Система вивчення іменників дітьми початкових класів
Початкове навчання
Реферат на тему
"Система вивчення іменників дітьми початкових класів"
Івано-Франківськ
2008
ЗМІСТ
Вступ........................................................................................................................2
I. Система вивчення іменника у другому класі..................................................3
1.1 Етапи формування поняття “іменник” у дітей...............................................4
1.2 Формування уявлень про іменники – назви істот і не істот .........................5
1.3 Вивчення числа іменників................................................................................6
1.4 Розпізнаваня роду і початковий етап вивчення
відмінювання іменників………………………………………………………...9
II. Розвиток творчих задатків учнів при вивченні іменника.......................12
2.1. Роль дитячої творчості на уроках української мови...................................12
2.2. Загадки.............................................................................................................13
2.3. Значення казки................................................................................................18
III. Організація самостійної роботи учнів у процесі вивчення іменника.....…21
3.1. Важливість самостійної діяльності учнів.....................................................21
3.2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи
другокласників під часвивчення іменника....................................................…22
IV. Розробки уроків……..………………………………………………………30
Висновки................................................................................................................45
Література..............................................................................................................46
ВСТУП
Для кожного народу рідна мова – це скарб. У ній відбиваються історія, яку творив народ, природа, яка його оточує, праця, його радощі й уболівання, думи й сподівання, духовний світ, сила, мудрість його життя. Мова закріплює в словах результати людського пізнання. У ній переданий віковий досвід народу, досягнення його культури, науки, мистецтва.
Мова – засіб засвоєння і передачі сучасному і наступним поколінням усіх тих духовних скарбів, що їх надбав народ.
Мова є засобом психологічної цілості, історичної єдності нації, це духовний ареал кожного народу, без неї нація розчиняється у просторі, зникає.
В системі початкового навчання мова має особливо важливе значення. За допомогою рідної мови діти збагачуються знаннями про природу, життя людей, їх виробничу діяльність, вивчають інші навчальні предмети: математику, історію, географію, природознавство тощо. Оволодіваючи мовою, діти розвивають мислення і навпаки – в роботі над розвитком мислення учні збагачують і вдосконалюють свою мову.
Велике значення при навчанні рідної мови молодших школярів має вивчення частин мови, зокрема іменника.
Цією проблемою займалися автори таких праць як: Білецька М,А, “Уроки української мови в другому класі” (3); Вашуленко М.С. “Українська мова в 2 класі чотирирічної початкоої школи” (2); Борець Г.І. “Дидактичний матеріал з української мови для 2 класу, (5); Хорошівська О.Н. “Вивчення української мови в 2 – 3 класах”, (7); а також такі видатні педагоги, як Сухомлинський В.О., Макаренко А.С., Ян Амос Коменський, С.Ф. Русова, Богоявленський Д.М. та багато інших.
Я звернулася до вивчення цієї теми тому, що іменник – одна з найчисельніших частин мови, одна з найбільш вживаних, це одна з перших частин мови, з якою знайомляться діти.
Об’єктом дослідження є методика вивчення іменника в другому класі.
Предметом дослідження є уроки рідної мови у 2 класі, на яких вивчається іменник.
Мета дослідження полягає в узагальненні методичних рекомендацій щодо всіх етапів вивчення іменника як частини мови у 2 класі, в обгрунтуванні дидактичних умов ефективного використання самостійної роботи під часс вивчення іменника та розвитку творчих задатків другокласників.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
– систематизувати загальні методичні рекомендації щодо вивчення іменника в 2 класі;
– розкрити роль дитячої творчості у процесі вивчення іменника другокласниками;
– подати рекомендації щодо самостійної роботи школярів із рядом завдань;
– розробити зразки уроків.
I. СИСТЕМА ВИВЧЕННЯ ІМЕННИКА
1.1. Етапи формування поняття “іменник” у дітей
Знайомство з частинами мови починається з вивчення іменника як найбільш уживаного учнями лексико-граматичного класу слів.
