Національна економіка України та тенденції її розвитку

Міністерство освіти та науки України

Дніпродзержинський державний технічний університет

Кафедра «Фінанси»

Курсова робота

з політичної економії

Тема:«Національна економіка України та тенденції її розвитку»

Виконала: ст. гр. ФІН-08-1д

Матухно О.О.

м. Дніпродзержинськ

2009 рік

Зміст

Вступ

1. Національна економіка та її складові

2. Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективного використання

3. Актуальні проблеми стратегічного розвитку національної економіки України в сучасних умовах

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Економіка будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Вона формується століттями в результаті поглиблення суспільного поділу та кооперації праці, ґрунтується на використанні наявних національних ресурсів і забезпечує реалізацію національних інтересів цієї країни.

Національна економіка країни є цілісним організмом. Вона об’єднує взаємопов’язану систему галузей, видів виробництва і територіальних комплексів. У цій системі органічно взаємодіють галузі матеріального виробництва (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, зв’язок тощо) і галузі нематеріального виробництва (освіта, охорона здоров’я, культура) Співвідношення зазначених сфер і галузей, тобто структура економіки, рівень розвитку, ефективність функціонування мають значні відмінності в різних країнах. Чим розвиненіший науково-технічний потенціал країни, тим досконаліша система господарювання, тим краще використовуються переваги міжнародного поділу праці, тим вищі економічна та соціальна ефективність виробництва та рівень життя населення. Зараз, коли Україна стала політичним і економічним чинником процесів інтеграції у Європі і світі, особливо зростає важливість глибокого вивчення проблем і тенденцій розвитку економіки України. З’ясування цих причин має не лише теоретичне та пізнавальне,а й практичне політичне значення. Знання економічного потенціалу України, політики зрушень у продуктивних силах і структурі економіки, прагнення народу України до співробітництва усіма народами світу, проведення політики економічних реформ, які ведуть до взаємовигідного господарства, без сумніву, викличе інтерес зарубіжних підприємств до взаємовигідного співробітництва з підприємцями в Україні. А український народ,який упродовж століть виборював свою національну державу і незалежність, заслуговує права на самого себе та довіри інших народів світу , рівно партнерського співробітництва в системі соціально-економічного життя.

Україна має величезні можливості для економічного процвітання. Запорукою цьому є працьовитий народ, кваліфіковані кадри, інтелектуальний, науковий та виробничий потенціал, надзвичайно вигідне географічне положення.

Але на сьогодні ми не маємо цілісної української економіки, яка б на основі власного потенціалу ефективно працювала на Україну та наш народ. Навіть ключові галузі виробництва практично не пов’язані між собою в одне ціле.Дуже багато нескладної, але вкрай потрібної продукції, виробництво якої зовсім не важко налагодити в Україні, у нас взагалі не виробляється.

1. Національна економіка та її складові

Макроекономіка – це наука про функціонування економіки в цілому. Макроекономіка намагається вирішити такі глобальні проблеми як інфляція, безробіття, економічне зростання. Вона розглядає проблеми у перспективі, дивиться на них із висоти, з якої добре видно окремі аспекти економічної системи. Основним об’єктом вивчення макроекономіки є національна економіка.

Національна економіка, або господарство країни – це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їх кваліфікації, наявності сприятливих трудових ресурсів ( особливо корисні копалини і ґрунтово-кліматичні умови), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури( транспорт, зв'язок, електромережі, тощо), ступеня розвитку науки та техніки. Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, освіта, тощо. Промисловість у сою чергу поділяється на обробну та видобувну, обробна на важку та легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій.

Національна економіка – це економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами.

Сучасну національну економіку характеризують низка ознак, які можна звести у декілька груп:

- національний суверенітет;

- ресурсо-виробничі ознаки;

- господарсько-організаційні ознаки;

- товарообмінні ознаки.

В цілому національна економіка виступає як досягнутий під впливом сукупності факторів цілісний організм, який функціонує за певними законами.

