устремлСЦння, тому найважливСЦшим елементом культури СФ культурна дСЦяльнСЦсть.

Культура - це свСЦт людини, тСЦльки СЧй властивий засСЦб дСЦяльностСЦ, у процесСЦ якого вона одухотворяСФ утворюванСЦ нею предмети, олюднюСФ природу. Культурна дСЦяльнСЦсть свСЦдомо СЦ цСЦннСЦсно орСЦСФнтована. У нСЦй гармонСЦчно сполучаються схильнСЦсть нормам СЦ вСЦдносна самостСЦйнСЦсть вСЦд них, доцСЦльнСЦсть СЦ внеутилСЦтарнСЦсть. У етнСЦчнСЦй або регСЦональнСЦй формСЦ вона виражаСФ загальнолюдськСЦ СЦдеали СЦ цСЦнностСЦ. ДСЦяльнСЦсть людини в сферСЦ культури визначаСФться СЧСЧ потребами, але не зводиться до них. У нСЦй СФ елементи, необхСЦднСЦ для досягнення цСЦлСЦ СЦ надлишковСЦ. Поняття надмСЦрностСЦ означаСФ наявнСЦсть у явищах культури елементСЦв, що перевершують деякий необхСЦдний мСЦнСЦмум. У культурСЦ створюються цСЦнностСЦ, несумСЦрнСЦ з утилСЦтарною доцСЦльнСЦстю. Хоча культура СЦ пСЦдвладна впливу бСЦологСЦчного, фСЦзичного, соцСЦальних, технСЦко-економСЦчного й аналогСЦчних чинникСЦв, вони одержують у нСЦй варСЦативне, багатозначне втСЦлення. Це свСЦдчить про свободу СЦ можливостСЦ породження принципово новоСЧ предметностСЦ.

НадмСЦрнСЦсть культури пояснюСФться тим, що вона породжуСФ суб'СФктивнСЦ цСЦнностСЦ переживання, що маСФ глибоко особистСЦсний змСЦст. Вона виявляСФться навСЦть на рСЦвнСЦ природних потреб людини, що задовольняються вСЦдповСЦдно до найпростСЦших культурних унСЦверсалСЦй. Культура одухотворяСФ потреби людини, надаСФ СЧм естетичноСЧ форми, оточуСФ символСЦкою, найчастСЦше дуже вСЦддаленою вСЦд самоСЧ природноСЧ потреби. Культура у вСЦдомому змСЦстСЦ протилежна природСЦ, знаменуючи видСЦлення людини зСЦ свСЦту природи. НавСЦть самСЦ простСЦ, вСЦтальнСЦ потреби людини як живоСЧ СЦстоти (потреба в СЧжСЦ, продовження роду, захисту вСЦд небезпек СЦ т.п.) опосередкованСЦ етикетними формами поведСЦнки. Культура - специфСЦчний людський засСЦб задоволення потреб. ВСЦдступ вСЦд СЧСЧ норм - прояв безкультур'я, здичавСЦння людини. Але культура не суперечить природСЦ, як стверджували Руссо, Фрейд та СЦншСЦ, а СФ СЧСЧ продовженням.

Культура плСЦдно розвиваСФться лише в СФдностСЦ продуктивноСЧ СЦ репродуктивноСЧ, творчоСЧ СЦ рутинноСЧ, новаторськоСЧ СЦ традицСЦйноСЧ дСЦяльностСЦ. Значення будь-якого культурного феномена, його смисл об'СФктивно заданСЦ суб'СФкту, оскСЦльки нове поколСЦння застаСФ явища культури в готовому виглядСЦ. У цьому смислСЦ його дСЦяльнСЦсть носить репродуктивний, рутинний характер. Але оскСЦльки змСЦст явища культури не збСЦгаСФться з його значенням, остСЦльки культурна дСЦяльнСЦсть СФ областю творчостСЦ, створювання нового, небувалого СЦ невСЦдомого. НоваторськСЦ пошуки в сферСЦ культури здСЦйснюються в рСЦзноманСЦтних формах, але сама можливСЦсть СЦнновацСЦй корениться у фундаментальнСЦй властивостСЦ культури - СЧСЧ надмСЦрностСЦ.

Культурна дСЦяльнСЦсть не обмежуСФться потребами, тому що СЧСЧ регулятором СФ мотиви, СЦдеали, цСЦнностСЦ, тобто духовнСЦ орСЦСФнтири. Вони спонукають людини керуватися у своСЧх дСЦях не тСЦльки власними потребами. Але враховувати особливостСЦ предмета, що перетвориться людиною. Тварина лише споживаСФ природу, людина бачить у будь-якому предметСЦ не тСЦльки власну цСЦль, але СЦ його особливСЦ властивостСЦ. Споживче вСЦдношення до природи - симптом здичавСЦння, варваризацСЦСЧ людини. Становлення культури пов'язане з усвСЦдомленням СЦ урахуванням ритмСЦв природи, зберСЦганням можливостей СЧСЧ вСЦдтворення. ВсесвСЦтньо вСЦдомий дСЦяч культури А.Швейцер (1875-1965) у своСЧй роботСЦ тАЬКультура й етикатАЭ пСЦдкреслюСФ, що в основСЦ новоСЧ етики повинний лежати принцип благоговСЦння перед життям у будь-яких СЧСЧ проявах.

