Лекція 1 на тему: Етапи становлення соціології.

5.

4.

3.

2.

1.

Тема 3. Функціональна організація ЦНС.

Тема 2. Мистецтво ведення бесіди

Мистецтво ведення бесіди

1. Телефонна розмова.

1.1. Початок телефонної розмови.

1.2. Обговорення ситуації.

1.3. Підведення підсумків.

2. Small talk, чи неформальна бесіда.

2.1. Значення неформальних розмов у діловому спілкуванні.

2.2. Теми неформальных бесід.

2.3. Заборонені теми для small talk.

2.4. Компліменти.

3. Бесіда з діловим партнером.

3.1. Розмова з незадоволеним клієнтом.

3.2. Як красиво говорити «ні».

1. Тактика телефонного спілкування (9, с. 445; 100 (2005, №9)).

2. Етикет телефонної розмови (7, с. 153; 8, с. 251; 9, с. 251; 10, с. 211; 30, с. 369; 31, с. 105; 38, с. 137).

3. Як досягти успіху в телефонній розмові (100 (2007, №3)).

4. Проведення офіційних переговорів по телефону (10, с. 219; 39, с. 56; 63, с. 96; 74, с. 92).

5. Етикет мобільного зв’язку (30, с. 370; 31, с. 113).

6. Культура мови (8, с. 224; 10, с. 109; 11, с. 269; 30, с. 236; 38, с. 161; 42, с. 5, 27).

7. Інтонаційні особливості ділового мовлення (100 (2007, №11)).

8. Протокольні аспекти ведення переговорів (81, с. 50; 98, с. 27).

9. Підготовка до ведення переговорів (74, с. 64; 78, с. 22; 81, с. 89; 100 (2004, №1)).

10. Типові помилки на етапі підготовки переговорів (99 (2006, №5)).

11. Запис переговорів (100 (2006, №6)).

12. Мистецтво ведення переговорів (100 (2005, №9, 10)).

13. Ведення комерційних переговорів (9, с. 203; 38, с. 73; 39, с. 253; 63, с. 127; 72, с. 254; 74, с. 68; 78, с. 141).

14. Основні етапи та тактичні прийоми ведення переговорів (31, с. 7; 63, с. 135; 72, с. 254).

15. Прийоми ведення переговорів (10, с. 124; 81, с. 335).

16. Техніка та тактика ведення переговорів (10, с. 131; 38, с. 80; 72, с. 254).

17. Конференційна форма переговорів (20, с. 188).

18. Психологічні аспекти переговорного процесу (10, с. 155; 38, с. 215; 63, с. 133; 100 (2004, №10)).

19. Боротьба з маніпулюванням під час переговорів (9, с. 403).

20. Техніка поведінки із співрозмовниками різноманітних психологічних типів (9, с. 419).

21. Переговорний процес: техніка переконання (9, с. 388; 100 (2005, №11)).

22. Аргументація та правила доведення (9, с. 374).

23. Нейтралізація некоректної поведінки співрозмовника (9, с. 425; 10, с. 155; 39, с. 215).

24. Безконфліктне спілкування в діловому середовищі (38, с. 179; 90, с. 271).

25. Розв’язання конфліктів у ділових відносинах (100 (2004, №12)).

26. Раціональна поведінка під час конфлікту (9, с. 434; 39, с. 259; 81, с. 113).

27. Презентація (100 (2004, №4)).

28. Публічний виступ (9, с. 239; 11, с. 231; 17, с. 121; 35, с. 276; 39, с. 44; 75, с 18).

29. Секрети успішного публічного виступу (35, с. 276; 75, с 18; 90, с. 261).

30. Етикет співпраці із засобами масової інформації: виступ по радіо (11, с. 231; 17, с. 175; 75, с 325).

31. Етикет співпраці із засобами масової інформації: виступ на телебаченні (11, с. 231; 17, с. 231; 54, с. 227; 75, с 325).

32. Невербальні засоби спілкування в процесі ділової взаємодії (7, с. 181; 10, с. 165; 38, с. 239; 60, c. 7; 75, с. 149; 72, с. 111; 100 (2007, №3)).