Вивчення іменника в початкових класах передбачає, по-перше, формування граматичного поняття іменник, по-друге, формування навичок правопису відмінкових закінчень іменників, по-третє, збагачення словника учнів новими іменниками і розвиток навичок точного використання їх у мові. Ці завдання розв'язуються не ізольовано, а у взаємозв'язку.
Лексичні і граматичні ознаки іменника досить складні, а тому вивчення цієї частини мови вимагає поступового накопичення конкретного матеріалу для узагальнення знань про іменник як частину мови.
Система роботи над вивченням теми «Іменник» має бути цілеспрямованим процесом, який передбачає певну послідовність ознайомлення учнів із смисловим значенням і граматичними ознаками цієї частини мови, а також поступове ускладнення вправ, спрямованих на формування навичок точного вживання іменників у мовленні і правильне їх написання.
У 2 класі формується уявлення учнів про такі лексико-граматичні категорії іменника, як назви істот і неістот, власні й загальні назви, формується граматичне поняття однини/множини. Учні вперше знайомляться з такою граматичною категорією, як рід іменника, навчаються розрізняти іменники за родами з допомогою підстановки слів він, вона, воно чи мій, моя, моє. Другокласники ще не знають відмінків іменників, однак практично вчаться ставити питання до слів – назв предметів кого? чого? кому? чому? і под., будувати речення і словосполучення з іменниками в непрямих відмінках і тим самим готуються до усвідомлення поняття відмінювання іменників, що є основним у програмі 3 класу.
Формування у молодших школярів граматичного поняття «іменник» складається з кількох етапів. Перший – підготовчий, який збігається з періодом навчання грамоти. Підготовка учнів до усвідомлення поняття «іменник» передбачає навчання розрізняти предмет і його назву, розвиток уміння класифікувати слова за певною смисловою ознакою (назви овочів, фруктів, транспорту тощо).
Другий етап формування поняття «іменник» передбачає ознайомлення учнів із граматичними ознаками слів у єдності з їх смисловим значенням (відповідають на питання хто? що?, називають предмети) й закріплення їх у терміні «іменник». Ця робота потребує від учня більш високого ступеня узагальнення, ніж це було на підготовчому етапі.
Третій етап полягає у поглибленні знань про смислове значення іменників, засвоєння форм роду, числа, підготовці до усвідомлення відмінків, розширенні знань про власні і загальні назви.
Четвертий етап передбачає формування уміння відмінювати іменники, свідомо вживати відмінкові форми для висловлення своїх думок і правильно писати відмінкові закінчення.
У 2 класі учні засвоюють знання, уміння і навички, які передбачають другий і третій етапи.
Загальне поняття про іменник починає формуватися у дитини ще в добукварний період. Саме тут учитель навчає дітей розрізняти предмет і слово, що його називає.
Надалі в учнів поступово формується уміння «працювати» із словом як узагальнюючою назвою предмета. Скажімо, учитель вимовляє слово стіл, а діти називають той стіл, який вони при цьому можуть уявити.
1.2. Формування уявлень про іменники – назви істот і не істот
Подальше формування поняття «іменник» передбачає роботу над лексичним значенням іменника і його граматичною ознакою – відповідає на питання хто? що?. Уміння ставити до слів – назв предметів запитанняхто?чи що? прищеплюється дітям ще в період навчання грамоти.
У 2 класі діти дізнаються про те, що слова, які означають назви людей і тварин, відповідають на питання хто?, а слова, які означають назви інших предметів, - на питання що?. З цією метою учитель здійснює систематизацію слів – назв предметів, тобто виділяє групи слів на позначення людей, тварин, рослин, предметів побуту. Демонструється, наприклад, таблиця із зображенням лікаря, робітника, вчителя (перший ряд), собаки, кота, їжака (другий ряд), дерева, портфеля, чайника (третій ряд).
У ході евристичної бесіди учитель з'ясовує:
– Хто зображений на малюнку першого ряду?
– Яке питання можна поставити до кожного з зображених предметів? (Хто це?–Лікар і под.).