Визначаючи культуру як засСЦб, технологСЦю дСЦяльностСЦ, можна видСЦлити культурний бСЦк рСЦзноманСЦтних явищ громадського життя: культуру працСЦ, побуту, мислення, виробництва, полСЦтичну, правову, культуру соцСЦальних вСЦдношень СЦ т.д. Вона СФ засСЦб людського буття СЦ кожного прояву соцСЦальностСЦ.

Людська дСЦяльнСЦсть - найнеобхСЦднСЦший елемент культури, що представляСФ СЧСЧ як процес виробництва цСЦнностей. Будучи реалСЦзованим, втСЦленим у дСЦяльностСЦ свСЦдомСЦстю, культура мСЦстить у собСЦ культурну предметнСЦсть, що робить можливим передачу наступним поколСЦнням соцСЦального досвСЦду, засобСЦв СЦ програм дСЦяльностСЦ. Культурна предметнСЦсть - гранично широке поняття, у якому мислиться усе те, у чому втСЦлюються знання, умСЦння, норми, цСЦнностСЦ суспСЦльства. Вона мСЦстить у собСЦ матерСЦальну культуру. Культурна предметнСЦсть охоплюСФ також духовну культуру, втСЦлену в мовСЦ СЦ мовленнСЦ, у моральнСЦй поведСЦнцСЦ СЦ творах мистецтва, правовСЦй СЦ полСЦтичнСЦй поведСЦнцСЦ, наукових працях СЦ релСЦгСЦйнСЦй обрядностСЦ СЦ т.п. МатерСЦальна СЦ духовна культура пов'язанСЦ мСЦж собою. Цей зв'язок виражаСФться в наступному: по-перше, суспСЦльнСЦ СЦдеСЧ й уявлення втСЦлюються в матерСЦальнСЦй, предметнСЦй формСЦ (формСЦ мови, символСЦв, творСЦв мистецтва СЦ т.п.). По-друге, у будь-якому предметСЦ матерСЦальноСЧ культури з необхСЦднСЦстю втСЦлене деякий духовний змСЦст (проект, задум, настрСЦй, знання СЦ т.п.). У цСЦлому змСЦстом культури СФ духовний свСЦт людини, втСЦлений у трудовСЦй СЦ СЦншСЦй дСЦяльностСЦ. Тому культурна предметнСЦсть маСФ знакову природу: у речах, творах мистецтва, жестах СЦ т.д. як би тАЬзакодованатАЭ думка людини, що створила цСЦ предмети. Ця особливСЦсть пояснюСФ яким чином при сприйняттСЦ будь-яких предметСЦв культури ми як би тАЬпрочитуСФмотАЭ СЧхнСЦй задум СЦ одержуСФмо СЦнформацСЦю про СЧхнСЦх творцСЦв.

Культура маСФ власну мову, що СФ носСЦСФм знань, цСЦнностей значень. ЗасСЦб культурноСЧ комунСЦкацСЦСЧ мСЦстить у собСЦ не тСЦльки мову мСЦжособистСЦсного спСЦлкування, але СЦ мови науки, полСЦтики, пропаганди, управлСЦння, релСЦгСЦСЧ. Сюди входять також невербальнСЦ засоби культурноСЧ комунСЦкацСЦСЧ - жести, мСЦмСЦка, одяг, ювелСЦрнСЦ прикраси, зачСЦска, рубцювання СЦ татуСЧровка СЦ т.п. Культурна предметнСЦсть - результат осмисленоСЧ дСЦяльностСЦ, СЦ кожний елемент культури СФ носСЦСФм змСЦсту, у ньому як би закодованСЦ думка, цСЦль людини , що створила його, а в культурСЦ в цСЦлому вСЦдбитСЦ надСЦСЧ СЦ розчарування, знання СЦ сумнСЦв, страждання СЦ радостСЦ багатьох поколСЦнь людей. Цим пояснюСФться значимСЦсть культури для суспСЦльства, утрата цСЦнностей яка перериваСФ зв'язок поколСЦнь, вСЦдкидаСФ суспСЦльство назад, несучи загрозу його загибелСЦ.

ФункцСЦонування культури.

