Головні завдання та проблеми психологічної служби в системі освіти

Діяльність психологічної служби системи освіти

1. Головні завдання та проблеми психологічної служби в системі освіти.

2. Психологічна служба початкової школи.

3. Психологічна служба загальноосвітньої (основної) школи.

4. Організація роботи практичного психолога в системі освіти з батьками, вчителями, адміністрацією.

 

Література:

Панок В., Титаренко Т. М. Основи практичної психології //К.: Либідь. – 1999.

Панок В. Г. Психологічна служба: Навчально-методичний посібник для студентів і викладачів //Кам’янець-Подільський: ТОВ Друкарня Рута. – 2012.

Абрамова Г. С. Введение в практическую психологию. Брест, 1993.

Грановская Р. М. Элементы практической психологии. Ленинград, 1989.

Демчук О.А. Методика роботи практичного психолога. Умань – 2011. – 312 с.

 

Головні завдання та проблеми психологічної служби в системі освіти

 

Офіційний сайт психологічної служби системи освіти України http://www.psyua.com.ua/

Психологічна служба у системі освіти діє для підви­щення ефективності навчально-виховного процесу, своєчас­ного виявлення труднощів, проблем та умов індивідуального розвитку особистості, корекції міжособистісних відносин усіх учасників педагогічного процесу, профілактики відхилень в індивідуальному розвиткові та поведінці. Вона є системою, що спрямована передусім на індивідуальну роботу з людиною з метою максимального виявлення її творчих здібностей та умов їхнього розвитку, формування здорового способу життя, подолання кризових життєвих ситуацій тощо.

Оскільки психологічна служба си­стеми освіти — це служба охорони психічного здоров'я всіх учасників педагогічного процесу, то основним змістом роботи практикуючого психолога та соціального працівника є про­блема клієнта, його життєва ситуація. Усі професійні дії працівників служби спрямовані на реконструкцію життєвої ситуації особи, визначення основної проблеми та умов, за яких вона виникла, на реконструкцію життєвого шляху осо­бистості, розробку можливих варіантів вирішення проблеми і розв'язання життєвої ситуації, здійснення коригуючого впли­ву на людину.

Професійні дії працівників служби реалізуються у таких основних видах роботи.

Діагностика: соціальне і психологічно-педагогічне обсте­ження всіх учасників навчально-виховного процесу, моніто­ринг змісту та умов індивідуального розвитку дітей та підлітків, установлення психологічного діагнозу, визначення причин, що утруднюють розвиток та навчання.

Профілактика: систематична робота, спрямована на своєчасне попередження відхилень у розвитку особистості, виникнення конфліктів та проблем у міжособистісних сто­сунках, на запобігання створенню конфліктних ситуацій у навчально-виховному процесі.

Психологічна експертиза: визначення психічних якостей, здібностей та перспектив розвитку окремої особистості, структури та змісту спілкування в колективі для різних ор­ганів управління освітою, оцінка психологічно-педагогічної ефективності нових технологій навчання й виховання дітей, індлітків, молоді, оцінка суб'єктивної цінності навчання.

Психологічна прогностика: розробка, апробація та застосу­вання моделей поведінки групи й особистості у різних умовах життєдіяльності, проектування змісту і напрямів індивідуаль­ного розвитку дитини та складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп, міжгрупових взаємин та освітньої ситуації у регіоні, участь у плануванні освітньої політики.

Консультативно-методична допомога всім учасникам нав­чально-виховного процесу з питань навчання, виховання й розвитку дітей і підлітків, допомога органам державного управління освітою в оцінці професійної придатності педа­гогічних та управлінських кадрів.

Психологічно-педагогічна корекція: здійснення психологічно-педагогічних заходів для усунення відхилень в індивідуально- му розвитку та поведінці, У міжособистісних та міжгрупових взаєминах, формування адекватної соціально корисної жит­тєвої перспективи, подолання різних форм девіантної по­ведінки, алкоголізму, наркоманії тощо.

Соціально-психалогічна реабілітація: надання соціальної та психологічно-педагогічної допомоги дітям, підліткам, молоді дорослим, що перебувають у кризовій життєвій ситуації, по­страждали від соціальних, природних і технічних катастроф перенесли тяжкі хвороби, стреси тощо, з метою адаптації до нових умов життєдіяльності, навчання, розвитку.

Психологічна просвіта: підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховного процесу, роз'яснення змісту роботи і завдань психологічної служби, викладання психологічних дисциплін у навчальних закладах.

Структура психологічної служби системи освіти. Психо­логічна служба у системі освіти передбачає два типи ор­ганізації: психологічна служба навчально-виховного закладу і центр практичної психології відповідного рівня.