33. Невербальні комунікації та типові помилки спілкування (60, c. 7; 99 (2006, №3)) .

34. Жести та символіка тіла в етикетній поведінці (12, с. 23-110; 60, c. 7; 98, с. 65).

 

Загальна характеристика нервової системи.

Поняття специфічних і неспецифічних систем мозку.

Рухові функції спинного мозку і стовбура мозку.

Роль таламуса в регуляції функцій.

Функціональна роль кінцевого мозку.

 

Найважливішою властивістю нервової системи є її здатність змінювати активність органів і систем організму при подразненні. З функціональної точки зору виділяють нижчу (координація фізіологічних процесів в органах і тканинах, а також прості реакції на зовнішні подразнення) і вищу нервову діяльність (складна взаємодія організму з зовнішнім середовищем). Нервова система забезпечує як швидкі адаптивні реакції, пов'язані з реалізацією безумовних рефлексів, так і найбільш пролонговані, в основі яких лежать умовні рефлекси.

Анатомічно нервову систему розділяють на центральну (спинний і головний мозок) і периферійну (спинномозкові та черепні нерви, а також нервові ганглії). На підставі регулюючих впливів виділяють соматичну і вегетативну нервову систему. Соматичний відділ іннервує скелетну мускулатуру, а вегетативний - внутрішні органи. У залежності від викликаних ефектів вегетативну нервову систему поділяють на симпатичну, яка виявляє ерготропну дію, і парасимпатичну - викликає трофотропні ефекти.

Еволюція специфічних і неспецифічних структур мозку йшла паралельно, що вказує на їх важливу роль у функції ЦНС, як координаційного центра. Ці системи відрізняються за будовою і функціональними особливостями.

До специфічної системи мозку відносять нервові шляхи і центри, що забезпечують обробку інформації від якої-небудь однієї сенсорної системи. Аферентні шляхи цієї системи проводять сигнали специфічної чутливості від рецепторів, до відповідного нервового центра, де відбувається аналіз цих сигналів і виникають відчуття. Приклад: зорові центри – верхнє двогорбикове тіло, латеральне колінчате тіло, зорова кора.

Разом з тим, ефективна регуляція функцій можлива тільки при участі неспецифічної системи мозку, яка не зв'язана з аналізом якої-небудь специфічної чутливості і активується незалежно від виду стимулу. Даній характеристиці відповідає ретикулярна формація, неспецифічні ядра таламусу і асоціативна кора. Ретикулярна формація являє собою скупчення нейронів, волокна яких густо переплетені і зовні нагадують сітку. Завдяки розгалуженим зв'язкам, ретикулярна формація оцінює загальний рівень сенсорних впливів і викликає генералізовані зміни в організмі. На кору вона виявляє тонічний активуючий вплив, а на спинний мозок - гальмівний. Ретикулярна формація володіє і відомою специфічністю. Тут локалізовані життєво важливі центри: дихання, регуляції серцево-судинної системи та ін. Тому, порушення її функцій веде до складних зрушень в організмі, що виявляються в порушенні рухових, вегетативних функцій, а також свідомості. нок

Структури, що контролюють роботу скелетних м'язів, розподілені по всій нервовій системі - від кори великих півкуль до спинного мозку. Виділяють спінальний та супраспінальний рівні регуляції рухів. Перший здійснюється завдяки генетично детермінованому комплексу нейронів. Його активність, багато в чому, визначається супраспінальними впливами. Так, стовбурні центри забезпечують підтримку положення тіла в просторі, а довільні рухи вимагають участі кінцевого мозку. Спінальні рефлекси носять сегментний характер. До даної групи відносять згинальні, сухожильні, ритмічні й ін. рефлекси. Залежність цих рефлексів від головного мозку підтверджується явищем спінального шоку.

