Ссылка на архив

Методика проведення теоретичних занять

Курсова робота

на тему “Методика проведення теоретичних занять”


Зміст

Вступ

1. Науково-теоретична характеристика теми

1.1 Аналіз літературних джерел

1.2 Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання

1.3 Тести, модульне навчання

1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми

1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання

1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу

2. Характеристика елементів дидактичної системи

2.1 Форми навчання, системи навчання

2.2 Методи навчання

2.3 Методи контролю знань

3. Експериментально-методична частина

3.1. Методика навчання теми: "Вступ"

3.2 Методика навчання теоретичних занять з розділу: Фізичні властивості електроніки

3.2.1 Методика навчання теми: "Основи електронної теорії"

3.2.2 Методика навчання теми: "Електрофізичні властивості напівпровідників"

3.3 Анкетування студентів з даної проблеми

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури


Вступ

Значні зміни в багатьох областях науки і техніки обумовлені розвитком електроніки. В теперішній час неможливо знайти якусь галузь промисловості, в якій би не використовувалися електронні прилади чи електронні пристрої вимірювальної техніки, автоматики і обчислювальної техніки. Причому тенденція розвитку така, що частка електронних інформаційних пристроїв і пристроїв автоматики безперервно збільшується. Вище сказане є результатом розвитку інтегральної технології, впровадження якої дозволило наладити масовий випуск порівняно дешевих, високоякісних, не потребуючих спеціального настроювання і налагоджування мікроелектронних функціональних вузлів різного призначення. Ось чому важливо викладачам в коледжах використовувати різноманітні методи навчання (25,5).

Для налагодження, ремонту та подальшої експлуатації електронних пристроїв в сільському господарстві потрібні фахівці на підготовку яких і спрямований курс " Основи електроніки та мікропроцесорної техніки ". Даний курс базується на знаннях фізики, математики, електротехніки. У свою чергу його вивчення створює необхідні передумови для свідомого засвоєння студентами послідуючих спеціальних, профілюючих дисциплін. При вивченні предмета студенти повинні набути необхідні теоретичні знання про роботу найбільш поширених електронних компонентів і вузлів, навчитися розраховувати типові електронні схеми (8, 3).

Програмою дисципліни "Основи електроніки та мікропроцесорної техніки" передбачено вивчення будови і роботи електронних приладів і пристроїв, їх властивостей та особливостей використання в сільськогосподарській радіоелектронній апаратурі для автоматизації виробничих процесів, пристроїв, агрегатів, а також для передавання, збирання, переробки і використання інформації виробничого характеру (23,3).

Навчання дисципліни повинно здійснюватись на рівні сучасного стану науки і техніки з використанням методів активного навчання. Методика навчання повинна бути доступною для сприйняття студентами.

Під час проведення занять необхідно широко використовувати зразки електронних приладів, плакати, слайди, стенди, відеоматеріали.

Для закріплення знань, набутих студентами на теоретичних заняттях, програмою передбачено цикл лабораторних та практичних робіт, які потрібно виконувати на спеціальних стендах, оснащених сучасним обладнанням, вимірювальними приладами і обчислювальною технікою. Інструкційні карти повинні бути продумані, зміст їх повинен сприяти активному закріпленню теоретичного матеріалу: дослідами та експериментами, розрахунками. У висновках студенти повинні уміти давати науково обґрунтовану, підтверджену теоретичними знаннями оцінку (25,3).


1. Науково-теоретична характеристика теми

1.1 Аналіз літературних джерел

Підготовка викладача до теоретичних занять. Першою і найважливішою умовою вдалої організації проблемно - розвиваючого навчання, а також і зокрема теоретичного заняття є наявність висококваліфікованого спеціаліста - викладача - педагога. Організація навчання потребує від викладача нового рівня систематичної творчої роботи. Своєчасне виявлення психічного стану студента, рівня його готовності до навчання, створення проблемних ситуацій, стимулювання студентів до самостійних пізнавальних дій, управління цими діями і т.д. - все це потребує розвиненої педагогічної інтуїції, гнучкості розуму, уміння миттєво перестроюватись, методичної майстерності і, головне навиків наукової організації викладання (11,47).

