Ссылка на архив

Економіка міського господарства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Кафедра “ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВ”

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ЕКОНОМІКА МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

(для спеціальності: 8.050107 МАГ Ек) № кода 3078

Склали: доц.,к.е.н. Корольов В.Ю.

асистент Овчаренко Ю.М.

Макіївка, 2003 р.


Зміст

Тема 1. Міське господарство в структурі суспільного виробництва

1.1 Поняття і склад міського господарства

1.2 Житлово-комунальне господарство України і міста

1.3 Житлово-комунальне господарство і сутність науково-технічного прогресу

Тема 2. Значення ринкових сил у розвитку міста

2.1 Ринкова сила і цінова політика

2.2 Основи формування ринкових відносин

2.3Соціально-економічна оцінка територій по функціональних зручностях для проживання населення і розміщення будівництва

Тема 3. Урбанізація як позитивна тенденція розвитку міста

3.1 Визначення урбанізації

3.2 Ступінь урбанізації і рівень економічного розвитку України

3.3 Історія і перспективи урбанізації

Тема 4. Прогнозування економічного розвитку міста

4.1 Соціально-економічна програма - основа розвитку міста

4.2 Моделі розвитку економіки розвитих країн світу

4.3 Моделі соціально-орієнтованої економіки

Тема 5. Основи ціноутворення

5.1 Комунальні тарифи

5.2 Роль тарифів у формуванні фінансових результатів діяльності комунальних підприємств

5.3 Прибуток підприємств

Тема 6. Керування екологічною безпекою міста

6.1 Правові основи керування

6.2 Організація системи керування

6.3 Економічний моніторинг природо використання

Тема 7. Місцевий бюджет

7.1 Історія виникнення і визначення місцевого бюджету

7.2 Функції і сутність місцевих бюджетів

7.3 Законодавча база й основні терміни складання бюджету

Тема 8. Аналіз існуючих методів оцінки земельних ділянок

8.1 Вітчизняний і закордонний досвід оцінки міських земель

8.2 Методи оцінки міський території (традиційний підхід)

Література


Тема 1. Міське господарство в структурі суспільного виробництва

1.1 Поняття і склад міського господарства

Міське господарство є складовою частиною народного господарства країни. Воно покликано виконувати важливу роль у забезпеченні потреб усього суспільства.

Існує кілька визначень міського господарства і його складових. На думку А. Н. Єгорова (доц.,к.е.н. Національної Академії наук України Інституту Економіки промисловості): «Місто відіграє важливу роль у контексті швидкого економічного і соціального розвитку країни. Саме місто визначає економічний, соціальний, науковий і культурний динамізм країни. В даний час місто розглядається як активне джерело економічного росту і конкурентноздатності на національному та інтернаціональному рівнях».

На думку Т.П. Юр'євої, доц..,к.е.н.: “Міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста підприємств, організацій і установ, які обслуговують матеріально-побутові і культурні потреби населення, що живе в ньому. Воно включає у свій склад житлово-комунальне господарство міста і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ і підприємств міської торгівлі, суспільного харчування, охорони здоров'я, утворення та ін.”

Стольберг Ф.В., д.т.н., професор затверджує, що міське господарство – це склад об'єктів, що входять у нього, а також підприємства й організації які експлуатують їх та забезпечують функціонування міста як складної соціально-еколого-економічної системи.

Ґрунтуючись на вище перераховані визначення можна зробити висновок, що економіка міського господарства торкається всіх аспектів існування міста: економічної, соціальної та екологічної теми.

Економіка міського господарства – це комплекс заходів, які містять у собі усі господарські суб'єкти та об'єкти міста, що безпосередньо формують основну задачу розвитку міста як цілісну одиницю економічної системи.

Основними складовими економіку міського господарства є:

житлово-комунальне господарство;

підприємства побутового обслуговування населення;

будівельна промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів;

система установ і підприємств міської торгівлі;

суспільне харчування;

охорона здоров'я, утворення та ін.

1.2 Житлово-комунальне господарство України і міста

Житлово-комунальне господарство є здебільшого міського господарства. Воно включає: житловий фонд, комунальні підприємства і спорудження зовнішнього міського благоустрою.