– Кого називають слова лікар, робітник, вчитель? (Людей.)
– Отже, які слова відповідають на питання хто? (Слова – назви людей.)
Аналогічна робота проводиться з малюнками другого, а потім третього ряду.
Внаслідок такої роботи у дітей формується уявлення про іменники – назви істот і неістот.
1.3. Вивчення числа іменників
Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже, практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька–ляльки, яблуко –яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно. Спочатку діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зразком (герой – герої, мишенята – мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один–багато.
Потім вводяться терміни однина / множина.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
якщо іменник означає назву одного предмета, він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, столи);
не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);
не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, кіннота).
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності.
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.
Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один–багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).
Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчення іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в іменників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ:
– учитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
– учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море. вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливості такої операції, він приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини.
Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій).
1.4. Розпізнаваня роду і початковий етап вивчення відмінювання іменників
Граматичне поняття роду іменників формується в 2 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу. Опрацьовуючи тему «Рід іменників», учитель має показати дітям, що:
іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
рід деяких іменників слід запамятати (собака – ч. р., путь – ж. р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників–він, вона, воно чи присвійних–мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині. З цією метою учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні: До годівниці прилітають горобці і синиці. Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона. воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення: До годівниці прилетіли горобець і синиця. Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Уже в 2 класі, на початковому етапі вивчення відмінювання іменників, діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.
Починати вивчення відмінювання іменників доцільно з аналізу записаного на дошці чи кодокарті тексту, в якому слово хліб уживається в усіх відмінках.
Учитель керує спостереженням учнів у ході такої, наприклад, бесіди:
Хліб – усьому голова,– так віддавна в народі казали, Не раз без хліба люди вмирали. Хлібові шану, як рідним батькам, віддавали, Пісню про хліб на весіллі й обжинках співали, З хлібом і сіллю гостей дорогих зустрічали, В хлібові силу й могутність народу вбачали.
– Прочитайте текст. Скажіть, яке слово повторюється в кожному реченні (Слово хліб.)
– На яке питання це слово відповідає? (Що ?) Що сказано про хліб у другому реченні? (Без хліба вмирали.)
– На яке питання відповідає це слово? (Без чого?)
– Випишіть форми слова хліб з першого й другого речення і скажіть, чим вони відрізняються? (У другому слові з'явилось закінчення -а.)
– Чому не можна, щоб у другому реченні слово хліб було вжите в одній і тій самій формі, що й у першому? (Не буде зв'язку між словами.)
Аналогічно проводиться робота з наступними реченнями. Після такої підготовчої роботи цілком логічним буде питання: для чого потрібна зміна закінчень в іменниках? (Для зв'язку з іншими словами.) Що відповідає кожній зміні закінчення? (Запитання до іменника.)
Зміна запитання, як правило, приводить до зміни закінчень у словах. Подальше усвідомлення цієї закономірності відбувається при роботі над деформованими текстами. Побудова речень із безсистемно поданих слів неодмінно змусить дітей поставити логічні запитання, а мовленнєвий досвід підкаже вибір правильної форми. Отже, ще до вивчення теми «Відмінки іменників» учні мають змогу зрозуміти взаємозв'язок питання і форми слова-відповіді.
Вивчення іменника в 2 класі сприяє розвиткові логічного мислення дітей, забезпечує розуміння функції цієї частини мови, усвідомлення ряду граматичних категорій.
II. РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗАДАТКІВ УЧНІВ ПРИ ВИВЧЕННІ ІМЕННИКА
2.1. Роль дитячої творчості на уроках української мови
Пізнаючи великий і складний світ навколо себе, маленька людина прагне самоутвердитися в ньому, виявити себе як особистість.Один із найдоступніших і найпривабливіших шляхів до цього – творчість. А оскільки слово – одне із засобів творення, то дитина прагне до самовираження у літературній творчості. І якщо ці прагнення підтримати й розвивати, то молодший школяр не тільки збереже на все життя любов до рідного слова, здатність побачити, оцінити, емоційно пережити і розповісти іншим про те, що його схвилювало, а швидше і легше оволодіватиме програмовими шкільними предметами. Видатний педагог В. Сухомлинський говорив: “Дати дитині радість поетичного натхнення, пробудити в її серці живе джерело поетичної творчості – така ж важлива справа, як навчити писати і розв’язувати задачі.”
Творчість не приходить до дітей тільки з натхнення. Творчості треба вчити. Але не для того, щоб виростити юних поетів, а щоб благороднішим, добрішим, чуйнішим стало кожне дитяче серце.
На уроках української мови, зокрема при вивченні іменника у 2 класі, можемо сприяти розвитку дитячої творчості.
Почати слід з елементарно простих речей: роботи над скоромовками, чистотою мови, заученням лічилок, прислів’їв та приказок, цікавих, веселих, жартівливих віршиків.
Особливо зацікавлює учнів процес складання віршів. Дітям властиве відчуття мови, і тому доцільно розвивати ці навички з якомога молодшого віку.
На перших етапах цієї роботи можна пропонувати загадки-додаванки (коли дитина в риму вірша добирає слово-відгадку що є іменником:
Не дід, а сивий,
Не спить, а стелиться.
Вкриває землю й океан
А звуть його ... (туман)
Наступне, що можна запропонувати дітям, – це гра, яка називається “Схожі хвости”. Правила цієї гри потребують від дітей дібрати слова, схожі за своїм звучанням на ті, які їм подають, наприклад:
лисичка – сестричка, синичка;
кішка – мишка, книжка;
бичок – жучок, черв’ячок, павучок;
пір’їнка – хвоїнка.
2.2. Загадки
Важливу роль для розвитку творчих задатків учнів відіграють різноманітні загадки.
Загадки здавна мали вагоме значення у духовному бутті народу, були тісно пов'язані з трудовою діяльністю людини, входили в обрядовість:
загадуючи й відгадуючи їх, люди прагнули впливати на природу і тваринний світ, підкоряти їх собі, проникати в їхні таємниці.
Алегорична мова використовувалась у військових і посольських переговорах. Знання загадок було необхідне не тільки простим трудівникам, а й вождям і правителям. Звичаї вимагали уміння складати і розгадувати алегорію. Отже, загадки розвивали кмітливість, вчили зіставляти факти, мислити поетичними образами.
Звичайно загадки загадувались старшими, які таким чином передавали молоді свій досвід, набуті знання, свій погляд на навколишнє життя. Пізніше вони набули тільки розважального значення.
У наш час загадка використовується з виховною метою, для розвитку в дітей кмітливості, уміння зіставляти, в звичайному бачити прекрасне, привабливе, гарне і таємниче.
Загадка найбільше зацікавлює дітей, коли вона стає відправним моментом для бесіди про тварину, подію чи явище, для того, щоб учні здогадалися, яку нову тему вивчатимуть, щоб закріпити слова із словника, для логічних вправ і класифікації предметів тощо. Отже, в будь-якому випадку загадка на уроці допомагає справі виховання, навчання, розвитку мовлення і мислення дітей.
При вивченні іменника для розвитку творчих задатків учнів можна використати, наприклад, такі вправи:
До слів, які відповідають на питання хто?, дібрати слова, які відповідають на питиння що?
Садівник – сад;
тракторист – ...
лікар – ...
читач – ...
пекар – ...
Закінчити речення:
Собака Булька, кіт Мурчик – це (хто?).
Неділя, середа, четвер – це (що?).
Написати кілька назв предметів:
іграшки – лялька, кубики, м’яч;
звірі – ...
птахи – ...
інструменти –...
Відгадайте загадки, в зошити запишіть у дві колонки слова, що відповідають на питання хто? і що? Поясніть.
Прилетіли гості, сіли на помості, узяли по латі і зробили хату (птахи, гніздо).
За горами, за лісами золотий кружок встає (сонце).
За лісом, за пралісом біла вовна висить (хмари).
