Ссылка на архив

Методичні основи застосування дидактичної гри на уроках математики в початковій школі

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках в початковій школі

1.1 Історія виникнення ігор

1.2 Погляди видатних педагогів і психологів на застосування ігор у навчальній діяльності молодших школярів

1.3 Зміст і значення дидактичної гри в навчальній діяльності

Розділ ІІ. Методичні основи застосування дидактичної гри на уроках математики в початковій школі

2.1 Суть дидактичної гри як методу навчання математики в початкових класах

2.2 Методика організації і проведення дидактичної гри

2.3 Ігрові ситуації на уроках математики як один з нестандартних підходів

Висновки

Список використаних джерел

Додатки


Вступ

Навчання – складний і діалектико-суперечливий процес. У ньому поєднується три взаємопов’язані компоненти: зміст навчання (програм і підручників, наочних і дидактичних посібників, ігрові цікаві завдання з предмету тощо), викладання (педагогічна діяльність викладача) і учіння (навчально-пізнавальна діяльність учнів). зміст і структура уроку в школі повинні сприяти удосконаленню кожного із цих компонентів.

Зміст підручника доповнюється різноманітними дидактичними матеріалами і, в першу чергу, системно ігрових і цікавих завдань. викладання вчителя повинно бути зрозумілим, доступним із захопленням, із переборенням труднощів, творчим.

Дитина фактично входить у світ дорослих через гру. Гра - це її біологічна потреба, гра - це праця, гра - це навчання, вона нічим не замінюється, а природжена потреба організму, без задоволення якої неможливий нормальний розвиток мозку дитини.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються у переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої, самостійної роботи думки. Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями і навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їх здібності.

Граючи, діти вчитимуться лічити, обчислювати, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то його дуже швидко зацікавить пов'язаний з нею матеріал, у нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей чи явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається. Наприклад, одноманітні розв'язування прикладів стомлюють дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри "Хто швидше ?" стає для дітей вже захоплюючою, цікавої діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він уміє, знає.

В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язанню поставленого завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі, використовувати математичну термінологію.

Актуальність теми підсилюється ще й тим, що в Україні в навчальних програмах нема повного переліку ігор і ігрових ситуацій. В підручниках і зошитах з друкованою основою мало вміщено ігор і ігрових ситуацій, мало спеціальних методичних посібників і рекомендацій щодо використання ігрових і цікавих завдань з математики 1-4 класів на українській мові.

Це зумовило вибір теми курсової роботи. Метою роботи є аналіз методики використання математичних ігор і ігрових ситуацій, цікавих задач при вивченні математики в початковій школі.

Задачами роботи є:

1) ознайомитися з виникненням і розвитком теорії гри,

2) розглянути психолого-педагогічні аспекти використання дидактичної гри на уроках в початкових класах,

3) проаналізувати методи і форми застосування гри на уроках математики в начальній школі,

4) сформулювати висновки і пропозиції.


Розділ І. Теоретичні аспекти використання дидактичних ігор на уроках в початковій школі

1.1 Історія виникнення ігор

Справжнє наукове вивчення процесу навчання математики передбачає розгляд всіх аспектів цього процесу - історичного, психологічного, педагогічного і математичного - у взаємозв'язках.

Видатний письменник і кінорежисер О.П. Довженко (1919-1959) писав: "Сучасність завжди на дорозі з минулого в майбутнє".

Гра - це заняття з метою розваги, розвитку кмітливості, пам'яті, розумового і фізичного загартування тощо, обумовлене певними правилами та прийомами. Дитячі ігри є засобами виховання. Часто гра організується з навчальною метою (11).

Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, фіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі, як особливому історичному виді суспільної практики, відтворюються норми людського життя і діяльності, дотримування яких забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

У дітей молодшого шкільного віку гра є ведучим видом діяльності.

