Комплексна країнознавча характеристика Нової Зеландії

Комплексна країнознавча характеристика Нової Зеландії

Нова Зеландія розташована у південно-західній частині Океанії, на схід від Австралійського континенту. Саме Австралійський Союз є найближчим сусідом Нової Зеландії (від Сіднея до головного новозеландського порту Окленд – близько 2000 км через бурне Тасманове море). А Україну та Нову Зеландію розділяє майже 18 тис. км.

Нова Зеландія займає 271 тис. км² (клас середніх країн), це більше ніж площа Великобританії, а чисельність населення при цьому ледве перевищує 3,5 млн. осіб (клас середніх країн). Густота населення таким чином становить лише 13 осіб/км². Поєднання доглянутості і безлюддя – ось чим вражає країна. А ще мандрівники кажуть: «Найважче у Новій Зеландії не втратити мову від краси».

Основу території країни становлять два великих острови – Північний і Південний, що витягнулися у напрямку з північного сходу на південний захід майже на 1600 км, розділені вони протокою Кука завширшки 26 км. На березі цієї протоки практично в центрі країни у зручній та глибоководній бухті розташована столиця держави місто Веллінгтон. Безпосередньо до складу території країни входять такі острови як Кермадек, Чатем, Стьюарт, Баунті та інші, а ще Нова Зеландія як метрополія володіє в Океанії островами Токелау, Ніуе, Кука.

Нова Зеландія за формою правління є державою в складі британської Співдружності Націй. Британську королеву представляє генерал-губернатор, що призначається нею за пропозицією новозеландського уряду. В країні немає власного гімну (виконується «Боже, бережи королеву»), немає власних орденів (за поданням уряду королева нагороджує новозеландців англійськими відзнаками) тощо.

Нову Зеландію інколи називають тричі відкритою країною. Першим побував на цих островах напівлегендарний полінезійський мореплавець Купе. Потім дісталися сюди його сородичі, Нова Зеландія стала їхньою батьківщиною, саме вони сформували автохтонний (корінний) етнос – маорі.

Другий раз Нова Зеландія була відкрита Абелем Тасманом у 1642 році, саме голландці й дали їй сучасну назву (на честь однієї із своїх провінцій). Але голландцям не вистачило людських ресурсів на освоєння цих земель, до того ж і маорі виявилися дуже войовничими.

Було потрібне трете відкриття – Джеймсом Куком у 1769 році, щоб ці острови стали відомі світу та зайняли своє місце на картах (до речі, саме моряки експедиції Кука стали першими європейцями, що навчилися у маорі наносити татуювання на тіло). Через деякий час до Нової Зеландії відправилися перші переселенці. На початку ХІХ століття з’явилися постійні європейські поселення на землях, що «купувалися» в маорійських вождів інколи за пару пляшок віскі.

Природні умови і ресурси

В геологічному відношенні територія Нової Зеландії дуже молода, вона є частиною знаменитого «тихоокеанського вогняного кільця». Прояви вулканізму зустрічаються лише на Північному острові (Вулканічне плато являє собою заповідник сучасного вулканізму – з гейзерами, грязьовими вулканами та ін.), сейсмічна ж активність висока на всій території країни.

Геологічна молодість території пояснює порівняну бідність мінеральних ресурсів. Економічне значення мають лише окремі родовища кам’яного вугілля, природного газу і золота.

Нова Зеландія – гірська країна, особливо Південний острів. Рівнини й низовини займають лише ¼ території. Головний гірський хребет – Новозеландські Альпи, його найвища точка – гора Кука (3764 метрів н.р.м.). Вершини гір мають численні сніжники й льодовики, найвідоміший серед яких – льодовик Тасман (довжиною 29 км при ширині 2 км).

Головними природними ресурсами Нової Зеландії є її земля і клімат.

Клімат – переважно помірний, на півночі – субтропічний. Морський вплив робить його дещо прохолоднішим, натомість м’якішим. На рівнинах цілий рік температури додатні.

Пануючі західні вітри пояснюють диференціацію кількості опадів: від 5000 мм на західних схилах – до 500 мм на східних. На Північному острові різниця не така значна. Типове явище для Нової Зеландії – вітри-фени.