РеалСЦзацСЦя багатств культури припускаСФ СЧхнСФ освоСФння, тобто перетворення в духовне СЦ практичне надбання особистостСЦ СЦ суспСЦльства. Тому найважливСЦшим компонентом культури СФ дСЦяльнСЦсть по трансляцСЦСЧ, сприйняттю, осмисленню названоСЧ вище предметностСЦ. Будь-який предмет культури нагадуСФ текст, що необхСЦдно комусь прочитати, що б вСЦн став думкою, а не випадковим СЦ безглуздим набором знакСЦв. ВзаСФмообмСЦн знаннями, досвСЦдом, оцСЦнками - необхСЦдна умова буття культури. При свСЦдомостСЦ культурноСЧ предметностСЦ людина тАЬопредмечуСФтАЭ, тАЬперетворюСФ в предметтАЭ своСЧ духовнСЦ сили СЦ спроможностСЦ. А при освоСФннСЦ культурного багатства людина тАЬрозпредмечуСФтАЭ, виявляСФ духовний змСЦст культурноСЧ предметностСЦ СЦ перетворюСФ його у власне надбання. Тому буття культури можливо лише в дСЦалозСЦ тих, хто створив, СЦ тих , хто сприймаСФ явище культури. Смислове значення предмета культури мертве, якщо воно СЦзольоване вСЦд суспСЦльства, а народ вСЦдчужений вСЦд культури. ДСЦалог культур СФ формою взаСФмодСЦСЧ, розумСЦння й оцСЦнки культурноСЧ предметностСЦ СЦ знаходиться в центрСЦ культурного процесу.

Поняття дСЦалогу в культурному процесСЦ маСФ широкий змСЦст. Це дСЦалог творця СЦ споживача культурних цСЦнностей, це СЦ дСЦалог поколСЦнь, СЦ дСЦалог культур, як форми взаСФмодСЦСЧ СЦ порозумСЦння народСЦв. КультурнСЦ розходження - закономСЦрний наслСЦдок неповторноСЧ СЦсторСЦСЧ народСЦв свСЦту, джерело рСЦзноманСЦття СЦсторичного процесу. В мСЦру розвитку торгСЦвлСЦ, добросусСЦдства, мСЦграцСЦСЧ населення взаСФмодСЦя культур неминуче розширюСФться. Вона служить джерелом СЧхнього взаСФмозбагачення СЦ розвитку. При цьому СЦстотне значення маСФ вСЦдповСЦдь на питання, яка форма взаСФмодСЦСЧ культур, його спрямованСЦсть. НайбСЦльш продуктивною СЦ безболСЦсною СФ взаСФмодСЦя культур, що СЦснують у рамках спСЦльноСЧ для них цивСЦлСЦзацСЦСЧ. А взаСФмодСЦя культур, що належать рСЦзним цивСЦлСЦзацСЦям, не завжди СФ благом. Наприклад, взаСФмодСЦя СФвропейських СЦ неСФвропейських культур, культур Сходу СЦ Заходу може здСЦйснюватися вСЦдповСЦдно до рСЦзних сценарСЦСЧв: поглинання захСЦдною цивСЦлСЦзацСЦСФю схСЦдних, проникнення захСЦдноСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ в схСЦднСЦ, спСЦвСЦснування обох цивСЦлСЦзацСЦй (ЯпонСЦя).

Бурхливий розвиток науки СЦ технСЦки СФвропейських краСЧн, потреба в забезпеченнСЦ нормальних умов життя для населення земноСЧ кулСЦ поставили з усСЦСФю гостротою проблему модернСЦзацСЦСЧ традицСЦйних цивСЦлСЦзацСЦй. Проте спроби модернСЦзацСЦСЧ для багатьох краСЧн закСЦнчилися невдачею. Особливо катастрофСЦчними були наслСЦдки модернСЦзацСЦСЧ традицСЦйних СЦсламських культур. Нав'язування чужорСЦдних принципСЦв, руйнацСЦя традицСЦйного побуту життя, урбанСЦзацСЦя, несумСЦснСЦсть культурних орСЦСФнтацСЦй СЦз тАЬмеркантильноютАЭ економСЦкою Заходу викликали психологСЦчну напруженСЦсть у населення.

Це не означаСФ, що дСЦалог культур у принципСЦ не можливий або що модернСЦзацСЦя традицСЦйних цивСЦлСЦзацСЦй несе населенню тСЦльки цСЦннСЦсну дезорСЦСФнтацСЦю СЦ тотальну кризу свСЦтогляду. НеобхСЦдно вСЦдмовитися вСЦд уявлення, нСЦби СФвропейська цивСЦлСЦзацСЦя покликана бути стандартом для свСЦтового культурного процесу, СЦ риси СЦнших культур, що не укладаються в СФвропейську модель, СФ помилковими або випадковими. Але не повинна абсолютизуватись СЦ специфСЦка рСЦзноманСЦтних культур. ЗберСЦгаючи своСФ культурне ядро, кожна культура постСЦйно пСЦддаСФться зовнСЦшнСЦм впливам, по-рСЦзному СЧх адаптуСФ. Захист прав людини, поширення передових технологСЦй, що забезпечують людей необхСЦдними матерСЦальними благами, поширення медичного обслуговування, розвиток СЦнститутСЦв освСЦти СЦ культури, СЦнтенсивний культурний обмСЦн - усе це - свСЦдчення зближення рСЦзноманСЦтних цивСЦлСЦзацСЦй.

