Зелена книга України
До теми 3. Правове забезпечення раціонального природокористування як форма охорони навколишнього природного середовища. Правові методи управління і контролю в області охорони навколишнього природного середовища.
Право природокористуванняявляє собою систему правових норм, що регулюють суспільні відносини по використанню корисних властивостей природних природних ресурсів.
Законодавчі вимоги до раціонального використання природних:
- вимоги по охороні природних об'єктів;
- дбайливе відношенню до природних багатств;
- дотримання закономірностей функціонування екологічних систем і природних взаємозв'язків природних компонентів;
- ощадливе використання джерел природної сировини і забезпечення максимального виходу продукції з них;
- використання передових технологій при розробці й освоєнні природних ресурсів.
Раціональне природокористування –це максимальне ефективне використання природних об'єктів і їхніх ресурсів у процесі виробничо-господарських і інших видів діяльності з урахуванням закономірностей функціонування екологічно взаємозалежних природних систем при неодмінній умові постійного поліпшення і забезпечення охорони навколишнього природного середовища.
Принципи природокористування:
1.Принцип похідності права природокористування від права власності.
2.Принцип цільового використання природних ресурсів.
3.Принцип раціонального й ефективного природокористування.
4.Принцип комплексного природокористування.
5.Принцип стабільності і стійкості права природокористування.
6.Принцип безкоштовності загального і платності спеціального природокористування.
7.Принцип экосистемного підходу до регулювання природокористування.
Види природокористування по природних об'єктах:
- право надрокористування;
- право водокористування;
- право лісокористування;
- право користування тваринним світом;
- право користування рослинним світом;
- право користування об'єктами природно-заповідного фонду;
- право користування ресурсами виняткової морської економічної зони, морського дна і континентального шельфу;
- право користування атмосферним воздухом. і т.д.
Види природокористування по суб'єктах використання природних ресурсів:
-природокористування фізичних осіб
-природокористування юридичних осіб
Природокористування в залежності від кількості суб'єктів природопользователей тим самим природним об'єктом:
- відособлене
-спільне
Природокористування по термінах використання природних об'єктів:
-постійне
-тимчасове
Природокористування по ознаках значимості і приналежності природних об'єктів:
- загальнодержавного значення
- місцевого значення
Право загального природокористуванняЗгідно ч.2 ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб ( естетитичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних) безкоштовно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. Право загального користування являє собою використання природних об'єктів і їхніх корисних властивостей без закріплення за окремими особами і надання відповідних дозволів на їхнє використання. Характерною ознакою загального природокористування є те, що воно здійснюється без права володіння. Характеризується загальнодоступністю.
Право спеціального природокористуваннязгідно ч.3 ст.38 Закону України «Про навколишнє природне середовище»,громадянам, підприємствам, установам і організаціям, надаються у володіння, користування або в оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої й іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством – на пільгових умовах.
Ознаки спеціального природокористування:
- наявність спеціального дозволу на використання природних ресурсів;
- виділення у відособлене володіння і користування природного об'єкта або його ресурсових компонентів;
- строго цільове використання наданого природного об'єкта;
- реєстрація у встановленому порядку відповідного виду спеціального природокористування;
- внесення плати за спеціальне використання природних об'єктів і ресурсів; і т.д.
-
Право спеціального природокористування –це постійне або тимчасове володіння і користування природними об'єктами для здійснення виробничо-господарських і інших видів діяльності, у тому числі на умовах оренди або концесії, на підставі спеціальних дозволів і на платних умовах з метою витягу корисних властивостей природних ресурсів.
Правовий зміст природокористування містить у собі права й обов'язки фізичних і юридичних осіб, що здійснюють як загальне, так і спеціальне природокористування.
Підстави виникнення, зміни і припинення права природокористування :
1. адміністративні акти органів державної влади і місцевого самоврядування:
а).рішення
б).дозвіл
в). ліцензія
2.юридичні факти у виді дій, спрямованих на породження права природокористування і події не вольового характеру.
3. цивільно-правові підстави виникнення права природокористування.
Керування в екологічній сфері –це урегульована правовими нормами організаційно-виконавча діяльність органів державної влади, місцевого самоврядування й об'єднань громадян, спрямована на використання природних ресурсів, охорону екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки.