Готовність викладача до викладання визначається головним чином:

а) освітнім рівнем викладача, який повинен бути всебічно розвиненим, широко освідченим (в максимально можливій в сучасних умовах степені). Звичайно не потрібно вимагати від викладача ерудиції вченого, але він повинен мати уявлення про рівень розвитку сучасної науки, техніки, літератури, мистецтва і т.д.;

б) відношенням викладача до студентів. Готовність людини бути педагогом в залежності від його відношення до студентів. Л.Н. Толстой охарактеризував в таких словах: " Якщо вчитель має любов тільки до справи, він буде хорошим вчителем, якщо вчитель має любов тільки до учня, як батько чи мати, він буде кращим за того вчителя, який прочитав всі книги, але не має любові ні до справи і до учнів. Якщо вчитель поєднує в собі любов до справи і до учнів, - він досконалий вчитель" (19,137). Вказані якості вчителя - одна з головних вимог його готовності вести проблемно - розвиваюче навчання (19,138) ;

в) професійною підготовкою викладача, добрим знанням змісту свого предмету, умінням прогнозувати хід навчання і вибрати адекватні прогнозу методи навчання;

г) особистими якостями викладача, його характером і рівнем вихованості, його морально - етичним кредо. Дослідження педагогів, які дослідили вплив характеру викладача, показують те, що студенти більше всього цінять викладача, який допомагає в навчальній роботі, зрозуміло і емоційно пояснює новий матеріал і завдання, в процесі пояснення використовує цікаві приклади (3,104).

В передовому педагогічному досвіді найкращих результатів досягають ті викладачі, які проводять ретельний аналіз змісту навчального матеріалу, вибирають методи, найбільш адекватні дидактичній меті навчання, розвитку і виховання студентів. Найкращі викладачі планують систему лекцій таким чином, щоб найбільш складні поняття зробити доступними для кожного студента, на розкриття їх сутності виділяють більше часу, більше вправ намічають для їх закріплення. Однак для цього необхідна науково - обумовлена система підготовки і планування навчального матеріалу до занять, яка базується на наступних принципах організації навчального матеріалу і побудови процесу проблемно - розвиваючого навчання:

Необхідно організувати основну частину навчального матеріалу по правилу від загального до часткового, від принципу до застосування - в порядку логічного розгортання вихідних понять в систему понять даної науки. Зміст готується так, щоб поняття давались не в вигляді готових висновків, а щоб студенту

забезпечувалась можливість самостійного знаходження суттєвих станів (ознак) об'єкту в ході пошукової діяльності (15, 45) ;

потрібно починати навчання з актуалізації за допомогою самостійних робіт (задач, вправ, усного рахунку, усного відтворення раніше вивченого), попередніх (опорних) знань і створення проблемної ситуації шляхом введення нової інформації, яка містить головне, загальне, структуру, а не близьке, часткове чи елемент структури;

нові поняття і принципи потрібно вводити як через діяльність студентів по рішенню навчальних проблем, які містять ці поняття і принципи, так і через пояснення їх сутності викладачем;

потрібно добиватись засвоєння понять і способів розумової діяльності шляхом застосування відповідних їм знакових систем (слів, формул, схем) і образів через аналіз інформації, рішення навчальних проблем і класифікацію конкретних об'єктів (15,12) ;

потрібно формувати в студентів систему прийомів і способів розумової діяльності для різних типів проблемних ситуацій;

потрібно забезпечувати студента поточною інформацією про результати його власних дій, потрібної для оцінки і самооцінки;

потрібно представляти студенту необхідні джерела інформації і керувати ходом її аналізу, систематизації і узагальнення (вилучення з неї нових знань і способів діяльності) (19,138).

Наші дослідження показують, що є своя логіка підготовки планування навчального матеріалу до занять включає дві підсистеми:

а) підсистему підготовки до занять на основі науково - методичного аналізу навчального матеріалу, обліку психолога - педагогічної підготовки, рівня освіченості студентів, умов і засобів проведення занять. Ця підсистема підготовки до занять обумовлена вимогами до сучасного навчально - пізнавального процесу і структурою лекції;

б) підсистему планування занять, яка включає в себе календарно - річне, тематичне і полекційне планування. Головна мета всіх трьох видів планування - досягнення оптимального засвоєння знань, умінь і формування навичок при мінімальній затраті часу і зусиль викладача і студентів (11,25).

Дослідження показують, що найбільшу ефективність лекцій забезпечує така система підготовки до занять, яка полягає в багатосторонньому аналізі самого змісту навчального матеріалу:

1) компонентний (понятійний) аналіз навчального матеріалу;

2) логічний аналіз навчального матеріалу;

3) психологічний аналіз;

4) аналіз виховного значення матеріалу;

5) дидактичний аналіз (19,139).

Розглянемо кожен з елементів цієї системи:

1. Понятійний аналіз. Понятійний аналіз навчального матеріалу, тобто вибір основних понять, фактів в змісті, необхідних для правильного визначення дидактичної мети і задач, вибору методів навчання. Для такої підготовки викладач:

визначає об'єм нового матеріалу, встановлює його зв'язок з раніше вивченим (в загальному плані) і помічає дидактичну мету; розрізняє обов'язковий і інформаційний матеріал; виділяє основні поняття, які потрібно засвоїти студентам (чи властивостей які не вивчались і ознак відомих); нові поняття (чи їх ознаки) ділити на основні і другорядні; фіксує рівень їх складності;

визначає структуру знань, виділяючи способи розкриття сутності нових понять, конкретизує, що підлягає творчому, а що репродуктивному засвоєнню;

розкриває взаємозв'язок понять - нових і вже відомих, спираючись на яких студенти могли б самостійно (повністю чи з допомогою викладача) засвоїти знання;

визначає, що з раніше засвоєного потрібно закріпити і поглибити; які з понять і способів дії підлягають актуалізації на лекції;

готовить варіанти формулювання понять, визначень, правил, законів і т.д.

виділяє поняття і способи діяльності для вивчення на наступних лекціях в системі, уточнює їх зв'язок з основними поняттями даного уроку (3, 141).

2. Логічний аналіз. В процесі викладення нових знань викладач оперує поняттями, судженнями, індуктивними і дедуктивними умовиводами; разом з тим мета проблемно - розвиваючого навчання - озброїти студентів вмінням самостійно мислити, тобто оперувати логічними законами і формами (11,46).

Оскільки всяке знання є системою, в якій елементи зв'язані між собою в визначеній послідовності, то питання в тому, в якій послідовність показувати студенту учбові завдання чи викладати фактичний, грає визначну роль в організації навчання.

Обов'язкова умова логічного аналізу - визначення протиріч інформації (факт не відповідає відомому правилу, матеріал суперечить раніше складеним поняттям). Одночасно викладач передбачає навчальні ситуації, в яких можуть виникнути моменти здогадування, інтуїтивної знахідки при висуненні гіпотези і рішенню проблеми, виділяє матеріал для колективного і групового вивчення (19, 142).

3. Психологічний аналіз. Психологічний аналіз є, в визначеній мірі, конкретизацією логічного. Він необхідний для встановлення рівня проблемності навчального матеріалу і психологічної готовності студентів до самостійної пізнавальної діяльності. Готуючи матеріал для колекційного планування, викладач визначає:

прийоми і способи створення проблемних ситуацій на етапах актуалізації, формування нових понять застосування засвоєних знань;

типи проблемних ситуацій (якщо можливо, то типи учбових проблем); можливість виникнення проблем чи їх постановки студентам при виконанні учбових завдань (хто з студентів не зуміє самостійно поставити проблему, а хто випередивши інших, зніме проблемність);

можливість постановки основних проблем викладачем для самостійного рішення студентами допоміжних проблем і індивідуалізації навчання;

засоби підсилення новизни матеріалу, збудження інтересу до теми, створювати навчальні ситуації, які можуть вплинути на побудову ходу думки студентів і його зміна (3, 44).

4. Аналіз виховної значимості учбового матеріалу. Викладач: а) виділяє поняття і представлення, впливаючи на формування наукового світосприйняття, на естетичне виховання студентів; б) доповнює учбовий матеріал фактами з історії науки, практики, які підтверджують виводи викладача чи студентів (19, 147).

