Діяльність служби зайнятості в системі соціальної роботи

Міністерствоосвіти та науки України

Приватнийвищийнавчальний заклад

Рівненськийекономіко-гуманітарний та інженернийколедж

ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНЕВІДДІЛЕННЯ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Діяльність служби зайнятості в системі соціальної роботи»

Виконала:

студентка IV курсу

групи 48-СП

Шитюк Аліна Анатоліївна

Перевірила:

Лісковська Марія Василівна

Рівне-2009

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Поняття ринку праці. Особливості формування ринку праці в Україні

1.1 Державна служба зайнятості України в умовах ринкової економіки

1.2 Мета, принципи створення та статус державної служби зайнятості

1.3 Завдання та функції державної служби зайнятості

Розділ 2. Технології соціального захисту та підтримки безробітних

2.1 Методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості України

2.2 Надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості. Психологічна допомога безробітному

Висновок

Використана література

Додатки

ВСТУП

Актуальність теми. Аналіз соціально-економічних процесів, що відбуваються в усіх розвинутих країнах, переконливо свідчить про необхідність проведення спеціальних законодавчих та організаційних заходів по соціальному захисту і підтримці населення.

Проблеми безробіття вимагають від державної служби зайнятості підвищення ефективності її діяльності, чіткої організації роботи. Сьогодні більшість стикається з матеріальними нестатками, несвоєчасною виплатою заробітної плати, низьким рівнем пенсійного забезпечення, безробіттям. Вирішення цих проблем не може чекати.

Саме тому, що проблема безробіття сьогодні в Україні досить актуальна, нами була обрана тема курсової роботи „Соціальна робота в центрах зайнятості”.

На жаль, сучасний вітчизняний ринок праці, не може запропонувати достатню кількість вакантних робочих місць, поки що, в Україні існує дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили: на одне робоче місце претендує сім незайнятих громадян. Однак, крім кількісного дисбалансу, існує ще й якісний, професійний. Тому, навіть за великої кількості вільних робочих місць, проблема працевлаштування існуватиме, бо кожна людина шукатиме роботу відповідну своїй освіті, професійним звичкам. Проблема безробіття. як негативного переходу до ринкової економіки є у багатьох країнах світу, розрізняють лише форми і масштаби безробіття.

При написанні цієї курсової роботи я користувалася роботами соціологів, психологів, педагогів, статистів, як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Серед вітчизняних слід відмітити роботи В. Краснобаєвої, І.Звєрєвої, А.Капської, які досліджували причини виникнення та поширення безробіття в Україні. Також при досліджені даної теми я користувалася Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів, Конституцією і законами України.

Об’єктом дослідження курсової роботи є безробітні громадяни України і випускники шкіл, професійно-технічних училищ і вищих навчальних закладів.

Предметом дослідження є причини виникнення безробіття, проблеми з якими стикаються безробітні, а також психологічний стан безробітних.

Метою нашого дослідження є вивчення іаналіз єдиної технології обслуговування незайнятого населення в Україні, а також дослідження діяльності центрів зайнятості.

Виходячи з предмету і мети дослідження, нами були поставлені наступні завдання:

- дослідити формування державної служби зайнятості України в умовах ринкової економіки;

- розглянути мету, принципи створення та статус державної служби зайнятості;

- дослідити методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості України;

- вивчити завдання та навички соціальних працівників у громаді;

- розглянути надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості.

- дослідити види і методи психологічної допомоги незайнятому населенню.

Гіпотеза дослідження. Якщо правильно організувати роботу центрів зайнятості, то питання безробіття в країні стане менш вразливим.

Наукова новизна полягає в тому, що в ній розроблена спроба розкрити основні завдання служб зайнятості в системі соціальної роботи.

Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуванні можливості застосування підібраних нами видів і способів роботи з незайнятим населенням.

Практична значущість полягає в застосуванні можливості підібраних нами видів і способів роботи з незайнятим населенням.

Дослідження проводилось в три етапи.

Перший етап включав вивчення теоретичних основ проблеми, вивчення мети, об'єкту, предмету дослідження, вивчення законодавства, формування гіпотези.

На другому етапі проводилася дослідницько експериментальна робота, спрямована на перевірку та ефективність вибраних нами методик соціальної роботи з безробітними.

На третьому етапі здійснювався аналіз результатів експерименту, формували висновки і розробляли рекомендації.

Дослідницька робота проводилася на базі Рівненського обласного центру зайнятості.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі доповідей на науково-практичних конференціях Рівненського економіко-гуманітарного та інженерного коледжу.

державна служба зайнятість безробітний

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ РИНКУ ПРАЦІ. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

1.1 Державна служба зайнятості України в умовах ринкової економіки

Державна служба зайнятості України виникла не на порожньому місці. Ще у двадцяті роки в колишньому Радянському Союзі, в тому числі і на Україні, для роботи з безробітними були створені біржі праці. На відміну від нинішньої державної служби зайнятості України, яка має широкий спектр діяльності, біржі праці мали обмежене коло функцій. Вони лише сприяли тимчасово незайнятим громадянам у працевлаштуванні та виплачували грошову допомогу безробітним.

З тих часів органи праці України мали неодноразову реорганізацію, при цьому змінювались (розширювались і звужувались) їх функції, але постійно в складі цих органів були структури, які займались працевлаштуванням незайнятих громадян. З 1956 по 1976 рік в Україні існував Комітет по трудових ресурсах при Раді Міністрів УРСР. У 1976 році на основі цього Комітету було створено Державний комітет Ради Міністрів УРСР по праці, а невдовзі – Державний комітет України по праці (Держкомпраці України), до складу якого на правах середньої ланки увійшло Центральне бюро працевлаштування, яке згодом було перейменовано у Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення. У самій назві Республіканського центру були закладенні значно ширші обов'язки, ніж у його попередників. Тільки основних напрямів його діяльності було близько двадцяти, в тому числі і такий, як планове направлення робочої сили у недостатньо розвинуті райони Далекого Сходу і Сибіру колишнього СРСР. Це, між іншим, і визначило розташування багатьох місцевих установ служби поблизу залізничних вокзалів у будь-яких пристосованих приміщеннях, які, на жаль, подекуди існують і сьогодні.

Однак перехід до ринкових економічних відносин і зміна галузевої структури народного господарства вимагали широкомасштабного міжгалузевого і між територіального перерозподілу працівників на зовсім інших засадах, значного поліпшення якості робочої сили, максимального оперативного суміщення наявної якості робочих місць з наявною якістю робочої сили. Для цього необхідно було перебудувати діючу службу працевлаштування шляхом створення централізованої структури державних органів, які б забезпечили комплексне вирішення питань, пов'язаних з регулюванням зайнятості населення і формуванням ринку праці. У грудні 1990 року на основі існуючої служби працевлаштування постановою Ради Міністрів УРСР була створена республіканська, а з початку 1994 року - державна служба зайнятості.

Первинна база, на якій утворилась державна служба зайнятості, ані кількісно, ані якісно не відповідала завданням, які постали у зв'язку з переходом до ринкових відносин. Чисельно вона налічувала лише 2200 працівників (спеціалістів і технічного обслуговуючого персоналу). Це означало, що на одного працівника служби припадало майже 24 тис. жителів, що в 20 разів більше, ніж навантаження на одного працівника аналогічної служби у Швеції та Німеччині. Функціонувала служба тільки у 52% міст та районів республіки. Багато людей, які займали посади спеціалістів, насправді такими не були і спеціального навчання не проходили. Через мізерну заробітну плату і невисокий авторитет служби у той час сюди йшли працювати чимало військових пенсіонерів і просто людей випадкових. Витрати на утримання цих служб також були мізерні (близько 10 млн. крб. на рік у той час) і припадали, в основному, на заробітну плату.

Але головне полягало в тому, що ті структури працевлаштування, які обслуговували планову централізовану систему управління народним господарством, працювали не на конкретну людину, а на підприємства та організації, забезпечуючи виконання плану щодо їх комплектування. Це склалося тому, що суб'єкти господарювання, у своїй переважній більшості, через низьку продуктивність праці та важкі або несприятливі її умови мали недокомплект кадрів. Особливо це стосувалося будівництва, сільського господарства, галузей легкої, харчової, вугільної, металургійної промисловості. За кожного працевлаштованого громадянина підприємства і організації оплачували службі 5 карбованців. За рахунок цих коштів, у разі перевиконання планів працевлаштування та оргнабору, - отримувались премії, путівки, будувалось житло для працівників служби. Ось чому замовникові, тобто підприємству, слід було догодити перед усім.

Що стосується сучасної системи державної служби зайнятості, то вона працює в принципово інших умовах та з іншими завданнями і цілями. Замість нестачі кадрів у народному господарстві - наростаюче безробіття, замість ненадійних «п'ятірок» з підприємств - гарантований законом фонд сприяння зайнятості населення. Але при цьому і докорінно інша спрямованість діяльності служби, а саме: задовольняти потреби не підприємства, а людини з тим, щоб запобігти масовому безробіттю.

1.2 Мета, принципи створення та статус державної служби зайнятості

Перехід до ринкових економічних відносин невід'ємно пов'язаний зі структурною перебудовою народногосподарського комплексу України, а також з демонополізацією виробництва, принциповою зміною форм власності та розвитком конкурентного середовища. Все це не може статися без банкрутства та ліквідації збиткових підприємств, масових звільнень працівників і безробіття. При нормальному розвитку ринкових відносин структурне і технологічне безробіття є річ нормальна. Але абсолютні і відносні розміри його - це справа найважливіша. В умовах регульованої ринкової економіки зайнятість населення не може бути кинута напризволяще, а має регулюватись і керуватись державою. Тому з метою створення умов для реалізації права громадян на працю, а також забезпечення соціального захисту тимчасово непрацюючого населення в системі органів по праці була створена державна служба зайнятості.

Організаційно-економічні принципи її створення полягали:

- перше, у централізованому вертикальному підпорядкуванні ланок служби Державному центру зайнятості, що знаходиться на верхівці піраміди, якому підпорядковані обласні і Кримський республіканський центри; обласним і Кримському республіканському центрам підпорядковані міські та районні центри зайнятості; районні центри в містах - міським центрам зайнятості. В службі відсутнє подвійне підпорядкування: Державному центру і місцевій владі, за винятком погодження про призначення відповідних керівників;

- друге, у наданні можливості Міністерству праці та соціальної політики України, в необхідних випадках, за погодженням з місцевими органами влади, створювати міжрайонні та спеціалізовані бюро зайнятості, тимчасові бюро по працевлаштуванню на підприємствах, що ліквідуються, центри професійної орієнтації, інформаційні центри, навчальні центри професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незайнятого населення;

- третє, у покладені на ДЦЗ функцій виконавчої дирекції державного фонду сприяння зайнятості населення.

Побудова ДСЗ на перелічених принципах дає змогу комплексно вирішувати всі питання, пов'язані із зайнятістю населення та формуванням ринку праці. Водночас ці принципи виходять з того, що таке явище, як безробіття, для економіки України нове, практика роботи у цій сфері незначна, а теоретична база ще недостатньо розвинута.

Перший принцип (вертикальної підпорядкованості) дає змогу зосередити організаційні і матеріальні зусилля на неблагополучних в галузі зайнятості регіонах, використовувати і позитивний, і негативний досвід окремих ланок служби на її користь, відпрацьовувати більш-менш надійну і дієву структуру регіональних ланок служби зайнятості, знаходити найбільш ефективні підходи до вирішення принципових і загальних для різних регіонів питань, зберігаючи регіональні особливості по окремих проблемах. Наприклад, відпрацьовано єдину політику в галузі запобігання масовому безробіттю для всіх регіонів.

Другий принцип дозволяє Державному центру зайнятості оперативно реагувати на виникнення загрози обвального масового безробіття в якомусь конкретному регіоні внаслідок, скажімо, масових банкрутств або структурної перебудови. У даному разі, можна досить швидко вирішити питання щодо створення училищ, або курсів для навчання вивільнених новим професіям і спеціальностям. Не менш важливим є також створення інформаційних центрів. У справі зайнятості населення та формування ринку праці оперативна і статистична інформація відіграє вирішальну роль. Без неї неможливо зробити жодного аналізу і прийняти обґрунтовані рішення.