Будь-яке явище культури осмислюСФться людьми в контекстСЦ сучасного стану суспСЦльства, що може сильно змСЦнити його змСЦст. Культура зберСЦгаСФ незмСЦною лише свою зовнСЦшню сторону, у той час як СЧСЧ духовне багатство мСЦстить можливСЦсть безкСЦнечного розвитку. Ця можливСЦсть реалСЦзуСФться дСЦяльнСЦстю людини, здатною збагачувати й актуалСЦзувати тСЦ неповторнСЦ змСЦсти, що вона виявляСФ в явищах культури.

Культуру вСЦдрСЦзняСФ цСЦлСЦснСЦсть усСЦх СЧСЧ структурних елементСЦв, що забезпечуСФться СЧСЧ системнСЦстю, наявнСЦстю СЦСФрархСЦСЧ, ранжування, субординацСЦСЧ цСЦнностей. НайважливСЦшим СЦнтеграцСЦйним механСЦзмом культури СФ традицСЦя. Саме поняття культури припускаСФ наявнСЦсть традицСЦСЧ як тАЬпам'ятСЦтАЭ, утрата якоСЧ рСЦвносильна загибелСЦ суспСЦльства. Поняття традицСЦСЧ включаСФ такСЦ прояви культури, як культурне ядро, ендогеннСЦсть, самобутнСЦсть, специфСЦка, культурна спадщина, культурна динамСЦка. Ядро культури - система принципСЦв, що гарантують СЧСЧ вСЦдносну стабСЦльнСЦсть. Воно формуСФться сторСЦччями СЦ забезпечуСФ адаптацСЦйнСЦ механСЦзми до змСЦн умов буття суспСЦльства. ЕндогеннСЦсть означаСФ, що сутнСЦсть культури, СЧСЧ системна СФднСЦсть заданСЦ зчепленням внутрСЦшнСЦх принципСЦв. СамобутнСЦсть - своСФрСЦднСЦсть, унСЦкальнСЦсть, обумовлена вСЦдносною самостСЦйнСЦстю СЦ вСЦдособленСЦстю розвитку культури. СпецифСЦка - наявнСЦсть властивостей, притаманних культурСЦ як особливому явищу громадського життя. Культурна спадщина - сукупнСЦсть цСЦнностей, створених попереднСЦми поколСЦннями СЦ включених у соцСЦокультурний процес кожного суспСЦльства. На ВсесвСЦтнСЦй конференцСЦСЧ з питань культури (МехСЦко, 1983) традицСЦя визнана в якостСЦ одного з рушСЦйних принципСЦв СЦсторСЦСЧ.

ФункцСЦСЧ культури.

Як суспСЦльне явище культура виконуСФ численнСЦ функцСЦСЧ. Вона мСЦстить у собСЦ пСЦзнавальну дСЦяльнСЦсть людини, виконуСФ СЦнформативну функцСЦю, являючись засобом передачСЦ соцСЦального досвСЦду й освоСФння культури СЦнших народСЦв. Розвиток культури з необхСЦднСЦстю обумовлений СЧСЧ комунСЦкацСЦСФю з СЦншими культурами. Культура виконуСФ також нормативну функцСЦю: вона реалСЦзуСФ норми, сформованСЦ в конкретнСЦй цивСЦлСЦзацСЦСЧ, а також створюСФ власнСЦ норми СЦ цСЦнностСЦ, розповсюджуючи СЧхнСЦй вплив на всСЦ сфери життя СЦ дСЦяльностСЦ людини. У соцСЦокультурному процесСЦ суттСФве значення мають цСЦнностСЦ державного життя: СЦдеократична, теократична або полСЦтична держава спираються на СЦстотно рСЦзноманСЦтнСЦ культурнСЦ орСЦСФнтири. Держава забезпечуСФ домСЦнування тих норм, що змСЦцнюють СЧСЧ основи СЦ витСЦсняють усе, що несе СЧй потенцСЦйну загрозу. У свою чергу, СЦ культура здСЦйснюСФ вСЦдбСЦр, селекцСЦю суспСЦльного досвСЦду, закрСЦплення його в знакових системах.