Для того, щоб Україна мала національну економіку потрібно провести структурну перебудову економіки з метою розвитку галузей які працюють на потреби держави. Це сільське господарство, машинобудування, машинобудування для легкої промисловості, машинобудування для харчової промисловості, розвиток легкої та харчової промисловості, розвиток галузей, які виробляють складну побутову техніку, скорочення добувної промисловості до потреб, металургії, виходячи з пріоритетів національних інтересів України. Національна економіка неможлива без розв’язання проблеми економічної безпеки. Економічна безпека формується виходячи із забезпеченості природними ресурсами, фінансування коштами, залежить від експорто- та імпорто-орієнтації економіки.

Політика національної безпеки є постійним атрибутом національної економіки, її особливістю. Головним завданням у сфері політики національної безпеки є послідовне і ефективне забезпечення захисту національних інтересів України і створення сприятливих умов життя і розвитку, а також попередження і усунення зовнішніх і внутрішніх загроз, перешкод і негативних факторів. Головна мета такої політики - захист суверенної державності, подолання кризи, життєдіяльності і успішний розвиток країни.

В цілому економіка України, крім структурної перебудови, потребує оновлення основного капіталу, зміни технології і відповідно проведення ряду реформ, покликаних забезпечити ефективності виробництва.

Система національних рахунків як нормативна база макроекономіки

Система національних рахунків(СНР) призначена для проведення систематичного огляду функціонування національної економіки і використовується для економічного аналізу, прийняття рішень і вироблення економічної політики. СНР широко прийнята національними статистичними агентствами усього світу, хоча ступінь її запровадження значно варіює між країнами. Вона об'єднує в єдиних інтегрованих рамках різні потоки економічних рахунків, включаючи оцінки національних доходів і витрат, а також таблиці "витрати — випуск", національні баланси активів і пасивів. Це дозволяє забезпечити міжнародну єдність національних статистичних служб у складанні і поданні національних рахунків, є основою для стандартизованої звітності ООН та іншим міжнародним організаціям. СНР являє собою узгоджену систему понять, визначень, класифікацій і правил обліку, які забезпечують основу для збирання інтегрованої економічної статистики. Вона може діяти на різних рівнях агрегування. На рівні всієї економіки у цілому національні рахунки відображають ключові економічні потоки: виробництво, доход, споживання, інвестиції та заощадження. На більш детальному рівні — наприклад, на рівні інституціональних одиниць або їх груп (інституціональних секторів) — рахунки розроблені, щоб надати статистичну картину структури економіки і детальних процесів, які визначають внутрішнє виробництво, а також утворення, розподіл, перерозподіл і використання доходів.

Українська система національних рахунків (УСНР) використовує міжнародні принципи СНР-93, але з певними модифікаціями. Наші відхилення від цих принципів зумовлені, насамперед, прагматичними міркуваннями: особливостями інституціональної структури економіки, законодавчою і нормативною базою України, а також специфікою джерел інформації, що використовуються при визначенні макроекономічних показників.

Повна система національних рахунків включає рахунки поточних операцій, рахунки нагромадження і баланси активів і пасивів. У відповідності з міжнародними стандартами, в Україні, починаючи з 1989 р., визначаються річні показники СНР, проводяться квартальні розрахунки ВВП виробничим і розподільним методами (з 1994 р.) і методом кінцевого використання (з 1995 р.). У даний час розробка УСНР починається з рахунку виробництва з доданою вартістю у ролі балансуючої статті і завершується рахунками нагромадження, зокрема, рахунком операцій з капіталом, балансуючою статтею в якому виступає чисте кредитування/запозичення.

В останні роки дедалі більшого значення набувають квартальні національні рахунки (КНР). Основна мета КНР — подання своєчасної, послідовної, точної та повної картини поточних економічних подій, що є основою їх оцінки і аналізу. КНР містять базові дані для аналізу циклу ділової активності, а також дані для цілей економічного моделювання і прогнозування. Вони відіграють ключову роль у національному рахівництві за умов високої інфляції, а також забезпечують координуючу концептуальну основу для розроблення і збирання первинних статистичних даних.