Новозеландські ґрунти досить родючі: бурі, червоно-коричневі, місцями – чорноземоподібні, але часто пошкоджені ерозією через кроликів. Сільськогосподарські угіддя займають 55% території (переважно це пасовища).

Лісистість становить 25%. Рослинний і тваринний світ країни – унікальні. ¾ рослин – ендемічні. Багатоярусні ліси Нової Зеландії з великою кількістю ліан, епіфітів, папороті зовсім не схожі на ліси помірного поясу північної півкулі. Фауна настільки своєрідна, що доводиться виділяти особливу новозеландську фауністичну область (відсутність копитних та хижаків). Символом країни став нелітаючий птах ківі. Не менш дивовижна тварина – гаттерія, яка жила на Землі ще до появи мамонтів.

Населення і культура

90% населення становлять представники європеоїдної раси (англоновозеландці та сучасні іммігранти), 9% – австралоїди (маорі), 1% – монголоїди (переважно китайці) та перехідні міжрасові форми.

Англоновозеландська нація почала складатися ще наприкінці ХІХ століття в результаті етнічної консолідації нащадків вихідців з Англії, Шотландії, Ірландії тощо. Англоновозеландці так себе не називають (мовляв, це довго, складно і незручно), вони називають себе «ківі».

Державною мовою є англійська, точніше її діалект з включенням деяких маорійських слів. Всі маорі та китайці є двомовними. Становище маорі вважається найкращим серед доєвропейського населення усіх колишніх британських переселенських колоній, оскільки їм вдалося зберегти свою мову і культуру.

Серед конфесій найбільшого поширення набули англіканство і католицизм.

Демографічна формула країни: 16 – 8 = 8‰ (перший тип природного відтворення населення). Сальдо міграцій додатне, але з другої половини ХХ століття міграції суттєво обмежені. Зростає населення переважно за рахунок природного відтворення. Більш високий природний приріст у маорі веде до повільного збільшення їх частки в етнічній структурі населення. Середня тривалість життя перевищує 75 років (у маорі показник дещо нижчий).

¾ населення мешкає на Північному острові, тут і густота вище від середньої – 25 осіб/км², на Південному показник падає до 6 осіб/км², на островах Стьюарт, Чатем, Баунті та інших – 1 особа/км².

Рівень урбанізації – 86%. Але у Новій Зеландії немає надвеликих міст з їх сліпучою рекламою й галасливими розвагами. Найбільше місто країни Окленд має 800 тис. населення, а столиця Веллінгтон – 350 тис. В країні цілковитий спокій – ніби зупинився час. У розкішні краєвиди вплітаються невеликі містечка і селища. Архітектура їхніх будинків і церков немов перенесена із середньовічної Англії. Великий британський натураліст Джеральд Даррел навіть назвав свого часу Нову Зеландію «другим виданням Англії».

Враження українських емігрантів: «Тут тихо, спокійно. У новозеландців від комфорту життя зник характер. Вони користуються благами своєї країни і не рвуть жили, аби заробити більше. Вибирають собі прості професії, аби не мати зайвих клопотів. Освіта у них слабка і до неї не прагнуть. Тому місцеві «програють» новоспеченим іммігрантам, які не шкодують сил, аби чогось досягти». Але всі визнають: Нова Зеландія – найкраща країна для життя. За багатьма прогресивними перетвореннями вона була першою: 1877 року тут запроваджена система обов’язкової безкоштовної шкільної освіти; 1893 року жінки вперше у світі отримали право виборчого голосу; 1898 року країна першою у світі встановила мінімальну заробітну плату і запровадила виплату пенсій. Електричне освітлення в новозеландських містах з’явилося раніше, ніж в Лондоні.

Цікаво, що коли 1901 року створювався Австралійський Союз (ще як британський домініон), то Новій Зеландії пропонувалося стати одним із штатів новостворюваної країни. Але з погляду на різне походження населення цих двох колоній, новозеландські «аристократи» не забажали об’єднуватися з австралійськими «каторжниками». Відтоді жителі двох країн не припиняють кпинити одне з одного з будь-якого приводу.

Галузева структура господарства

Нова Зеландія – індустріальнависокорозвинена країна. ВНП на душу населення становить 12060 $ на рік.