Ціль керування в екологічній сфері– це дотримання вимог екологічного законодавства, забезпечення екологічних прав людини і попередження екологічних правопорушень.
Правова основа керування в екологічній сфері –законодавство й інші норми інших галузей права, що створюють нормативно-правову базу для діяльності державних і інших органів, зв'язану з виконанням ними управлінських повноважень.
Функції керування в екологічній сферіпо основних напрямках діяльності умовно поділяються на двох груп: загальні і спеціальні.
До загальних функцій керування належать всі організаційно-контрольні функції, такі як
- планування;
- прогнозування;
- координація;
- організаційна діяльність;
- облік;
- екологічний контроль;
- нагляд.
Спеціальні функці::
- стандартизація і нормування;
- видача ліцензій і лімітів на природокористування;
- екологічний моноторинг;
- екологічна інформація ;
- екологічна експертиза;
- ведення державних природоресурсовых кадастрів;
- екологічна сертифікація;
- ведення Червоної і Зеленої Книг України;
- ведення кадастрів екологічно небезпечних об'єктів і територій і реєстру потерпілих від надзвичайних екологічних ситуацій;
- екологічної виховання й утворення і.т.д.
Екологічні функції керуванняхарактеризують основні напрямки організації і діяльності органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування і суспільних формувань у сфері використання природних ресурсів, охорони екологічного середовища і забезпечення екологічної безпеки людини і навколишнього природного середовища. Вони здійснюються у визначених організаційно-правових формах і різних методах.
Органи керування в області охорони навколишнього природного середовища-це юридично відособлені державні, самоврядні і суспільні інституції, уповноважені в межах загальної або спеціальної компетенції здійснювати владні або інші функції в області використання й охорони об'єктів екологічного права і забезпечення екологічної безпеки.
У залежності від території органи державного керування в екологічній сфері поділяються на центральних, регіональних і місцеві, від повноважень –на органи загального і спеціального керування, від сфери – на органи в області охорони навколишнього природного середовища, в області використання окремих природних ресурсів і охорони інших об'єктів і територій, а також сфер екологічної діяльності.
Об'єктами суспільного контролю в області охорони навколишнього природного середовищає охорона і використання землі, її надр, водних ресурсів, атмосферного повітря, рослинного і тварини світу, природних об'єктів і територій, що підлягають особливій охороні і т.д.
Червона книга України –офіційний державний документ, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо збереження і відтворення.
До теми 4: Законодавчі основи екологічної експертизи. Еколого-правова освіта та формування екологічної куьтури.
Екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об’єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпеченя екологічної безпеки.
Задачами законодавства про екологічну експертизує регулювання суспільних відносин в області екологічної експертизи для забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту екологічних прав і інтересів громадян і держави.
Цілями екологічної експертизи,є попередження негативного впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах.
Організаційно-правові форми екологічної експертизи:
Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Приймаючи рішення про подальшу реалізацію об'єктів екологічної експертизи, висновки державної екологічної експертизи враховуються нарівні з іншими видами державних експертиз.
Висновки суспільних і інших видів експертиз носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень по подальшій експлуатації об'єкта екологічної експертизи.
Державне регулювання в області екологічної експертизи в основному здійснюється Верховною Радою України.
Державне керування в області екологічної експертизи в нинішніх умовах є важливим видом діяльності органів державної виконавчої влади. Його здійснюють:
- Кабінет Міністрів України;
- Уряд Автономної Республіки Крим;
- Місцеві Ради;
- Органи виконавчої влади на місцях;
- Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
- Інші органи державної виконавчої влади відповідно до законодавства ( Міністерство охорони здоров'я і.т.д.)
-
Суспільна участьв області екологічної експертизи закріплено у формі визначення компетенції статутних органів об'єднань громадян і інших суспільних формувань в області екологічної експертизи. Еколого-експертна діяльність об'єднань громадян і суспільних формувань повинна бути передбачена в їхніх статутних документах і повинна відповідати вимогам діючого законодавства.
