Особливості фразеологізмів

`

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВСТУП

І. ТЕОРЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ ФРАЗЕОЛОГІЇЇ

1.1 Проблема визначення фразеологічної одиниці

1.2 Основні ознаки ФО

1.3 Критерії виділення ФО різних типів

1.4 Проблема класифікації ФО

1.5 Семантична структура ФО

1.6 Типи перекладацьких відповідників

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

РОЗДІЛ ІІ.

2.1 Семантичний аналіз ФО з компонентом на позначення частини тіла „рука”

2.2 Особливості ФО з компонентом на позначення частини тіла „рука” в українській та англійській мовах

2.3 Особливості перекладу ФО на на позначення частини тіла „рука”

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1.1 Проблема визначення ФО

Про фразеологію написано багато статей, книг, дисертацій, а інтерес до цієї області мови не зникає ні серед дослідників, ні серед тих, хто просто небайдужий до слова. Фразеологічні засоби мови містять у собі велику силу експресії та емоцій. З давніх-давен дійшли до нас у цих крилатих висловах людські знання, радість, страждання, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, праця і лінь, істина і омана.

Підтверджується точність формули, висловленої ще на початку століття відомим датським мовознавцем Отто Есперсеном, що назвав фразеологію “деспотично примхливою і невловимою річчю”. Сам факт наявності в мові окрім простих слів, цілих словесних комплексів, що іноді тотожні слову, бо частіше виявляють собою унікальний лінгвістичний феномен, що відрізняється яскравою виразністю, образністю й емоційністю, служить для нас приводом до того, щоб досліджувати саме цей розділ мовознавства.

Фразеологізми здавна вважають однією із специфічних рис кожної мови. Вони набагато виразніше, ніж окремі слова, розподіляються в певних структурно-функціональних стилях, виявляючи свою належність до кожного з них, а також до сфери усного чи писемного мовлення.

Оскільки мова, як і кожне суспільне явище, безперервно розвивається, разом з нею в постійному русі перебуває і її фразеологічний фонд. Фразеологія національної мови збагачується і вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби із приказок, прислів’їв, афоризмів і професіоналізмів, анекдотів і жартів – з усього того, що впродовж багатьох віків плекає і зберігає у своїй пам’яті носій мови – народ.

Одним із засобів образної і виразної літературної мови є крилаті слова. Ця назва походить ще від Гомеру, в поемах якого («Іліада» і «Одіссея») вона зустрічається багато разів («Він крилате слово промовив», між собою обмінювалися словами крилатими тихо). Гомер назвав «крилатими» слова тому, що вони ніби летять до вуха слухаючого з вуст того що говорить. Гомерівський вислів «крилате слово» стало терміном мовознавства і стилістики. Терміном цим позначають (ввійшовши в нашу мову з літературних джерел) короткі цитати, образні вислови, промови історичних постатей, імена міфологічних і літературних героїв, що стали всенародними, статті характеристики історичних діячів і т.д.. Нерідко термін «крилаті слова» тлумачиться в більш широкому понятті: ним позначають народні приказки, прислів’я, всілякі образні вислови, що виникли не тільки з літературних джерел, але й в побуті.

Отже, фразеологія – розділ мовознавства вивчаючий джерела сполучення слів.

Слово «фразеологія» походити від двох грецьких слів: «фразис» - «вираження» і «логос» - «навчання». Фразеологією називають і сукупність таких сполучень – фразеологізмів. Іноді для їхнього позначення використовують і інші терміни: ідіома і фразеологічна одиниця.

Крилаті чи так званні слова фразеологізми вивчаються в розділі мовознавство, що вивчає стійкі сполучення слів – фразеології.

Фразеологія представляє собою складне явище, вивчення якого потребує власного метода дослідження, а також використання знань інших наук – лексикології, граматики, стилістики, фонетики, історії мови, історії, філософії, логіки та краєзнавства.

Засновником теорії фразеології є швейцарський лінгвіст французького походження Шарль Баллі, який вперше систематизував словосполучення у своїх працях “Нарис стилістики” та “Французька стилістика”.

Праця Ш.Баллі дала початок розвитку фразеологічних досліджень. Концепція Баллі розглядається у працях Виноградова, Будагова, Амосової, Куніна, Назаряна та багатьох інших мовознавців.

