Категорії політичного маркетингу

Кожна із шкіл визнала, що виборець є мало інформованим, не проявляє зацікавленості до політичного знання, постійно користуються підказками.

На політичний вибір впливають не тільки короткострокові, а й довгострокові фактори

Поведінка виборців має відносну стабільність

Кожна модель пропонує свої шляхи пояснення відносної стабільності поведінки голосування громадян. На думку Едуарда Карлінеса, Рудольф Хаквельд вважають, що виборець є політично неграмотним.

Кожна школа застосовує сої підказки – маніпулятивні технології. Мічиганська школа пояснює відносну стабільність електоральної поведінки лояльністю до лідера, що базується на емоційній основі.

Колумбійська – соціальна основа та групова приналежність (групи тиску).

Політекономічна модель – раціональний вибір електорату.

 

Школа політичного макромаркетингу (школа систем). Вивчення проблем, пов’язаних із моральними та етичними особливостями застосування політичного маркетингу. Засуджують «маркетингову інтервенцію». Схиляються до школи взаємовідносин.

 

Комунікативна школа і менеджеріальна школа.

Менеджеріальна школа – адаптативний маркетинг. Вивчення потреб виборців у створенні політичного товару. Найбільше займається вивченням політичного ринку і мотивацією політичної поведінки.

Комунікативна школа. Сучасна українська політика – позитиви і негативи політичного маркетингу. Лікарчук.

 

1. Особливості категорії обміну

2. Владний ресурс як базова категорія політичного маркетингу

 

Обмін. Системоутворююча категорія. А центральною категорією є категорія влади.

Обмін – центральна категорія. Перший це визначив Ф.Котлер. Одночасно володіє як маркетинговою так і комунікативною категорією. Відношення обміну виникає навколо життєво важливих цінностей – все те, що має значення для суспільства і індивідів. Обмін цінностями передбачає наявність трьох умов:

1. Символічний обмін цінностями

2. Утилітарний обмін цінностями (матеріальний)

3. Соціетальний обмін цінностями

Суть – вироблення політичного капіталу. В Україні: мандати, посади і т.д.

В науковий обмін ввів поняття обміну П’єр Бурдьє. І умовно поділив його на 3 групи. Символічний обмін є найдавнішим і підживлюється професійним світоглядом, утилітарний нагромаджується впродовж життя, соціетальний – позитивний політичний капітал, що грунтується на кредиті довіри і може бути як ірраціональним, так і раціональним.

Політичний капітал є нестабільним.

- Символічний каптал (обмін цінностями протікає в символічний чи умовно-знакових формах, цінності набувають символічної суті, усе політичне життя пов’язане із символічним обміном – поза ним політики не існує. Символічний обмін жива характеристика політики. Політичний маркетинг – єдина сфера діяльності, в якій символічний обмін займає центральне місце. Предметом політичного маркетингу виступає система методів та технологій, які направлені на здійснення символічного обміну в політиці.

Історичне коріння можна ще віднайти в древніх релігійних віруваннях і ритуалах – жертвопринесення. Вважається угодою між людиною і силами іншого світу. Едуард Тейлор «Обряды жертвоприношений».Жреці виконували роль представників – професіонали у входження в безпосередній контакт із здійснення політичного обміну. Фірма – Товар – Посередник/маркетолог – Клієнт – Угода. Роль таких маркетологів монополізували служителі церкви. Головна посередницька роль церкви – договір утримувати клієнтів у стані постійного контакту з лідером.

Новий час – Європа. З’являються конкуренти. Культ Розуму – світські політичні технології – Спіноза, Бекон, Декарт. Розробляються проекти очищення розуму від релігійних забобонів. Ідеологія ліберальна, консервативна, комунізму, соціалізму. Філіп Бенетон «Ідеологія – це обіцянка спасіння».

У сучасну епоху держава та політичні інститути є головним продавцем ідеологічного товару. Одночасно вони виступають основними замовниками ідеологічного продукту і основними покупцями послуг у сфері здійснення професійного символічного обміну. В ХХст. Склалися новітні технології симоічного обміну у сфері політики – політична реклама, політичний PR і Шоу-політика. На відміну від релігії ідеологія маскується за допомогою пропаганди. Символічні продукти (імідж, бренд, репутація, зірко вість) призначені для обміну і просування до влади конкретних політичних суб’єктів. З розвитком реклами, засобів масової комунікації і PR, символічний обмін набуває рис глобальної маркетингової комунікації. Бодріяр вважає, що широким розповсюдженням символічного обміну в суспільстві починає процвітати атмосфера симулякри – знаків, які імітують і заміняють реальність. Сучасні новітні технології символічного обміну в політиці є більш ефективними у просуванні певних цінностей, чим ідеологія.