5. Дидактичний аналіз. Викладачі мають немалий досвід дидактичного аналізу матеріалу. Методика такого аналізу описана в літературі. Тому вкажемо лише суть його при підготовці проблемного уроку, не зупиняючись на викладенні загальновідомих положень. Виходячи з отриманих результатів понятійного, логічного і психологічного аналізів, викладач:

уточнює і формулює дидактичну мету лекції, встановлює, які поняття повинні засвоїти студенти і які способи дії сформувати; чітко визначає дидактичні задачі і способи їх рішення на різних етапах лекції;

уточнює об'єм учбового матеріалу (обов'язкового для засвоєння і інформаційного), при необхідності доповнює матеріал підручника, ділить його на взаємозв'язані частини і намічає час вивчення кожної, намічає необхідну структуру уроку;

вибирає загальні і бінарні методи навчання, уточнює можливі поєднання слова і наочності для створення проблемних ситуацій (постановки проблем); підбирає способи рішення проблем; підбирає систему самостійних робіт на повторення попередніх знань і засвоєння нових; визначає способи роботи студентів з підручником;

передбачає можливі варіанти думок і гіпотез студентів; підбирає приклади і відомості з історії науки, необхідні для оптимального засвоєння нового поняття і перевірки правильності рішення проблем; визначає джерела додаткової інформації, уточнює, які факти, які відомості студенти найдуть самостійно і як використовують їх на лекції;

готує дидактичний матеріал і технічні засоби навчання, встановлює можливість застосування програмованих посібників;

планує список студентів для контролю і оцінки знань, а також для обліку відвідування (11,47).

1.2 Лекція як форма організації навчальної діяльності та метод навчання

Поряд з уроком - основною формою навчального процесу - на старших курсах в аграрних коледжах і технікумах необхідно ширше впроваджувати лекції, семінарські заняття, практикуми, консультації.

Дидактичною метою лекції в коледжі є ознайомлення студентів з основним змістом теоретичного матеріалу, головними ідеями в даній галузі науки, прикладною значущістю цієї науки та перспективою її розвитку (11, 28).

Лекція є складовою частиною лекційно - семінарської системи навчання, що перебуває сьогодні в процесі становлення. Проте в ній уже чітко викристалізовується постійне вивчення кожної теми із застосуванням лекцій, практичних занять і семінарів.

Новий матеріал подається у формі лекцій, після декількох уроків - лекцій проводяться семінари з теоретичного матеріалу і практичні заняття на застосування засвоєного (1, 193).

Значення лекції полягає в тому, що вона маючи загалом інформаційний характер, створює можливість подати студентам значну за обсягом інформацію при мінімальних затратах часу. За навчальною метою лекції при вивченні окремої теми можуть бути:

Вступна лекція має дати студентам загальне уявлення про завдання і зміст усього курсу, розкрити структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, техніки, культури, взаємозв'язок з іншими дисциплінами. Головне завдання вступної лекції - сприяти розвитку у студентів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння (2,256).

Тематична лекція має різноманітне значення у загальній структурі курсу. Вона присвячується розкриттю конкретних тем навчальної програми (звідси і назва).

Оглядову лекцію нерідко читають перед або під час виробничої практики. її головне завдання полягає в тому, щоб сприяти забезпеченню належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками студентів. Оглядову лекцію читають також студентам перед виконанням дипломної роботи або державними іспитами, абітурієнтам - перед вступними іспитами, студентам - заочникам (29, 75).

У заключній лекції підбиваються підсумки вивченого і викладеного матеріалу з даного предмета з даного предмета в цілому через виділення вузлових питань лекційного курсу і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання і майбутньої професійної діяльності студентів. Спеціальним завданням заключної лекції є стимулювання інтересу студентів до глибшого вивчення даного предмета, визначення методів самостійної роботи в даній галузі.

Лекційний метод навчання - специфічний спосіб упорядкованої цілеспрямованої суспільної діяльності викладача і студентів, обміну науковою інформацією, руху пізнавальної діяльності студентів, та керування нею з боку викладача з метою досягнення певних навчально-виховних завдань (2,159).