Загальне керівництво житлово-комунальним господарством міста, незалежно від того, у чиїм розпорядженні знаходяться житловий фонд, комунальні підприємства і спорудження благоустрою, виконує виконком міських Рад народних депутатів. Виконкоми видають постанови, що визначають розпорядок роботи й умови санітарного і технічного утримання комунальних підприємств, споруджень благоустрою і житлових будинків, розробляють проекти планування і забудови міст, визначають умови користування міськими землями.

Більшість комунальних підприємств і житлових організацій міст і селищ України підлеглі місцевим Радам народних депутатів. Податки і доходи (прибуток) комунальних підприємств зараховуються в місцевий бюджет. У той час з місцевого бюджету здійснюються асигнування на покриття збитків підприємств житлово-комунального господарства і фінансується будівництво нових об'єктів.

Житловий фонд України – одна зі складених національного багатства країни. На сьогодні переважну частину (понад ¾) складає державний житловий фонд. При цьому, спостерігається тенденція зростання частки приватного житлового фонду як наслідок приватизації населення житлового фонду місцевих рад і відомств.

За ознаками призначення і функціям комунальні підприємства поділяються на такі групи:

санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства по санітарному очищенню);

транспорт (трамваї, тролейбуси, автобуси, метрополітен та ін.);

комунальної енергетики (електричні, теплові мережі та ін.);

комунальне обслуговування (готелів та ін.);

підприємства та організації зовнішнього міського (селищного) благоустрою (підприємства дорожнього господарства, озеленення, вуличного висвітлення та ін.);

Комунальні підприємства, що надають послуги і реалізують продукцію за плату, працюють за схемою самофінансування. Підприємства, що надають безоплатні послуги (міських шляхів, озеленення, вуличного висвітлення та ін.) – фінансуються з бюджету за фактично виконані роботи.

Діяльність житлово-комунального господарства можна розділяти на діяльність, яку варто відносити до сфери матеріального виробництва і діяльність, що вважається невиробничою сферою.

До першої групи варто відносити області комунального господарства, у яких робота продуктивна незалежно від форми її втілення і результатом якої є первісна вартість.

До другої групи відносяться області комунального господарства, що надають послуги безпосередньо населенню. Вони не є ланкою єдиного загального процесу виробництва і споживаються населенням у момент їхнього надання.

У більшості комунальних підприємств процес виробництва збігається з процесом реалізації продукції чи послуг. Інакше кажучи, продукція комунальних підприємств у більшості випадків не може накопичуватися на складі і надається безпосередньо споживачам. Це обумовлює характерні риси в організації, структурі і використанні оборотних коштів.

Необхідність доставки продукції безпосередньо споживачам підвищує значення мереж господарства в основних фондах комунальних підприємств, вимагає значних капітальних вкладень, а також великих витрат на утримання і капітальний ремонт мереж, споруджень і трубопроводів.

Розвиток і благоустрій кожного міста здійснюється з урахуванням чисельності населення, його побутових потреб, санітарних та інших вимог. Чим більший населений пункт, чим щільніше його заселення, тим більш складні задачі водопостачання, очищення, організації внутрішнього міського з'єднання, санітарної охорони повітря, води, землі на його території, тим більше потрібно оснащення для його благоустрою і створення нормальних умов для життя населення і потреби підприємств, установ і організацій.

Однієї з визначальних рис забезпечення діяльності організацій і установ охорони здоров'я, утворення, фізкультури і спорту є наявність багатоканальної системи надходження фінансових ресурсів. Джерелами фінансування їхньої діяльності можуть бути як бюджетні ресурси, так і засоби підприємств, організацій, населення. Вибір того чи іншого джерела фінансування із суспільних фондів споживання, а також співвідношення їхніх ресурсів, що розподіляються через суспільні фонди споживання, і засоби населення, що направляються на відшкодування витрат на надання матеріально-побутових і соціально-культурних послуг, визначаються в залежності від характеру й особливостей потреб, що задовольняються.

