Тема 6. ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙ
1. Види ефекту від реалізації інновацій.
2. Основні показники загальної економічної ефективності інновацій.
3. Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок.
Види ефекту від реалізації інновацій
Після відбору проекту для реалізації наступає відповідальний етап — використання інновацій. В умовах ринкової економіки значущість ефекту від реалізації інновацій зростає, але це не менш важливо і для перехідної економіки.
Залежно від витрат, що враховуються, і результатів інтегральних показників розрізняють наступні види ефекту від реалізації інновацій:
• економічний (вартісні показники);
• науково-технічний (новизна, корисність, надійність);
• фінансовий (фінансові показники);
• ресурсний (споживання того або іншого виду ресурсу);
• соціальний (соціальні результати);
• екологічний (шум, випромінювання і інші показники фізичного стану навколишнього середовища).
Розрізняють показники ефекту за розрахунковий часовий період і показники річного ефекту.
Тривалість розрахункового тимчасового періоду, що приймається, визначається такими чинниками:
• тривалістю інноваційного періоду і терміном служби об'єктів інновацій;
• мірою достовірності початкової інформації;
• вимогами інвесторів.
Загальним методом оцінки ефективності інновації є відношення ефекту (результату) до витрат. Це відношення (результат / витрати) може виражатися як в натуральних, так і в грошових величинах, а показник ефективності при вибраних способах виразу може виявитися різним для однієї і тієї ж ситуації.
Визначення ефекту і вибору переважного варіанту реалізації інновацій вимагає перевищення кінцевих результатів над витратами на розробку, виготовлення і реалізацію. Разом з тим необхідно зіставляти одержані результати з результатами застосування аналогічних за призначенням варіантів інновацій. Гостра необхідність швидкої оцінки і правильності вибору інноваційного варіанту виникає на фірмах, що застосовують прискорену амортизацію, при якій терміни заміни діючого устаткування істотно скорочуються.
Основні показники загальної економічної ефективності інновацій
Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій використовують систему показників:
• інтегральний ефект;
• індекс рентабельності інновацій;
• норма рентабельності;
• період окупності.
Інтегральний ефект (Еін) — це різниця результатів і інноваційних витрат за розрахунковий період, приведених до одного року (як правило, початковому), тобто з урахуванням дисконтування результатів і витрат:
,
де 3р — витрати розрахункового року; Рt — результат діяльності за t-й рік; 3t — інноваційні витрати за t-ый рік;
, — коефіцієнт дисконтування (дисконтний множник). Залежно від умов термінологія може змінюватися. Так, інтегральним ефектом може вважатися чистий дисконтований дохід, чиста приведена або чиста сучасна вартість, чистий приведений ефект.
Індекс рентабельності (1К) — це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату інноваційних витрат:
де Дj. — дохід за j-й період; Кt — розмір інвестицій в інновації за t-и місяць.
У чисельнику формули показаний розмір доходів, приведених до моменту початку реалізації інновацій, а в знаменнику — величина інвестицій в інновації, дисконтованих до моменту початку процесу інвестування. Іншими словами, порівнюються дві частини потоку платежів — прибуткова і інвестиційна.
Індекс рентабельності тісно пов'язаний з інтегральним ефектом. Якщо інтегральний ефект Э > 0, то індекс рентабельності > 1, і, навпаки, при > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, при < 1 — неефективним.
В умовах дефіциту засобів перевага повинна віддаватися тим інноваційним рішенням, для яких значення 1К найбільше.
Норма рентабельності (Ер) є тією нормою дисконту, при якій дисконтовані доходи за певний проміжок часу стають рівними інноваційним вкладенням. В цьому випадку доходи і витрати інноваційного проекту визначаються шляхом приведення до розрахункового моменту.
Іншими словами, норма рентабельності характеризує рівень прибутковості конкретного інноваційного рішення через дисконтну ставку, по якій майбутня вартість грошового потоку від інновацій приводиться до справжньої вартості інвестиційних засобів. Показник може мати і інші назви: внутрішня норма прибутковості, внутрішня норма прибули, норма повернення інвестицій.
За рубежем розрахунок норми рентабельності часто застосовують як перший крок при кількісному аналізі інвестицій. Для подальшого аналізу вибирають інноваційні проекти, у яких ЕР складає 15-20%.
Набуваючи розрахункове значення ЕР порівнюють з нормою рентабельності, що вимагається інвестором. Інноваційне рішення може розглядатися тільки тоді, коли значення ЕР за той, що не менше вимагається інвестором.
Якщо інноваційний проект повністю фінансується за рахунок позики банку, то значення ЕР указує на верхню межу допустимого рівня банківської процентної ставки, перевищення якої робить даний проект економічно неефективним.
Якщо проект фінансується з інших джерел, нижня межа значення ЕР відповідає ціні капіталу, що авансується, яку можна розрахувати як середньоарифметичну зважену платні за користування капіталом, що авансується.
Період окупності (ТО) — один з найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій. На відміну від використовуваних у вітчизняній практиці показників показник "термін окупності капітальних вкладень" базується не на прибутку, а на грошовому потоці з приведенням засобів, що інвестуються, в інновації і суми грошового потоку до справжньої вартості.
Інвестування в ринковій економіці зв'язане із значним ризиком, і цей ризик тим більше, ніж длітельнєє термін окупності вкладень. Дуже істотно за цей час можуть змінитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Це актуально і для галузей, де високі темпи НТП і поява нових технологій або виробів швидко знецінює колишні інвестиції.