НайважливСЦша функцСЦя культури - людинотворча: СЦндивСЦд стаСФ особистСЦстю в процесСЦ оволодСЦння культурою. ОскСЦльки культура - нормативно регульована дСЦяльнСЦсть, вона предстаСФ як сфера виробництва цСЦнностей. Явища культури керують соцСЦальними змСЦнами, направляючи СЧх до реалСЦзацСЦСЧ соцСЦально значимих цСЦлей. ЦСЦнностСЦ культури виконують функцСЦю соцСЦальноСЧ орСЦСФнтацСЦСЧ СЦ регулювання в даному конкретному суспСЦльствСЦ. Культура обслуговуСФ систему соцСЦальних вСЦдносин, опосередковуСФ СЦ пСЦдготовлюСФ змСЦни, що тут вСЦдбуваються, СЦ зрушення, створюючи специфСЦчнСЦ механСЦзми, що забезпечують регуляцСЦю поведСЦнки людини. Це може бути пряме, безпосереднСФ регулювання (право, мораль, табу). Це може бути СЦ непряме регулювання, здСЦйснюване за допомогою розпорядження до здСЦйснення деяких дСЦй, що символСЦзують тСЦ або СЦншСЦ цСЦнностСЦ СЦ вимоги суспСЦльства. Так, етикет замСЦнюСФ пряму СЦнформацСЦю про ставлення людини до СЦншоСЧ людини нейтральними формами ввСЦчливостСЦ, що приховують СЧхнСФ правдивий змСЦст. Культура створюСФ розгалужену систему символСЦв, що свСЦдчать про мСЦсце людини в суспСЦльствСЦ (одяг, побут, прикраси), а його релСЦгСЦйноСЧ приналежностСЦ або прихильностСЦ до полСЦтичних поглядСЦв СЦ органСЦзацСЦй. НайчастСЦше безпосередня приналежнСЦсть до названих груп або цСЦнностей замСЦнюСФться символСЦкою: СЦндивСЦд не шукаСФ в релСЦгСЦйному ритуалСЦ духовноСЧ розради, але демонструСФ свою релСЦгСЦйнСЦсть; вСЦн не прагне до досягнення конкретних полСЦтичних цСЦлей, але заявляСФ про своСЧ намСЦри СЦ т.д. Проте СЦ ритуальна практика, СЦ пряме виконання суспСЦльних вимог забезпечують цСЦлСЦснСЦсть етносу, його соцСЦального, економСЦчного, полСЦтичного СЦ культурного життя. НайважливСЦшСЦ функцСЦСЧ культури - адаптацСЦйна СЦ негентропСЦйна. Як галузь творчого пошуку вона знаходить новСЦ можливостСЦ вСЦдповСЦдСЦ на тАЬвикликтАЭ СЦсторСЦСЧ СЦ природи, для рСЦшення назрСЦлих у суспСЦльствСЦ проблем. Культура забезпечуСФ адаптацСЦю суспСЦльства до змСЦн СЦ взаСФмодСЦСЧ з СЦншими цивСЦлСЦзацСЦями. НегентропСЦйна функцСЦя полягаСФ в збереженнСЦ суспСЦльства як якСЦсно своСФрСЦдного феномена. Культура протистоСЧть руйнСЦвним тенденцСЦям, оскСЦльки мСЦстить механСЦзми селекцСЦСЧ цСЦнностей, у результатСЦ чого однСЦ феномени цивСЦлСЦзацСЦСЧ, що мають обмежене СЦсторичне значення, СЦдуть у небуття, СЦншСЦ включаються в скарбницю загальнолюдського надбання. На вСЦдмСЦну вСЦд цивСЦлСЦзацСЦСЧ, що вмСЦщаСФ в себе як утворювальнСЦ, так СЦ руйнСЦвнСЦ явища, культура гуманСЦстична, позитивна, вона носСЦй творчого начала людськоСЧ дСЦяльностСЦ.

Не всякий створений людиною предмет - явище культури, СЦ не всяка людина культурна. Безкультур'я або низький рСЦвень культури означаСФ вСЦддСЦлення частини населення вСЦд своСФСЧ культури. НеписьменнСЦсть, безморальнСЦсть, вСЦдсутнСЦсть навичок, що вСЦдповСЦдають культурним нормам поведСЦнки, спСЦлкування, працСЦ, елементарних гСЦгСЦСФнСЦчних навичок, бездумне ставлення до природи СЦ тому подСЦбнСЦ прояви низькоСЧ культури - результат поганого культурноСЧ полСЦтики або СЧСЧ повноСЧ вСЦдсутностСЦ. Безкультур'я може бути СЦ результатом свСЦдомСЦй полСЦтика, що можна назвати антикультурною. ЗагальновСЦдомо, наприклад, нСЦгСЦлСЦстичне ставлення до культури в РосСЦСЧ в пСЦсляреволюцСЦйний перСЦод. Воно виражалося в знищеннСЦ храмСЦв, СЦкон, картин, забуттСЦ або осудСЦ праць видатних дСЦячСЦв культури. НепоправноСЧ шкоди культурСЦ принесло фСЦзичне винищування видатних учених фСЦлософСЦв, митцСЦв, служителСЦв церкви.

Але в яких би умовах не СЦснувала б культура, вона протистоСЧть хаосу СЦ дезорганСЦзацСЦСЧ суспСЦльства. тАЬКультура СФ початок вСЦчностСЦтАЭ, - писав Н.А. БердяСФв у творах мистецтва, предметах побуту, у наукових працях СЦ архСЦтектурних пам'ятниках, у всьому рСЦзноманСЦттСЦ культури людський дух продовжуСФ життя, забезпечуючи безсмертя людського роду.