Соловьев «Сьогодні суспільство стихійно переходить на нові форми символічного обміну». Поява нових форм символічного обміну не означає, що ідеологія повністю зникає. Сьогодні криза зачепила великі ідеології, які базувалися на раціональній основі. Сьогодні з появою суспільства масового споживання і нових технологічних засобів масового споживацтва застосовуються нові технології емоційного підключення мас до політики. Н зміну раціональним формам приходять чуттєво-емоційні, або іміджеві форми символічного обміну. Виробництво і просування політичного продукту за допомогою різного виду символічного обміну приводить до формування символічної складової символічного капіталу – Політичний бренд – сучасна фора.

Політичний бренд є складним образом, який втілює в собі:

1. Обіцянку благ

2. Реалізацію надій

3. Задоволення певних соціальних запитів

Бренд – символічний капітал, який пов’язаний із формуванням позитивної ринкової репутації. Існує окремо бренд держави, який формує її репутаційний образ. Політичний бренд має своїх прибічників і як певний ідол змушує відчувати по відношенню до нього відчуття впевненості, вірності, гордості і причетності до символічної брендової системи цінностей)

- Утилітарний капітал

- Соціетальний капітал

-

 

Дж. Коулман дав пошук для перенесення поняття «капітал» у політичну науку.

Бурд’є. Символічний капітал – це система нормативно значимих ментальних структур, основним постачальником яких є держава, оскільки саме держава володіє найпотужнішими засобами нав’язування і переконання, використовуючи стійкі схеми бачення світу, способів його поділу і упорядкування.

Коулман. Формування політичного капіталу пов’язане з діяльністю політичних акторіа. Найбільше символічний капітал формують політичні партії. Вони нав’язують легітимне бачення соціального світу.

Бурд’є. Символічний капітал пов’язаний із символічним насиллям.

Політика завжди є боротьбою за нав’язування легітимного принципу бачення і поділу світу.

Символічний капітал – сукупність ментальних форм, які продукуться у процесі символічного обміну між акторами політичного процесу.

 

Утилітарний обмін. На перший план виступає безпосередня практична вигода. Увага зосереджена на споживацьких якостях об’єкта. Послуги військових найманців. Продаж титулів і посад.

Став набувати вираженого комерційного характеру. Політичний ринок тісно взаємопов’язаний із економічним ринком. Процвітають купці. Роль лихварів посилюється. Торговельно-фінансові структури. В новий час з розвитком капіталістичних структур – широка комерціалізація політичного життя, який повинна стримувати демократія. Але починає функціонувати буржуазно-демократичні принципи у політиці, які підтримують фінансові ресурси. Утримувачі цих ресурсів претендують на державні посади.

Політичний бізнес є символічним, оскільки базується на ментальних утвореннях (міфи, стилі – традиції і норми, іміджі, еталони краси, успіху). Пропонуються суспільству у вигляді захоплюючих і розважальних видовищ.

Механізми схожі з механізмом творення символічного капіталу, оскільки базується на комерційній угоді. Але прибуток, який отримують від економічних вимог вимірюється у статусно-політичних категоріях:

1. Положення суб’єкта в структурній ієрархії політичного поля

2. Досягненнями, які пов’язані з вертикальною політичною мобільністю

3. Рівнем політичного впливу – політичною вагою

4. Обумовлене певною економічною підтримкою

 

Соціетальний обмін. Комунікація, в основі якої лежить принцип взаємної узгодженості і довіри. Обмін з етичним забарвленням. Ю.Хабермас зазначив, що соціетальний обмін – це комунікативна дія – така соціальна інтеракція, в основі якої лежить орієнтація на взаєморозуміння. В цій комунікативній дії політичні актори ідуть на те, щоб узгодити між собою плани своїх дій і прослідкувати свої цілі тільки за умови погодження відносно даної ситуації і очікування наслідків, які або відбулися, або про них тільки домовляються.

Суб’єктами соціетального обміну можуть виступати як комерційні, так і некомерційні, структури.

Приклад такого обміну – благодійна діяльність. Обмін дарами.

 

В сучасних умовах соціетальний капітал віддзеркалюється в теорії ділового спілкування і в теорії бізнес культури. Найбільше соціетальний капітал в політиці відображається в довірі. Між політиками – на рівні міжособистісних відносин.