Показник ТЕ використовують тоді, коли немає упевненості у тому, що інноваційний захід буде реалізований, і тому власник засобів не ризикує довірити інвестиції на тривалий термін:
де К— первинні інвестиції в інновації; Д — щорічні грошові прибутки.
Ефект від виходу інноваційних технологій на зовнішній ринок
Результати інноваційної діяльності фірми на внутрішньому і зовнішньому ринках можуть бути представлені у вигляді передачі науково-технічних знань і досвіду, нових технологій або нових послуг. Передача технологій може здійснюватися як в межах однієї країни, так і на міжнародному рівні. Для авторитету фірми і її персоналу важливий вихід на зовнішній ліцензійний ринок.
Ліцензійна торгівляз'явилася порівняно недавно і є основною формою міжнародної торгівлі інноваціями. Вона охоплює операції з ноу-хау, з патентами на винаходи і іншими результатами інтелектуальної діяльності. Швидкий розвиток ліцензійних операцій визначається їх високою прибутковістю і тим, що ці операції менш ризиковані в порівнянні з прямим інвестуванням.
Організаційні форми і практика продажу ліцензій на зовнішньому ринку різні. Наприклад, крупні промислові фірми створюють ліцензійні (патентні) відділи, відділення зарубіжного ліцензування і дочірні компанії по зарубіжному ліцензуванню. Ліцензійні відділи крупних фірм виконують наступні функції:
• збір і надання інформації технічним, виробничим і економічним службам;
у вивчення торгівлі патентами і ліцензіями;
• виявлення фірм, що цікавляться купівлею ліцензій, і проведення операцій по купівлі-продажу;
• забезпечення патентної охорони інноваційних досягнень своєї фірми.
Політику у області ліцензування розробляє керівництво фірми. Основна функція дочірніх компаній по зарубіжному ліцензуванню полягає в здійсненні операцій з продажу ліцензій.
Посередниками в торгівлі патентами і ліцензіями є ліцензійні або патентні агенти (брокери). Їх послугами користуються індивідуальні патентовласники, дрібні і середні фірми, а також крупні фірми, що не займаються у великих масштабах науково-дослідною діяльністю.
У міжнародній торгівлі широко застосовуються ліцензійні угоди, що передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів винаходів і пов'язаних з ними ноу-хау. Цими угодами передбачені також інжинірингові послугиз організації ліцензійного виробництва, поставці обладнання і т.д. Окрім науково-технічних аспектів комплекс ліцензійних угод відображає також фінансові і виробничі аспекти по реалізації продукції.
Типові ліцензійні угоди розробляють різні організації (комісії ООН, галузеві асоціації промислових фірм і ін.).
Як відшкодування за використання предмету угоди ліцензіат платить певну винагороду, розміри якого визначаються на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (періодичні відсотки, участь в прибутку). Винагорода може бути не пов'язане з фактичним використанням ліцензії, а наперед вказано в договорі.
Періодичні процентні або поточні відносини (роялті) встановлюються у вигляді певних фіксованих ставок (у відсотках) і виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щокварталу, щомісячно або до певної дати).
Процентні відносини розраховуються:
• з вартості вироблюваної за ліцензією продукції;
• з суми продажів ліцензійної продукції;
• зі встановленої потужності запатентованого обладнання, з об'єму переробленої за запатентованим способом сировини і т.п.
Ставки поточних відрахувань диференціюються залежно від виду ліцензії, терміну дії угоди, об'єму виробництва ліцензійної продукції, її реалізаційних цін, експортних або внутрішніх продажів. У сучасній практиці рівень ставок поточних відрахувань може складати 2-10 %.
У ліцензійній угоді може обмовлятися мінімальна сума винагороди, яка у будь-якому випадку (успішної і неуспішної діяльності) повинна виплатити ліцензіатом. Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем. Цей платіж встановлюється в наступних випадках:
• при передачі ліцензії разом з поставками обладнання (ця операція носить одноразовий характер, що вимагає одноразового визначення її вартості);
• при продажу ліцензії на базі секрету виробництва (як гарантія від збитків у разі розголошування секрету);
• при утрудненні перекладу прибутків з країни ліцензіата.
Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку і в розстрочку, наприклад: 50 % після підписання угоди; 40 % — після поставки обладнання і передачі технічної документації;
10 % — після пуску обладнання.
Первинний платіж готівкою передбачає оплату ліцензіатом встановленої в угоді суми у вигляді одноразового внеску або по частинах протягом встановленого в угоді терміну або після виконання певних умов.
В даний час намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод у зв'язку з швидким моральним старінням обладнання і державним регулюванням ліцензійних операцій. Найбільш поширені терміни 5-10 років.
Інноваційна технологія є специфічним товаром світового ринку і її розглядають з обліком:
• споживної вартості;
• праці по створенню;
• процесу споживання технологічних знань. На використання технології впливають темпи її старіння і швидкість розповсюдження, що обумовлює втрату додаткового доходу ліцензіата.
Виходячи з вищевикладеного, формується ціна на ліцензію. Особливість цієї ціни полягає в наступному:
• ціна не визначає витрати праці на створення технології;
• граничною ціною ліцензії є частина додаткового прибутку, одержаного всіма ліцензіатами;
• ціна ліцензії є монопольною;
• ціна складається з щорічних відрахувань від доходу ліцензіата протягом періоду дії угоди, тобто з роялті.
Інформація про фактичний прибуток ліцензіата у зв'язку з використовуванням конкретної ліцензії або ноу-хау є комерційною таємницею.