Для забезпечення потреб медичного обслуговування, одержання середнього і вищого утворення, утримання непрацездатних членів суспільства і деяких інших потреб використовуються головним чином засобу державного бюджету. Для відшкодування витрат на надання послуг дитячим дошкільним установам, а також деяких послуг соціально-культурного характеру, крім загальнодержавного характеру, широко використовуються децентралізовані джерела суспільних фондів споживання і засоби населення. Витрати на послуги, що зв'язані із відпочинком і охороною здоров'я трудящих, відшкодовуються за рахунок засобу населення і децентралізованих соціальних фондів.

1.3 Житлово-комунальне господарство і сутність науково-технічного прогресу

Для житлово-комунального господарства технічний прогрес має велике значення, тому що задачі області можна успішно вирішити тільки на базі технічного прогресу, що дозволяє збільшувати обсяг, підвищувати якість і надійність обслуговування населення при зростанні продуктивності роботи і зниженні собівартості комунальних послуг.

Науково-технічний прогрес є основним джерелом підвищення ефективності виробництва і продуктивності суспільної роботи. Він повинний забезпечувати постійне удосконалення діючих підприємств і створення нових на основі розвитку науки і техніки.

У житлово-комунальному господарстві науково-технічний прогрес являє собою постійне удосконалення виробничої техніки – машин, механізмів, оснащення, а також предметів роботи, матеріалів, конструкцій; крім того це постійне удосконалення технології робіт, упровадження прогресивних форм організації роботи.

Рівень науково-технічного прогресу у житлово-комунальному господарстві оцінюється:

технічною новизною;

економічною ефективністю;

соціальним значенням.

Головними напрямками науково-технічного прогресу в житлово-комунальному господарстві є:

Розробка і впровадження могутніх машин і механізації, підвищення комплексної механізації трудомістких процесів.

Підвищення рівня механізації.

Удосконалення автоматизованих систем керування.

Удосконалення рівня технологій.

Удосконалення організаційних форм керування виробничими процесами і матеріально-технічним постачанням.

Створення і впровадження нових матеріалів, полегшених конструкцій для будівництва, дерев'яних конструкцій для маленьких форм, холодних установок для збереження матеріалу та ін.

Механізація виробничого процесу в житлово-комунальному господарстві – найважливіше джерело підвищення продуктивності роботи. Механізація виробництва означає заміну ручної роботи машиною. Це скорочує тривалість виробничого процесу, забезпечує економію роботи робітників і оздоровлює її умови.

Розрізняють три стадії механізації виробничого процесу:

часткова механізація;

комплексна механізація;

автоматизація виробництва.

Часткова механізація – це виконання за допомогою машин найбільш трудомістких процесів виробництва.

Комплексна механізація є найбільш зробленою формою застосування машиною роботи. У цьому випадку усі виробничі і транспортні процеси виконуються комплексом машин і механізмів, взаємозалежних із продуктивністю й основними параметрами. При комплексній механізації, застосування ручної роботи зводяться до мінімуму.

Економічну ефективність механізації робіт оцінюють за допомогою показників: механо-, енерго-, електроозброєності роботи, коефіцієнт механізації роботи, коефіцієнт інтенсивного та екстенсивного навантаження машин. На підприємствах житлово-комунального господарства використовують такі показники: коефіцієнт (рівень) механізації робіт і коефіцієнт (рівень) механізації праці.

Коефіцієнт механізації робіт характеризує ступінь механізації робіт. Його визначають поділивши обсяг робіт, що виконані за допомогою машин і механізмів, на загальний обсяг робіт за допомогою формули:

Кмр = Wм х 100 / Wз, (1.1)

де Кмр – коефіцієнт (рівень) механізації робіт;

W – обсяг робіт, що виконуються механізованим способом, у натуральних вимірниках;

Wз – загальний обсяг цих робіт.

Показник Кмр визначається по видах робіт.

Коефіцієнт (рівень) механізації праці – співвідношення чисельності робітників, що занятті на механізованих роботах і загальній чисельності робітників. Рівень механізації можна вимірювати трудомісткістю процесу – співвідношенням трудомісткості механізованих операцій до загальної трудомісткості виробничого процесу визначається за допомогою формули:

Кмп = Тм х 100 / Тз, (1.2)

де Кмп – рівень механізації праці;

Тм – трудомісткість механізованих операцій, чол./дн.;

Тз – загальна трудомісткість процесу, чол./дн.