Гра вивчається в психології, етнографії і історії культури, в теорії керування, в педагогіці і інших науках. Гра виникла і використовувалася при навчанні дуже давно. Первісна людина з'явилася 2,5-3 мільйони років тому. Перша людина поступово перетворилася в людину розумну, це сталось протягом 100 тис. - 40 тис. років тому. 10000 років тому люди починають оперувати конкретно-геометричними фігурами. 4 тис. років тому наші пращури вже розв'язували арифметичні і геометричні задачі і в цей час з'явились і прості математичні ігри. Наприклад, гра (XVIII ст. до н.е.): "Хто перший розріже одиничний квадрат на 12 трикутників і чотири квадрати, які між собою рівновеликі?" (Є кілька способів). Нумерація, яка з'явилася 10 тисяч років тому - це перша арифметична операція додавання і віднімання одиниці. Лічба - це перший вільний теоретичний акт розуму дитини і він став початком для впровадження математичних ігор при навчанні математики (назвати пропущене число).

Типи і способи навчання та виховання змінювалися під впливом розвитку виробництва, техніки, науки і культури, суспільство немов би замовляло типи навчання (31).

1. Перший тип навчання (близько 10000-2500 рр. до н.е.) був практично-наслідувальним. Тут тільки зароджувались елементи гри. Батьки розвивали у своїх дітей за допомогою навідних питань здібності розумові і професійні (якщо дітей кілька, то влаштовували змагання як елемент гри.

2.  Другий тип навчання (близько 2500-600 рр. до н.е.) був репродуктивний і з'явився внаслідок обробки металу, де потрібна була певна кмітливість. Для цього при дворах фараонів і царів відкривали школи в Єгипті і Вавилоні. Використовували при навчанні методи заучування, зазубрювання, прослуховування і відтворення, навчання за зразком: "Роби так як роблю я, а я роблю так...". Між учнями практикувалися змагання під девізом "Хто швидше ?".

3. Третій тип навчання (близько 600 р. до н.е. - 500 р. н.е.) - словесно-доказовий (графічно-доказовий, бо панівною наукою була геометрія). При цьому навчанні використовувалися бесіди, діалог, обґрунтування, вправляння, усний виклад, теоретичні настанови і особливо розваги - дидактичні ігри. Розв'язувалися задачі на кмітливість, на побудову, доведення, де потрібно було інтенсивно розмірковувати і встановлювати переможця.

4.  Четвертий тип навчання (епоха середньовіччя з V ст. до XV ст.) - словесно-догматичний і словесно-схоластичний. Такий тип навчання мало вимагав методу гри.

5. П'ятий тип навчання (епоха відродження з XV до XVI ст.) - наочно-споглядальний вимагав від дітей вчитися спостерігати за явищами природи. В цей час посилюються задачі, що вимагають напруги та пізнавальні задачі ігрового характеру.

6.  Шостий тип навчання (епоха бурхливого розвитку капіталізму з XVI ст. до XVIII ст.) - наочно-інформаційний, коли гра займає панівне місце в навчанні дітей а методу гри дається теоретичне обґрунтування.

7.  Сьомий тип навчання (епоха імперіалізму і соціалізму, з XVIII до XX ст.) - породжує інформаційно-пізнавальний тип навчання дослідницьке, розвиваюче, програмоване, проблемне навчання і комп'ютеризація), де навчають дітей з 5-6 років, для яких гра стала одним із необхідних методів навчання початкової і елементарної математики.

Інтенсивно розробляються як математичні ігри, так і їх методика використання в школі на всіх рівнях.

Братські школи, що виникли в Україні в боротьбі народних мас проти феодально-кріпосницького і національного гніту, проти польських, угорських, литовських та інших феодалів, проти турків і татарської агресії і коли в ХІV-ХV ст. виникла явна загроза асиміляції українців через насадження католицьких шкіл, були активними провідниками доцільного використання дидактичних ігор при навчанні дітей.