Рухові центри стовбура мозку відносно незалежні від кортикальних структур. У середньому мозку локалізовані верхнє та нижнє двогорбикове тіло, які обробляють інформацію від зорового та слухового аналізатора. При їх активації реалізуються сторожовий, орієнтований і окоруховий рефлекси. Отже, ці структури забезпечують орієнтацію в просторі. Інформація від органа рівноваги надходить на вестибулярні ядра довгастого мозку. Дана система є провідною ланкою в запуску статичних (утримують тіло в природному положенні) і статокінетичних (забезпечують компенсаторні рухи при переміщенні тіла в просторі) рефлексів. Свій регулюючий вплив вони здійснюються через ретикуло-, рубро- і вестибулоспинальний тракти. Ретикулярні ядра гальмують активність мотонейронів, червоне ядро - підвищує тонус згиначів, а вестибулярні - підвищують тонус розгиначів, забезпечуючи реалізацію антигравітаційних реакцій.

 

Таламус чи зоровий бугор для багатьох тварин є найвищим центром регуляції функцій, забезпечуючи реалізацію складних форм поведінки. Це можливо завдяки інтеграції в ньому аферентних шляхів усіх сенсорних систем, крім нюху. Ядра таламуса поділяють на чотири групи:

Специфічні ядра є місцем переключення інформації на сенсорні центри кори. Вони містять багато гальмівних нейронів, обмежуючи потік інформації в кору. До специфічних ядер відносять: латеральне колінчате тіло - є зоровим центром і має кольорову чутливість; медіальне колінчате тіло володіє тонотопією, що дозволяє виробляти умовні рефлекси на тонкі зміни звуків; вентро-базальні ядра аналізують соматосенсорну інформацію. Для них характерний принцип соматотопії, що дозволяє картувати подразнення рецепторів шкіри, сухожиль і м'язів різних ділянок тіла.

Неспецифічні ядра зв'язані з ретикулярною формацією і посилають інформацію в усі області кори. Дані ядра забезпечують періодичну зміна збудливості кори, що дозволяє їм виступити ролі її ритмоводіїв.

Асоціативні ядра, як і неспецифічні, не можуть бути віднесені до якій-небудь одної сенсорної системи. Вони зв'язані з асоціативною корою і беруть участь у контролі вищих психічних функцій.

Рухові ядра забезпечують регуляцію рухів. Вони беруть участь в утворенні умовних рефлексів, регуляції положення тіла і здійсненні автоматизованих актів. Таламічні тварини (таламус позбавлений зв'язків з руховою корою) зберігають рухову активність, часто спонтанну і позбавлену елегантності.

 

Кінцевий мозок є філогенетично найбільш молодою структурою головного мозку. Його розділяють на неокортекс, базальні ганглії та лімбічну систему. Якщо лімбічній системі приділяється провідна роль у регуляції мотиваційної й емоційної поведінки, то базальні ганглії і неокортекс регулюють цілеспрямовані форми поведінки.

Неокортекс розділяють на рухову, чуттєву й асоціативну кору. Рухова кора локалізована в прецентральній звивині. Збудження її нейронів передує руху на 50-100 мс. Настільки сильне відставання руху від активації нейронів свідчить про необхідність значної часової сумації на мотонейронах. Роль базальних гангліїв у регуляції довільних рухів складається в розгальмовуванні нервових центрів каудальних відділів у момент їх виконання. Це свідчить про те, що в стані спокою вони загальмовані.

Чуттєва кора є надбудовою над специфічними ядрами таламуса. Виділяють соматосенсорну (розташована в постцентральній звивині), зорову (потилична кора), слухову (скронева кора), смакову (тім'яна кора) і нюхову (гіпокампальна кора) чуттєві зони. У межах коркових сенсорних центрів містяться первинні і вторинні зони. Для первинних зон характерний топічний принцип представництва протилежної частини тіла. Вторинні зони розташовані у вигляді поясків навколо первинних і мають слабко виражений топічний принцип, представництво обох частин тіла і забезпечують запам'ятовування сигналів.

Асоціативна кора утворена нейронами, не зв'язаними з чуттєвими і руховими функціями. Ця кора поєднує (асоціює) нервові центри нової кори, забезпечуючи її функціонування, як єдиного цілого. Виділяють дві асоціативні зони: паріетальну і фронтальну. Перша забезпечує ідентифікацію подразників, а друга - програмування відповідної реакції з урахуванням попереднього досвіду. Асоціативна кора - найбільш молода структура головного мозку, яка найбільш пізно дозріває в онтогенезі. Вона сприяє формуванню найбільш складних форм поведінки.

 

План: