Набрання чинності міжнародним договором, його реєстрація, опублікування та тлумачення

Набрання чинності міжнародним договором означає, що його сторони набувають права та несуть обов’язки, передбачені цим договором. Лише міжнародний договір, який набрав чинності, має юридичні наслідки.

Відповідно до ст. 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів порядок та дата набуття договором чинності визначається у самому договорі або погоджується його сторонами.

Порядок набрання договором чинності, як правило, залежить від особливостей самого договору.

Договори, що не підлягають ратифікації, можуть набувати чинності з моменту підписання (напр., Угода між СРСР та США про взаємне попередження ядерної війни 1973 р. або Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору 1997 р.); після закінчення певного строку після підписання або з дати, вказаної у договорі (напр., в Угоді про співробітництво між Угорським Національним банком та Національним банком України 1992 р. спеціально вказано, що вона набуває чинності 22.05.1992 р.).

Порядок набрання чинності міжнародними договорами, які підлягають ратифікації дещо складніший. Двосторонні договори, що підлягають ратифікації, можуть набувати чинності з дня обміну ратифікаційними грамотами (напр., Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 р.), по закінченню певного строку після обміну ратифікаційними грамотами (напр., ст. 20 Договору між Україною та Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання 1997 р. передбачає, що цей договір набуває чинності через 30 днів після обміну сторонами ратифікаційними грамотами), або з іншого прийнятного для сторін моменту (так, Договором між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення 2000 р. передбачено, що він набуває чинності в перший день першого календарного місяця після місяця, в якому відбувся обмін ратифікаційними грамотами). Багатосторонні договори, що підлягають ратифікації, можуть набувати чинності в день передачі на зберігання депозитарію визначеної кількості ратифікаційних грамот (так, Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами 1972 р. набула чинності після здачі на зберігання 5-ї ратифікаційної грамоти), по закінченню певного строку після здачі на зберігання визначеної кількості ратифікаційних грамот (напр., Конвенція ООН з морського права 1982 р. набула чинності через 12 місяців після здачі на зберігання 60-ї ратифікаційної грамоти).

Відповідно до ст. 102 Статуту ООН та резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1946 р. міжнародні договори, які набули чинності, мають бути зареєстровані у Секретаріаті ООН. Реєстрація може бути проведена однією або кількома сторонами договору чи самою ООН, якщо вона є стороною чи депозитарієм договору. Крім Секретаріату ООН, міжнародні договори часто реєструються і в інших міжнародних організаціях – МОП, ІКАО, МАГАТЕ, ВПС тощо. Реєстрація договору в одній з міжнародних організацій не позбавляє його сторін обов’язку зареєструвати договір також і у Секретаріаті ООН.

Реєстрація договору не впливає на його юридичну силу, проте на договір, не зареєстрований у встановленому порядку, сторони не можуть посилатися в установах системи ООН.

Крім міжнародної реєстрації договорів законодавством держави може передбачатися і їх національна реєстрація. Так, відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України реєструються у Міністерстві закордонних справ України.

Офіційна публікація міжнародних договорів здійснюється як на міжнародному, так і на національному рівні.

Усі міжнародні договори, зареєстровані у Секретаріаті ООН, підлягають опублікуванню Секретаріатом (Секретаріат ООН видає періодичний бюлетень “Treaty Series”). У межах Ради Європи європейські конвенції публікуються у збірнику “European Treaty Series”. Публікація багатосторонніх міжнародних договорів, прийнятих, прийнятих в рамках СНД, здійснюється в офіційному виданні “Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ”.

Порядок опублікування міжнародних договорів на національному рівні визначається внутрішнім законодавством.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України публікуються українською мовою в “Зібранні діючих міжнародних договорів України” та інших офіційних друкованих виданнях (такими, зокрема, є бюлетені “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”, газети, “Голос України” та “Урядовий кур’єр”).

Тлумачення міжнародного договору – це встановлення справжнього змісту договору, його завдань та функцій.

При тлумаченні міжнародного договору вивчається не лише його текст (основна частина, преамбула, заключні положення, додатки тощо), а й ратифікаційні документи, умови, в яких укладався та діє міжнародний договір тощо.

Розрізняють такі види тлумачення міжнародних договорів:

· автентичне – тобто таке, що здійснюється самими учасниками договору у формі спеціальних угод, додаткових протоколів, обміну листами, нотами і т.п. Як правило, таке тлумачення має найвищу юридичну силу;

· міжнародне – тлумачення, яке здійснюється міжнародними органами, найчастіше міжнародними судами чи арбітражами. Можливість такого тлумачення або прямо передбачається договором, або погоджується його сторонами. Наприклад, Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї 1993 р. передбачає, що її сторони за взаємною згодою можуть звертатися до Міжнародного суду ООН для тлумачення положень конвенції;

· одностороннє – це тлумачення, що здійснюється лише однією стороною, як правило, у формі заяв, нот, внутрішніх судових чи адміністративних актів. Особливістю такого виду тлумачення є те, що воно якщо і має юридичні наслідки, то лише для сторони, яка таке тлумачення здійснює;

· неофіційне (в т.ч. доктринальне) – це тлумачення, що здійснюється окремими особами (політиками, вченими тощо) і не тягне правових наслідків.

Виділяються такі загальнотеоретичні способи тлумачення міжнародних договорів, як граматичне, логічне, історичне та систематичне тлумачення.

Тлумачення міжнародних договорів, автентичні примірники яких укладені на різних мовах, може мати деякі особливості. Автентичні тексти, незалежно від того, на якій мові вони укладені, мають однакову силу, тому один із цих текстів може мати превагу лише тоді, коли про це сторони домовилися попередньо. У випадку виявлення невідповідності змісту текстів договорів повинне використовуватися те значення, яке більшою мірою відповідає предмету та завданням договору.