Фразеологія як самостійна лінгвістична дисципліна виникла в 40-х рр. XX ст. у радянському мовознавстві. Передумови теорії фразеології були закладені в працях О.О. Потебні, І.І. Срезневського, О.О. Шахматова і Ф.Ф. Фортунатова. Вплив на розвиток фразеології зробили також ідеї французького лінгвіста Ш.Баллі (1865-1947рр.).

У західноєвропейському й американському мовознавстві фразеологія не виділяється в особливий розділ лінгвістики. Питання про вивчення стійких сполучень слів у спеціальному розділі мовознавства – фразеології, був поставлений в навчально-методичній літературі ще в 20-40-х р. у роботах Е.Д. Поліванова, С.И. Абакумова, Л.А. Булаховського. Вивчення фразеології стимулювалося лексикографічною практикою, з одного боку, а з іншого боку – роботами Виноградова, у яких були поставлені питання про основні поняття фразеології, її обсягів і задач. У 50-х роках головна увага приділялася питанням подібності і розходжень фразеологізмів зі словом і сполученням слів; проблематика фразеології вичерпувалася в основному з'ясуванням критеріїв фразеологічності й уточненням основ класифікації фразеологізмів. З кінця 50-х років намітилася тенденція системного підходу до проблем фразеології, розробляються питання, пов'язані з описанням фразеологізмів як структурних одиниць мови (А.І. Смирницкий, О.С.Ахманова). 60-70-і роки в розвитку фразеології характеризуються інтенсивним розробленням власне фразеологічних методів дослідження об'єктів фразеології, заснованих на ідеях системно-рівневого аналізу фактів мови (В.Л. Архангельський, Н.Н. Амосова, В.П. Жуков, А.В. Кунін, М.Т.Тагіев), вивченням системної організації фразеологічного складу (И.И. Чернишова, Н.М. Шанський) і його розвиток (В.Н. Мокіенко, Ф.Н. Попов, А.І. Федоров). Особлива увага приділяється семантиці фразеологізмів, і її номінативному аспекту (В.Н. Телія), фразеоутворенню в його динаміці (С.Г. Гаврін, Ю.А. Гвоздарев), ознаками сполучуваності слів-компонентів (М.М. Копиленко, З.Д. Попова), зіставно-типологічному вивченню фразеологічного складу (Ю.Ю. Аваліані, Л.І. Розейзон), а також розробленню опису фразеологізмів у словниках (А.М. Бабкін, А.И. Молотков)(27).

У науковому відношенні вивчення фразеології має важливе значення для пізнання самої мови. Фразеологізми існують у тісному зв'язку з лексикою, їхнє вивчення допомагає краще пізнати лексичну побудову, утворення і вживання в мові. Фразеологізми складаються з окремих слів і одночасно можуть співвідноситися за значенням до цих слів. За граматичною структурою фразеологізми є реченнями. Порівняння деяких фразеологізмів показує, що між фразеологізмами певної мови існує синонімічний та антонімічний взаємозв’язок, як це спостерігається й у лексиці.

Фразеологізм, фразеологічна одиниця (ФО) - загальна назва семантично невільних сполучень слів, що не виробляються в мові ( як подібні з ними за формою синтаксичні структури – чи словосполучення речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні значеннєвого змісту і визначеного лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення в значеннях лексичних компонентів, стійкість і відтворюваність – взаємозалежні універсальні і відмітні ознаки фразеологізму.

Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії і сподівання. Так в українських ФО відбилися історичні події, відобразилося народне відношення до них: ”От тобі, бабуся, і Юр'їв день”, виникло на Русі після покріпачення селян. У фразеологізмах української мови відобразилось ставлення до людських здібностей і вад: золоті руки; лизати руку; простягти руку. А от історія виникнення усталених словосполучень – перемивати кісточки; піймати синицю в руку; смерть занесла свою руку та інші; піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Інша особливість фразеології - образність. Вивчення мовної фразеології вводить нас у лабораторію народу - мовотворця, і не випадково з такою увагою вивчають її письменники, що бачать в українській фразеології чудові приклади образного відображення явищ та дійсності. Живописність і образність мови діє поетичними фразеологізмами на уяву слухаючого, змушуючи його переживати сказане більш сильніше, чим якби, звернувся до нього промовець діловою мовою. Наприклад: голою рукою не бери; росинки в роті не було; дати руку на відсік.

