Географія Фастівського району

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ РАЙОНУ

1.1. Загальні дані

Фастівський район, згідно природно-сільськогосподарського районування, в основі якого лежить ландшафтно - генетичний принцип, розташований на території трьох природно-сільськогосподарських районів. Його північна частина відноситься до Фастівського, південна до Сквирського, а східна до Білоцеркївсько-Миронівського природно-сільськогосподарських районів Лісостепової зони.

Район знаходиться в західній частині Київської області і межує на півночі з Макарівським, на сході - з Васильківським, на південному сході - з Білоцерківським, на півдні - зі Сквирським районами Київської області, на заході - з Коростишевським та Попільнянським районами Житомирської області.

Фастівський район, як адміністративно-територіальну одиницю, утворено в 1923 році. В 1930 - 1931 роках в Україні ліквідовано губернії та округи і в 1932 році створено 5 областей, в тому числі і Київську. Таким чином, започатковано новий адміністративний устрій в державі - область, район, сільська рада (рис. 1.1.)

На даний час на території Фастівського району, як обліково - кадастрова одиниця, існує 23 сільських і 2 селищних ради.

Загальна площа земель району становить 89695 га або 3,2 % від території області. Адміністративним і культурним центром району є Фастів, місто 

обласного підпорядкування, яке розташоване на р. Унаві, в центральній частині району і знаходиться на відстані 64 км від столиці України  м. Києва. Фастів відомий ще з 1390 р. Статус міста йому присвоєно в 1938 р.

На території району розміщено 49 населених пунктів, з них два селища - Борова та Кожанка, а решта 47 - сільські населені пункти. Чисельність сільського населення (станом на 1.01.2002р.) складає 37,7 тис чол., в тому числі в селищах – 11,9 тис. чол. Щільність населення 42 чол. на 1 км² .

Фастівський район має досить розвинуту шляхову мережу, яка забеспечує внутрішні і зовнішні зв'язки, а сам районний центр є великим залізничним вузлом. Залізничними станціями також є Мотовилівка (Борова) та Кожанка. Протяжність автомобільних шляхів загального користування складає 286,6 км, у тому числі з твердим покриттям - 171,4 км. Основними магістралями є автомобільні дороги державного значення такі як: Київ – Бишів – Фастів та Фастів – Митниця; обласного значення – Фастів – Кожанка, межа Житомирської області, Біла Церквава – Фастів та Кожанка – Фурси – Володарка. Через територію району пролягає Південно-Західна залізниця у напрямках Київ – Фастів, Фастів – Козятин, Фастів – Миронівка.

Сільськогосподарські підприємства району спеціалізуються на вирощуванні зернових культур та цукрового буряка, а в твариницькій галузі переважає молочно-м'ясний напрямок та свинарство.

Промисловість району представлена рядом підприємств, провідними серед яких є Кожанський цукровий та Триліський спиртовий заводи, Фастівська меблева та швейна фабрики, а також ряд підприємств по обслуговуванню залізничного транспорту; заводи машинобудування, електротермічного устаткування, газомазутних пристроїв та газовикористовуючої апаратури, які розміщені в м.Фастів, та деревообробний комбінат в селищі Борова.

Пам'ятки архітектури на території району представленні Покровською церквою - 18 ст. (1740 р.) та костьолом (1903-11 рр.) і знаходяться під охороною держави. Об'єктами туризму в фастівському районі є будинок, в якому в 1919-1922 р.р. жив український композитор К. Г. Стеценко, музей композитора та пам'ятник на його могилі знаходяться в с.Веприк.

1.2. Клімат

Клімат району помірно-континентальний з досить теплим літом та помірно холодною зимою.

Середньорічна температура повітря складає +6,7°, найбільш холодного місяця січня (-6,2°), а найтеплішого місяця (липня) - (+19.1°). Від цих середніх багаторічних показників в окремі роки спостерігаються відхилення.

Абсолютний максимум температури досягає (+38°) , мінімум - (-33°), що засвідчує можливість вимерзання в малосніжні зими озимих та пошкодження плодових багаторічних насаджень, а в окремі періоди сухого жаркого літа спостерігається підгорання озимих та ярих зернових.