СНР по суті дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники, які входять у систему національних рахунків, дозволяють нам виміряти обсяги виробництва в конкретний момент часу і розкривають фактори, які безпосередньо впливають на функціонування економіки. Інформація, яку нам дають національні рахунки, є основною для формування та проведення державної політики в області економіки. Рахунки національного доходу дозволяють нам створювати таблиці економічного здоров’я суспільства і розумно вибирати політику, яка б сприяла покращенню цього здоров’я.

Основні результати функціонування національної економіки

Національна економіка функціонує в режимі який описано в національних рахунках, тобто її результати оцінюються з точки зору витрат та доходів, відповідно визначають категорію національних витрат і національних доходів.

Національні доходи встановлюють види нагород які отримують виробники факторів виробництва в результаті їх участі у виробництві і розподілі національного продукту. До основних національних доходів відносять:

1. заробітну плату;

2. рентні доходи;

3. процентні доходи;

4. податки на прибутки корпорацій;

5. доходи некорпоративного підприємницького сектора;

6. дивіденди;

7. нерозподілені прибутки корпорацій;

8. амортизація основного капіталу;

9. непрямі податки.

Національні витрати – це види затрачених доходів, які потрібні для створення кінцевих товарів та послуг, інвестицій та споживання. До основних витрат відносять:

1. Споживчі витрати домогосподарств;

2. Валові приватні інвестиції;

3. Державні закупки товарів та послуг;

4. Чистий експорт.

Основним результативним показником є валовий національний продукт (ВНП), який визначається як ринкова вартість всієї виробленої кінцевої продукції та послуг у економіці за рік. Враховувалося виробництво кінцевих товарів створених громадянами даної країни як в національних межах так і за кордоном. З іншого боку, ВНП визначається як сума доходів підприємств, організацій, населення, в матеріальному і нематеріальному виробництві.

Показник ВНП використовується в багатьох цілях, але найважливішим є те, що він визначає результативність роботи всієї економіки. Різке зменшення вартості товарів і послуг, вироблених економікою, тобто різке зменшення обсягу ВНП спричиняє злидні, банкрутства, невдачі банків, хаос і політичне безладдя.

Валовий національний продукт (або ВНП) — це найобширніша міра сукупного обсягу національного виробництва товарів і послуг. Це сума ринкових вартостей споживання, валових інвестицій, урядових покупок товарів і послуг та чистого експорту.

ВНП країни є вимірником її виробничої діяльності. Він визначається як сума доходів, зароблених резидентами(1) країни.

Він вимірює ринкову вартість річного виробництва продукції.

В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал – сукупна спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію та здійснювати послуги; сукупна здібність наявних економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ та послуг, відповідно вимогам суспільства на даному етапі його розвитку.

Аналізуючи економічний потенціал, як систему необхідно виділити потенціали більш низького рівня: інвестиційний, інноваційний, природо-ресурсний і трудовий. Кожний економічний потенціал характеризується певною величиною і якісним станом відповідних економічних ресурсів:

- праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів чи послуг);

- природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності (корисні копалин і ґрунтово-кліматичні умови);

- виробничі потужності;

- капітал – накопичені кошти у виробничій, грошовій і товарній формах;

- виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, електромережі тощо);

- технологія – наукові методи організації виробництва із застосуванням новітніх процесів виробництва;

- інформація.

Національна економіка э налагодженою системою взаємозв’язку всіх галузей господарства країни. Вона представлена об’єктами та суб’єктами економіки. З огляду на національну економіку країни можна зробити висновок її конкурентоспроможності, інвестиційної привабливості, стану галузей господарства, науки, освіти та розвитку країни загалом.