Організація лекційних занять. Організаційні питання читання лекцій важливий аспект діяльності викладача, кафедри і взагалі коледжу. Тривалість лекційного заняття не перевищує двох академічних годин. Інколи лекція триває 60 - 80 хв. без перерви. Згідно з відповідним інструктивним листом Міносвіти лекції, як правило, проводяться на початку навчальних занять, а їх сумарна тривалість протягом одного дня не повинна перевищувати чотирьох академічних годин (1,412).

До читання лекцій залучаються найбільш досвідчені і кваліфіковані викладачі, які мають високу методологічну і методичну підготовку, володіють культурою слова. Асистенти і викладачі, які не мають вченого ступеня, можуть залучатися до читання лекцій лише за рішенням директора навчально закладу або Міносвіти України. Кожний лектор зобов'язаний подати для розгляду на засіданні кафедри робочий календарно - тематичний план і технологічну карту з розгорнутим обґрунтуванням його змісту та методичної побудови. У цих документах мають бути вказані також сучасні технічні засоби навчання, наочно-ілюстративний матеріал, передбачені всі доцільні види екранних засобів, звукозапису, таблиці і графіки, що ілюструють і доповнюють матеріал лекцій. Лекційні аудиторії повинні бути пристосовані для використання ТЗН, а щодо обладнання, естетичного оформлення і місткості мають створювати сприятливі умови для читання лекцій викладачами, сприйняття конспектування і засвоєння навчального матеріалу студентами. Кафедри зобов'язані цілеспрямовано формувати фонди ілюстративних матеріалів, удосконалювати застосування навчальної техніки. Кожний лекційний курс має забезпечуватись необхідною кількістю високоякісних навчальних і методичних матеріалів, розрахованих на аудиторії і самостійні заняття студентів. З цією метою для кожного навчального предмета має бути розроблений комплекс науково - технічного забезпечення його викладання та вивчення. У бібліотеці навчального закладу фонди підручників і навчальних посібників мають відповідати співвідношенню 1: 3 (одна книга на трьох студентів). З окремих розділів і тем курсу, що не дістали відображення у наявній навчальній літературі, слід практикувати видання лекцій. Слід також відпрацювати і відтиражувати методичні вказівки для студентів (2,462).

На кафедрах, звичайно ж доцільно розробити і здійснити захід, які б забезпечили ефективний контроль за тим, наскільки успішно студенти засвоїли лекційний матеріал. З цією метою практикуються, зокрема, колоквіуми з пройдених частин лекційного курсу, вибіркове ознайомлення з конспектами лекцій, опитування студентів на початку або протягом лекції тощо. Досить часто викладачі застосовують анкетування студентів, а також контрольні роботи і відвідування лекцій своїх колег (ЗО, 123).

Практикується також організація внутрішньовузівських і міжвузівських конкурсів на кращого лектора, проведення відкритих лекцій відомими ученими, які

володіють лекторською майстерністю, регулярне моральне і матеріальне стимулювання викладачів, що досягай успіху у проведенні лекцій (30,124). Активізація навчально - пізнавальної діяльності студентів

Навчально - виховний процес повинен, по-перше, бути імітацією того середовища в якому живуть і трудяться студенти; по-друге, повинен містити в собі і конкретну мету, завдання і проблеми суспільної і трудової діяльності людей; по-третє, забезпечувати формування у студентів здібностей вирішувати практичні завдання, змінювати і покращувати той предметний світ, в якому вони живуть і трудяться (4,46).

Активне навчання повністю відповідає цим потребам. В його основі лежить принцип безпосередньої участі, яка зобов'язує викладача зробити кожного студента учасником навчально - виховного процесу, діючим, ведучим пошук шляхів і способів рішення проблем в навчальному курсі.

Методи активного навчання дозволяють формувати знання, уміння і навички шляхом залучення студентів до активної навчально - пізнавальної діяльності. Методи активного навчання, наприклад, використовує майстер-наставник, передаючи професійні навички своєму підопічному. Участь в наукових експериментах - це також підготовка майбутнього вченого (18,150).

Поняття "методи активного навчання" поширюються на досить широку групу прийомів і способів проведення практичних і теоретичних занять. Ось деякі з них: аналіз конкретних ситуацій, рішення проблемних задач, ділові - операційні і імітаційні - ігри; робота з діловими паперами і т.д. (7,12).