Третій принцип на етапі становлення служби особливо важливий, хоча і має суттєвий недолік, а саме:

- витрату коштів, і контроль за цією витратою зосереджено в одних руках. Але головне те, що без бюрократичних перепон можуть вирішуватись питання активної політики в сфері зайнятості та організації ринку праці саме тоді, коли цей ринок ще тільки утворюється і помилки, за браком досвіду з боку служби зайнятості, є природними. Політична і економічна нестабільність роблять непередбаченими деякі управлінські дії, як, наприклад, великі і несподівані дотації окремим галузям і підприємствам. Це сприяє розвитку прихованого безробіття, руйнує прогнози розвитку ринку праці і створює ситуації, коли служба зайнятості вимушена реагувати блискавично. Таким чином, на даному перехідному етапі формування ринкових відносин передача функцій виконавчої дирекції державного фонду сприяння зайнятості населення Державному центру зайнятості є виправданим, але потребує значного посилення як відомчого, так і міжвідомчого контролю за його діяльністю.

Всі ці принципи мають забезпечити всім суб'єктам ринку праці:

- безкоштовність послуг;

- доступність - тобто надання послуг усім суб'єктам ринку праці, як тим, хто шукає роботу, так і роботодавцям;

- добровільність - відсутність будь-якого примушення у трудовому посередництві;

- рівність - надання послуг усім громадянам у рівному ступені без будь-якої дискримінації;

- відкритість - надання повної інформації стосовно працевлаштування і діючих законодавчих норм у цьому питанні.

Статус державної служби зайнятості може бути трьох варіантів: відділ Міністерства, самостійна державна організація і середня ланка Мінпраці.

У багатьох державах історично національна служба зайнятості виникла як відділ (управління, відділення) Мінпраці, і в деяких країнах вони мають саме таке підпорядкування. Рішення стосовно їх повноважень і організації виходять від уряду. Бюджет служби зайнятості в такому разі є частиною адміністративного бюджету держави. Методи керівництва ті ж самі, що і в міністерстві.

Уряди ряду країн, щоб підкреслити особливий характер служб зайнятості, під тиском соціальних партнерів визначили для них статус самостійної організації, як, наприклад, у Німеччині. Такі служби діють за окремим для них законом, де затверджені їх повноваження і фінансовий режим. Вони мають статус юридичної особи і свій бюджет, котрі покривають їх витрати як на виконання програм зайнятості населення, так і на утримання служби безпосередньо.

Статус державної служби зайнятості України не відповідає ані першому, ані другому варіантові. Середня ланка, що підпорядкована Міністерству праці і соціальної політики, не є його безпосереднім відділом адміністративно. Маючи свій бюджет і відносну самостійність у вирішенні оперативних питань, державна служба зайнятості в той же час підпорядкована у вирішенні багатьох питань міністерству. Директора служби призначає міністр праці. За рішенням Мінпраці можуть створюватись додаткові структурні підрозділи служби.

Юридичний статус служби зайнятості не є результатом вільного вибору уряду. Він визначається історичними та соціально-економічними обставинами. Так, саме історичні обставини - існування служби працевлаштування у підпорядкуванні Мінпраці і утворення на її базі державної служби зайнятості - визначили її статус як середньої ланки.

1.3 Завдання та функції державної служби зайнятості

Головним «режисером» регулювання ринку праці в державі є Міністерство праці та соціальної політики. Воно формує заходи як стратегічного плану, так і з поточних питань, пропозиції для Уряду щодо національної політики в галузі зайнятості населення і ринку праці на основі аналізу ситуації і наукових досліджень, разом з ДЦЗ розробляє Державну програму зайнятості населення і організаційно-економічні заходи, передбачає і замовляє напрями фундаментальних наукових розробок.