2. Характеристика економічного потенціалу України та показники його ефективного використання

Природо-ресурсний потенціал представляє собою сукупність природних ресурсів, які можуть бути використані в народному господарстві з врахуванням науково-технічного прогресу. До природних ресурсів відносять всі види розвіданих і врахованих запасів мінеральних, земельних, лісних, водних ресурсів, які можуть бути використані як природні виробничі сили.

Україна має у своєму розпорядженні великий природо-сировинний потенціал. У структурі мінерально-сировинної бази переважають паливно-енергетичні ресурси, а саме: газ, вугілля, нафта. Значна часка припадає також на нерудну сировину, чорні, кольорові й рідкісні метали. Поряд з тим відчувається дефіцит у мінеральній сировині для кольорових металів.

Основною проблемою мінерально-сировинної бази, а також провідних гірничодобувних галузей промисловості є різке уповільнення темпі» промисловою освоєння нових родовищ. У міру вичерпання існуючих родовищ може бути втрачена одна з істотних переваг української економіки – могутній сировинний потенціал, а у промисловості може з’явитися новий обмежувач розвитку.

Досить напруженою є екологічна обстановка. В багатьох містах України забруднення атмосферного повітря в декілька разів перевищує допустимий рівень. Інтенсивно забруднюються водні об'єкти промисловими стоками підприємств: нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, важкими металами. На великих площах спостерігається водна і вітрова ерозія ґрунтового шару.

Інноваційний потенціал країни - це здатність фундаментальної та прикладної науки забезпечити нововведенням процес оновлення продукції. В Україні високі оцінки наукового потенціалу поєднуються з низьким ступенем його залучення до вирішення завдань економічного зростання, що свідчить про неефективне використання національного багатства. За індексом економічного успіху Україна посідає 39-те місце в підрейтингу інновацій (показник характеризує рівень взаємодії науки і бізнесу та швидкість впровадження наукових розробок в економіку). Він, зокрема, визначається високим «прохідним» відсотком» абітурієнтів, які бажають здобути вищу освіту (понад 43%), а також витратами компаній на проведення НДДКР. Україна практично не має вигоди з придбання технологій за кордоном тому, що займає 97-ме місце за здатністю адаптувати нові технології через залучення прямих іноземних інвестицій. Ліцензійні угоди також не є істотним джерелом адаптації іноземних технологій. У рейтингу нових інформаційних і телекомунікаційних технологій Україна посідає 76-те місце, тому що не використовує повною мірою ці нові інструменти зростання. Особливості наукової системи України мають комплекс негативних наслідків – низьку результативність і якість досліджень, низький технологічний рівень галузей економіки, неконкурентоспроможність вітчизняної продукції, технологічну залежність народного господарства від міжнародного трансферу.

Технологічний фактор. Надзвичайно важливою є оцінка науково-технічного і технологічною потенціалу країни. Україна має високий рівень технологічного розвитку. Вона спроможна виробляти ракети і супутники, випускає найсучасніші танки і вантажні літаки, може виробляти судна, двигуни внутрішнього згоряння, авто- і мототехніку, побутову техніку, машинобудівне устаткування, оптику тощо. Але відмічається посилення відставання як у напрямах технологічного розвитку, де воно відмічалося і до початку реформ (насамперед – у цивільному машинобудуванні), так і в галузях, які за своїм науково-технічним рівнем посідали передові позиції в світі (в оборонній промислової, в літако- і суднобудуванні та ряді інших).

Тенденція зниження власних капіталовкладень – це показник відсутності приросту нових технологій. Відомо, що за умов, коли держава і приватний сектор економіки не можуть підтримувати рівень фінансування науки й оновлення технологій, це роблять прямі іноземні інвестиції. В Україні показник інвестицій становить, за різними оцінками, 55 дол. на душу населення. За цей показник відповідає національна інвестиційна політика. За даними експертів ЄБРР, Україна має один з найнижчих показників інвестиційного клімату серед країн СНД та ЦСЄ.

В сучасних умовах у світі одним із найважливіших чинників економічного зростання є людський капітал і ефективність його використання. Трудовий потенціал є одним із головних складових економічного потенціалу. Саме праця об’єднує в одне ціле всі фактори виробництва: капітал, природні ресурси, інформацію. Під трудовим потенціалом розуміють сукупну здібність економічно активного населення (кількісні та якісні характеристики) забезпечити виробництво максимально можливого обсягу споживчих вартостей в конкретних соціально-економічних умовах. Важливо враховувати кількість населення, рівень здоров'я, кількість трудових ресурсів, ефективність використання робочої сили, продуктивність праці, рівень освіти, міграційні процеси. В Україні про фундаментальний закон ринкової економіки, згідно з яким головним фактором виробництва і головним капіталом є праця людини протягом 1990 – 2000 рр. ніхто й не згадав: ставлення до носія праці – залишалося відверто байдужим. Низький рівень інвестування в людський капітал та інноваційність загрожує випаданням з конкурентної гри багатьох українських підприємств зокрема, і країни в цілому. Для розвитку інноваційної діяльності треба невідкладно реформувати існуючу в Україні систему оплати праці, підвищивши вартість робочої сили.

Характеристика промисловості України

Промисловість – найважливіша структурна ланка (сектор) господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35% населення, зайнятого в народному господарстві.

Провідна роль промисловості в економіці України визначається, перш за все, тим, що, забезпечуючи всі галузі народного господарства знаряддями праці та новими матеріалами, вона є найбільш активним фактором науково-технічного прогресу і розширеного відтворення в цілому. Серед інших галузей господарства промисловість вирізняється комплексно- і районоутворюючими функціями.

Темпи росту, рівень розвитку і структура промисловості – важливі показники не тільки кількісної, але і якісної характеристики народного господарства та життєвого рівня населення. Від рівня розвитку індустрії залежить технічний рівень виробництва, структура господарства, його територіальна організація. За роки радянської влади випереджаючий розвиток галузей важкої промисловості визначив рівень економічного і військового потенціалу країни. Важка індустрія була зорієнтована на розвиток військово-промислового комплексу, а не на підйом економіки галузей, що виробляють предмети споживання. І тому виробництво засобів виробництва розвивалось найбільше, а його частка у загальному обсязі виробництва становила 71,2% (1989 р.). Частка виробництва предметів споживання становила 28,8%.

Промисловість – це полі структурне утворення, до якого входить близько 20 великих галузей, майже 150 підгалузей і більше 300 виробництв, які виробляють промислову продукцію. Вона визначається галузевою, територіальною, функціональною та організаційною структурою.

Галузева структура відображає склад та співвідношення галузей промисловості. Галузь промисловості – це сукупність підприємств, подібних за призначенням продукції, технологіями, що застосовуються, використаною сировиною. Існують різні варіанти галузевої структури.

У важку промисловість повністю входить видобувна і частково обробна галузь, а в легку – лише обробна. Рівень розвитку промисловості, що зайнята виробництвом товарів народного споживання, абсолютно недостатній.

В останні роки відбуваються негативні зміни в галузевій структурі промисловості країни. Зростає питома вага паливної та металургійної промисловості.

Промисловість поділяється на такі великі галузі: енергетика; паливна; металургія; машинобудування та металообробка; хімічна і нафтохімічна; лісова, деревообробна і целюлозно-паперова; промисловість будівельних матеріалів; легка; харчова; комбікормова; мікробіологічна; поліграфічна та інші.

Основу функціональної структури (яка відображає поділ на галузі спеціалізації, обслуговуючі, допоміжні та супутні) промисловості становлять міжгалузеві комплекси.

Промисловість розміщена на території держави досить нерівномірно. Найбільша концентрація її склалася в Донецькому районі (Донецька і Луганська області) та Придніпров’ї (Дніпропетровська і Запорізька області).

За рівнем промислового розвитку Україна займає 2 місце серед країн СНД. Більше 8 тис. промислових об’єднань, комбінатів і підприємств працює на її території. Основними рисами промисловості держави є:

– розгалужена структура з функціонуванням усіх великих галузей;

– консервативна структура з високою часткою галузей важкої промисловості (зокрема видобувної) і військово-промислового комплексу;

– недосконалість технологій (висока відходність виробництва, ресурсо- та енергоємність (енергозатрати на одиницю промислової продукції в 6-8 разів перевищують аналогічний показник у розвинених країнах);

– значна зношеність основних фондів;

– надмірне забруднення природного середовища;

Починаючи з 1990 року, в господарсько-промисловому комплексі триває спад виробництва, обумовлений загальною економічною кризою: неефективним реформуванням економіки, важким фінансовим становищем, високим рівнем інфляції, розпадом господарських зв’язків з країнами близького зарубіжжя та колишніми країнами-членами РЕВ. Питома вага промисловості у валовому внутрішньому продукті зменшилась приблизно з 51% у 1990 до 47% у 1995 р. Найбільш швидкими темпами відбувся спад виробництва в таких галузях промисловості, як паливна (у 1995 р. обсяг її виробництва складав 44% до 1990 р.), металургійна (41%), хімічна та нафтохімічна (41%), машинобудування (50%), промисловість будівельних матеріалів (38%).

Погіршення економічної ситуації в країні суттєво вплинуло не лише на обсяги промислового виробництва, але й на його ефективність. Так, у 1995 р. частка збиткових підприємств становила 14% від загальної кількості, а в 1998 р. – більше 20%.

Машинобудування має велике значення для зміцнення економіки України і становлення її як незалежної високорозвиненої держави. «Економічне диво» ФРН, Японії, Південної Кореї та інших держав починалося з розвитку найсучасніших його галузей. Машинобудування є однією з провідних ланок важкої промисловості. Створюючи найбільш активну частину основних виробничих фондів (знаряддя праці), машинобудівна промисловість істотно впливає на темпи і напрями науково-технічного прогресу в різних галузях народного господарства, зростання продуктивності праці, інші економічні показники, які визначають ефективність розвитку суспільного виробництва.

В Україні цей комплекс – один з найрозвиненіших. З 1940 по 1990 рік обсяг його продукції виріс у 95 разів. З кінця 70-х років машинобудування стає провідною галуззю промисловості. На нього припадає понад 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва. Частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29%.

Роль машинобудування в економічному розвитку країни визначає його обслуговуюча функція в усіх міжгалузевих комплексах – паливноенергетичному, агропромисловому, будівельному, лісовиробничому тощо; участь у територіальному поділі праці (внутрішньо-державному та міждержавному). Саме від частки машинобудівної продукції в експортному секторі залежить, багато в чому, статус країни, її місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. Особливо велику роль відіграє машинобудування України в економічній інтеграції держав колишнього СРСР. Так, у 1990 р. Україна виготовляла 95-100% роторних екскаваторів, вугільних, кукурудзо- та буряко-збиральних комбайнів, 40% доменного та сталеплавильного устаткування, майже 50% силових трансформаторів та 30% екскаваторів тощо. У структурі експорту 1995 р., коли обсяги продукції цієї галузі знизились майже на 50% порівняно з 1990 р., машинобудування та металообробка все ж займали значне місце (на них припадало 13% експорту).

Поглиблення загальнодержавної кризи, похибки в системі ціноутворення особливо гостро позначились на цій галузі. У 1998 р. (у % до 1990 р.) вагонів вироблялось 10%, екскаваторів і бульдозерів – 2,6%, тепловозів – 0,5%, комбайнів: зерноз-биральних–1,4%, кукурудзозбиральних – 0,2%, бурякозбиральних – 1%.Машинобудування і металообробка – надзвичайно складна комплексна галузь промисловості. Його численні підгалузі і виробництва певною мірою об’єднує спільність сировини, технологій, що застосовуються, призначення кінцевої продукції.