Зеленії ноги-косиці виросли вгору з землиці, а зубате головище коренем-вусом у землю свище (часник).
Біжить свинка, вирізана спинка, оглянеться назад, а й сліду не знать (човен).
Іде силач, на нім ловкач, за ним копач добувати калач (трактор, тракторист, плуг).
Відгадайте загадки, запишіть слова-відгадки, усно поставте питання до них, скажіть, кого або що вони називають.
Червонясту шубку має,
По гілках вона стрибає,
Хоч сама мала на зріст,
Та великий має хвіст,
Як намисто, оченята.
Хто це? Спробуйте вгадати (білка).
Я труд поважаю:
Все літо літаю
У поле, до гаю,
Збираю медок
із різних квіток.
Кого не злюблю,
того жалом колю (бджола).
Поясок ясний зіткала,
Небеса оперезала,
Після дощику з'явилася –
Ніжнобарвно заіскрилася (веселка).
Літом наїдається, а зимою висипається (ведмідь).
Кругле озерце ніколи не замерзає (око).
Вранці на сажень, в обід на п'ядень, а вечором через поле крадеться (тінь).
Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей підвів (ніч, день).
Загадки відгадайте, випишіть із них власні іменники, поясніть, що вони означають.
Ішла Улита, черепком сповита,
Безрука, безнога, чотирирога (равлик).
Хлопець Мартин похилився через тин,
дівчина Галка: «Невже в тебе гарна шапка?» (Соняшник).
Кольорового стовпця;
Застругали ми з кінця,
Як побіг він до сторінки –
Зразу ж кинувся в танок,
І у зошиті в Маринки
Виріс песик та садок (кольоровий олівець).
Біг кінь білобокий через Дунай глибокий;
Як упав – заіржав, увесь світ задрижав (грім).
Загадки відгадайте, іменники-відгадки запишіть, визначте, до якої групи за значенням вони належать.
Зразок: латаття – назва рослини.
Стоять красуні на воді,
Вінки в них білі й золоті (латаття).'
Сірий, та не вовк,
Довговухий, та не заєць;
З копитами, та не кінь (осел).
Влітку й взимку вбрання одне,
Та кличуть дітки завжди мене,
Щоб я на свято до них прийшла,
Цяцьок багато принесла (ялинка).
Зубів багато, а само не їсть,
Усе хапає, а собі нічого не залишає;
Де пройшло, там чисто стало (граблі)
Мене частенько просять, ждуть,
А тільки покажусь, – ховатии почнуть (дощ).
Сидить дід над водою та й киває бородою;
Хто йде – не мине, за бороду ущипне (горох).
Не електрика, не гас, світить всюди в нічний час (місяць).
Загадки відгадайте, іменники-відгадки запишіть, позначивши в дужках їх рід.
Яке взуття в огні гнеться,
А з ніг не скидається? (Підкова).
По полю бродить,
Зерно молотить,
Жне, косить –
Хліба не просить (комбайн).
Сторожем не служить, а всіх рано будить (півень).
Плету хлівець на четверо овець, а на п'яту окремо (рукавиці).
Що можна бачити з заплющеними очима? (Сон).
Що воно за штука, що день і ніч стука? (Серце).
Не людина, а говорить (радіо).
Запропонований матеріал кожен учитель зможе використати залежно від своїх уподобань та рівня підготовки школярів на етапі формування або узагальнення знань, умінь і навичок.
2.3. Значення казки
Мовленнєвий розвиток молодших школярів, успішне опанування ними елементів знань із фонетики, граматики, орфографії відчутно залежить від інтересу до виучуваного, від того, наскільки в ході засвоєння матеріалу збуджувати емоції, творчу уяву дітей. Відомо, що вони міркують образами. Мовленнєві ж поняття, особливо граматичні, вирізняються абстрагованістю. За словами психолога Д.М. Богоявленського, це свого роду другий поверх абстракції, що надбудовується над уже узагальненими значеннями слів та речень. Звідси зрозумілі причини тих труднощів, які постають перед учнями при опануванні мовного матеріалу. Учитель має наблизити ці абстракції до дитячих уявлень про навколишнє, пропустити їх через чуттєвий досвід школярів, наповнити конкретними образами і, таким чином, створити умови для абстрактного мислення.