Щоб зберегти менталітет українського народу, братські школи, що вперше з'явилися у Львові і Луцьку (1463 р.) переросли в могутні культурні й освітні осередки із школами і друкарнями. Братства швидко поширювались по всій Україні: в 1615 р. засноване Київське братство, до якого поступило багато міщан, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним. Братські школи стали національною гордістю українців і цінним надбанням світової педагогічної думки. Застосована вперше в світі у братських школах класно-урочна система навчання давала можливість одному вчителеві вчити багато учнів і інтенсивно використовувати ігровий метод. У братських школах запозичив і удосконалив класно-урочну систему чеський педагог Я.А. Коменський (1592-1670), який розробив методи навчання, серед них був і метод гри.

Братські школи зумовили появу на Україні не тільки початкових і середніх шкіл, а й вищих навчальних закладів, серед яких провідним стала Києво-Могилянська Колегія (1631), яка пізніше перетворилася в Києво-Могилянську академію (1703). Тут великий філософ-математик Феофан Прокопович читав математику (1704 р.), де приділяв значну увагу методу гри. Дидактична гра розглядалась і в знаменитій книзі Леонтія Магніцького "Арифметика сиречь наука числительная", яка перевидавалася впродовж 50 років в Російській імперії (з 1703 по 1753 р.) як підручник з арифметики.

Спробу систематичного вивчення методу гри першим зробив в кінці XIX ст. німецький вчений К. Гросс, який вважав, що в грі відбувається попередження інстинктів стосовно майбутніх умов боротьби за існування ("теорія попередження").

Німецький психолог К. Бюлер визначав гру як діяльність, що відбувається заради одержання "функціонального задоволення". Фрейдисти бачать в грі вираження глибинних інстинктів або потягів. Г.В. Плеханов вказував, що гра виникла з праці.

Теорію гри, яка виходить із визнання її соціальної природи, розробляли психологи Епаркін, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв. Пов'язуючи гру з орієнтовною діяльністю, Д.Б. Ельконін визначає гру як діяльність, в якій складається і вдосконалюється управління поведінкою.

Відмінними ознаками розгортання гри є ситуації, що швидко змінюються, в яких виявляється об'єкт після дій з ним, і надзвичайно швидке пристосування дій до нової ситуації. В структуру гри дітей входять: ролі, взяті на себе тими, хто грає, його як засіб реалізації цих ролей; ігрове вживання предметів, тобто заміна реальних предметів ігровими, умовними, реальні відношення між тими хто грає, одиницею гри і в той же час центральним моментом, що об'єднує всі її аспекти, є роль.

Сюжетом гри постає відтворююча в ній галузь дійсності; змістом гри виступає те, що відтворюється дітьми в ролі головного моменту діяльності і відношень між дорослими в їх трудовому і суспільному житті.

1.2 Погляди видатних педагогів і психологів на застосування ігор у навчальній діяльності молодших школярів

Сутність дидактичних ігор полягає в тому, що діти розв'язують пізнавальні навчальні завдання, запропоновані їм у цікавій формі, і, таким чином, оволодівають досвідом розумової діяльності, виробляють вміння застосувати знання в різних ситуаціях.

Прогресивна педагогіка у всі часи високо цінила ігрові форми цілеспрямованої організації життя дітей.

Зокрема, високо цінили гру великі педагоги К.Д. Ушинський, С.Т. Шацький і В.О. Сухомлинський і багато про неї писали.

Великий педагог А.С. Макаренко розглядав гру як могутній засіб навчання і виховання волі, колективізму і практичних навичок:"... Дитяча організація повинна бути проникнута грою. Врахуйте, що мова йде про дитячий вік, у нього є потреба в грі і її потрібно задовольнити, і не тому, що "делу время, а потехе час", а тому, що як дитина грає, так вона і буде працювати" (31). А.С. Макаренко називав гру усвідомленою діяльністю, а радість гри - "радістю творчою", "радістю перемоги". В його роботах гра розглядається як могутній засіб виховання волі, колективізму, практичних навичок.

О.М. Горький вважав бажання дітей грати природною необхідністю і стверджував, що за допомогою гри діти пізнають реальний світ. Великий письменник вважав бажання дітей грати "біологічно законним" і стверджував, що гра для дітей - основний шлях пізнання світу.

Л.С. Виготський вважав, що гра стимулює пізнавальні сили дитини і є основою перетворення ігрових дій в розумову, гру він вважав ведучим засобом навчання і виховання дошкільнят. Гра виникає на основі реального життя і розвивається в єдності з потребами дитини. У грі беруть участь багато предметів, що оточують дитину. Граючи з ними, він вивчає їх властивості. Виготський Л.С. розглядав гру як сприятливе середовище для зародження пізнавальних сил дитини і як основу перетворення ігрових дій в розумові, назвав її "дев'ятим валом" розвитку дитини, ведучим засобом навчання і виховання.

Дитина хоче діяти як дорослий, але її можливості і умови такі, що вона не може це здійснити. Наприклад, дитині цікаво і дуже хочеться керувати справжнім автомобілем, їхати верхом на коні, прати білизну, забивати цвяхи і т.д., але це йому ще не під силу, небезпечно, забороняється дорослими. Але вона може досягти бажаного в уявлюваній ситуації. Без цього "визрівання нереалізованих негайно потреб" не може бути гри (Л.С.Виготський).

Таким чином, величезна роль в розвитку і вихованні дитини належить грі - важливому виду дитячої діяльності. Вона є ефективним засобом формування особистості школяра, його морально-вольових якостей, в грі реалізується потреба впливу на світ. В.А. Сухомлинський підкреслював: "Без гри нема і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається животворний потік уявлень, понять про оточуючий світ. Гра - це іскорка, яка запалює вогник допитливості і зацікавлення" (38). На думку В.А. Сухомлинського, легко навчатися тому, хто постійно на своєму шляху долає виникаючі суперечності, що викликані ходом логічно побудованого процесу навчання. Він писав: "Полегшити засвоєння нового матеріалу на уроках - це значить створити перед думкою учнів певні перешкоди".

К.Д. Ушинський - основоположник російської і української педагогіки, писав: "... Якщо ми порівняємо зацікавлення грою, а отже, число і різноманітність слідів, залишених нею в душі дитини, з подібними впливами учіння..., то, звичайно, всі переваги залишаться на стороні гри" (49).

Відомий російський психолог Ельконін Д.Б. визначає гру як діяльність, в якій складується і вдосконалюється управління поведінкою (42).

Багато українських педагогів-математиків виступали прогресивними думками відносно активізації методів навчання, розвитку логічного мислення учнів.

Професор математики Костянтин Мусійович Щербина (1864-1946) на протязі шістдесятирічної діяльності вніс значний вклад в розвиток методики викладання математики. Народився він у м. Прилуки Чернігівської області.

Ще в 1893 р. К.М. Щербина написав посібник "Досвід програми для збирання відомостей з народної математики", в якій відмічено велике значення цієї справи для характеристики розумового розвитку і математичних здібностей народу. Тут він приділив велику увагу і математичним іграм. Він перший загострив увагу на важливості збирання матеріалів старовини для патріотичного виховання учнів, для введення історичних елементів при викладанні математики, навчання дітей на змістовних математичних іграх. К.М. Щербина в 1927 році написав посібник "Клубні заняття в школі з математики", де висвітлив зміст форми і методи гурткової роботи з математики, навів багато цікавих дидактичних ігор.

Академік Василь Петрович Єрмаков (1845-1922) народився в с. Терюха Чернігівської губернії, закінчив Чернігівську гімназію. Він підкреслював, що головна мета навчання - це розвиток мислительної діяльності учнів і, що в початкових класах цю роль виконують дидактичні ігри.

Професор Костянтин Федорович Лебединцев (1879-1925) закінчив Київський університет. Він написав підручник з арифметики і початків геометрії під назвою "Лічба і міра", де багато приділив уваги дидактичним іграм з математики, розробив конкретно-індуктивний і абстрактно-дедуктивний методи навчання математики.

Український математик-педагог, родом із Полтави, Олександр Матвійович Астряб (1879-1962), професор київських вузів опублікував "Наочну геометрію" і "Задачник для наочної геометрії", які були переведені на багато мов світу і містили ігровий матеріал з наочної геометрії.

Видатні математики-педагоги Михайло Борисович Гельфанд (1906-1991) і Лев Михайлович Лоповок (1912) видали роботу "Позакласна робота з математики", де приділили значну увагу математичним іграм і методиці їх проведення.

Український і російський педагог-психолог С.Т. Шацький писав: "Гра, це життєва лабораторія дитинства, вона дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якої ця пора її була б загубленою для людства. У грі, цій соціальній обробці життєвого матеріалу, є найбільш здорове ядро розумної школи дитинства".

Великий вклад у розвиток і методичну розробку дидактичних ігр внесли відомі сучасні методисти і педагоги-математики: М.О. Бантова, Г.П. Бевз, М.В. Богданович, Н.Ф. Вапняр, І.З. Василенко, М.Б. Гельфанд, Б.Г. Друзь, О.С. Дубинчук, Т.К. Жикалкіна, В.Д. Клименченко, А.Я. Король, Л.П. Кочина, В.С. Кролевець, В.М. Кухар, М.М. Левшин, І.С. Матюшко, Н.Д. Мацько, М.І. Микитинська, Е.М. Мінскін, М.Г. Моро, Н.І. Підгорна, В.П. Руднєв, О.Я. Савченко, Р.Ф. Соболевський, А.А. Столяр, Г.Ф. Суворова, Н.М. Федотова та інші.

Видатні педагоги і психологи високо цінили роль гри в розвитку активізації пізнавальної діяльності дітей. Гра розуміється як заняття з метою розвитку і розваги дітей, їх кмітливості, пам'яті, розумового і фізичного загартування, обумовлене певними правилами та прийомами. Гра - форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду в предметах науки і культури.


1.3 Зміст і значення дидактичної гри в навчальній діяльності

Знання, які отримує учень в школі, повинні сприяти його розумовому розвиткові - такий принцип був висунутий Сухомлинським. Завдання навчання не може зводитися тільки до накопичення обсягу знань.

Головне - потрібно так цілеспрямувати діяльність школярів, щоб вона сприяла розвиткові міркування і пам'яті, самостійному здобуттю знань.

Повноцінна математична підготовка учнів загальноосвітньої школи є необхідною умовою науково-технічного і соціального прогресу суспільства; від її якості безпосередньо залежать прискорення, науково-технічний, виробничий та економічний потенціал нашої країни.

Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання та цікавих задач, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога та учнів, продуктивної форми їх спілкування з наявними елементами змагання, безпосередності, природного інтересу. Крім того, цікаві задачі сприяють підвищенню інтересу до вивчення математики, свідомому засвоєнню математичних понять, стимулюють активність учнів, виховують у них навички самостійної роботи, вміння раціонально і творчо виконувати завдання, самостійно застосовувати знання.

Розуміння математичних фактів і зацікавленість ними є головною рушійною силою ефективного навчального процесу.

Дотримуючись закономірності про те, що зацікавленість учнів навчальним предметом, який вивчається, підсилюється тоді, коли вони розуміють матеріал, який подається, приходимо до висновку: "Навчає добре той, хто вчить зрозуміло, цікаво і захоплено". Тому перед класоводом постає основне завдання - доступно, дохідливо, зрозуміло, цікаво і піднесено викласти учням програмний матеріал. Цього можна досягти шляхом урізноманітнення методів і прийомів викладання, умілим використанням наочності та дидактичних ігор і ігрових ситуацій, цікавих задач з математики.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку одним із ведучих видів діяльності є гра, ігрові ситуації і цікаві вправи. Вони приносять дітям і розуміння, і зацікавленість, і радість, і захоплення. А учіння (пізнавальна діяльність учнів) дітей повинно бути привабливим, радісним і захоплюючим. Тому, природно, не відривати першокласників від гри, ігрових ситуацій і цікавих вправ, а навчати їх, особливо на перших порах, через гру, ігрові ситуації і цікаві вправи. Учитель повинен уміти вчити дітей, граючись і думаючи.