Відповідно до положення про Міністерство праці та соціальної політики України основними його завданнями є:

- розроблення, обґрунтування, координація та контролювання виконання соціальних програм з питань зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, забезпечення соціально-трудових прав жінок, молоді;

- сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

- керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів щодо регулювання ринку праці та трудової міграції, здійснення контролю за раціональним використанням коштів Державного фонду сприяння зайнятості населення;

- координація діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на регулювання праці, проведення консультацій і організація співробітництва у цьому напрямі з об'єднаннями профспілок і власників, сприяння розв'язанню соціально-трудових проблем на основі соціального партнерства, участь в укладанні колективних договорів, угод. Безпосереднім виконавцем цього регулювання і провідником державної політики зайнятості є державна служба зайнятості, яка здійснює конкретні заходи щодо запобігання масовому безробіттю по всій території України, бере активну участь у її розробці, проводить аналіз дієвості цих заходів, своєчасно вносить необхідні пропозиції, щодо їх коригування в залежності від конкретної економічної ситуації, визначає теми прикладних наукових досліджень.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 21 грудня 1990 р. на державну службу зайнятості було покладено:

- аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції робочої сили, підготовка із зацікавленими організаціями державної та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;

- облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги у підборі роботи та працевлаштуванні;

- забезпечення населення достовірною, повною та оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць - та вакантних посад;

- проведення професійної орієнтації та консультацій населення, в тому числі молоді;

- організація професійної підготовки та перепідготовки працівників, вивільнюваних з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають складності у працевлаштуванні, а також інших категорій незайнятого населення;

- надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги у доборі необхідних їм працівників, консультування та забезпечення їх інформацією про стан ринку праці;

- підготовка пропозицій та висновків про використання праці іноземних

громадян, які залучаються в Україну, для виконання робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;

- забезпечення, в межах своєї компетенції, соціального захисту незайнятих громадян;

- здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість населення (надалі ці функції лягли в основу Положення про державну службу зайнятості).

Правовими засадами ДСЗ, як і інших суб'єктів інфраструктури ринку праці, є Конституція і законодавчі акти України. Передусім, це Закони України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Крім того, у своїй діяльності ДСЗ керується: «Положенням про державну службу зайнятості населення», «Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки», «Положенням про порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю», «Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту», «Положенням про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт», «Положенням про порядок організації сезонних робіт», «Положенням про порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю».

Всю різноманітність функцій, які виконують служби зайнятості (більшість яких стосується України) можна об'єднати у три типи і сім груп.

Перший тип функцій - надання соціальних послуг клієнтам. Він включає наступні групи функцій.

Перша - функції трудового посередництва, які полягають в наданні допомоги особам, що шукають роботу, в пошуку і підборі підходящого робочого місця, роботодавцям — в швидкому заповненні вакансії працівниками, що володіють необхідними професійними навичками.

До другої групи функцій - мотиваційно-активізуючої - відносяться різноманітні заходи, спрямовані на підвищення активності безробітних, у пошуку роботи, посилення їхньої мотивації до трудової діяльності, підвищенню конкурентоспроможності на ринку праці. Звичайно, ці заходи включають організацію професійного навчання, проведення семінарів із безробітними по техніці пошуку роботи; сприяння започаткуванню ними власного бізнесу, залучення незайнятих громадян до участі в громадських оплачуваних роботах.

Третя група об'єднує соціально-захисні функції - визначення, нарахування та надання допомоги по безробіттю, інших видів матеріальних виплат; працевлаштування осіб, які недієздатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (інвалідів, молоді, жінок із малолітніми дітьми і т.д.).

Другий тип функцій включає свого роду допоміжні функції, що носять або підпорядкований характер до функцій першого типу або забезпечують внутрішню життєдіяльність служби, але безпосередньо не пов'язані з обслуговуванням клієнтів - незайнятих громадян і роботодавців.

Четверта група складається з розпорядчо-фінансових функцій, що спрямовані на формування фонду сприяння зайнятості, ощадливе використання коштів, фінансове забезпечення виплати допомоги по безробіттю й інших видів матеріальної допомоги, організацію внутрішньої господарської діяльності (зарплата персоналу, оренда помешкань і майна, закупівля техніки й інвентар), фінансування проф. навчання незайнятих громадян і організації оплачуваних громадських робіт, видачу безпроцентних позичок безробітним для заняття підприємницькою діяльністю і т.д.

