Література

1. М.П.Мультановский. История медицины. – Москва, 1961.

2. С.А.Верхратський, П.Ю.Заблудовський. Історія медицини. – Київ: Вища школа, 1991.

3. Б.Д.Петров. Від Гіппократа до Семашко. – Москва: Медицина, 1990.

4. Медична енциклопедія. 1979. – Т.7

 

Тема 11: «Євпраксія Мстиславівна»

Євпрaксія Мстиславівна (Зоя, Добродія)
(1108 — 1172)
Княжна, лікар

Під час раннього періоду існування Київській Русі медицина не була виділена в окремий фах. У містах серед представників різних професій були особи, які займалися лікуванням. Для більшості з них така діяльність приносила не основний, а додатковий заробіток. У ранніх збірниках законів ("Руська правда", XI ст.) згадується про лікарів і винагороду їм за лікування.
Лише зі збільшенням чисельності населення міст (за часів найбільшого розквіту населення стародавнього Києва сягало 100 тисяч) з'явився попит на медичну допомогу. Це сприяло виокремленню значної кількості людей, для яких лікувальна справа стала основною професією. Частіше медичні знання передавалися з покоління в покоління. Основою знань цих лікарів-ремісників був віковий досвід народної емпіричної медицини з елементами містичного характеру Вже у ці часи окремі з них "спеціалізувалися" на лікуванні ран, переломів, пусканні крові (рудомети), інші — на замовлянні зубів (зубоволоки), лікуванні очей, родопомочі тощо.
При окремих княжих дворах і у великих містах поруч із лікарями-ремісниками — вихідцями з корінного населення, практикували й приїжджі лікарі-чужинці з країн Заходу і Сходу. Вони знайомили наших лікарів з лікувальними методами своїх країн і в свою чергу запозичали наші терапевтичні засоби, зокрема застосування лікарських рослин.
Належну увагу лікарській справі приділяла княгиня Ольга. Вона заснувала в Києві лікарні, а догляд за хворими доручила жінкам. Князь Володимир Великий у 996 р. та Ярослав Мудрий у 1096 р. закріпили право лікувати за монастирями.
За грецькими зразками при монастирях і великих церквах, передусім при Києво-Печерському монастирі, влаштовуються притулки для хворих та інвалідів. Серед монахів виділяються особи, які спеціально присвячують себе піклуванню про хворих і їх лікуванню. Звичайно, найпершими ліками священнослужителі вважали молитви, але вдавалися й до засобів народної медицини. "Києво-Печерський патерик" доніс до нас відомості про монаха Агапіта, що в XI ст. лікував у Києво-Печерській лаврі.
Першим визначним лікарем-жінкою і першим вченим-медиком в історії Русі-України була дочка київського великого князя Мстислава Володимировича та онука Володимира Мономаха, праправнучка Ярослава Мудрого Добродія-Євпраксія-Зоя (1108-1172). Ще на початкових етапах нашої державності вона зайняла видатне місце у світовій медичній науці, чим далеко перевершила всі відомі жіночі постаті свого часу.
Княгиня Добродія-Ірина Мстиславівна народилася у 1108 р. дев'ятою дитиною у сім'ї майбутнього великого князя київського Мстислава Володимировича і шведської принцеси Христини, дочки короля Інге І Старого. Євпраксія виховувалася при княжому дворі і здобула енциклопедичну освіту. Невідомо, як звалася княжна після хрещення, адже всі імена (Добродія, Євпраксія, Зоя) надано їй пізніше. До речі, з грецької її ім'я Євпраксія перекладається як та, що добре діє (Добродія). За деякими даними першим ім'ям князівни було
Ірина, хоча в літописах її інколи називали просто — Мстиславна.
Сталося так, що за звичаями того часу 15-літня княжна була посватана за візантійського царевича, очевидно — у відповідь на мирну угоду між Руссю і Візантією. Так Євпраксія потрапила до Цареграду (Константинополь), де в 1122 р. вона вийшла заміж за царевича Олексія (Alexios Komnenos) — старшого сина імператора Іоанна II Комніна та племінника візантійського імператора Олексія I Комніна. Після приїзду до Візантії Ірина-Добродія іменувалася Євпраксією, а після одруження отримала ім'я Зоя. Добре володіючи грецькою мовою, вона проводила час в товаристві дочки імператора Ганни Ком-ніни, відомої візантійської письменниці. У 1129 р. Добродія-Євпраксія-Зоя народила дочку, очевидно це була Марія — дочка Олексія, про що згадується в літописах.
Ще з дитячих років Євпраксія цікавилася народною медициною і від своїх виховательок і няньок докладно познайомилась із різними цілющими рослинами, що були широко розповсюджені від давніх часів. У ранньому віці вона вивчала народну медицину, збирала цілющі трави, готувала настої та лікувала ними хворих. Княжна була доброю і чуйною. З однаковим старанням та успіхом Євпраксія Мстиславівна лікувала і знатних людей, і простих селян з навколишніх сіл, і хворих з усього Києва. За це народ полюбив Мстиславну і прозвав її почесним іменем Добродією. Необхідно згадати, що захоплення медициною викликало навіть підозри хроністів в її причетності до чаклунства і знахарства.