Проблемне навчання - один з типів розвиваючого навчання, істотною відмінністю якого є зближення психології мислення людини з психологією навчання. Проблемне навчання найповніше відповідає завданням розвитку творчого мислення студентів. Суть проблемного навчання полягає в пошуковій діяльності, яка починається з постановки питань, розв'язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань викладачем, у різноманітній самостійній роботі студентів. У проблемному запитанні, на відміну від не проблемного, завжди є прихована суперечність. Усвідомлена суперечність - одна сторона проблемної ситуації. Велике значення має також мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в студента такого рівня знань, умінь і навичок, який був би достатнім, щоб почати пошук невідомого результату або способу виконання завдання. Інакше студент не "прийме" проблеми й вона втратить значення навчальної (9, 271).

Ділові ігри міцно зайняли одне з перших місць серед найбільш перспективних методів навчання. Вони використовуються для тренування, розвитку творчого мислення, формування практичних вмінь І навичок, вони дозволяють стимулювати увагу і підвищувати інтерес до занять, активізувати і загострювати сприйняття учбового матеріалу (9,145).

Ділова гра - це в визначеному стилі репетиція виробничої чи суспільної діяльності людини. Вона дає можливість програти практично любу конкретну ситуацію в особах, що дозволяє краще зрозуміти психологію людей, стати на їх місце, зрозуміти, що ними керує в той чи інший момент реального часу студент, виконуючи роль, наприклад, бригадира чи нормувальника, привчається враховувати професійні і керівницькі інтереси людей, які його оточують (4,49).

В системі активного навчання використовують п'ять модифікацій ділової гри. Підготовка ділової гри починається з розробки сценарію - "дзеркального " відображення ситуації і об'єкту. В змісті сценарію мають бути: навчальна мета

заняття, опис проблеми, що вивчається, обмовлення поставленої задачі, план ділової гри, загальний опис процедури гри, зміст ситуації і характеристика дійових осіб (26, 144).

1.3 Тести, модульне навчання

Тест - прийом активної самостійної роботи. Це стандартизовані заняття, за результатами виконання яких судять про психофізичні і особисті характеристики, знання, вміння, навички студентів які тестуються. Тести різні по своєму напрямку, багатогранності мети. Тести бувають інтелектуальні, профорієнтаційні, педагогічні, психологічні і т.д. Тести - запитання бувають відкритого і закритого, розгорнутого типів. Розрізняють тести для виявлення рівня знань, вивчення характерів, професійних досягнень, інтелекту, здатностей і ін.

Навчальна сутність тестів проявляється в підборі оптимальних тестів на знання, які відповідають темі, виявлення знань, вмінні вибирати ту чи іншу відповідь, положення, твердження (5,18).

В педагогічній практиці використовують різні види тестів:

тести досягнень, які призначені для з'ясування рівня засвоєння знань, умінь в процесі навчання, по завершенні вивчення теми, розділу або всієї навчальної дисципліни, при атестації випускників по закінченні навчального закладу;

тести інтелекту, які повинні з'ясовувати стан мислення, пам'яті, уваги та інших характеристик психічного розвитку особи.

Тести досягнень, що використовуються для визначення рівня професійної підготовки фахівців, отримали назву тести професійної компетенції (9, 123).

Тести професійної компетенції - це система контрольних завдань стандартизованої форми, орієнтованих на вимір і оцінку обсягу, повноти, системності, міцності та осмислення професійних знань, а також дієвості і самостійності умінь випускника вищого навчального закладу, які дозволяють порівняти рівень його досягнень у процесі професійної підготовки з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики до професійних умінь, які характеризують здібність і здатність випускника виконувати соціально-виробничі функції на певному рівні кваліфікації та кваліфікаційної спеціалізації в конкретній сфері праці.

Тести професійної компетенції є важливою складовою частиною всього комплексу підсумкової атестації та одним із методів комплексної оцінки якості підготовки випускника вищого навчального закладу для виконання професійної роботи на первинних посадах, спроможності І готовності його виконувати виробничі функції і вирішувати типові задачі професійної діяльності.