У дитячому віці є потреба в грі і її потрібно задовольнити. У народі кажуть: "Де гра, там і розум". Психологами встановлено, що розумно організована гра є дійовим засобом для формування таких рис особистості, як дисциплінованість, кмітливість, стриманість, винахідливість, рішучість, організованість. Розвиваючі і пізнавальні ігри розвивають у дітей логічне мислення, просторове уявлення, багату уяву, фантазію, інтуїцію, конструктивні здібності, волю, пам'ять і увагу. Крім того, вони формують здатність дитини до аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації поведінки, узагальнення і протиставлення. У процесі гри підсилюються творчі сили і здібності дитини, вона вчиться напружувати розумові зусилля, керувати собою, дотримуватися правил поведінки. Під час гри вона думає на граничних можливостях.

Отже, гра повинна стати важливим компонентом діяльності молодших школярів.

Суть дидактичної гри полягає у розв'язанні пізнавальних задач, сформульованих у цікавій (забавній) формі. Процес розв'язування такої задачі зв'язаний з розумовим напруженням, з переборенням труднощів, що є засобом підсилення розумових зусиль молодшого школяра. Дидактична гра відрізняється від пізнавальних завдань наявністю притаманних грі таких структурних елементів:

1) пізнавально-навчальна задача;

2) зміст;

3) правило;

4) ігрова дія;

5) результат як закінчення гри (26).

Основним елементом є пізнавально-навчаюча задача, яка може проявлятись у змісті гри в більш-менш явному вигляді. Ігри, в яких навчальне завдання подається так, що учень напевно сприймає його в першу чергу як задачу, тобто підходить до її розв'язання свідомо, називаються навчаючими. Тут ігрова ситуація, поєднуючись з навчальною, є засобом підвищення розумової активності. Якщо нема ігрових дій, нема і дидактичної гри.

Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий. Мета дидактичної гри - підвищити інтерес учнів до навчального предмету, сприяти зміцненню та пізнанню учнями нових знань, умінь та навичок.

Займатися розробкою методики використання гри вимагають особливості першокласників: їм притаманне, крім понятійного, переважно наочно-образне мислення, довільна поведінка, практичне відношення до розв'язування завдань, нестійка увага, спрямованість уваги на результат, а не на спосіб дій. До того ж, як доводять психолого-педагогічні дослідження, серед мотивів, які спонукають дітей ходити до школи, переважають ігрові. Ці особливості дітей вимагають від учителя вміння використовувати гру. Як показує практика, ігровий сюжет полегшує сприймання нового поняття, концентрує увагу на його основних ознаках. Одним із видів ігрової ситуації може бути надання відповідної форми діяльності учнів, тобто введення елементів сюжетно-рольової гри. її важливість у тому, що вона імітує діяльність дорослої людини. Засвоюючи різні математичні поняття, учні уявляють себе учасниками різних подій (ролей), спеціалістами різних професій. До такої гри можна залучати одного учня, групу учнів або цілий клас.

Крім того, у молодшому шкільному віці у дітей велика тяга до гри, тому знижене відношення до ігрових прийомів у навчально-виховному процесі означає порушення одного із важливих принципів педагогіки - врахування вікових особливостей дітей. Здобуті учнями міцні знання перетворюються у переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої, самостійної роботи думки.

Отже, вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями і навичками, а й методами творчої розумової і практичної діяльності.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учню, максимально розвиваючи їх здібності.

Граючи, діти вчитимуться лічити, обчислювати, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.

Якщо спочатку учень зацікавиться лише грою, то його дуже швидко зацікавить пов'язаний з нею матеріал, у нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі. Гра дає змогу легко привернути увагу й тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих важливих і складних предметів, властивостей чи явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітні розв'язування прикладів стомлюють дітей, виникає байдужість до навчання. Проте розв'язування цих самих прикладів у процесі гри "Хто швидше ?" стає для дітей вже захоплюючою, цікавої діяльністю через конкретність поставленої мети - в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він уміє, знає.

Дидактичні ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом, для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування обчислювальних умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору.

В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язанню поставленого завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язаній і зрозумілій формі, використовувати математичну термінологію.

Гра прищеплює їм позитивні риси характеру: дисциплінованість, розумові здібності, ініціативу, кмітливість, стриманість, винахідливість, рішучість, організованість. Гра розвиває фантазію, інтуїцію, волю, пам'ять, вчить напружувати зусилля, керувати собою, дотримуватися правил поведінки.


Розділ ІІ. Методичні основи застосування дидактичної гри на уроках математики в початковій школі

2.1 Суть дидактичної гри як методу навчання математики в початкових класах

Підвищення ефективності навчального процесу обумовлено, головним чином, удосконаленням методики навчання (навчає добре той, хто вчить зрозуміло), формуванням і підтримкою у молодших школярів сталої зацікавленості до навчання. Одна з причин втрати цієї зацікавленості - недосконалість методів і форм навчання, недостатнє стимулювання навчальної праці молодших школярів.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку ведучим видом діяльності є гра. Психологи відмічають, що школа відводить дуже мало місця грі, відразу нав'язуючи дитині підхід до будь-якої діяльності методами дорослої людини. Перехід від гри до серйозних занять занадто різкий, між вільною грою і регламентованими заняттями утворюється нічим не заповнений розрив. Гра повинна стати важливим компонентом діяльності молодших школярів. Перед тим, як посадити дітей за парти для "серйозного" вивчення математики необхідно з ними "пограти в математику".

Спостереження показують, що в навчальному процесі ігри використовуються все частіше. Причиною цього слід вважати не тільки більш ранній початок навчання, але й пошуки шляхів активізації діяльності учнів, підсилення їх самостійності.

Але буває, що гра проводиться безсистемно, без врахування вікових особливостей учнів і ситуації, яка склалася на уроці, без поступового ускладнення ігрової діяльності. Нерідко ігри використовуються лише для зняття втоми, часто носять розважальний характер. Таке використання ігор знижує пізнавальну спрямованість навчання, приводить до підміни серйозної навчальної праці пустотливими забавами.

На думку К.Д. Ушинського, зробити серйозне заняття для дитини цікавим - ось завдання першопочаткового навчання (39). Гра повинна бути не просто цікавою, а органічно поєднуватися з серйозною, напруженою працею, тобто не відволікати від навчання, а сприяти інтенсифікації розумової діяльності. У зв'язку з цим ігри, що використовуються на уроці математики, повинні задовольняти такі вимоги (36):

1. Відповідати меті і темі уроку.

2. Забезпечувати поглиблення, розширення і закріплення знань учнів, розвивати розумові здібності і бути, в достатній мірі, цікавими, повчальними.

3. Відповідати віковим особливостям дітей, бути доступними, забезпечуючи поступове ускладнення операцій аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації і т.д.

4. Сприяти вихованню цілеспрямованості, наполегливості в досягненні мети, колективізму, взаємовиручки і т.д.

«Експериментальні дослідження показали, що ігрова діяльність повинна виступати не тільки в формі окремих елементів навчального процесу, але і як метод навчання. Гру не можна назвати універсальним методом навчання математики дітей 6-9 років, вона використовується в поєднанні з іншими методами. Разом з тим у першому класі цей метод є одним із основних.

Суть дидактичної гри полягає в розв'язанні пізнавальних задач, сформульованих у цікавій формі (31). Сам розв'язок пізнавальної задачі зв'язаний з розумовою напругою, з переборенням труднощів, що привчає дитину до розумової праці.