Показник Кмп визначають по підприємству в цілому.


Тема 2. Значення ринкових сил у розвитку міста

2.1 Ринкова сила і цінова політика

Поняття “ринкова сила” (market power) виступає як основний елемент виявлення і побудови системи доказів факту монополізації чи спроби її здійснити. Практика свідчить у необхідності дуже чіткого її визначення, тому що від цього залежить оцінка соціальності дій тієї чи іншої фірми. Ринкова сила в практиці розуміється, як здатність фірми збільшити прибуток шляхом зниження обсягу випуску продукції і збільшення ціни її одиниці, тобто ринковою силою володіє лише компанія, що здатна підвищити ціни на свою продукцію і користуватися, причому робити це протягом досить тривалого часу. Засобом одержання ринкової сили є обмеження конкуренції. Однак і одержання ринкової сили не є для компанії самоціллю. Кінцева ж задача полягає у використанні ринкової сили для одержання монопольного надприбутку. Тому ринкову силу називають також монопольною чи силою ступенем монополії.

У залежності от інтенсивності конкуренції можна виділити наступні типи ринків (табл.2.1). Звідси видно, що ринкова сила знаходиться у прямої залежності від типу ринку.

Однією з найважливіших причин прийняття перших антитрестовських законів є постійна цінова політика приватних компаній. Завдяки безпосередньому характеру впливу на економічне становище як споживачів, так і конкурентів, вона і надалі завжди знаходилася у полі найпильнішої уваги системи антимонопольного захисту суспільства.

Штучне заниження цін компанією нижче граничного рівня витрат виробництва має економічний сенс лише тоді, коли воно націлене на витиснення конкуруючих фірм із ринку і недопущення появи на ньому нових конкурентів і встановлення в результаті монополії. Занижуючи ціни подібним чином, фірма несе збитки. Однак вона припускає компенсувати їх за рахунок установлення монопольних-високих цін після витиснення конкурентів з ринку. При розгляді скарги потерпілої сторони (як правило, конкурента) на штучне заниження ціни компанією-відповідачем суд має справу ще не з фактом монополізації, що вчинилася на ринку, а зі спробою встановлення монополії. Однак доказ того, що зниження ціни тією чи іншою фірмою є саме подібного роду спробою, являє собою дуже складну проблему.

Сумніву теоретиків і практиків у ефективності збивання цін як методу монополізації поставили в порядок денне уточнення критеріїв, що дозволяють говорити про його наявність в тому чи іншому випадку. Визначити законність чи незаконність цінової політики можна так. Усі перемінні витрати сумуються, отриманий результат поділяється на число одиниць зробленої продукції. Якщо ціна кожної одиниці більше чи дорівнює витратам оборотних коштів на її виготовлення і реалізацію, діяльність компанії законна. Якщо ж ціна кожної одиниці продукції менше величини оборотних коштів, які витрачаються на її виготовлення, виходить, мова йде в протиправному товарному демпінгу, що переслідує ціль установлення монополії.

Таблиця (2.1)

Тип ринку (галузі)Характер і інтенсивність конкуренціїПриклади
1. Чиста монополіяНа судьбу єдиної фірми приходить 100% ринкуЕлектро-; водопостачання; телефонний зв'язок; комунальні послуги
2. Домінуюча фірмаНа частку однієї з фірм приходиться від 50% до 100%, на якому немає конкурента, що наближається до неї по розмірах і по частці ринку.

Суп-концентрат «Магги»;

Леза для гоління «Джилетт»; більшість місцевих газет, лікарень.

3.Міцна олігополіяСукупна частка чотирьох найбільших фірм на ринку складає від 60% до 100%.Виробництво міді; алюмінію; місцеві журнали, банки.
4. Вільна олігополіяСукупна доля чотирьох найбільших фірм складає 40% і менш.Лісова, меблева промисловість; інструменти; журнали.
5.Монополістична конкуренціяДоля кожного конкурента на ринку складає 10%.Роздрібна торгівля; одяг.
6. Чиста конкуренціяПонад 50 компаній з незначною часткою на ринку.Пшениця, кукурудза.