Тривалість безморозного періоду, досягає в середньому 160-170 днів, а вегетаційний період продовжується з другої декади квітня до третьої декади жовтня з сумою активних температур 2650-2800°. Цих природних факторів достатньо для вирощування районованих сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень.

Середньорічна сума опадів складає 560 мм, але розподіл їх по місяцях року рівномірний. Найбільша кількість опадів випадає в липні (77 мм). В посушливі роки обливо мало опадів випадає в травні, що пагубно впливає на сходи рослин.

Для зимового періоду характерно нестійке коливання температур та висота снігового криву, яка коливається від 10 до 22 см. Досить часто спостерігається випадання зимових опадів у вигляді дощу, що в свою чергу призводить до утворення льодяної кірки і негативного впливу на сільськогосподарські культури.

Глибина промерзання грунту в середньому становить 40 см. Вона залежить не тільки від температури і глибини снігового покриву, але також від типу грунтів та їх механічного складу.

Відносна вологість досягає свого максимуму восени і взимку - 80-85%. Посушливих днів з відносною вологістю менше 30% в середньому за рік буває від 15 до 20, з них більшість припадає на травень.

Фастівський район відрізняється значним випаровуванням вологи, яке досягає 420-460 мм рік, а тому, незважаючи на позитивний баланс вологи, в окремі роки спостерігається посуха. Кожна пора року характерна своїми позитивними та негативними кліматичними умовами, перехід від однієї пори року до другої, як правило відбувається поступово.

Весна затяжна, нестійка, з частими змінами холодної і теплої погоди. Початком весни вважають кінець другої і початок третьої декади березня. Танення снігу, в зв'язку з наявністю великих площ лісів, відбувається повільно і протяжність сніготанення в середньому становить 20-25 днів.

Літо тепле, але не спекотне, дощове. В окремі роки найбільша кількість опадів, які випали  негативно впливає на сільськогосподарські культури, а разом з тим призводить до вимокання та вилягання хлібів або створюються несприятливі умови для збору врожаю. В деякі роки непоправну шкоду сільському господарству наносить град. Влітку переважають півічно-західні вітри.

Перехід до осені поступовий, з частим поверненням теплої погоди. Перша половина осені, як правило, суха і тепла. Похмура, прохолодна та з дощем вона починається наприкінці жовтня. Сніг починає випадати з листопада.    

Зима м'ягка, похмура, з частими відлигами. Під час відлиг відбувається танення снігу, інколи до повного його зникнення. Через деякий час сніговий покрив встановлюється знову і деколи це явище може повторюватись декілька разів. Взимку переважають південно-східні вітри.

В цілому кліматичні умови району по кількості тепла, світла, вологи сприятливі для вирощування всіх районованих сільськогосподарських культур.

1.3. Рельєф

Фастівський район по умовах рельєфу являє собою слабкохвилясте лесове плато, яке складає ландшафтний фон поверхні з окремими морено - зандровими гребенями, північна частина району - погорбована, а південна - частково еродована ( яри, балки).

Лесове плато розчленоване долинами річок Ірпінь, Унава, Каменка, Стугна та мережею балок з досить значним поширенням їх в південно-східну та північну частину району. Річкові долини мають неширокі заболочені заплави і переважно одну, рідше дві, виражені в рельєфі надзаплавні тераси. Корінні береги річок мають пологі схили з незначними проявами ерозії, схили балок обумовлюють досить значний розвиток ерозії.

В північній частині району на переході від слабохвилястого плато до заплав річок зустрічаються вузькі борові тераси. Заплави річок неширокі від 100 до 500 метрів, як правило, заболочені і в основному використовуються для сінокосіння. Незначна частина їх осушена і розорюється. Орні землі розміщені в основному на слабохвилястому плато, що в свою чергу дозволяє інтенсивно використовувати їх в сільськогосподарському виробництві.