Існують різні види дитячих ігр: творчі, рухомі, дидактичні, предметні (маніпуляційні), рольові. Класифікація ігр носить загальний характер, тому що кожний тип гри об'єднує різноманітні і складні види ігрової діяльності.

До дидактичних ігр звичайно відносять ігри з правилами, ігри з вправами, дидактичними "іграшками" і матеріалами, деякі ігри-заняття. Дидактичні ігри включають кілька елементів: навчальну задачу, зміст, правило і ігрову дію. Основним елементом є навчальна задача, причому задача може проявлятися в змісті гри в більш або менш явному вигляді.

Ігри, в яких навчальне завдання подається так, що учень цілком певно сприймає його в першу чергу як задачу, тобто підходить до її розв'язання свідомо, називаються навчаючими (34). Тут ігрова ситуація, поєднуючись з навчальною, є засобом підвищення розумової активності. Таким чином, навчаючі ігри складають підмножину дидактичних ігр, тому вони мають одні і ті ж структурні елементи. Але навчаючі ігри мають і ряд особливостей. Умови і зміст навчаючих ігр поступово ускладнюються. Від дитини вимагається засвоєння нових правил і більш складних ігрових дій. Такі ігри формують у дітей певні логічні структури, конкретні розумові дії, за допомогою яких учень зможе розв'язувати певні класи математичних задач.

Психологи стверджують, що засвоєння основ математики в початкових класах вимагає великого розумового напруження, високого ступеня абстрагування, активності думки.

К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. Він писав: "Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкривати їх. Так, наприклад, не слід говорити дітям, що коли не можна відняти одиниці від одиниць, то слід взяти одиницю з десятків тощо, але треба дати учневі два десяткових пучки паличок, і, крім того, кілька паличок окремо, скажімо три: потім говоримо дитині, щоб вона дала вам чотири палички, і дитина сама бачить потребу розв'язати один десятковий пучок, і коли полічить потім, що в неї залишилося, то легко зрозуміє, як брати з десятків, сотень і т.д. А коли всі діти зрозуміють який-небудь простий арифметичний закон та звикнуть його виконувати в думці, і на словах, і на письмі, тоді ви можете формулювати цей закон в арифметичне правило, власне, щоб привчити дітей до точності висловів" (39).

Багатьом учням математика здається нелегкою і малозрозумілою, тому нерідко діти намагаються запам'ятати правила, не розуміючи їх, а це призводить до формалізму в знаннях, гальмує дальше розуміння нового матеріалу.

Здобуті учнями міцні знання перетворюються у переконання тільки тоді, коли вони є результатом свідомої, самостійної роботи. Отже вчителю важливо застосовувати такі методичні прийоми, які б збуджували думку школярів, підводили їх до самостійних пошуків, висновків та узагальнень. Сучасна школа має озброїти учнів не лише знаннями, вміннями і навичками, а й методами творчої розумової самостійної і практичної діяльності.

Цілком природно, що саме в грі слід шукати приховані можливості для успішного засвоєння учнями математичних ідей, понять, формування необхідних умінь і навичок. Дидактичні ігри дають змогу індивідуалізувати роботу на уроці, давати завдання, посильні кожному учневі, максимально розвиваючи їх здібності.

Граючи, діти вчитимуться мові, обчисленням, розв'язувати задачі, конструювати, порівнювати, узагальнювати, класифікувати, робити самостійні висновки, обґрунтовувати їх.

В іграх математичного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв'язанню поставленого завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовувати математичну термінологію.

Добираючи ігри, продумуючи ігрову ситуацію, необхідно обов'язково поєднувати два елементи - пізнавальний та ігровий.

Мета дидактичної гри - підвищити інтерес учнів до знань, сприяти зміцненню та пізнанню учнями нових навичок (41).

У дидактичній грі учні розвив 

RVER["DOCUMENT_ROOT"]."/cgi-bin/footer.php"; ?>