Ринок, на якому діє компанія, проти якої висувається позов за обвинуваченням у збиванні цін, повинний володіти низкою особливостей, що дозволяють говорить, що геть порівняно легко піддано інфляції.

Дана компанія повинна займати виражені лідируючі позиції на ринку, що виражаються, насамперед, у перевазі її доли у виробництві.

Визначене зниження ефективності збивання цін як методу встановлення монополії (у тому числі зв'язане з протидією органів антимонопольного захисту) призвело до зростання використання других інструментів стратегічного поводження, спрямованих на завоювання домінуючих позицій на ринку. Нецінова конкуренція припускає використання фірмами деяких організаційних, виробничих та інших, що знаходяться в їхньому розпорядженні факторів - стратегічних ресурсів - з метою зміни структури ринку у вигідному для себе напрямку. Причому для того, щоб компанія одержала можливість захопити домінуючі позиції в галузі, ці фактори повинні бути недоступні її конкурентам, чи останні могли б одержати доступ після закінчення визначеного терміну.

Одержання і підтримка стратегічного ресурсу для кожної конкретної фірми пов’язано з відомими витратами. У випадку домінуючої фірми чи твердої олігополії ці витрати компенсуються одержанням ринкової сили з метою підтримки рівня цін вище собівартості. Стосовно до проблеми соціальності ринкової сили питання щодо стратегічного ресурсу можна поставити таким чином: чи дає споживачу якісь додаткові блага створення і використання тією чи іншою конкретною фірмою даного конкретного стратегічного ресурсу, що компенсують оплату її послуг за цінами вище конкурентних, чи ні. Чи ж створення стратегічного ресурсу веде винятково до використання ринкової сили з метою монопольного ціноутворення, а значить позбавленню частини благ суспільства, що воно б мало при конкуренції.

Класичним прикладом стратегічного ресурсу, використання якого незмінно оцінювалося органами антимонопольного захисту як законне, соціальне, може служить економія на масштабах виробництва, зниження його витрат у розрахунку на одиницю продукції в міру росту розмірів підприємства чи фірми, що включає кілька підприємств. Технологічно оптимальний розмір, може бути досягнутий за умови, що підприємство забезпечує, скажемо 50% ринку, а при 49% витрати, у силу особливості технології виробництва, зростуть, тобто, 50%-ний рубіж є так називаним мінімально ефективним розміром виробництва. Усі компанії з меншою часткою ринку будуть у даному випадку мати більш високий рівень витрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Навіть якщо домінуюча фірма, що використовує велике підприємство, буде призначати ціни вище витрат, але нижче, ніж у конкурентів, що не володіють таким ресурсом, її діяльність соціальна, незважаючи на використання ринкової сили з метою завищення цін.

Роль фактора економії на масштабі варіюється по галузях економіки. При розборі антитрестовських справ суди ретельно вивчають можливості економії на масштабах на стосовному до справи ринку, що впливає на їхнє рішення щодо законності дій фірм, що мають велику частку ринку.

2.2 Основи формування ринкових відносин

Для переходу до ринкових відносин у нашій країні необхідно ввести роздержавлення та приватизацію.

Під роздержавленням власності розуміють перетворення державних підприємств на підприємства, що ґрунтуються на інших (недержавних) формах власності.

Під приватизацією розуміють процес придбання власності громадян чи їхніх об'єднань усіх чи частини акцій (паїв) акціонерних товариств, інших господарчих товариств, а також підприємств.

В Україні приватизацією займається Фонд державного майна, міські комітети з керування комунальним (муніципальним) майном.

Використовують наступні форми приватизації:

ліквідація підприємства і реалізація його активів на аукціоні;

викуп майна, що здано в оренду;

купівля-продаж підприємства;

перетворення підприємства в акціонерне товариство з наступним продажем акцій.

На сьогодні в Україні мають місце такі організаційно-правові форми підприємств: державні, муніципальні, частки суспільства, акціонерні товариства, кооперативи.

