Принцип практики. 7 страница
НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ — (ХVІІІ-ХІХ ст.) дає обґрунтування наукового статусу філософії. Гегель (1770-1831) характеризує філософію як «об’єктивну науку про істину», змістом якої мають стати загальні принципи й закони.
НОМІЕЛІЗМ — (від лат. потеп — ім'я) визнавав, що реально, об'єктивно існують тільки одиничні предмети, а загальні поняття — імена створює їхній суб'єкт, що пізнає, шляхом абстрагування ознак, що универсалії існують не до, а після речей. Реальні лише одиничні речі, наприклад люди, дерева, а от «людина взагалі» або «дерево взагалі» - це лише слова або назви, за допомогою яких люди узагальнюють у рід одиничні предмети.
ОБ’ЄКТ ПІЗНАННЯ — те, що є метою пізнання, на що спрямоване пізнання. Це ніколи не може бути вся дійсність, а лише деякі виділені області, фрагменти. Вищезгадані сфери можуть бути тільки такими, з якими людство взаємодіє у процесі свого існування.
ОНТОЛОГІЯ — (від гр. оntos – суще, буття та logos – слово, вчення) - вчення про буття. Вводить термін онтологія і виділяє проблеми буття в окрему філософську науку німецький філософ ХVІІ ст. Р. Гокленіус.
ОСОБИСТІСТЬ — це людський індивід, цілісна система інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей, які виражаються в індивідуальних особливостях його свідомості і діяльності.
ПАНТЕЇЗМ — (від гр. "пантеїзм" — "всебожжя"). Бог зливається з природою, начебто розчиняється в ній, внаслідок чого сама природа обожнюється.
ПАТРИСТИКА — (від лат. ра1ег — батько) — філософське вчення «батьків церкви» (ІІІ- V ст.). У творах «батьків церкви» були викладені основні положення християнської філософії, богослов'я, навчання про церкву. Цей період характеризується розробкою цілісних релігійно-спекулятивних систем. Розрізняють західну й східну патристику. Найбільш яскравою фігурою на Заході вважають Августина Блаженного, на Сході — Григорія Богослова, Іоанна Златоуста, Максима Сповідника.
ПОНЯТТЯ БУТТЯ — вперше застосував у філософії античний філософ Парменід (V-IV ст. до н.е.). В період Парменіда частина людей перестала вірити у міфологію, оцінюючи її як вигадку. Тим самим руйнувалися основи розуміння світу, які базувались на традиціях та вірі в богів. Людина втратила життєву опору. У філософських бесідах Парменід вперше обґрунтував наявність у світі нової сили, здатної утримувати світ людини і Всесвіт у порядку і гармонії, забезпечувати стабільність і надійність. Саме такий світ, що раціонально осмислюється і осягається, він називав буттям.
ПРЕДМЕТОМ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ — є суспільство, а також закони функціонування та розвитку суспільства
ПРЕДМЕТ ФИЛОСОФІЇ — це загальні закономірності природи, суспільства та людини; це відносини об’єктивної дійсності й суб’єктивного світу.
ПРИНЦИП — (від лат. – рrіпсіріит) - початок, основа, підвалина або внутрішнє переконання людини, ті практичні засади, котрими вона користується у своєму житті. Термін "принцип" набув широкого вжитку. Кажуть: "принципова людина", тобто тверда, цілеспрямована, непідкупна, непоступлива; або навпаки, "у нього немає ніяких принципів", тобто немає волі, переконань тощо.
ПРОБЛЕМА — єдність двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття.
ПРОСТІР – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах.
РАЦІОНАЛІЗМ — (від лат. — розум) основним джерелом знання людини вважає її розум, логічне міркування, теоретичні узагальнення та орієнтується на математичні науки. Засновником протилежного раціоналістичного напрямку був французький філософ Рене Декарт (1596—1650 рр.). Він принципово по іншому вирішує питання про те, яким чином людина осягає істину.