Досвід роботи творчих педагогів, результати нашого дослідження переконують, що ефективним способом усвідомлення мовного матеріалу є лінгвістичні казки, казки-оповідання, дотепні розповіді. Для дітей все це – казки. А цей жанр молодші школярі готові слухати, переповідати, обговорювати безкінечно, їх захоплює сюжет, вони з непідробним інтересом стежать за діями незвичайних героїв, за розвитком подій, роблять власні відкриття й узагальнення. Нові лінгвістичні поняття й терміни, що їх позначають, стають для школярів доступними, зрозумілими.
Суттєвим є й те, що зі змісту казки діти усвідомлюють практичну потребу засвоєная. матеріалу.
У роботі з лінгвістичними казками активізуються різноманітні аналізатори, смислові асоціації, мовлення.
Казка як засіб навчання може використовуватися на різних етапах уроку, в багатьох варіантах, наприклад:
1. Читання або розповідь казки учителем. Для активізації аналітико-синтетичної діяльності школярів можна супроводжувати це записами фрагментів казки на дошці. Діти охоче приєднуються до колективної розповіді та аналізу.
2. Слухання казки ілюструється окремими сценками, які грають заздалегідь підготовлені учні; заучуванням римованих рядків, казкових повторів тощо.
Для цього використовуються ще й стилізовані костюми чи окремі яскраві атрибути, виготовлені дітьми (букви, частини слів та ін.)
3. Інсценування казки.
«Казка — це активна естетична творчість, що охоплює всі сфери духовного життя дитини – її розум, почуття, уяву, волю. Вона починається уже з розповіді, вищий етап її – інсценування»,— писав В.О. Сухомлинський Драматизація як прийом навчання дає школяреві активне й ефективне сприйняття матеріалу. Діти беруть участь у втіленні уявного образу в реальний.
Абстрактні поняття стають живими чоловічками Хто? і Що?, Іменник – це мудрий чарівник зі своїми слухняними синочками Родами, бігають маленькі непосидючі хлопчики – Числа.
Для інсценування можна використовувати і класний ляльковий або пальчиковий (паперовий, пластиліновий) театр. Це помітно сприяє розвитку творчих задатків, уяви та мовлення учнів.
4. Складання казок.
Цю роботу проводять у різних формах – колективній, груповій, індивідуальній, причому після ознайомлення школярів з конкретним мовним матеріалом. Тоді казка допомагає глибше осмислити виучуване і водночас стає своєрідною перевіркою того, як діти розуміють засвоєне.
З огляду на складність теми вчитель може давати початок казки, окремі частини або пропонувати скласти її самостійно. У будь-якому разі після завершення роботи влаштовують обговорення, редагування, перевірку, вибирають кращу казку та, по змозі, інсценують її. Опанування матеріалу завдяки лінгвістичним казкам сприяє усвідомленню його через текст як мовленнєву одиницю. Учні охоче виконують тренувальні вправи, стають ніби співучасниками описаних у казці подій, допомагають своїм героям виконувати цікаві завдання, запропоновані класоводом.)
III. ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІМЕННИКА
3.1. Важливість самостійної діяльності учнів
Сучасна система навчання дає можливість підвищити результативність уроку через організацію діяльності як усього колективу, так і кожного учня зокрема. Слід будувати урок так, щоб збільшити час самостійної роботи школярів. Адже самостійність учнів є важливою передумовою свідомого і міцного оволодіння знаннями: вона розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, формувати індивідуальний спосіб мислення. За цієї умови навчання стає переважно активною самостійною діяльністю. Вчитель має змогу в цей час працювати з окремими дітьми індивідуально. Його роль під час такої роботи спрямовується на формування в учнів уміння працювати самостійно, здійснювати взаємоконтроль і самоконтроль, допомагати товаришам. Поєднання виконання завдань з їх контролем поліпшує якість навчання, робить його надійно керованим, результативним.
Завдання для самостійної роботи мають бути спрямовані на розвиток мислення учнів, на зміцнення їхніх пізнавальних спроможностей, містити посильні труднощі, подолання яких потребує вольових зусиль. Самостійна робота – одна з найскладніших форм навчальної діяльності, тому учнів потрібно до неї готувати. Це можна робити за допомогою чітких стислих інструкцій, вказівок, показу зразка, колективної роботи, під час якої діти вчаться виконувати певні завдання. За таких умов навчання – не тільки повідомлення нової інформації, а й засвооєння прийомів самостійної роботи, самоконтролю, взаємоконтролю, навичок дослідницької діяльності, вміння здобувати знання, узагальнювати, робити висновки. Вміти самостійно працювати – головне, чого учень повинен навчитися в початковій школі.
Для самостійної роботи учнів 2 класу під час вивчення теми «Іменник» можна використати такі матеріали.
3.2. Дидактичні матеріали для самостійної роботи другокласників під час вивчення іменника
№ 1 Варіант 1
Запиши подані іменники у дві колонки:
1) ті, що вжиті в однині; 2) ті, що вжиті у множині. У кожному іменнику підкресли першу букву. З них прочитай і запиши прислів'я.
Доля, нарциси, екзамени, озеро, приклади, радощі, берег, радість, експеримент, дочка, олівці, птахи, іграшка, абрикоси, дерева, ліс, оса, експонати.
№ 1 Варіант 2
Спиши текст. Визнач у ньому іменники. Іменники, вжиті в однині, підкресли однією рискою, у множині – двома.
Ти прокинься рано-рано,
лиш над містом сонце встане,
привітайся з ластівками,
з кожним променем ласкавим.
Усміхнися всім навколо:
небу, сонцю, квітам, людям –
і тоді обов'язково день тобі веселим буде!
(А. Костецький)
№ 1 Варіант 3
Прочитай текст. Випиши іменники у множині, поряд запиши їх в однині. Виділи закінчення.
Білі гуси летять над лугами,
в синім небі біліють снігами,
в синім небі хмарками зникають,
довго-довго їх очі шукають.
Білі гуси на озеро впали,
Тихі води кругом розгойдали...
Розцвіли, як купави великі...
Довго, довго їх чуються крики.
(О. Олесь)
№ 2 Варіант 1
Спиши словосполучення, ставлячи у дужках питання до іменника. Зразок: слухали (кого?) казкаря.
Гордитися братом; знати причину; дорожити часом; переказати сусідові; бачити вчителя; немає пояснення; надсилати другові.
№ 2 Варіант 2
Запиши словосполучення, добираючи для зв'язку потрібні прийменники та ставлячи у дужках перед іменником питання.
Розмовляти, другом; радіти, друга; зберігати, друга. Сидить, деревом; зліз, дерева; доглядає, деревом. Росте, річкою; переправа, річку; стоїть, річки.
№ 2Варіант 3
Склади речення зі слів, додаючи прийменник та змінюючи закінчення.
а) Вечір, земля, спадає.
б) Сонце, обрій, сідає.
в) Тин, цвітуть, кущі, троянди.
г) Село, темрява,потонуло.
д) Ніч, людина, відпочинок, необхідна.
№ 3 Варіант 1
Спиши прислів'я, підкресли у них синоніми.
Праця робить людину розумною. Пташку пізнають у польоті, а людину – в роботі. Посій труд, а слава вродить. Без хазяїна і хата сирота. Не дім господаря красить, а господар дім.
№ 3 Варіант 2
Випиши з тексту: 1) імена дітей; 2) прізвища дітей; 3) назви населених пунктів, де проживають діти.