Для всіх їх законом гарантуються рівні права і можливості, що створюють нормальне ринкове середовище. Кожне підприємство може самостійно визначити для свого виробництва вид конкурентноздатної продукції, вибирати постачальників і споживачів, установлювати вільні ціни на свою продукцію. Законом передбачено також, що підприємства можуть займатися зовнішньоекономічною діяльністю, валютний прибуток від якої, за відрахуванням податків, використовується ними самостійно.

Важливим моментом у діяльності підприємства є виплата податків. Основним об'єктом оподатковування в сучасних умовах є прибуток підприємства. Оподаткований прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції, основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій. Порядок обчислення, сплати, терміни, ставки податку на прибуток визначенні законом України.

У ринкових умовах підприємство може бути оголошено банкрутом. Законодавством України передбачено, що претензії кредиторів можуть бути звернені на основні фонди і будь-яке майно підприємства, що збанкрутувало.

В умовах переходу до ринкових відносин різко підвищується роль розробок стратегії і тактики поводження підприємства на ринку. Це вимагає зусиль всіх економічних служб, економічної підготовки кадрів.

Зважаючи на те, що значна частина підприємств житлово-комунального господарства є природними монополістами, високу соціальну значимість житлово-комунальних послуг, цінову політику, що складається в області (за роки платної економіки) та інші фактори, Державний комітет України з комунального господарства розробив концепцію переходу підприємств до ринкових відносин. Держкомітетом розроблена галузева Концепція приватизації майнового комплексу житлово-комунального господарства, основні положення якої включенні в державну програму приватизації майна державних підприємств, що затверджено Верховною Радою України.

Держкомітетом сформована прогноз-програма приватизації майна підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності. Аналогічні програми на рівні комунальної власності є в кожній області.

Основні напрямки галузевої Концепції з питань цінової політики полягають у наступному. Політика цін і тарифів на послуги житлово-комунального господарства, що передбачає дотації підприємствам, не відповідає ринковим умовам. Необхідно перейти на нові ціни і тарифи, що забезпечило б їхню економічну відповідність витратам підприємства на надання послуг.

При здійснені реформи цін і тарифів виникає ще одна складна комплексна проблема входження житлово-комунального господарства і населення до ринкових відносин – адресні компенсації на оплату житлово-комунальних послуг малозабезпеченим громадянам, що повинні пом’якшити наслідки росту цін.

Основними напрямками проведення реформи цін і тарифів є:

упровадження єдиних для всіх цін і тарифів;

поступовий поетапний перехід від державних дотацій житлово-комунальним підприємствам до адресних компенсаційних виплат безпосередньо споживачам послуг – громадянам з мінімальними і середніми доходами;

поступовий в міру перехід підприємства на бездотаційні умови господарювання, передача функцій затвердження тарифів місцевими органами влади, входячи з витрат на виробництво житлово-комунальних послуг у конкретному населеному пункті з урахуванням оптимального рівня рентабельності;

розробка і впровадження механізму стимулювання споживачів до економії при користуванні житлово-комунальними послугами;

організація виготовлення контрольно-вимірювальних приладів, запірної арматури для обліку і регулювання споживання холодної і гарячої води, теплової енергії й ін.

На сьогодні окремі елементи Концепції вже реалізовані. Наприклад, з 1993 року розмір квартирної плати розраховується за загальною, а не житловою площею, як це було раніш. Почав діяти і розроблений механізм адресних компенсаційних виплат безпосередньо населенню для розрахунків за житлово-комунальні послуги.

2.3 Соціально-економічна оцінка територій по функціональних зручностях для проживання населення і розміщення будівництва

Під функціональними зручностями проживання розуміється можливість одержання максимального комплексу суспільного обслуговування з мінімальними витратами сил, часу і засобів, а також наявність транспортних зв'язків з культурними і суспільними центрами міста. Тому при оцінці територій, забудови міста, враховуються витрати часу на трудові і культурно-побутові поїздки, наслідки транспортної утоми і витрати часу на чекання в сфері обслуговування.

Унаслідок тривалості транспортних поїздок пасажир піддається впливу транспортної "утоми", значення якої виражається прямими втратами суспільної праці в результаті зниження працездатності людини.

При комплексній оцінці території оцінюється з урахуванням заробітної плати за одну людино-годину робочого часу трудящих з понижуючим коефіцієнтом 0,6.

Вартісна оцінка наслідків транспортної утоми визначається по формулі (2.1):

, (2.1)

де: Sтр – вартісна оцінка часу на транспортні поїздки, млн. грн;

R – середня вартісна оцінка робочого часу, тис.грн./чіл.\час.;

а – понижаюшшй коефіцієнт для визначення вартісної оцінки 1 чіл.-години неробочого часу;

t1 – середні витрати часу на одну трудову поїздку в двох напрямках, час;

N2 – кількість жителів, що виїжджають до місця додатка праці, чіл.;

t2 – середні витрати часу на одну поїздку культурно-побутового призначення в двох напрямках, час;

N1 – працююче населення району, чіл.;

j – доля культурно-побутових поїздок щодо трудових (орієнтовно 0,4);

Р – кількість робочих днів у році;

Т – розрахункове число років (відповідно нормативному коефіцієнту ефективності капітальних вкладень при будівництві об'єктів невиробничої сфери).

Функціональні зручності територій для розміщення об'єктів обслуговування в плані міста

Умови розміщення об'єктів торгівлі, суспільного харчування, видовищних установ і т.п. у різних районах безпосередньо впливають на результати діяльності цих об'єктів і характеризують визначені соціальні зручності у районах забудови. Оцінка територій міста в цьому випадку виражається розміром доходу, одержуваного від об'єктів обслуговування, розташованих у районі, що приходяться на 1 га території, і визначається по формулі (2.2):

, (2.2)

де: Z – оцінка територій щодо економічного ефекту від розміщення об'єктів обслуговування в плані міста, млн. грн./га;

Д – величина річного доходу підприємства;

і...n – види об'єктів обслуговування;

Т – розрахункове число років;

F – площа району.


Тема 3. Урбанізація як позитивна тенденція розвитку міста

3.1 Визначення урбанізації

Урбанізація представляє складне комплексне явище, вимірити яке за допомогою одного показника практично неможливо. Урбанізація розглядається вченими і суспільною думкою як, загалом, позитивна тенденція розвитку світу, як деякий об'єктивний процес, зв'язаний із забезпеченням для все більшого числа жителів планети умов для більш зручного і комфортабельного життя, для більш повного розвитку здібностей, для більш захищеного і здорового життя. Звичайно, урбанізацію супроводжують не тільки позитивні зміни в житті людей, але і негативні. Можна довго перелічувати ті негативні фактори, що сьогодні зв'язують з неконтрольованою урбанізацією. Це і забруднення навколишнього середовища, перенаселеність і виникаючі в зв'язку з нею "квартали бідних" у містах-мегаполісах, підвищена злочинність і багато інших небажаних явищ. Проте, урбанізація - у цілому прогресивне явище, не випадково Всесвітня організація охорони здоров'я, яка організувала 2 роки тому в японському місті Кобе Міжнародний науковий центр по розвитку, а до числа основних наукових напрямків діяльності цього центра віднесла проблеми урбанізації і дослідження сучасної ситуації в найбільших містах.

Урбанізація - один з найважливіших глобальних процесів сучасного світу. Сучасна урбанізація володіє трьома загальними рисами, характерними для більшості країн світу. Усі країни світу можна згрупувати за рівнем і темпами урбанізації.

Швидкі темпи росту міського населення.

Концентрація населення і господарства в основному у великих містах.

"Розповзання" міст, розширення їхньої території.

Темпи урбанізації - багато у чому залежать від її рівня. По рівню урбанізації виділяють країни:

високоурбанізовані;

слабоурбанізовані;

середньоурбанізовані.

У більшості економічно розвитих країн, що досягли високого рівня урбанізації, частка міського населення останнім часом росте порівняно повільно чи навіть зменшується.