Предметом фразеології, як розділу мовознавства є дослідження категоріальних ознак фразеологізмів, на основі яких виділяються основні ознаки фразеологічності і виникає питання про сутність фразеологізмів як особливих одиниць мови, а також виявлення закономірностей функціонування фразеологізмів у мові і процесів їхнього утворення. Однак в умовах наявності єдиного предмета досліджень і не зважаючи на численні докладні розробки багатьох питань фразеології, дотепер існують різні точки зору на те, що таке фразеологізм, яким є обсяг фразеології будь-якої мови. Переліки фразеологізмів, пропоновані різними вченими, настільки відрізняються один від одного, що з повною впевненістю можна говорити про різні, в багатьох випадках прямо протилежні, що навіть виключають один одного, погляди на предмет досліджень, про різнобій і плутанину в науковій термінології, уживаної для позначення відповідних понять. Цим пояснюється і нечіткість розуміння задач, цілей і самої сутності терміна “фразеологія”.

Узагальнюючи широкий спектр поглядів на фразеологію, можна відзначити наступне. У сучасній лінгвістиці чітко намітилося два напрямки досліджень. Перший напрямок вихідною точкою має визнання того, що фразеологізм - це така стійка одиниця мови, що складається зі слів, тобто по природі своїй - словосполучення. При цьому одні вчені висловлюють думку, що об'єктом фразеології є всі реально можливі в даній мові конкретні словосполучення, незалежно від якісних розходжень між ними.

Як і слова, фразеологізми :

- не використовуються щодня, і відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням: (англ.) by this hand (богом клюнусь); by the left hand (байстрюк); Scotch hands (дві лопатки для розрізання і накладання масла);

- визначаються стійкістю складу і сталістю структури: (англ.) handball (гандбол); handbell (дзвіночок);handcart ( ручна валіза);

- часто позначене одне поняття вступає у синонімічні зв’язки з словами: (англ.)athand(не за горами, на носу)= athand(близько, рядом); (укр.) руки не слухаються = не слухають ні руки, ні ноги;

- виконують ту ж функцію, що й слова: (укр.)накивати п’ятами – втекти; пасти задніх – відставати; (англ.) atsinglehand(застарівше значення) – без будь чиєї допомоги.

Так, наприклад, М.М. Копиленко говорить наступне: ”Фразеологія охоплює усі сполучення лексем, що існують у даній мові, у тому числі і так названі “вільні” словосполучення (8,с.81-84).

З іншого боку, об'єктом фразеології в межах цього напрямку визнаються тільки деякі розряди і групи словосполучень, що виділяються з усіх можливих у мові особливою своєрідністю. У залежності від того, які ознаки приймаються в розрахунок при виділенні таких словосполучень, то такий і визначається склад подібних одиниць у мові. Тільки ці “особливі” словосполучення і можуть бути названі фразеологізмами. Незважаючи на умовність понять і зв'язане з цим розмежуванням, звичайно говорять, що фразеологія може бути представлена:

- як фразеологія мови в “широкому” змісті слова, що включає у свій склад і словосполучення, переосмислені цілком, і словосполучення, у яких є не переосмислені слова-компоненти. Прикладом такого “широкого” розуміння обсягу і складу фразеології може служити точка зору В.Л. Архангельського, О.С. Ахмановой, Н.М. Шанського(5; 35).

- як фразеологія мови у “вузькому” змісті слова, що включає у свій склад тільки словосполучення, які переосмислені до кінця. До числа робіт, що відбивають таке розуміння обсягу і складу фразеології української мови, відносяться, наприклад, статті В.П. Жукова (21).

В обох випадках словниковий характер фразеологізму, як і лексемний характер його компонентів не ставиться під сумнів цими вченими. Фразеологізм рекомендують розглядати як номінацію ознак слова і словосполучення, підкреслюється омонімічність фразеологізму і словосполучення, що співвідноситься з ним за структурою.