В структурі промисловості абсолютно переважає обробна. Її фундаментом виступає енергетика, що базується на власному вугіллі й купованій нафті. В електроенергетиці важливими є ГЕС. А ще Нова Зеландія відноситься до світових лідерів у використанні геотермальної енергії (Північний острів).

Металургія має невеликі масштаби через відсутність власної сировини: працюють сталеливарні підприємства на австралійському чавуні та низка алюмінієвих комбінатів на австралійських бокситах.

Машинобудування зростає найшвидшими темпами, але досі лишається другою галуззю після харчової промисловості. Транспортне машинобудування представлене автоскладальними підприємствами – філіями відомих японських і британських компаній. Провідні позиції в структурі машинобудування залишаються за виробництвом різноманітної сільськогосподарської техніки.

Хімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, пестициди, вітамінні добавки, харчові барвники та інше.

Стрімко розвивається лісова й деревообробна промисловість. З її продукцією Нова Зеландія зуміла навіть вийти на світовий ринок. Цікавою особливістю є те, що лісозаготівля ведеться переважно в «штучних лісах» із каліфорнійської сосни. В природних лісах ведуться лише санітарні рубки.

Серед підгалузей легкої промисловості лідирує текстильна. Нова Зеландія чудово забезпечена власною натуральною сировиною – вовною і льоном. Хімічна промисловість додає також деякі синтетичні волокна. Значний експортний потенціал має шкіряно-взуттєва промисловість. Вичинка і дублення шкір налагоджені ще з ХІХ століття.

Але 1-е місце у вартості виробленої промислової продукції займає харчова промисловість. В її структурі стійке лідерство має м’ясна промисловість. За експортом баранини Нова Зеландія є першою в світі. Молочна промисловість Нової Зеландії також є надзвичайно конкурентоспроможною: 90% виробленого сиру та 80% вершкового масла експортуються.

Умови для розвитку сільського господарства в країні дуже сприятливі. Особливо вони сприяють тваринництву: м’який клімат, відсутність посух, цілорічна вегетація кормових трав. Головні галузі – це вівчарство і скотарство.

Характерна риса новозеландського тваринництва – висока інтенсивність такої традиційно екстенсивної галузі як пасовищне господарство. Бездоганна смарагдова зелень новозеландських луків і пасовищ – не дар природи, а результат копіткої праці багатьох поколінь. Трави обов’язково підсіваються, вносяться добрива, при потребі здійснюються полив або осушення, ведеться боротьба з кролями і заростанням кущами.

Всі пасовища поділені живоплотом на паддоки – окремі ділянки з водопоями та укриттями на випадок негоди (кошарами). Вівці на одному паддоці пасуться 3-4 дні, а потім повертаються на нього через 2-3 тижні, коли трав’яний покрив відновлюється.

Велику допомогу фермерам надають собаки – шотландські вівчарки коллі. Їх навіть спеціально навчають не гавкати голосно, щоб даремно не лякати овець. Одна підготована собака замінює працю 2-3 пастухів на конях. Велику допомогу фермерам надає сільськогосподарська авіація.

За поголів’ям овець на душу населення Нова Зеландія (20 тварин) виходить на 1-е місце в світі. В країні переважають напівтонкорунні м’ясо-вовняні породи (тонкорунні вівці погано переносять вологий клімат). За валовим настригом вовни Нова Зеландія займає 3 місце в світі, за її експортом – 2-е (після Австралії). Експортується 90% вовни.

У 1882 році перша партія новозеландського мороженого м’яса була доставлена першим у світі рефрижератором в Лондон. Таким чином, це науково-технічне досягнення дозволило країні збувати на світовому ринку не тільки вовну, але й м’ясо (баранину і телятину), масло, сир. Тваринницька спеціалізація внаслідок цього лише підсилилася.

Такі галузі як свинарство, птахівництво, бджільництво розвинені порівняно слабко і мають виключно місцеве значення.

Рослинництво має допоміжний характер. В окремі роки Нова Зеландія навіть відчуває дефіцит зерна (хоча врожайність висока, але посівні площі недостатні). Серед технічних культур слід відзначити льон-довгунець.