3.2 Ступінь урбанізації і рівень економічного розвитку України

Розвиток міст і динамізм соціально-економічних процесів настільки тісно об'єднані причинно-наслідковими зв'язками, що можуть розглядатися як діалектична єдність різних аспектів загального цивілізованого процесу. Відслідковуючи динаміку урбанізації на прикладі України, можуть виникнути деякі труднощі, що відбуваються у зв’язку з трансформацією системи макроекономічних показників. Ця трансформація зв'язана з ринковими перетвореннями останнього десятиріччя й утрудняє побудову порівнянних рядів динаміки, що охоплюють період «до» і «опісля» переходу до ринкової економіки, тобто «до» і «опісля» лібералізації цін у 1992 році. Однак, оскільки в даному випадку становить інтерес не прив'язана до історичної конкретики ситуація, а явище в більш широкому змісті, остільки буде доречною ілюстрація на прикладі періоду, коли показники, що цікавлять нас були досить порівняні. (3.1)

Табл. 3.1. Взаємозв'язок урбанізації і рівня економічного розвитку в Україні у 1960-1990 рр.

Показники196019801990
Чисельність міського населення, млн. чол.20,631,434,8
У % до загальної чисельності47,867,767,2
У % до 1960 року100,0152,4168
Національний дохід на душу населення в % до 1960 року100,0250,0326,1

Як узагальнюючий показник рівня економічного розвитку обраний ріст національного доходу на душу населення. Динамічність цього показника значно перевершує темпи росту чисельності міського населення, однак єдина спрямованість обох показників дозволяє констатувати взаємозв'язок між ними. Дані таблиці – відображення загальної логіки еволюції ролі міст у сучасному світі.

Місто варто розглядати як суспільну систему з усіма наслідками, що звідси випливають, для економічної політики держави і законодавчої роботи. У дослідженнях, присвячених місту як економічній системі, увага найчастіше концентрується на міський (комунальної) власності, що значно звужує рамки проблеми і не відповідає сучасним економічним реаліям.

Базове визначення системи розвитку міст України включає безліч зв'язаних між собою компонентів, ці компоненти мають визначені властивості, що можуть існувати окремо, а також взаємозалежно.

1. Компоненти системи – вихідні одиниці, що утворюють систему міста. У свою чергу вони складаються з елементів, тому кожну підсистему можна розглядати окремо.

2. Внутрішні і зовнішні зв'язки компонентів:

- взаємодія елементів однієї системи;

- взаємодії між елементами різних компонентів;

- взаємодії між компонентами усередині системи.

3. Різні стани і фази функціонування компонентів, що характеризують динаміку розвитку системи. При цьому поводження системи являє собою послідовність станів у часі.

4. Цілісність систем – наявність у них особливих властивостей, відсутніх у компонентів. Властивості системи не дорівнюють арифметичній сумі властивостей усіх компонентів. Це – системна властивостей емерджентности.

5. Структура (упорядкованість) системи – сполучення компонентів, що стійки до визначених перетворень. Вибір цих перетворень залежить від умов і границь існування системи. Націленість на результат – логічний наслідок в упорядкованості компонентів системи, її границь, входів і виходів. Це дозволяє осмислено формалізувати діяльність системи, побудувати її образ модель.

3.3 Історія і перспективи урбанізації

Перші роки на нашої з'явилися більш 5000 років тому. Процес формування міст можна умовно підрозділити на три стадії. На першій стадії урбанізації, що тривала до 16-17 сторіччя, городяни в основному використовували місцеві джерела харчування і води, енергію водяних і вітряних млинів, коней та інших домашніх тварин, у виробництві переважала ручну працю.

Друга стадія урбанізації збіглася з розвитком сухопутного і водяного транспорту, доріг.

У 16 сторіччі відзначається великий ріст кількості міст і чисельності їхнього населення.

Початок третьої стадії урбанізації відноситься до 19 сторіччя пов’язаний з промисловою революцією. До 1900 р. першою урбанізованою країною в сучасному розумінні стала Великобританія, а до другої половини 20 сторіччя практично всі індустріальні країни перетворилися в урбанізовані.

Темп урбанізації, що прискорюється, на сучасному етапі зв'язаний з подальшим розширенням енергетичних потреб суспільства, появою і розвитком нових типів транспорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя, інтелектуальн