Культура охоплюСФ всСЦ сфери людськоСЧ дСЦяльностСЦ, зв'язуСФ воСФдино економСЦчну, соцСЦальну, полСЦтичну СЦ духовнСЦ пСЦдсистеми суспСЦльства. Але координати культурного процесу визначаються цивСЦлСЦзацСЦСФю, СЧСЧ нормами. Культура мСЦцно укорСЦнена в цивСЦлСЦзацСЦСЧ, вона СЧСЧ плоть вСЦд плотСЦ. Зв'язок СЦ взаСФмозалежнСЦсть культури СЦ цивСЦлСЦзацСЦСЧ настСЦльки великСЦ, що багато фСЦлософСЦв СЦ вченСЦ ототожнюють цСЦ поняття. РЖ це не випадково: при нормальному станСЦ суспСЦльства вони практично нерозрСЦзнених. ЦивСЦлСЦзацСЦя СЦ культура СФдинСЦ: не СЦснуСФ цивСЦлСЦзацСЦСЧ без своСФСЧ культури, не СЦснуСФ СЦ культури без цивСЦлСЦзацСЦСЧ. РЖ культура, СЦ цивСЦлСЦзацСЦя мають нормативну природу. Розходження мСЦж ними складаСФться в тому, що цивСЦлСЦзацСЦя створюСФ передумови культурного процесу, регламентуСФ його. У свою чергу, культура створюСФ умови розвитку цивСЦлСЦзацСЦСЧ, являючись творчСЦстю нового. Але культура не тотожна цивСЦлСЦзацСЦСЧ, як цивСЦлСЦзацСЦя не тотожна культурСЦ. Культура СФ вСЦльна дСЦяльнСЦсть, що припускаСФ втСЦлення, реалСЦзацСЦю соцСЦальних норм, що предписуються цивСЦлСЦзацСЦСФю. Вона складаСФ цСЦннСЦсне надбання суспСЦльства, сукупнСЦсть матерСЦальних СЦ духовних благ

Як один з елементСЦв цивСЦлСЦзацСЦСЧ культура вСЦдповСЦдаСФ СЧй, але як елемент, здатний до самостСЦйного розвитку, вона може вступати в протирСЦччя з цивСЦлСЦзацСЦСФю. НаявнСЦсть названого протирСЦччя - джерело розвитку СЦ культури, СЦ цивСЦлСЦзацСЦСЧ. ТотожнСЦсть мСЦж ними теоретично можливо лише як повне придушення цивСЦлСЦзацСЦСФю культури. Це означало б ствердження панування технСЦко-механСЦчних, бездуховних форм життСФдСЦяльностСЦ, придушення творчоСЧ СЦнСЦцСЦативи особистостСЦ. Жорстка регламентацСЦя поведСЦнки людини у всСЦх сферах СЧСЧ життя перетворюСФ суспСЦльство в царство застою. Воно втрачаСФ спроможнСЦсть адаптуватися до мСЦнливих умов. Тому смерть культури неминучо веде до загибелСЦ всього соцСЦуму. Це неодноразово бувало в СЦсторСЦСЧ цивСЦлСЦзацСЦй, що лишили пСЦсля своСФСЧ загибелСЦ руСЧни культури, що нСЦколи процвСЦтала.

Але СЦ радикальна розбСЦжнСЦсть культури СЦ цивСЦлСЦзацСЦСЧ призводить до загибелСЦ останньоСЧ. Тому в цивСЦлСЦзацСЦСЧ СФ власнСЦ механСЦзми соцСЦального контролю над культурою. Визначаючи СЦ стимулюючи розвиток культури, цивСЦлСЦзацСЦя обмежуСФ його, пСЦдкоряСФ СЦнтересам цСЦлого. ЖиттСФвСЦсть, динамСЦзм цивСЦлСЦзацСЦСЧ залежать вСЦд здатностей СЧСЧ механСЦзмСЦв пСЦдкоряти розмаСЧтостСЦ культурних форм своСЧм СЦдеалам СЦ взСЦрцям. Адже засобами культури вирСЦшуються проблеми розвитку цивСЦлСЦзацСЦСЧ, СЧСЧ адаптацСЦСЧ до нового. У той же час СЦснування цивСЦлСЦзацСЦСЧ багато в чому залежить вСЦд того, чи здатна культура переборювати консерватизм обмежень, що зобов'язують СЧСЧ притримуватися сформованих стандартСЦв, норм СЦ правил. Культура по своСЧй природСЦ - сфера творчостСЦ, що не терпить рутини СЦ шаблона. Якщо вона не зумСЦСФ переборювати жорсткСЦ нормативнСЦ обмеження, то цивСЦлСЦзацСЦя може загинути, наприклад, вСЦд екологСЦчноСЧ катастрофи або пСЦд тиском наростаючих протирСЦч мСЦж зростанням народонаселення СЦ здатнСЦстю захистити його вСЦд масовоСЧ загибелСЦ, вСЦд голоду СЦ хвороб. Тому протирСЦччя мСЦж культурою СЦ цивСЦлСЦзацСЦСФю СФ джерелом СЧхнього розвитку, а СЧхня тотожнСЦсть означаСФ застСЦй СЦ загибель.