Психологічна служба навчально-виховного закладу діє в за­кладах і установах освіти та підпорядковується адміністратив­но — керівникові закладу, методично — керівникові психо­логічної служби відповідного рівня (головному психологові). Вона може включати психологів навчально-виховного закла­ду, соціальних педагогів (працівників), консультантів, дефек­тологів, логопедів, вихователів, інших спеціалістів залежно від профілю та змісту роботи освітнього закладу.

Очолює психологічну службу навчально-виховного закладу, як правило, психолог. Він організує роботу спеціалістів та відповідає за її якість. Рівень керівника психологічної служби освітнього закладу відповідає рівневі заступника директора.

Працівники психологічної служби входять до педагогічної ради навчально-виховного закладу, а психолог може входити до ради закладу. Всі рішення, що стосуються долі учня (вихованця, студента), приймаються адміністрацією або ра­дою навчально-виховного закладу виключно з урахуванням висновків психолога. Усі педагогічні інновації, що запровад­жуються в освітньому закладі, рецензуються психологічною службою.

Психологічна служба в системі освіти України складається з таких основних ланок: 1. Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи; Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти або методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби; підрозділи психологічної служби у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації; практичні психологи і соціальні педагоги навчальних закладів усіх типів.

За весь період свого існування Українська психологічна служба в системі освіти накопичила значний позитивний досвід роботи. Створено методичну вертикаль з організації роботи психологічної служби в системі освіти, створюються науково-методичні центри практичної психології й соціальної роботи, розробляються методики з діагностики й корекції розвитку, проводиться їх експертна оцінка, з’явилися періодичні видання, що дозволяють психологам ділитися досвідом, організується робота телефонів довіри. Стрімко зростає професіоналізм практичних психологів, одним з показників якого є методичні й наукові розробки. Значно збільшилася кількість працюючих фахівців у психологічній службі системи освіти. Більшість питань діяльності психолога в освіті врегульовані нормативно-правовою базою. У 1998 р. новим Законом України «Про освіту» визначено статус працівника психологічної служби (21 стаття про те, що в системі освіти працює державна психологічна служба та її працівники прирівнюються до педагогічних працівників). У 2004 р. на законодавчому рівні були розділені функції соціального педагога й практичного психолога, які мають свій напрям, зміст роботи, свої функції в закладі освіти. Хотілося б відзначити й істотні зміни у свідомості самих учасників освітнього процесу.

Незважаючи на активну роботу практичних психологів, залишається ще багато невирішених проблем, частина з яких походить із часів становлення шкільної психологічної служби. У той час відсутність дипломованих фахівців призводила до того, що ставки психолога заповнювалися колишніми педагогами, які закінчили прискорені курси підвищення кваліфікації. Ситуація, коли на місце психолога приходили фахівці, які думали й міркували в межах педагогічної науки, не сприяла затвердженню психологічних концепцій в освіті. Психологи, які раніше працювали педагогами, бачили у своїй діяльності продовження того, чим вони займалися раніше. Не володіючи професійно методами психологічної діагностики, вони не бачили істотної різниці між спостереженням, анкетуванням і використанням спеціальних психодіагностичних тестів.

У межах функціональних обов’язків психолог не реалізує виховні завдання. З одного боку, педагоги не достатньо володіють знаннями психологічної науки, з іншого боку — психологи не достатньо компетентні в педагогіці. Якщо предметом діяльності педагога є процес навчання й виховання, то предметом діяльності психолога виступають психічні процеси, особистість і особливості її розвитку. Шлях розв’язання цієї проблеми можливий у психологізації освіти, в освоєнні педагогами основ психології та застосуванні їх у практиці навчання й виховання, а не в залученні практичних психологів до вирішення тих завдань, які мають вирішуватися самими педагогами. Психолог не повинен працювати сам по собі, відірвано від безпосередньо виникаючих проблем, проводити малозрозумілі педколективу дослідження. Психологові необхідно усвідомлювати, що він виконує замовлення конкретного закладу з конкретними завданнями й проблемами. Не можна забувати, що психолог — не ревізор, а кваліфікований помічник. Іноді педагоги болісно можуть сприймати участь психолога в їхній атестації, в експертній оцінці їхньої діяльності, під час визначення рівня сформованості професійно значущих якостей. У таких ситуаціях психологові необхідно доносити справжню мету такої взаємодії. Вона полягає в обопільній професійній зацікавленості у поліпшенні ефективності освітнього процесу через підвищення компетентності педагогів, подолання ними психологічних бар’єрів, пов’язаних із новаціями, навичками педагогічної взаємодії.

Однією з основних проблем є відсутність моделі діяльності шкільного психолога, яка дозволила б порівнювати між собою результати психологічних досліджень у різних регіонах і переконливо дати відповідь на запитання, чим саме повинен займатися шкільний психолог. Для цього необхідно особливо акцентувати увагу адміністрації на тому, що психолог робить у ці години поза освітнім закладом, й відображати розподіл годин на практичну й методичну роботу в графіку роботи психолога, у його плані роботи на місяць, які затверджує директор закладу.