Самостійне значення мають спеціалізовані овочівницькі та садівницькі ферми. Нова Зеландія експортує яблука і груші, абрикоси, цитрусові, виноград. Але найвідомішим її рослинницьким продуктом є фрукт ківі. Ківі – цілком новозеландський винахід, хоча насправді це китайський аґрус, завезений сюди на початку ХХ століття. Місцеві селекціонери зуміли збільшити вагу плода з 30 до 100 грамів, а у 1970-х роках з’ясувалося, що охолоджені плоди можуть зберігатися до 6 місяців, залишаючись при цьому рекордсменами по вмісту вітаміну С. Ця обставина «виштовхнула» ківі на світовий ринок. Багато новозеландських фермерів-садівників тоді за ніч ставали мільйонерами.

Туризм забезпечує майже 10% ВВП країни. Сплеск у його розвитку відбувся після виходу на екрани 2003 року фільму «Володар перснів» за творами Толкієна. Розвитку туризму сприяє високий показник збереженості природних комплексів: 8% території країни займають національні природні парки, 6% – абсолютні резервати (біосферні заповідники), 2% – різноманітні заказники.

Транспорт

Значення залізниць в Новій Зеландії не таке велике, як в інших індустріальних країнах. З одного боку це наслідок природних умов (гористий рельєф, висока сейсмічність), а з іншого – конкуренції автомобільного транспорту. Протяжність автошляхів у 20 разів перевищує протяжність залізниць. Рівень автомобілізації – один з найвищих у світі.

В силу особливостей географічного положення у зовнішніх вантажоперевезеннях лідирує водний (морський) транспорт.

Швидко зростає роль повітряного транспорту в міжнародних перевезеннях як пасажирів, так і деяких вантажів.

Зовнішня торгівля

Тривалий час весь зовнішньоторговельний оборот Нової Зеландії здійснювався лише з Великобританією, але з 1973 року остання почала європейську інтеграцію. Зараз на колишню метрополію припадає лише 6% зовнішньої торгівлі. На сьогодні головними торговими партнерами країни стали Японія й США – найбільші покупці новозеландського продовольства та, водночас, найбільші постачальники до Нової Зеландії високотехнологічного обладнання. Важливими є торгові стосунки з Австралією, Тайванем, Саудівською Аравією.

Незважаючи на диверсифікацію експорту, досі половину його вартості забезпечує сільськогосподарська сировина. В імпорті переважають нафта й продукція машинобудування.

Територіальна структура господарства

нова зеландія природа господарство

Вона є досить простою: 2 економічних райони, що відповідають двом головним островам.

1. Північний район дещо менший за площею, але густіше заселений та більш освоєний. Головним господарським центром району та й всієї Нової Зеландії є Окленд. Сучасні підприємства хімічної і текстильної промисловості «винесені» в його передмістя. В самому Окленді залишилися машинобудування і харчова промисловість та найбільший в країні університет. Оклендський порт приймає та відправляє виключно генеральні вантажі. На 1-е місце за вантажообігом вийшов вузькоспеціалізований нафтовий порт Фангареї.

Місто Роторуа – це великий туристичний і курортний центр, знаменитий «термальний заповідник», «розплідник вулканів», «столиця мінеральних джерел» тощо. Саме в цьому місті працює одна з найстаріших (1958 р.) та найпотужніших в світі геотермальна електростанція «Уїракеї».

На півдні району розташувалася столиця країни – Веллінгтон. Порт Веллінгтону займає 3-е місце в країні за вантажообігом (не в останню чергу завдяки поромній переправі, що з’єднує Північний і Південний економічні райони). Великих заводів в столиці немає, вони знаходяться в «супутнику» Лоуер-Хатт (автозавод «Форд» і найбільша в країні текстильна фабрика).

В сільському господарстві району переважає тваринництво, а в структурі останнього поруч з вівчарством потужно представлене скотарство (як молочного, так і м’ясного спрямування). Гарно розвинені овочівництво, садівництво й виноградарство, особливо у північній (субтропічній) частині району.

2. Південний район є більш лісо- та сільськогосподарським. У сільському господарстві переважає тваринництво, а в ньому – вівчарство. Найбільш суха східна частина острова із степовою рослинністю та каштановими і черноземоподібними ґрунтами стала головним зерновим районом Нової Зеландії (переважає пшениця). Вирощуються також льон і картопля.