Модульна система організації навчального процесу спрямовує викладачів і студентів на постійну творчу працю, активізує мотиваційну сферу і нові стимули до навчання, руйнує "непорушність" усталених " залізобетонних " споруд лекційно - семінарського навчання, пропонуючи натомість справжній демократизм вищої освіти, право на вільне, особистісне волевиявлення кожного студента і викладача.

Досвід запровадження модульної організації навчання дає підстави для подальшого розширення дослідно - експериментального навчання за циклами предметів (гуманітарні, технічні, фізико - математичні, природничі), за спеціалізаціями і роками навчання з урахуванням науково - технічної бази, перспектив розвитку освіти тощо (21,41).

1.4 Наочні посібники. Технічні засоби навчання. Комп'ютерні програми

До засобів навчання відносять наочні посібники, технічні засоби навчання, обладнання для лабораторних занять, дидактичні матеріали, навчальну літературу, станки, інструменти і матеріали для трудового навчання і ін.

Основними видами наочних посібників в умовах коледжів і технікумів є плакати, схеми, діаграми, таблиці, графіки, макети, демонстраційні прилади і посібники (3,126).

До технічних засобів навчання відносяться діапозитиви, кодопозитиви, діафільми, кінофільми, відеофільми, магнітні записи, які застосовуються за допомогою спеціальної кодопроекційної апаратури - кодоскопів, діапроекторів, відеопроекторів, відеомагнітофонів, магнітофонів, програвачів і сучасних персональних комп'ютерів.

Зараз широко поширеним видом технічних засобів навчання є персональні ЕОМ, які використовуються як для навчання так і для контролю за якістю знань студентів (28,13).

Обладнання для лабораторних робіт включає в себе набори для проведення дослідів і випробувань на заняттях, установки для лабораторних робіт, прилади для проведення практикумів які передбачаються учбовим планом і програмами.

За останні роки дуже отримали поширення дидактичні роздаткові матеріали, які містять в собі картки для диференційованої роботи з найбільш підготовленими і відстаючими студентами, картки з завданням для проведення вправ всіма студентами групи, засоби індивідуальної наочності, які включають в себе креслення, малюнки до завдань, картки - консультації, які полегшують виконання завдань, плани вивчення теми, матеріали для дидактичних ігор, а також для виконання програмованих вправ (22, 38).

Для навчання широко використовується різноманітна навчальна література: підручники, посібники, збірники задач, вправ, контрольних робіт, методичні рекомендації для викладачів, навчальні альбоми і ін.

Ефективному застосуванню засобів навчання сприяє кабінетна система. Кабінет - це навчальне приміщення, обладнане наочними посібниками, навчальним обладнанням, меблями і пристосуваннями, в якому проводяться заняття, факультативні заняття, виховна робота з студентами. Вся ця робота здійснюється з допомогою широкого використання технічних засобів навчання, демонстрації дослідів, проведення самостійних експериментальних, лабораторних, практичних робіт, робіт з книгою, довідковим і роздатковим матеріалом (3,413).

Окрім основного навчального обладнання і технічних засобів навчання в кабінетах корисно мати краєзнавчий матеріал, набори кращих письмових, креслярських, конструкторських і інших робіт, які були виконані студентами, інструменти і матеріали для ремонту і виготовлення посібників. Цілеспрямовано вести картотеку навчального обладнання для вивчення кожного питання програми, картотеку із завданнями для здійснення індивідуального підходу при навчанні, організації самостійних робіт і вправ студентами, проведення контрольних робіт. В кабінеті повинні бути журнали ввідного і періодичного інструктажу по техніці безпеки для студентів (28, 96).

В учбових кабінетах складають діатеки діафільмами, серіями діапозитивів і посібників для кодоскопа та фонотеки з записами.

Необхідно забезпечити комплексне застосування всіх засобів навчання, які представляють можливість викладачу найкращим чином використати функціональні особливості обладнання.

Вибір засобів навчання в процесі проведення занять визначається завданнями, змістом заняття, а також вибраними методами вивчення відповідної теми (22,44).

1.5 Комп'ютерні програми, які застосовуються в процесі навчання

В останні роки, як засіб навчання почали широко використовуватись персональні комп'ютери. Також вони використовуються при вивченні дисципліни" Основи електроніки і мікропроцесорної техніки". Тут вони грають важливу роль об'єкту вивчення і приладу, яким повинні навчитися користуватися студенти.