1.4. Гідрографія і гідрологія

Територія Фастівського району характеризується густою річковою мережею. Загальна протяжність річок та струмків на території району складає 261 км. Всі річки належать до басейнуДніпра  і  для  них  характерні  східноєвропейський режим  стоку з  переважанням снігового живлення, доля якого перевищує 50% річкового стоку (для малих річок вона доходить до 80%). Другим за значенням джерелом живлення річок є підземні води. Найбільш крупною водною артерією району є р.Ірпінь, яка протікає в північно-західній частині району. Протяжність її в межах району складає 30 км, ширина русла коливається від 3-5 20-50 метрів, а глибина від 1 до 2 метрів. Ширина річкової долини в середньому становить 2 км, заплава річки місцями заболочена.

Річки – Стугна, Унава та Каменка відносяться до малих річок і характеризуються чітко вираженими, високими весняними паводками, низьким літньо-осіннім рівнем води, який порушується незначними дощовими паводками.

Середні схили поверхні відносно невеликі. Річки Стугна, Унава, Каменка відносяться до річок рівнинного типу. В даний час русла річок, майже на всій їх протяжності, зарегульовані ставками. Площа водного зеркала ставків та водоймищ на території району складає 1012 га. Вони використовуються в основному для риборозведення, зрошення та інших господарських потреб, а також є місцем відпочинку населення.

Грунтові води мають різну глибину залягання, яка коливається в залежності від рельєфу. Глибина залягання ґрунтових вод на широких водороздільних плато до 10-15 м , а на вершинах водорозділів до 25-30 м. Найвищий їх рівень в заплавах річок та по днищах балок - 1,5-2,0 м. На території району розміщено чотири водоносних горизонти. Основним з них є водоносний горизонт, який відноситься до крупнозернистих пісків юрського періоду. Цей водоносний горизонт широко експлуатується місцевим населенням безпосередньо шахтними колодязями та свердловинами.

1.5. Геологічна будова та грунтоутворюючі породи

В геоструктурному відношенні територія Фастівського району відноситься до північно-східного схилу Українського кристалічного щита. Український кристалічний щит зазнав впливу денудаційних процесів, розвиток яких за час від архею до третинного періоду зумовив виникнення хвилястої денудаційної рівнини, складеної дислокованими кристалічними породами докембрію. Кристалічні породи представлені гранітами та граніто – гнейсами. Поверхня кристалічних порід покрита осадовими породами третинної та четвертинної систем. Верхні шари четвертинних відкладень є грунтоутворюючими породами. Це перш за все леси, на яких сформувались найбільш родючі в районі чорноземи типові та опідзолені грунти. На водно-льодникових та давньоалювіальних відкладах утворилися бідні в агрономічному відношенні дерново - підзолисті грунти.

Делювіальні та алювіально-делювіальні відкладення розміщенні в днищах балок та заплавах річок. На них утворилися намиті, лучно - чорноземні, дернові та болотні грунти. На сучасних алювіальних відкладеннях, утворених при розливах річок, утворилися також дернові та болотні грунти.

1.6. Ґрунтовий покрив

Кліматичні умови, грунтоутворюючі породи, рельєф, геологічна будова, рослинність та агрокультурна діяльність людини – основні чинники ґрунтоутворення.

Ґрунтовий покрив району представлений переважно чорноземами типовими (43,8%) та опідзоленими грунтами (33,4%). Менш поширені лучно-чорноземні, дерново-підзолисті, лучні і чорноземно-лучні, болотні та інші грунти (див. Рис. 1.6.1). Склад грунтового покриву сільськогосподарських угідь наведений у табл. 1.1.

Найбільш продуктивні грунти універсального використання - чорноземи типові займають площу 22,9 тис.га сільськогосподарських угідь. Використовуються вони в основному під орні землі.

Зосереджені чорноземи типові головним чином в східній частині району, де вони складають від 45 до 90% площ сільськогосподарських угідь. Гумусований профіль чорноземів типових має потужність 80 – 100 см, вміст гумусу в орному горизонті складає 2,5-3,5%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла – рН в середньому 5,6. Ці грунти мають значні запаси валових та рухомих форм поживних речовин, сприятливі фізико-хімічні властивості та водно-повітряний режим, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинистих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна товщина гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дозволяють поглиблювати орний шар.