РЕАЛІЗМ — (від лат. realis — дійсний) визнавав, що загальні поняття існують об'єктивно, реально, незалежно від їхнього розуму, що пізнає.
РЕЛІГІЯ — походить (від лат. religio – набожність, святиня, прихильність, предмет культу). Звідси й основний зміст поняття – сумлінне вшановування богів і дотримання культів. Релігія об’єднує людей у спільноти, закликає їх додержуватися законів і поважати загальнолюдські цінності. Вона пов’язує сучасне і минуле. У багатьох релігіях моральні норми опираються на перекази, традиції, легенди про життя предків. Релігія є другою формою світогляду людини, в якій світ розділений на дві частини: земний, або природний, що сприймається органами почуттів людини, і потойбічний – небесний, або надприродний. Не кожна віра є релігією.
РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД — сформувалося на порівняно високій стадії розвитку давнього суспільства. Ґрунтується на вірі в існування богів, священної основи (початку, джерела), що знаходиться за межею природного, недосяжного розумінню людини. Основна ознака релігії віра у надприродне.
РОЗВИТОК – це зміна або рух, що приводить до появи нового, здатного до саморуху та самовідтворення.
РОСІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ — виникла за часів Київської Русі в XI ст., причому початок процесу був покладений прийняттям християнства в 988 році. Так як в процесі християнізації Давньої Русі був обраний візантійський варіант християнства, то і російська філософія стала розвиватись під впливом візантійської філософії, в якій переважали теоцентричні тенденції.
РУХ - спосіб існування матерії, це будь-яка зміна взагалі. Як не має матерії без руху, так і не має руху без матерії. Будь-який рух є способом розвитку. Рух може бути змінним та стійким. Рух і спокій перебувають у тісному взаємозв’язку.
САМООЦІНКА — це те, що людина про себе думає. Зовнішньо воно виявляється через рівень домагань — місце, на яке претендує людина серед оточуючих. Самооцінка складається з оцінки своєї фізичної привабливості, моральних якостей, характеру, розуму, професійної кваліфікації, сексуальних якостей, уміння заробити гроші тощо. Вона також залежить від оцінки оточуючих.
САМОПОВАГА — це те, що людина почуває стосовно себе в глибині душі, у підсвідомості. Якщо у людини високий рівень самоповаги, то у спілкуванні вона неагресивна, психологічно стабільна, стримана і впевнена у собі. Самоповага й самооцінка обернено пропорційні одна одній.
СВІТ - це цілісна система, яка розвивається в діалектичній єдності природи і суспільства, єдність людини і її практичної діяльності, відношення до себе та умов свого існування. Світ - це визначене буття, в якій людина самовизначається та створює власний світ - світ людського буття.
СВІТОГЛЯД — це сукупність поглядів, оцінок та принципів, що визначають найзагальніше розуміння світу та місця людини в цьому світі, а також ціннісні орієнтації людей і їх життєві позиції. Світогляд як складне духовне явище поєднує в собі переконання, ідеали, цілі, мотиви поведінки, інтереси, ціннісні орієнтації, принципи пізнання, моральні норми, естетичні погляди тощо.
СВІДОМІСТЬ — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу та перетворювати його в образи і поняття.
СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ СВІТОГЛЯД — ґрунтується на християнській релігії (теоцентризм), світ вперше набуває часового вектора (спрямування) — час втрачає циклічність, світ рухається від створення його Богом до майбутнього "страшного суду". Історія набуває направленості. Центральне місце людини в світі обумовлене тим, що вона є вищим творінням Бога, створена за образом і подобою його.
СОФІСТИКА— це однобічний, суб'єктивно довільний метод аргументації, який, використовуючи гнучкість та відносність понять, висмикує із загального зв'язку дійсності випадкову, несуттєву ознаку і шляхом різних засобів прагне обґрунтувати і виправдати її як суттєву і вирішальну. Так, відомий античний софізм: "Що ти не загубив, те маєш; ти не загубив роги, отже, у тебе є роги".