Найбільше місто району – Крайстчерч (320 тис. осіб). У його виробничій структурі представлені сільськогосподарське машинобудування, сільськогосподарська хімія, текстильна і харчова промисловість. У Кентерберійському університеті Крайстчерча отримав вищу освіту Ернест Резерфорд – батько сучасної ядерної фізики.

Данідін (120 тис.) – найбільш «шотландське» місто Нової Зеландії, точна копія Единбургу, навіть вулиці мають такі точно назви. Данідін – це важливий рибальський порт, центр лісової і харчової промисловості, ядро провідного ареалу золотовидобутку.

Подальша індустріалізація району пов’язана з будівництвом каскадів ГЕС на гірських річках та алюмінієвих комбінатів поруч з ними (найбільший комплекс – у місті Блафф).

Світовою «столицею пригод» та екстремального туризму (рафтинг, стрибки з парашутом, гірські лижі) вважається містечко Куінстаун. Спеціальними літаками «зірвиголів» доставляють на початок льодовика Тасман, звідки можна почати унікальний карколомний спуск довжиною 28-29 км. До речі, саме новозеландець Ей Джей Хаккет започаткував такий убивчий атракціон як «бангі джампінг», стрибнувши 1986 року з Ейфелевої вежі, а в Куінстауні сьогодні це роблять із найвищої в світі точки.

Південний острів відзначається великою часткою заповіданих земель. Найбільший та найкрасивіший – це національний парк «Фьордленд» (більші за нього лише «Серенгеті» в Африці та «Вуд-Баффало» в Канаді). Саме у цих місцях знімали фільм «Володар перснів».

Район є головним у видобутку золота (Калгурлі, Леонора), залізної (гори Хамерслі), уранової (Дарвін), титанової (Банбері) та нікелевої (Куїнана) руд. На плато Кімберлі розвідані найбільші у світі поклади технічних алмазів (родовище Аргайл). Видобуваються на території району також фосфорити, кухонна сіль, нафта й інша хімічна, а також будівельна сировина.

Головним містом району є Перт з глибоководним аванпортом Фрімантл. Навколо Перта утворився потужний індустріальний комплекс, що включає в себе чорну металургію, нафтопереробку, важке і середнє машинобудування (зокрема виробництво військової техніки), легку і харчову промисловість, виробництво будівельних матеріалів, зокрема цементу. Перт залишається найбільшим центром суднобудування в країні.

У важкодоступних внутрішніх районах своєрідним «полюсом росту» стало нове місто Аліс-Спрінгс.

Район – найбільш посушливий в країні, тому в структурі сільського господарства переважає відгонно-пасовищне вівчарство вовняного спрямування. Рослинництво (пшениця, овес і бавовник) можливе лише в умовах зрошення. На південно-західному узбережжі у приміських зонах Джералдтона, Перта, Банбері, Албані розвинуті садівництво і виноградарство.

Джералдтон, Перт і Албані – важливі центри рибальства (головний об’єкт вилову – тунець) й інших морських промислів (заготівля водоростей, кальмарів, перлин та перламутру).

4. Тасманія – це однойменні острів, штат і економічний район. Тасманія найменший за площею та населенням економічний район, але він густозаселений, оскільки має комфортні природно-кліматичні умови.

Фундаментом господарського комплексу стали каскади ГЕС на повноводних гірських річках, що дозволило успішно розвивати енергомісткі виробництва. Виплавка алюмінію, міді й цинку в Австралії розпочиналася саме з острова Тасманія (найперший в країні алюмінієвий комбінат Білл-Бей). Найбільший в світі цинковий комбінат зараз функціонує в місті Рісдон (передмістя Гобарта), використовуючи виключно місцеву сировину. На власні лісові ресурси орієнтується деревообробна і целюлозно-паперова промисловість.

При цьому Тасманія відзначається інтенсивним сільським господарством, в якому представлені молочне скотарство, садівництво, картоплярство.

Найбільше місто й головний організуючий центр економічного району – Гобарт. Окрім кольорової металургії та потужної харчової промисловості (у тому числі рибоконсервної) в ньому збереглося суднобудування