ЦивСЦлСЦзацСЦя створюСФ спСЦльнСЦ передумови культурного процесу, це явище глобального масштабу, що охоплюСФ величезнСЦ регСЦони СЦ континенти. Культура - конкретне втСЦлення цих передумов, вона СЦндивСЦдуалСЦзована, унСЦкальна, маСФ яскраво виражений етнСЦчний характер. Як вираження СЦндивСЦдуального начала кожного соцСЦуму культура обумовлюСФ вСЦдмСЦнностСЦ мСЦж народами, що належать до однСЦСФСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ. Вона вСЦдбиваСФ в нормах поведСЦнки, навичках, духовного життя те, що специфСЦчно для даного народу, що складаСФ його етносоцСЦальну СЦндивСЦдуальнСЦсть: мову СЦ СЦсторичну долю, релСЦгСЦю, контакти з СЦншими народами СЦ т.д. Одна СЦ та ж цивСЦлСЦзацСЦя створюСФ безлСЦч культур. Так, СФвропейська цивСЦлСЦзацСЦя включаСФ французьку, нСЦмецьку, англСЦйську СЦ т.д. культури.

ЦивСЦлСЦзацСЦя вмСЦщаСФ в себе як позитивнСЦ, стверджувальнСЦ умови буття людини, так СЦ негативнСЦ. На вСЦдмСЦну вСЦд цивСЦлСЦзацСЦй культура представляСФ сферу цСЦнностей, вона або СФ, або СЧСЧ немаСФ. Усе, що створено в рамках даноСЧ цивСЦлСЦзацСЦСЧ, належить СЧй, СФ СЧСЧ надбанням. Проте було б помилковим називати культурою усе, створене людством у сферСЦ суспСЦльного виробництва. Не все цивСЦлСЦзацСЦйне СФ культурним. Так, засоби масового знищення людей - безсумнСЦвний продукт цивСЦлСЦзацСЦСЧ XX сторСЦччя. Але це не культура, це протистоСЧть культурСЦ, представляючи реальну загрозу СЧСЧ СЦснуванню.

Як сукупнСЦсть норм, правил, заборон, наказСЦв, цивСЦлСЦзацСЦя пСЦдкоряСФ собСЦ, регламентуСФ дСЦяльнСЦсть людей. Культура - вСЦльна духовна СЦ матерСЦальна дСЦяльнСЦсть вСЦдповСЦдно до цих норм. Але не всяка нормативно схвалена дСЦяльнСЦсть СФ культурною. Так, кам'яне знаряддя рСЦвною мСЦрою може бути названо предметом культури, а може бути засобом виживання. Оброблення грунту вСЦльним грецьким селянином може бути культурною дСЦяльнСЦстю, а СЧСЧ обробка рабом , що пСЦдганяСФться бичем наглядача, культурою називати не можливо, хоча раб виконуСФ тСЦ ж правила землеробства, що СЦ вСЦльна людина. ЦивСЦлСЦзацСЦя XX сторСЦччя лишила пСЦсля себе гниючСЦ штучнСЦ моря, створенСЦ людиною згСЦдно СЦнженерним розрахункам, у вСЦдповСЦдностСЦ з будСЦвельними нормами СЦ правилами. Вона знищила Аральське море, але переповнила КаспСЦй, у результатСЦ чого вСЦдбуваСФться затоплення об'СФктСЦв культури. ПСЦдхСЦд, що втСЦлився у класичнСЦй формулСЦ И.В. МСЦчурСЦна: тАЬМи не можемо чекати милостСЦ вСЦд природ, взяти СЧх у неСЧ - наша задачатАЭ, мСЦг бути СЦ багато в чому реалСЦзовувався як культурна дСЦяльнСЦсть (досягнення у селекцСЦСЧ рослин СЦ тварин) Цей же принцип СЦснування цивСЦлСЦзацСЦСЧ породив гСЦгантський конфлСЦкт людини СЦ природи з усСЦма наслСЦдками вакханалСЦСЧ безкультур'я.