Таблиця 1.1.

Структура грунтового покриву сільськогосподарських угідь

№, п/п	Назва генетичних груп грунтів	Сільськогосподарські угіддя
		Усього		В т.ч. рілля
		га	%	га	%
1	Дерново-підзолисті грунти	3382	6,2	3170	6,5
2	Опідзолені грунти	17511	33,4	17265	35,4
3	Чорноземи типові	22982	43,8	22309	45,7
4	Лучно-чорноземні грунти	4853	9,2	4748	9,7
5	Лучні і чорноземно-лучні	657	1,2	407	0,8
6	Болотні грунти	1855	3,6	419	0,9
7	Дернові грунти	1009	1,9	366	0,7
8	Намиті грунти	239	0,5	83	0,2
9	Виходи порід і розмиті грунти	94	0,2	4	0,1
	Разом обстежено	52482	100	48771	100
	Не обстежено	7556	х	2550	х
	Всього по обліку	60038	х	51321	х

Внесення органічних і мінеральних добрив забезпечує підвищення родючості грунту і врожаю сільськогосподарських культур. Для нейтралізації кислотності грунти потребують вапнування. Опідзолені грунти в районі займають 17,5 тис. га (33,4%) сільськогосподарських угідь, з них майже половина використовується під орними землями. Поширені вони головним чином в північно-західній частині району, де складають основний фон. Ці грунти в переважній більшості сформувалися на карбонатних лесових породах. Гумусовий горизонт у них має товщину 20-30 см. Кількість гумусу у верхньому горизонті буває досить низькою – 1,0-1,8, а у змитих відмінах – 0,5-0,8%.

Бали економічної оцінки по окупності затрат, повнопрофільних грунтів в залежності від кадастрового  району  складають  від 37  до  54,  слабозмитих  відповідно  -  від 34  до 48, середньозмитих - від 31 до 45. На повнопрофільних грунтах і слабозмитих відмінах, поширених одороздільних плато і схилах до 3° можна вирощувати всі районовані культури.

Темно-сірі опідзолені грунти і чорноземи опідзолені (13,8 тис. га) мають більш високий рівень родючості. В них потужний (32-40 см), достатньо гумусований ( 3,9-2,5% гумуса в горизонті ) профіль. Ці грунти, як і чорноземи типові, універсального використання. Слабокисла реакція ґрунтового розчину ( рН=5,7 ) сприяє деякому збільшенню рухомості і   живлення рослин. Так, кількість рухомих форм фосфорної кислоти становить 12-18, азоту 6-8, калію 10-15 мг на 100 гр грунту.

Бали економічної оцінки складають від 54 до 64 і навіть 72 ( глеєві відміни). В зоні поширення опідзолених грунтів мають місце низькопродуктивні дерново-підзолисті грунти, які в більшості мають легкий механічний склад. Це грунти обмеженого використання, вміст гумусу в них низький – 0,5-1,0%.

З цієї групи найбільш бідними на поживні речовини є дерново-скритопідзолисті та дерново-підзолисті дефльовані піщані грунти, які крім цього, завдяки легкому механічному складу, є осередками вітрової ерозії. Покращення їх можливе шляхом посіву сидератів та нанесення родючого шару грунту.

Лучні та чорноземно-лучні грунти сформувалися головним чином на терасах річок, по днищах балок та на найбільш понижених ділянках плато. Чорноземно-лучні грунти формуються в місцях близького залягання ґрунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чорноземних грунтів і відрізняються від них оглеєністю нижчих горизонтів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи. Реакція ґрунтового розчину слабо-лужна (рН=7,3), мають значну кількість як валових, так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання ґрунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур. Здебільшого ці грунти використовують під овочеві культури або під цінні кормові (кукурудзу на силос і зерно, коренеплоди та ін.).

Болотні грунти (1,8 тис. га) поширені по днищах балок та в заплавах річок. Негативною особливістю в них є підвищена вологість, токсичність неглибоко залягаючого оглеєного горизонту. Значна частина цих грунтів використовується для сінокосіння та під пасовища. Ці грунти мають високу потенціальну родючість, але щоб їх використовувати, треба провести осушення.