Приїзд до Візантії дав можливість Євпраксії далі поширювати та удосконалювати свої знання в галузі медицини та продовжувати медичну освіту. Адже у Візантійській імперії медична наука була дуже розвинена, вже були написані численні праці з медицини, закладені перші лікарні при монастирях і запроваджена систематична наука медицини в школах/
На підставі власної лікарської практики й аналізу досліджень тогочасних медиків Євпраксія в 30-х роках ХІІ ст написала науковий трактат грецькою мовою "Алімма" (Мазі), який став досить популярним у середньовіччі. Це була перша відома авторська медична праця, написана представницею Київської Русі. В даний час примірник "Алімми" зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медичі.
Науковий трактат "Мазі", не зважаючи на свою скромну назву, є своєрідною енциклопедією медичних знань ХІІ ст, яка ґрунтувалась не лише на сучасній та старій медичній літературі, а й на власному досвіді і глибокому критичному аналізі. Текст трактату дійшов до нас в неповному вигляді. Він складається з 29 розділів та структурно поділений на п ять частин.
У першій частині розглядаються загальні правила особистої гігієни і питання догляду за дитиною, лікування дитячих недуг, містяться дані про темпераменти людини — сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолічний. У другій — описується гігієна шлюбних стосунків, періоду вагітності і періоду статевого дозрівання. У третій частині, присвяченій гігієні харчування, характеризуються "холодні" і "теплі" властивості продуктів (до "холодних" продуктів віднесено масло мирта, до "теплих" — мед, вино, м'ясо тощо). Тут же викладені основні принципи і рецепти дієтичного харчування. Четверта частина трактату — про зовнішні хвороби — містить рекомендації щодо застосування мазей при лікуванні захворювань шкіри, а також зубного болю в розділі "про хвороби рота і як зуби білими зробити". П'ята частина присвячена лікувальному масажу, у тому числі його застосуванню при серцевих і шлункових хворобах. Посилання на прийоми і підходи лікування вказують на знайомство автора тексту з працями Ібн-Сіни і Гіппократа.
У лікарському пораднику багато рецептів з народної медицини рідної Русі. Окремими розділами виділено користь чистого повітря і руху для здоров'я, догляд за новонародженими, правильне харчування і лікування хвороб, значення руху і спокою, описано сон і пробудження, вплив на людину пір року і різних кліматичних умов. В основу трактату Євпраксії Мстиславівни покладено дані тогочасних наукових рукописів і власні спостереження. Багато сторінок лікарського порадника присвячено дотриманню чистоти, без якої "не бути здоров'ю", описана користь руської лазні, що "дуже оберігає здоров'я і укріплює тіло". У трактаті немає рекомендацій, пов'язаних з поширеними в медичній практиці ХІІ ст. марновірствами і забобонами.
Рукопис засвідчує широкі знання автора у різних розділах медицини та гігієни, ясність і простоту викладених своїми словами думок, раціональність порад, вдумливий аналіз попередніх медичних трактатів і вдале порівняння з власними дослідженнями. Трактат зберіг багато практичних порад, без перебільшення, актуальних і в сучасному житті.
Невелике число скептично налаштованих учених заперечує приналежність трактату перу староруської княжни. Вони вважають, що текст трактату "Алімма" був написаний невідомою лікаркою лише за замовленням імператриці Зої Костянтинівни, дружини Романа III Аргіра (10281034), що жила за століття до Добродії-Зої.
Перебуваючи в Константинополі, Євпраксія, незважаючи на свій титул, зі ще більшим старанням займалася лікуванням. Зоя-Євпраксія вивчила грецьку мову та із захопленням читала книги Гіппократа, Галена і Ас-клепіада. Її найкращими друзями і найбажанішими людьми при дворі були візантійські учені, медики. Видатні грецькі медичні світила того часу рахувалися з думкою Євпраксії-Добродії, радилися з нею та використовували в практиці її трактат.
Чоловік Євпраксії царевич Олексій Комнін незабаром помер, і вдова покинула візантійський двір, але залишилася жити в Константинополі. Про подальшу долю руської князівни з літописів нічого певного сказати не можна. Відомо тільки що померла Євпраксія-Зоя в 1172 році.
Отож наша землячка Зоя-Євпраксія — перша у світі відома жінка-лікар та жінка-науковець. Більше того, її перу належить перша велика збірка про лікування травами — перша відома на Київській Русі медична праця. Не треба забувати, що великі і цінні наукові трактати з медицини Арнольда, Салічето, Ланфранка, Везалія, Паре з'явились на декілька століть пізніше.

 

Доступні матеріали:
Родовід Євпраксії Мстиславівни
Добродія-Євпраксія Мстиславівна — перша жінка-лікар в історії Русі-України