Культура невСЦддСЦльна вСЦд людськоСЧ дСЦяльностСЦ, СЧСЧ прогрес обумовлений участю СЦндивСЦдСЦв СЦ соцСЦальних груп у культурно-СЦсторичнСЦй творчостСЦ. А. ТойнбСЦ пСЦдкреслюСФ: тАЬКультурний елемент являСФ собою душу, кров, лСЦмфу, сутнСЦсть цивСЦлСЦзацСЦСЧ. У порСЦвняннСЦ з ним економСЦчний СЦ тим бСЦльше полСЦтичний плани здаються штучними, несуттСФвими, посереднСЦми створеннями природи СЦ рушСЦйних сил цивСЦлСЦзацСЦСЧтАЭ. ЦивСЦлСЦзацСЦя - незмСЦннСЦсть суспСЦльства , що самопСЦдтримуСФться, носСЦй соцСЦальноСЧ статики. Культура - носСЦй соцСЦальноСЧ динамСЦки, вона формуСФ й одночасно формуСФться сама творчою меншСЦстю особистостей, спроможних дати тАЬвСЦдповСЦдьтАЭ на тАЬвикликтАЭ СЦсторСЦСЧ СЦ передати СЦмпульс соцСЦальним змСЦнам.

ФРЖЛОСОФРЖЯ КУЛЬТУРИ

Ю. Давидов у тАЬФСЦлософськСЦй енциклопедСЦСЧтАЭ пише, що тАЬкультурфСЦлософСЦятАЭ (фСЦлософСЦя культури) - поняття, уживане в захСЦднСЦй фСЦлософСЦСЧ в значеннСЦ усвСЦдомлення сутностСЦ СЦ значення культуритАЭ. РЖ дСЦйсно, якщо ми звернемося до висловлювань таких неокантистСЦв, як ВСЦльгельм ВСЦндельбанд СЦ Ернст КассСЦрер, що заклали фундамент фСЦлософСЦСЧ культури, то побачимо, що вони обговорюють два основних питання: що конституюСФ культуру як цСЦле на вСЦдмСЦну вСЦд окремих СЧСЧ проявСЦв СЦ в чому змСЦст культури. ОбидвСЦ цСЦ теми СФ в неокантиськСЦй традицСЦСЧ фСЦлософськоСЧ думки. Наприклад, Е. КассСЦрер запитуСФ: тАЬЩо ж СФ цСЦле духовноСЧ культури? Що СЦз себе представляСФ цСЦль культурноСЧ дСЦяльностСЦ, СЧСЧ призначення, СЧСЧ змСЦст?.. Головна задача усСЦх форм культури полягаСФ в тому, що б створювати загальний свСЦт думок СЦ вСЦдчуттСЦв, свСЦт людяностСЦ, тАЬСФдиний космостАЭ... Нас бСЦльш не цСЦкавлять окремСЦ твори мистецтв, продукти релСЦгСЦйного або мСЦфологСЦчного мислення, нас цСЦкавлять тСЦ рушСЦйнСЦ сили, та ментальна активнСЦсть, що потребуються для СЧхнього створення. Якщо нам вдасться осягнути характер цих сил, якщо ми зрозумСЦСФмо СЧх не з погляду СЧхнього СЦсторичного виникнення, а з погляду структури, якщо зрозумСЦСФмо, у чому СЧхня вСЦдмСЦннСЦсть СЦ у чому всупереч цСЦй вСЦдмСЦнностСЦ СЧхня взаСФмодСЦя, то це буде означати, що ми досягли нового знання про характер людськоСЧ культуритАЭ. Але ще ранСЦш, на початку сторСЦччя, В.ВСЦндельбанд, обговорюючи статус фСЦлософСЦСЧ культури, писав: тАЬРЖстинною фСЦлософСЦСФю така фСЦлософСЦя буде, звичайно, тСЦльки в тому випадку, якщо генетичнСЦ дослСЦдження психологСЦчного аналСЦзу, соцСЦологСЦчного порСЦвняння й СЦсторичного розвитку будуть служити лише матерСЦалом для виявлення тСЦСФСЧ основноСЧ структури, що властива всякСЦй культурнСЦй творчостСЦ у нечасовому, зверхемпСЦричнСЦй сутСЦ розумутАЭ. РЖншими словами ВСЦндельбанд (СЦ слСЦдом за ним СЦ СЦншСЦ неокантисти) на обидва питання вСЦдповСЦдаСФ так: СЦ змСЦст, СЦ цСЦле культурСЦ надаСФ розум. Щоб знайти й усвСЦдомити СФднСЦсть культури, стверджуСФ ВСЦндельбанд тАЬнеобхСЦдно осягнути сутнСЦсть функцСЦСЧ, що представляСФ собою те загальне, що СФ присутнСЦм у всСЦх окремих культурних дСЦяльностях, як би не рСЦзнився оброблюваний ними змСЦст, а це означаСФ нСЦ що СЦнше, як самосвСЦдомСЦсть розуму, що породжуСФ своСЧ предмети й у них царство своСФСЧ значимостСЦтАЭ. Розкриваючи неокантистське розумСЦння розуму, КассСЦрер зв'язуСФ СЦдею розуму з СЦдеями свободи СЦ моралСЦ. тАЬНемаСФ необхСЦдностСЦ нСЦ простежувати весь хСЦд людськоСЧ СЦсторСЦСЧ, нСЦ давати докладнСЦ