Експертні і консультативні ради екологічної експертизи. Експертні і консультативні ради екологічної експертизи можуть утворюватися на добровільних засадах при державних еколого-експертних органах, об'єднаннях громадян і інших формувань із працівників науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, висококваліфікованих фахівців-практиків народного господарства, представників громадськості і засобів масової інформації. Типове положення про експертні і консультативні ради екологічної експертизи затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів.
Експертами екологічної експертизиможуть бути фахівці, що мають вище утворення, що відповідає спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, що володіють навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також мають практичний досвід роботи у відповідній галузі не менш трьох років.
Стадії екологічної експертизи:
- підготовча. Включає перевірку наявності і повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи і створення еколого-експертних комісій або груп відповідно до вимог законодавства;
- Основна. Має на увазі аналітичну обробку матеріалів екологічної експертизи, при необхідності натурні обстеження і проведення на їхній основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності й ефективності екологічних обґрунтувань діяльності об'єктів екологічної експертизи;
- Заключна. Узагальнення окремих експертних досліджень отриманої інформації і результатів діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи і представлення його зацікавленим органам і особам.
Еколого-правове утворення (юридичне екологічне утворення)як екологічна функція держави – самостійний напрямок діяльності в області правового регулювання використання природних об'єктів і охорони навколишнього природного середовища. Воно являє собою важливу функцію державного керування в сфері природокористування і природоохорони. Його змістом є система знань про правове опосередкування взаємодії суспільства з природою на визначеному етапі суспільного розвитку.
Еколого-правове виховання – систематичний і послідовний вплив на свідомість людини і суспільства з метою формування поваги до еколого-правових норм і вироблення переконань у необхідності дотримання їхніх вимог у процесі взаємодії з природним середовищем.
На першій стадіїрезультатом еколого-правового виховання повинен стати високий рівень природоохоронних законопроектів з відповідними експертизами, а також якість прийнятих законодавчим органом законів.
На другій стадії (стадія виконавчо-розпорядницької діяльності)еколого-правове виховання повинне виявлятися в забезпеченні посадових осіб відповідними текстами природоохоронних нормативно-правових актів і підвищенні їхньої відповідальності за не виконання еколого-правових норм.
На третій стадіїдоцільне збільшення числа узагальнень і роз'яснень судових інстанцій з питань застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища, організація навчання суддів і поглиблення їхньої екологічної спеціалізації. Необхідно широке залучення суспільної уваги до судової практики і формування суспільної думки навколо екологічних справ.
Еколого-правова свідомість(екологічна правосвідомість) являє собою систему еколого-правових поглядів, ідей і представлень про правове регулювання екологічних відносин, зміст природоохоронного законодавства, його обґрунтованості, справедливості й ефективності правозастосовчої діяльності.
Повсякденна (побутова) еколого-правова свідомістьявляє собою безпосереднє відображення правової дійсності в сфері взаємодії суспільства з природою у свідомості людини, і відповідає рівневі емпіричної свідомості.
Професійне (систематизоване) еколого-правова свідомість– це представлення про екологічне право, що формується в юристів, працівників правоохоронних і спеціальних природоохранительных органів, на основі знання і досвіду застосування природоохранительного законодавства, глибокого усвідомлення і розуміння його вимог.
Теоретична (наукова) еколого-правова свідомістьприпускає більш глибоке, ґрунтовне і научно-обоснованное усвідомлення екологічних інтересів і потреб людини і суспільства, більш глибоким розумінням ролі права в їхньому забезпеченні. Еколого-правова свідомість на науковому рівні представлено широким спектром поглядів, ідей і представлень, спрямованих на створення й удосконалювання природоохоронного законодавства.
Еколого-правова культура –це социально-значущий, врегульований нормами права спосіб творчої діяльності в сфері пізнання і впливу на природу, що включає ефективну охорону і раціональне використання природних ресурсів, у динамічному зв'язку з її результатами, опосередкованими в цінностях, еколого-правових нормах і засобах освоєння людьми цих норм.
Еколого-правова культура формується на основі еколого-правового утворення й еколого-правового виховання.
До теми 5: Засади та види юридичної відповідальності за порушенняекологічного законодавства.