Хімічний комплекс має велике значення в народному господарстві України. Він відіграє важливу роль у розширенні асортименту виробництва товарів народного споживання. У той же час, хімізація виробництва дозволяє постійно збільшувати випуск нових видів хімічних матеріалів для задоволення господарських потреб, забезпечує глибоку переробку природних ресурсів, підвищує ефективність сільського господарства тощо. Хімічний комплекс України є однією з важливих ланок її виробництва. Його частка у промисловому виробництві становить: з випуску продукції – 7,3%, чисельності промислово-виробничого персоналу – 5,2%, вартості промислово-виробничих фондів – 9,2%.У товарній продукції комплексу на хімічну промисловість припадає 69%, нафтохімічну – 23,3%, хіміко-фармацевтичну – 7,7%. Фактично в кожній області розташовані підприємства хімічного комплексу. Сировинна база хімічної промисловості надзвичайно різноманітна і включає корисні копалини, сільськогосподарську сировину, вторинні продукти промислової переробки, синтетичні хімічні матеріали, повітря і воду. Основна хімічна промисловість виробляє кислоти, соду, луги, мінеральні добрива. На них припадає найбільша кількість валової продукції хімічного комплексу (40%). Нафтохімічна промисловість розвивається на базі нафтопереробної і газової промисловості, виробництва сажі, переробки довізного синтетичного і натурального каучуку. Хіміко-фармацевтична промисловість своєю продукцією не забезпечує потреб населення. При рівні забезпечення охорони здоров’я медикаментами вітчизняного виробництва у 25% за асортиментом і 35% за обсягом від потреби, 40% обсягу продукції поставляється на експорт. Розвиток стримує не тільки технологічна і сировинна криза (80% ліків виготовляється з імпортної сировини), але і низька купівельна спроможність населення та лікувальних закладів.

Будівельний комплекс – це складна міжгалузева система, кожна з галузей якої є сукупністю корпорацій, концернів, підприємств і організацій, що виробляють будівельні матеріали і здійснюють виробниче (промислове, сільсько-господарське, дорожнє), культурно-побутове, житлове та інші види будівництва.

Основне завдання комплексу – створення та оновлення основних фондів народного господарства. Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага у ВВП тільки будівництва становить 8%. Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих у народному господарстві; з них 6% – у будівництві.

Будівництво – одна з найстаріших галузей народного господарства. Рівень розвитку будівництва говорить про економічний розвиток країни та рівень життя її населення. Будівництво – дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза спаду й кризи в економіці найперше відчувається саме в будівництві, бо темпи падіння його обсягів чи не найбільші серед інших галузей народного господарства. Будівництво об’єднує підрядні будівельні, монтажні, спеціалізовані організації і ті, які виконують роботи господарсь-кими способами. Розвиток будівельної індустрії залежить від обсягів і темпів розвитку ряду галузей промисловості, зокрема, чорної металургії, машинобудування, енергетики, промисловості будівельних матеріалів, дерево-обробної промисловості та ін., що зумовлює складні міжгалузеві зв’язки капітального будівництва. Готова продукція будівництва – це закінчені та здані в експлуатацію будови, споруди або їх комплекси. Серед галузей, які обслуговують будівельний комплекс, насамперед, необхідно назвати важке машинобудування, підприємства якого виробляють майже 2 тис. машин, механізмів, устаткування для виконання промислового, житлового, шляхового будівництва, меліорації земель, комунального господарства, а також для добування і виробництва будівельних матеріалів, серед них – екскаватори, бульдозери, котки, трубоукладачі, будівельні крани тощо.

В Україні ця галузь зародилась у 20-х роках. Промисловість будівельних матеріалів досить рівномірно розміщена на території України.