П'яту групу функцій можна назвати контрольною, вона характеризується тим, що має загальну контролюючу спрямованість за дотриманням законодавства про зайнятість і дотриманням фінансової дисципліни (прийом на роботу осіб в межах 5-процентної квоти, своєчасне інформування підприємствами центрів зайнятості про майбутнє вивільнення працівників, про вільні робочі місця й осіб, прийнятих на роботу; за повним і своєчасним відрахуванням коштів у фонд сприяння зайнятості; за правильною витратою коштів підрозділами служби).

Шоста група включає ліцензійні-дозвільні функції: видачу дозволів на працевлаштування іноземних громадян, а суб'єктам підприємницької діяльності - на використання їхньої праці, комерційним організаціям - на надання платних послуг, пов'язаних із профорієнтацією і працевлаштуванням населення.

Третій тип функцій пов'язано з управлінням, або регулюванням ринку праці. Законодавство України про зайнятість населення визначає для служби зайнятості ряд таких найважливіших завдань, як планування і прогнозування зайнятості, координацію зусиль державних і громадських органів, підприємств щодо здійснення заходів регулювання ринку праці. Дані завдання в своїй сукупності складають процес управління. Тому стосовно до служби зайнятості України ми цілком обґрунтовано можемо говорити про виконання нею сьомої (не в порядку значимості, а з погляду зручності викладання) групою функцій - інформаційно-аналітичної і прогностичної, яка пов'язана з забезпеченням процесу управління - зі збором й аналізом різноманітної статистичної і соціологічної інформації про ринки праці; інформуванням громадян, органів влади, громадськості про процеси, явища і тенденції, що відбуваються на ньому; розробкою прогнозів щодо попиту і пропозиції робочої сили (у тому числі по галузях і регіонах); участю в підготовці програм зайнятості населення і заходів соціального захисту населення від безробіття. Ефективність роботи ДСЗ залежить від рівня кваліфікації та досвідченості її працівників, особливо базової районної (міської) ланки, які безпосередньо і щоденно працюють з людьми; а також від матеріально-технічного забезпечення і, перш за все, електронного оснащення.

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ПІДТРИМКИ БЕЗРОБІТНИХ

2.1 Методологічні та методичні основи єдиної технології обслуговування незайнятих громадян в центрах зайнятості України

Основою соціального захисту від безробіття та безробітних є обов'язкове соціальне страхування в комплексі з державними допомогами.

До головних принципів організації страхування у разі безробіття можна віднести:

♦ особисту відповідальність - самі працівники беруть участь у фінансуванні страхування, розмір виплат залежить від попередніх внесків працівників і їхнього страхового полісу;

♦ солідарність - роботодавці, працівники і держава беруть фінансову участь у формуванні страхових фондів;

♦ загальність - страхування у разі безробіття поширюється на всі верстви населення, які його потребують, що відображається в законодавчому закріпленні гарантій реалізації прав застрахованих, порядку проведення відповідних виплат і надання послуг;

♦ обов'язковість (примусовість) страхування на випадок безробіття незалежно від волі й бажання роботодавців і застрахованих, що знаходить вираження в обов'язковому характері (за законом) виплати страхових внесків роботодавцями, працівниками і державою;

♦ державне регулювання - законодавче закріплення гарантій прав громадян на страхування у разі безробіття, контроль за рівнем виплат, якістю послуг і використання фінансових коштів за призначенням.

Соціальний захист населення від безробіття нині здійснюється на основі законів України "Про зайнятість населення" і "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" через систему заходів, а саме:

♦ захист від необґрунтованої відмови працевлаштування;

♦ безкоштовне сприяння в доборі підходящої роботи та працевлаштування відповідно до нахилів, здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням суспільних потреб;

♦ виплата вихідної допомоги та збереження середньої зарплати на період працевлаштування працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах і організаціях;

♦ виплата безробітним допомоги по безробіттю.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" розмір страхових внесків щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно до роботодавців та застрахованих осіб одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Законом також встановлюються (ст.22) умови та тривалість виплати допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу.

Застраховані особи, визнані у встановленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю.

Розмір допомоги по безробіттю (ст.23) виплачується залежно від страхового стажу, до якого прирівнюється і загальний трудовий стаж, а саме: до 2-х років - 50%; від 2-х до 6-ти років -55%; від 6-ти до 10-ти років - 60%; понад 10 років - 70%.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

♦ перші 90 календарних днів - 100%;

♦ протягом наступних 90 календарних днів - 80%;

♦ надалі - 70%.

Допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку у Державній службі зайнятості. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб перед пенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів.

Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості, чіткої організації її діяльності. На виконання цього завдання спрямована розроблена в Україні технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів.

Основна мета Єдиної технології обслуговування незайнятого населення - створення важливого елемента нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населення; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям. При розробленні даної технології був застосований досвід кращих вітчизняних центрів зайнятості, досвід зарубіжних країн - Великобританії, Німеччини, Данії, Польщі, Росії.

Напрями реалізації Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України:

1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством:

♦ навчання клієнтів методам і техніці самостійного пошуку роботи;

♦ розроблення більшістю клієнтів за допомогою спеціалістів центрів зайнятості (ЦЗ) планів самостійного пошуку роботи;

♦ розширення кола інформації про вакантні місця шляхом створення єдиної національної інформаційної комп'ютерної системи і забезпечення вільного доступу кожного відвідувача до інформації про вакансії;

♦ сприяння безробітним в їхніх зусиллях щодо започаткування власної справи;

♦ залучення незайнятих громадян до участі в оплачуваних громадських роботах.

2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувались, за кінцеві результати роботи з клієнтами:

♦ обговорення на засіданні спеціально призначеної комісії центру зайнятості ефективності заходів щодо сприяння влаштуванню кожного клієнта, який довгий час (3-6 міс.) перебував на обліку в ЦЗ;

♦ використання результатів роботи спеціалістів при проведенні атестації, конкурсів на заміщення вакантних посад, формуванні резерву на висування, моральному та матеріальному заохоченні.

3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями - підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості:

♦ інформування роботодавців відповідно до профілю підприємств про професійно-кваліфікаційний склад осіб, які зареєстровані в ЦЗ;

♦ вивчення потреб роботодавців та надання допомоги щодо укомплектування підприємств персоналом і професійне навчання кадрів на їхнє замовлення з числа незайнятого населення;

♦ консультування з питань впровадження деяких норм законодавства про працю і зайнятість;

♦ здійснення на замовлення роботодавців підбору необхідних працівників із використанням психодіагностичних методик;

♦ інформування про стан, основні тенденції та процеси на локальному ринку праці.

4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості і використання його робочого часу:

♦ розподіл персоналу служби зайнятості з урахуванням його "навантаження" (кількості незайнятого населення, яка припадає на одного працівника ЦЗ);

♦ визначення норм часу на здійснення технологічних операцій і процедур, впровадження системи автоматизованого нарахування всіх видів допомоги;

♦ спеціалізація і взаємозамінність фахівців ЦЗ на основі розподілу здійснюваних операцій на прості і зрозумілі елементи;

♦ розроблення для кожного спеціаліста детальної посадової інструкції.

5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості:

♦ створення в ЦЗ диспетчерсько-консультаційного сектора, покладення на одного з фахівців диспетчерсько-консультаційних функцій;

♦ розміщення робочих приміщень у ЦЗ відповідно до технології обслуговування конкретних категорій клієнтів;

♦ виділення в окреме технологічне поле роботи по виконанню замовлень на підготовку довідок клієнтам.

6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, здійснюються визначені процедури і операції щодо обслуговування клієнтів:

♦ створення великих просторових зон, де клієнтам можуть надаватися декілька послуг, в першу чергу тих, які спрямовані на активізацію їх власних зусиль щодо влаштування свого життя;

♦ уніфіковане за змістом інформаційне наповнення приміщень ЦЗ, яке дозволяє клієнтам самостійно одержати максимум інформації, а також допомагає їм чітко уявити свої права та обов'язки.

Реалізація даної технології посилить ефективність роботи центрів зайнятості з надання більш якісних послуг клієнтам.

2.2 Надання соціальних послуг клієнтам центрів зайнятості, спрямованих на активізацію їх зусиль, щодо вирішення проблем власної трудової зайнятості. Психологічна допомога безробітному

Надзвичайно важливою є психологічна допомога безробітному працівниками центрів зайнятості. Безробіття викликає багато переживань, що призводять до стану хронічного стресу, викликаного постійною фрустрацією,