Дернові грунти (1,0 тис. га) поширені в заплавах річок. Використовуються вони, головним чином, під кормовими угіддями, що є найбільш ефективним. В складі орних земель на них рекомендусться розміщувати овочеві культури.

Намиті грунти приурочені до днищ балок і великого поширення не мають. Використовуються в основному під сінокосіння.

Сільськогосподарські угіддя, розміщені біля розмитих грунтів та виходів порід становлять незначну площу. Їх доцільно засадити лісом або використовувати під постійним залуженням.

1.7. Рослинність

Природна рослинність району характеризується великою різноманітністю і багатством, але збереглася вона лише на нерозораних ділянках крутих схилів балок, їх днищах, рідше – на водороздільних плато.

Лісова рослинність району представлена сосною, дубом, грабом, березою, кленом, липою та ін. Грабово-букові ліси розміщені в основному на опідзолених грунтах району і в даний час зустрічаються рідко. Зараз зустрічаються тільки окремі екземпляри порослі дуба і граба, чагарники ліщини, брусниці. На днищах балок в основному ростуть верба, вільха та ін.

Серед травяної рослинності на схилах переважає костер безостий, пирій повзучий, тисячелистник, звіробій, гвоздика та інші рослини з проективним покриттям 50-60%. Навесні тут з'являється багато весняних багаторічників: пролісків, фіалок, жовтяків, тощо. З довговегетуючих ростуть тонконіг гайовий, куцоніжка лісова, костриці, зірочки, купина лікарська та ін.

На цілинних ділянках заплав Унави, Ірпіня, Стугни, Каменки, а також по днищах балок, росте лучна та болотна рослинність: осока, ситник, місцями очерет; із вологолюбивих злакових – тонконіг звичайний, вівсяниця лучна, польовиця болотна; із різнотрав'я – герань лучна, вербозілля лучне, калюжниця болотна, кінський щавель. На переході до напівгідроморфних грунтів зустрічаються бобові рослини. Проективне покриття травами на таких ділянках складас 70-80%. На орних землях, особливо серед просапних культур та багаторічних насаджень поширені різноманітні бур'яни - суріпка, хвощ польовий, лобода біла, волошка польова, осот, дика редька та інші.

Рослинність сіножатей, як бачимо, представлена трав'янистими та трав'яно-болотними групуваннями, які формуються відповідно до рельєфу та ґрунтового покриву.

1.8. Корисні копалини

Корисні копалини території Фастівського району представлені різноманітними породами, пов'язаними з характером геологічного розвитку даної місцевості, а саме: будівельними матеріалами та торфом.

Згідно даних Українського територіального геологічного фонду (УТГФ) у районі є будівельний камінь, пісок, цегляно-черепична сировина.

Поклади будівельного каменю (граніту та інших кристалічних порід) представлені Малоснітинською, Кощіївською та Ярошівською ділянками. Загальні відкриті запаси їх складають 732 тис. м³.

Відкриті породи представлені піском мілкозернистим глинистим, алювіальним піском та сильно вивітреними гранітами.

Розвідані запаси будівельного піску складають 192 тис. м³. Корисна товща представлена сірими та жовтувато-сірими кварцевими пісками потужністю від 0,4 до 10,0 м.

Поклади цегляно-черепичної сировини (суглинків) розміщені біля м. Фастів. Родовище розробляється місцевим цегляним заводом. Окрім цього, в районі мають місце маловивчені поклади цегляної сировини біля с. Велика Офірна; в урочищі „Унава"; біля сіл Триліси та Пилипівка, які періодично розробляються місцевими підприємствами.

Із горючих корисних копалин на території району виявлені родовища торфу. Загальна площа родовищ торфу складає 475 га, а запаси – 1,3 млн. тон.

Розробка родовищ ведеться пошарово – поверхневим способом в обсягах 130-140 тис. тон  щорічно для виготовлення органічних добрив.

Ділянки, виділені під торфорозробки, після зняття шару торфу використовуються в  подальшому в складі тих угідь, в яких були до розробки.