Банківська сфера України

Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та комерційних банків різних видів і форм власності

Національний банк України є центральним банком, особливим органом державного управління, який має статутний капітал у розмірі 10 мільйонів гривень, що є державною власністю. НБУ є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках - також за рахунок Держбюджету України. Одержання прибутку не є метою його діяльності.

Традиційно виділяють чотири базові функції центрального банку:

1. емісія готівки та організація грошового обігу;

2. банк банків;

3. банк уряду;

4. реалізація грошово-кредитної політики.

Важливим аспектом дослідження місця і ролі центрального банку у фінансовій системі держави є визначення його правового статусу. Правовий статус суб'єктів адміністративно-правових відносин - це юридичне закріплення ролі та місця в системі відповідних органів державної влади і в системі органів управління. Національний банк за своїм правовим статусом є однією з найважливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Наявність владних повноважень є найважливішою ознакою правового статусу Національного банку України. Це означає, що НБУ має встановлювати обов'язкові для виконання правила і норми та контролювати їх виконання. З організаційного погляду важливим є факт того, що нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України.

Основні засади грошово-кредитної політики на 2008 рік розроблено на основі аналізу сучасних тенденцій в економіці, грошово-кредитній сфері та оцінки розвитку ситуації в наступному році, в них обґрунтовано цілі грошово-кредитної політики на 2008 р. та більш тривалий період, а також основні напрями та механізми забезпечення їх реалізації.

Минулого року в проведенні економічної політики було досягнуто певних успіхів. Зокрема, вдалося досягти зменшення тіньового сектору та покращити соціальні стандарти життя населення. Водночас погіршення зовнішньоекономічної кон'юнктури та уповільнення темпів росту інвестицій негативно вплинули на темпи економічного зростання - приріст реального ВВП у 2005 р. скоротився до 2,6 % із 8,5 % (у середньому) у 2000-2004 рр. та був забезпечений в основному за рахунок зростання внутрішнього попиту. Активна соціальна політика була одним з головних чинників збереження відносно високих темпів інфляції - індекс споживчих цін у 2005 р. становив 110,3 %. І був меншим, ніж у 2004 р. (112,3 %). Зменшенню інфляційних ризиків сприяло укріплення середньорічного обмінного курсу на 3,8 % - до 5,12 грн./дол. США. Відносно високі темпи зростання монетарної бази (на 53,9 %) і грошової маси (на 54,3 %) насамперед є наслідком відновлення довіри до банківської системи - загальний обсяг депозитів у 2005 р. збільшився на 59,9 % і частково відображав відновлення депозитної бази банків після подій 2004 року.

Проаналізувавши баланс НБУ на 01.01.2008 року слід відзначити, що найбільшу абсолютну вагу у активах займали кошти та депозити в іноземній валюті - 70,72 млрд. грн., цінні папери нерезидентів - 43,2 млрд. грн., внески в рахунок квоти МВФ - 10,4 млрд. грн., на долю інших статей активів припадало 10,8% від загальної вартості активів НБУ. Статутний капітал НБУ відповідно до Закону України «Про Національний банк України» складає 10 млн. грн. Найбільшу вагу у пасивах НБУ займають зобов'язання (95,8%), у тому числі банкноти та монети в обігу - 82,1 млрд. грн., кошти банків - 15,5 млрд. грн., кошти державних установ - 18,7 млрд. грн., зобов'язання з перерахунку прибутку до бюджету - 1,9 млрд. грн., депозитні сертифікати, емітовані НБУ - 0,2 млрд. грн., кредити отримані - 0,3 млрд. грн., зобов'язання перед МВФ - 14,7 млрд. грн., інші зобов'язання - 0,2 млрд. грн. На долю власного капіталу НБУ припадає 4,2% вартості пасивів НБУ, при цьому резерви переоцінки іноземної валюти та банківських металів становлять 3,3 млрд. грн., фонди та інші резерви - 1,8 млрд. грн., резерви переоцінки основних засобів - 0,8 млрд. грн.. Станом на 01.01.2004 року за реєстром НБУ в