СТАРОДАВНЯ ФІЛОСОФІЯ — (з моменту виникнення до V ст. н.е.) Включає в себе філософські вчення стародавньої Індії, Китаю, Греції та Риму (індійська, китайська та антична філософія) - це етап становлення давньої філософії. Для цього етапу характерним є космоцентризм ( від гр. kosmos — всесвіт) — прагнення зрозуміти світ як ціле, його походження й сутність. Пізніше увага переміщується до проблем людини, етики, суспільного устрою і для філософії стає характерним антропоцентризм (від гр. anthropos — людина). В якості цінностей є істина, добро й краса.
СОЦІУМ — особливий спосіб життя, головними чинниками якого є свідомість, діяльність і спілкування, генетично-функціональний зв’язок між якими спричиняє до створення відмінного від природного предметно-духовного світу культури. Соціум походить від латинського слова "соціо", що означає з'єднати, поєднати, розпочинати спільну працю. Звідси, первинне значення поняття, "суспільство", що означає спільність, союз, співпраця.
СУЧАСНА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ — (ХХ-ХХІ ст.) представлена напрямками, які домінували у філософії початку ХХ століття, одержавши подальший розвиток: неопозитивізм, екзистенціалізм, прагматизм, неотомізм, психоаналіз й т.п.
СУСПІЛЬСТВО — це форма життєдіяльності людей та спосіб їх соціальної організації. Це система, що розвивається на основі об'єктивних соціальних законів. Суспільство – це система, що постійно розвивається. У своєму розвиткові воно послідовно проходило певні закономірні етапи. Кожний новий етап цивілізаційного процесу характеризувався освоєнням біль високих технологій, ускладненням соціальної структури, більш широким масштабом взаємодії з навколишнім середовищем, певними формами колективної суспільної діяльності.
СУСПІЛЬСТВО — це реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер, існує об'єктивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей, хоч вони як носії свідомості й волі є головними дійовими особами суспільно-історичного процесу. Суспільство є вищою формою руху матеріального світу, як соціальна реальність.
СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ — це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується різними формами діяльності людини.
СХОЛАСТИКА — (від гр. schole — школа), тобто «шкільна філософія», що панувала в середньовічних університетах, що з'єднував християнську догматику з логічними міркуваннями. Основним завданням схоластики було обґрунтування, захист і систематизація релігійних догматів логічним шляхом.
СХОЛАСТИЧНИМИ ЗНАННЯМИ — називають знання, відірвані від життя, засновані не на досвідченому, почуттєвому пізнанні, а на міркуваннях, що опираються на догми.
СЦІЄНТИЗМ — різноманітні течії, що орієнтуються у своїх методах на сучасне наукове пізнання.
СУБ’ЄКТ ПІЗНАННЯ — той, хто пізнає. Це може бути окрема людина, група вчених (наукова школа), народ або ж все людство. Суб'єкт пізнання засвоює інформацію, обов'язково має свідомість (індивідуальну або колективну) і може цілеспрямовано діяти, тобто, бути суб'єктом діяльності і суб'єктом спілкування, і обов'язково взаємодіє з іншими людьми.
СУСПІЛЬНА СВІДОМІСТЬ – це усвідомлене суспільне буття. Свідомість стає суспільною завдяки узагальненню соціально-особистісного ставлення людей до цілей і результатів суспільного виробництва. Існують такі форми суспільної свідомості: релігійна, політична, правова, моральна, історична, естетична, філософська, наукова та інші. Вони відображають стан суспільного буття.
ТЕОРІЯ — система взаємопов’язаних понять, стверджень та доказів, що виконує всі функції наукового знання.
ТЕОРЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ ЗНАННЯ, або раціоналістичний — це знання, отримані шляхом абстрактного мислення.
ТЕОРІЯ ПІЗНАННЯ (гносеологія) — це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості та здібності; передумови, засоби та форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування
УТОПІЯ — термін, яким іноді позначають ідеальні, науково не обґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою. Слово походить від назви фантастичного острова з однойменного твору англ. Філософа Томаса Мора !1516 Р.), де нібито було створено ідеальний суспільний лад. Надалі термін “утопія” був поширений на всі науково необґрунтовані проекти взірцевого суспільного устрою.
УЯВА — це фантазія, творча здатність людини, що полягає у створенні нових образів та ідей.
ФАКТ — (від лат. factum- подія, пригода, чинність), поняття багатозначне і вживається в різних розуміннях: 1) безсумнівні істини (тобто твердження, висловлювання); 2) явища та події дійсності; 3) емпіричні данні отримані в ході експериментів і спостережень.
ФІЛОСОФІЯ — зародилася в І тис. до н.е. у країнах Стародавнього світу: Індії, Китаї, Єгипті. Своєї класичної форми вона досягла в Даній Греції та Римі, там і виник вперше термін «філософія» та «філософ». Слово «філософія» походить (від гр. рhіlео — люблю и sophia — мудрість), що в буквальному перекладі означає «любов до мудрості», але під мудрістю розумілося прагнення зрозуміти світ як єдине ціле, тому більш точно воно переводиться як «прагнення до істини». Філософія — це система поглядів на світ, суспільство та місце людини в світі та суспільстві і є узагальненим знанням про світ і про місце людини в цьому світі.
ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ — (ХІV-ХVІ ст.) взаємодіє з мистецтвом й закладає основи сучасного розуміння світу й гуманізму. Була зломлена диктатура церкви. Епоха Відродження, або Ренесансу (від фр. renaissance — відродження, відновлення чогось забутого ), одержала свою назву через відродження, що почалося в цей період, найважливіших принципів духовної культури античності. Епоха Відродження в цілому була орієнтована на мистецтво, і центральне місце в ній займає культ художника-творця.
ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ— (ХVІІ-ХІХ ст.) критикувала релігійні догмати, орієнтованість людей на вигаданий, надприродній світ (прагнення людей середньовіччя врятувати свої душі мало й інший бік: презирство до матеріальних цінностей, до пізнання, до свого здоров’я, продовження роду, праці). Філософська критика релігійних догматів сприяла відродженню науки й мистецтва та завершилася розробкою нової системи цінностей.
ФОРМА — це засіб організації наукового пізнання.
ХРИСТИЯНСТВО — одна з трьох (поряд із буддизмом та ісламом) світових релігій. Поширене в основному в країнах Європи й Америки, проте християнські церкви існують на всіх континентах. Основні течії: католицизм, православ'я і протестантизм. Віросповідним джерелом є “Біблія” і “священний переказ”. У Київську Русь християнство було занесене з Візантії у 988 р. і набрало специфічного вигляду руського православ'я.
ЦИВІЛІЗАЦІЯ — це поняття формувалося історично, а філософи в різні часи вкладали в нього різний зміст. Отже, слово «цивілізація» походить (від лат. civilis — цивільний, державний) і є одним з найбільше часто вживаних понять не тільки у філософії, але й у гуманітарних науках і в публіцистиці. Багатозначність поняття «цивілізація» порозумівається і його давниною.
ЦІННІСТЬ— це відношення індивіда до предмета, події або явища, як до важливого для людини. Поняття цінності в загальноприйнятому змісті означає визнання «здатності» тих або інших предметів задовольняти певній потребі або бажанню. Цінність - те, що служить засобом задоволення людських потреб-бажань. Це цінність у власному змісті або благо, або добро. Негативно оцінюється все, що перешкоджає задоволенню потреб-бажань. Це - негативна цінність або зло.
ЧАС – є форма буття (існування) матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів і розвитку всіх матеріальних систем. Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу.
Рекомендована література
1. Аблеев С.Р. Философия в схемах и таблицах.- М.: Высшая школа, 2004.
2. Андрущенко В. П. Історія соціальної філософії.-К.: Тандем, 2000.
3. Андрущенко В. П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.– К.: Ґенеза, 1996.