Другий напрямок фразеології виходить з того, що фразеологізм – це не словосполучення (ні за формою, ні за змістом), це одиниця мови, що складається не зі слів. Об'єктом фразеології є вираз, що є лише генетичною суттю словосполучення. “Вони розкладені лише етимологічно, тобто поза системою сучасної мови, в історичному плані”(11, с.202). Ці вирази протиставляються не омонімічним словосполученням, тому що якісно відрізняються від них. Основним у вивченні фразеологізму ставиться не змістовна і формальна характеристика компонентів, його утворюючих, і не зв'язків між компонентами, а вивчення самого фразеологізму в цілому, як одиниці мови, що має визначену форму, зміст і особливості вживання у мові. Склад фразеології утворюється з категоріально однотипних одиниць. Історія й етимологія кожного фразеологізму вивчається не в прямолінійній залежності від деяких “універсальних” схем, а як переосмислення словосполучень, та залежить від ступеня семантичної злитості компонентів, від ступеня десимантизаціі слів у словосполученнях. Основні положення цього напрямку розглядаються А.И. Молотковим у статті до “Фразеологічного словника російської мови”, у його книзі “Основи фразеології російської мови” і інших працях.

Нам, ближче позиція В.В. Виноградова, що висловлена в ряді його робіт. Ця точка зору представляється найбільш виправданою, тим більше що її розділяють багато вчених - “Фразеологізм, фразеологічна одиниця - загальна назва семантично невільних сполучень слів, що не виникають в мові (як подібні з ними за формою синтаксичні структури – чи словосполучення речення), а відтворюються в ній у соціально закріпленому за ними стійкому співвідношенні значеннєвого змісту і визначеного лексико-граматичного складу. Семантичні зрушення в значеннях лексичних компонентів, стійкість і відтворення – взаємозалежні універсальні і відміні ознаки фразеологізму”( 8, с.381 ).

1.2 Основні ознаки ФО

Багатство мови це багатство і його фразеології, тобто виразних і образних прислів'їв, оборотів, влучних і крилатих слів. Дуже часто в таких словах і зворотах лежить цілий світ, ціла історична епоха – факти побуту, уявлень, що прийшли з вірувань наших предків, реальних подій далекого минулого. І такий фразеологічний фонд – неповторне явище кожної мови.

Фразеологія - це те чи інше поняття в мові, яке не завжди передається одним словом.

Нерідко для цього використовується словесний комплекс, що представляє собою визначене, більш-менш стійке лексичне сполучення - так називану ФО.

Такі ФО можуть виконувати функції різних частин мови. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні і ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

Фразеологічні звороти являють собою смислову, структурну єдність. Ступінь спаяності слів у фразеологізмів дуже різниться від значення усього звороту.

Фразеологією називається також уся сукупність цих складних по складу стійких сполучень - фразеологізмів. Фразеологія мови, як і лексика, являє собою тонку систему, яка має автономність, оскільки ФО принципово відрізняються, з одного боку, від окремих слів, з іншого боку - від вільних словосполучень, і в той же час входить у більш складну систему загальнонаціональної мови, знаходячись у визначених відносинах з різними його рівнями. Наприклад, як і слова, ФО складаються з фонем, що виконують змістовно-розпізнавальну функцію; це визначає системні зв'язки фразеології з фонематичним рівнем мови. ФО по-різному співвідносяться з різними частинами мови, що характеризує їхні системні зв'язки на морфологічному рівні. Виконуючи визначені синтаксичні функції в реченні, фразеологізми знаходяться в системних відносинах з іншими мовними одиницями на синтаксичному рівні.

У складі фразеологічної системи мов виділяються різноманітні парадигми (групи) ФО, які поєднуються за їх характерними ознаками поєднуваних за їхніх характерними ознаками. Крім уже згаданих груп ФО, можна розглянути і ряд інших, виходячи з їхніх власне лінгвістичних ознак: ФО - однозначні і багатозначні, омонімічні, синонімічні, антонімічні.

Велику цінність становлять приказки і прислів'я, які також належать до фразеології: (укр.) язик до Києва доведе;чорт ногу зломить; (англ.)acleanhandwantsnowashing(чесній людині не потрібно оправдовуватись).

Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу:

- возвеличують духовні цінності: (укр.) відкривати серце; душа співає; (англ.)haveandopenhand (бути щедрим);

- таврують ганебне: (укр.) вернути ніс; клювати носом;(англ.) bathe/dipone`handsinblood (омити руки кров