Для застосування комп'ютерів в навчальному процесі необхідне спеціальне програмне забезпечення. Програми для комп'ютерів розробляються спеціалістами, які володіють навичками їх розробки (28,138).

Для вивчення предмету "Основи електроніки і мікропроцесорної техніки " застосовуються такі програми, як: Е1Сад, за допомогою якої створюються документи, які потрібні для електронно - технічних завдань, такі як кругові діаграми, термінальні і об'єднувальні діаграми, списки частин і замовлень, списки змісту, списки провідників, загальні технічні діаграми, списки прив'язок і т.д.; завдяки якій можна створювати, редагувати і розповсюджувати документи, які містять в собі графіки і діаграми, креслення і схеми, яка виконує багато задач для підтримки наукових і інженерних робіт, починаючи від збирання і аналізу даних до розробки додатків, нова версія потужного професіонального пакету для математичних розрахунків в науці і техніці; програма для моделювання процесів розрахунку електронних пристроїв на аналогових і цифрових елементах (6,233).

Великі можливості відкривають комп'ютери в навчальному процесі для індивідуалізації контролю за якістю засвоєння студентами учбового матеріалу. Ведучим тут є самоконтроль студентів, в ході якого вони виявляють помилки, шукають шляхи їх усунення на основі виконання циклу вправ програмованого типу.

Спеціальними фізіолого-гігієнічними дослідженнями встановлені оптимальні нормативи подовженості занять студентів з комп'ютером, щоб попередити втомлюваність, а також напруження очей. Все це буде гарантувати ефективне, раціональне, гігієнічно обумовлене використання комп'ютерів в навчальному процесі (3,417).


1.6 Відбір змісту матеріалу. Орієнтовний тематичний план з модулями. Принципи відбору матеріалу

Модуль - взагалі відділена відносно самостійна частина якої-небудь системи, організації. Навчальний модуль, за визначенням вчених, це функціональний вузол, в якому об'єднані навчальний зміст і технологія навчання, так як в нього входять цільовий план дій, банк інформації, методичні вказівки по досягненню дидактичних цілей. Саме модуль може виступати як програма навчання, індивідуалізована по змісту, методом навчання, рівню самостійності, темпу навчально - пізнавальної діяльності студента (21,3).

Модульне навчання представляє собою перехід від інформаційно - рецептурних систем навчання до розвиваючого самокеруючого навчання. Як було вже відмічено, в модульному навчанні існує спеціально створена навчальна програма, яка складається з цільового плану дій, банку інформації і методичних вказівок по реалізації дидактичних цілей. Цільовий план дій - це послідовність засвоєння окремих навчальних елементів, модулів в цілісній модульній програмі, яка дозволяє спланувати досягнення результату. Інформаційний банк - це сукупність інформації, яка представлена різними засобами її передачі. Під методичними вказівками в модульному навчанні розуміють варіанти шляхів засвоєння навчального матеріалу, які включають в себе рекомендації по використанню різних форм, методів і способів учіння, а також контролюючі завдання для перевірки його ефективності. Сукупність декількох модулів складає модульну програму (1,256).

Щоб скласти таку програму, потрібно виділяти основні наукові ідеї курсу. Потім необхідно структурувати навчальний зміст навколо цих ідей в визначені блоки. Після чого формується комплексна дидактична мета. Вона має два рівні: рівень засвоєння учбового змісту студентом і орієнтація на його використання на практиці, а також для вивчення навчального змісту в майбутньому. Потім з комплексної дидактичної мети виділяється інтегруюча дидактична мета і формуються модулі, тобто кожен модуль має свою інтегруючу дидактичну мету, сукупність рішення цієї мети забезпечує досягнення комплексної дидактичної мети (20,5).


2. Характеристика елементів дидактичної системи

2.1 Форми навчання, системи навчання

Форма організації навчання (організаційна форма) - це зовнішній вияв узгодженої діяльності викладача та студентів, яка здійснюється в певному порядку і режимі (20, 262).

Під формами організації навчального процесу розуміють види навчальних занять, які відрізняються один від одного дидактичними цілями, складом сту