4. Арутюнов В.Ф. Філософія (навчально-методичний посібник для самостійного вивчення)- К.: КНЗУ, 2001.
5. Бичко І. В. Філософія: Курс лекцій. - К., 2003.
6. Бичко А. Історія філософії: Підручник. - К.: Либідь, 2001.
7. Бойченко І.В. Філософія історії: Підручник. - К., 2000.
8. Герасимчук А. А., Тимошенко 3.І. Курс лекцій з філософії. - К., 1999.
9. Горлач М.І., Кремень В.Г., Рибачко В.К. Філософія: Підручник. -Х.: Консум, 2001.
10. Горський В.С.Історія української філософії. Навчальний посібник - К., 2001.
11. Єрмоленко Є.М. Комунікативна практична філософія. Підручник.-К., 1999.
12. Касьян В.І. Філософія: Навчальний посібник.– К.: Знання, 2006.
13. Моисеева Н.А., Сороко викова В.И. Философия: Краткий курс.– СПб.: Питер,2006.
14. Мусский И.А. 100 великих мыслителей. — М., 2000.
15. Надольний І.Ф. Філософія: Посібник. -К., 1999, 2000, 2004.
16. Огородник И.В. Библиографический философский словарь.- Абсолют-В, 2004.
17. Огородник И.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах.– К., 1997.
18. Причепій Є.М., Черній А.М. та інші. Філософія: Посібник для студентів ВНЗ- К.: Вид. центр “Академія”, 2001.
19. Петрушенко В.П. Основи філософських знань: Посібник- Новий світ, 2003.
20. Петрушенко В.П. Практикум з філософії. Навчальний посібник.- Новий світ, 2003.
21. Сидихменов В.Я. Китай: страницы прошлого.– Смоленск: Русич, 2003.
22. Спиркин А. Г. Философия: Учебник.- М.,: Гардарики, 2001.
23. Тарасенко Н.Ф., Русин М.Ю. Історія філософії України: підручник. -К., 1994.
24. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Курс лекцій.– К., 2001.
25.Філософський енциклопедичний словник.- К., 2002
26. Щерба С.П. Філософія: короткий виклад. Навчальний посібник. - Кондор, 2004.
27. Ярошовець В. І. Історія філософії. Підручник.- ПАРАПАН, 2002.
ЗМІСТ
РОЗДІЛ І
ГУМАНІСТИЧНИЙ ЗМІСТ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ФІЛОСОФІЇ
Тема 1: «ВСТУП. ФІЛОСОФІЯ ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ ТИП ЗНАННЯ» ............. ............... ..4
Тема 2: «ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ» ..........................................................11
Тема 3: «ФІЛОСОФІЯ ЕВРОПЕЙСЬКОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ» ............................................16
Тема 4: «ФІЛОСОФІЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ (XV-XVI ст.)» ............................................22
Тема 5: «ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ».........................................................................25
Тема 6: «ФІЛОСОФІЯ XIX-XXстоліть». .........................................................................30
Тема 7: «СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ В УКРАЇНІ». .....................34
Тема 8: « ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА НА УКРАЇНІ В ХХ ст.».................................................42
РОЗДІЛ ІІ
ОНТОЛОГІЯ І ГНОСЕОЛОГІЯ
Тема 9 : «ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ» .................................................................45
Тема 10: «ДУХОВНИЙ ВИМІР ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ». .....................................................50
Тема 11: «ОСНОВИ ФІЛОСОФСЬКОГО ВЧЕННЯ ПРО РОЗВИТОК».....................................55
Тема 12: «ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»........................................... 60
РОЗДІЛ ІІІ
СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ
Тема 13: «ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУСПІЛЬСТВА». .....................................................68
Тема 14: «ФІЛОСОФСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДИНИ». ........................................................76
Тема 15: «ЦІННОСТІ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА». ..............................................81
СЛОВНИК ФІЛОСОФСЬКИХ ТЕРМІНІВ ..........................................................................88
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА............................................................................... 99