Переможцями конкурсу юних талантів стали: Федорчук Іринка з села Острожиць Рівненьської області, що надіслала казочку "Листочки також живі", Довгопола Оксанка з міста Лина Чернігівської області – за оповідання "Літо", Залужна Тетянка з Полтави, яка надіслала нам казку "Мурчик і Гавчик". Усі діти нагороджені грамотами та пам'ятними призами.
№ 3 Варіант 3
Спиши текст. Підкресли іменники – власні назви. Склади речення зі словами земля, місяць, сонце, де б вони писалися з малої літери.
Усі люди називаються землянами. Це тому, що ми живемо на планеті Земля. Земля – це велитенська куля. Вона невпинно літає довкола Сонця. За рік Земля робить один оберт. І протягом цього часу в нас настає то весна, то літо, то осінь, то зима. Навкруг Сонця, так само як і Земля, обертається ще вісім планет. Найближчий його сусіда – Меркурій. Найдальший – Плутон. Супутником Землі є наш срібний красень Місяць.
№ 4 Варіант 1
Спиши речення. Підкресли іменники.
Вдивляються хлоп'ята в далечінь голубу, кажуть: "Летять літаки!" Діти, будьте обережні! Пустощі з вогнем є причиною пожежі. У неї очі голубі, такі, як неба синь.
№ 4 Варіант 2
Прочитай слова. У кожному рядку визнач серед них іменник. З іменниками склади речення, визнач у них граматичну основу.
Смішний – сміється – сміх. Жовток – жовтіти – жовтий. Летючий – літак – летить. Бігти – бігаючий – біг.
№ 4 Варіант 3
Утвори від поданих дієслів та прикметників – іменники. Що робить? Хто? Який? Що? Знає – знавець
Зелений – Читає –
Теплий – Продає –
Смішний – Лікує –
№ 5 Варіант 1
Спиши, вставляючи пропущені букви. Підкресли іменники – власні назви.
Мандрівка в літо
Пізнайко та його друзі зібрались разом на квітучій галявині.
– Нарешті літо! – радісно вигукнув зайчик (С,с)кок. – Будемо гратися, стрибати, відпочивати!
– Е ні, друзі, – заперечив хом'ячок (Л,л)асунчик. – Літо – це не тільки відпочинок. У червні не байдикуватимеш – і на столі, і у коморі матимеш.
– А знаєте, чому червень саме так називається? –запитала білочка (П,п)роня. (З журналу "Пізнайко")
№ 5 Варіант 2
До поданих слів випиши в одну колонку антоніми, а в іншу – синоніми.
тиша радість сміх долина
(гора, регіт, веселощі, веселість, сум, шум, спокій, плач, низина).
№ 5 Варіант 3
З поданих синонімів вибери найбільш вдалий.
Для лижних прогулянок добре мати спеціальний ... (наряд, одяг). Над осінніми полями кружляють ... (табуни, зграї, череди) галок і граків. Баба Орися жила в дерев'яній ... (оселі, хатині) над річкою. Оленка схилилась над водою, розглядаючи своє ніжне (личко, обличчя).
№ 6 Варіант 1
Запиши подані словосполучення у дві колонки. В одну – з прямим, у іншу – з переносним значенням.
Ніс човна, кирпатий ніс, вушко голки, вушко зайчика, очі квітів, сині очі, голос вчителя, голос води, хуртовина айстр, зимова хуртовина.
№ 6 Варіант 2
Спиши речення, добираючи до виділених слів антоніми і вставляючи їх у речення. Користуйся словами з довідки.
Готуй взимку воза, а влітку .... Зима без снігу, а літо без ... не буває. Якщо зорі блищать яскраво, влітку це віщує спеку, а взимку .... Весна красна квітками, а ... пирогами. Восени ранок похмурий – чекай гарного ... .
Довідка: мороз, сани, дощу, осінь, дня.
№ 6 Варіант 3
Продовжи текст, склавши з окремих слів речення. Підкресли слова, вжиті у переносному значенні.
Маленький підсніжник на тоненькій ніжці зібрався з силами і вибрався з-під шорсткого торішнього листка. Квіточка зац