Розвиток масової пісні у 30-ті рр.

Дальший розвиток масової пісні на Україні відбувався в руслі загального, інтернаціоналістського за ідейної спрямованості, процесу формування соціалістичного мистецтва. На межі 30-х років у пісенному жанрі з’явилися нові композиторські імена – це М. Коляда, В. Борисов, Ф. Богданов, А. Лебединець. До цього жанру як до форми публіцистичного вислову звертались також Л. Ревуцький, В. Косенко, А. Штогаренко, М. Тіц та інші. Але, як вже відзначалося, в даний період передусім в найоперативніших жанрах, до яких належить і пісня, поступово даються взнаки симптоми конформізму, а отже, спроби політизації творчого процесу на шкоду художній правді. Про це свідчать тенденції до ірраціонального сполучення пафосу революційного романтизму з примусовим прикрашанням дійсності в численних творах про соціалістичне будівництво та трудовий ентузіазм його героїв. В результаті показний оптимізм і холодна риторичність естетичного пафосу становлять основні ознаки інтонаційної іде музики на так звану виробничу тематику. Невипадково героїка перших п’ятирічок не дістала в пісенному жанрі цього періоду емоціонально щирого, справді художнього втілення. Суперечності між ідеалом і реальністю не дали змоги композиторам розкрити тему праці через духовний світ радянської людини. Це виявилося, зокрема, в застосуванні прямолінійно-ілюстративних прийомів механістичного руху, В схематичній поліфонізації фактури при інтонаційній нейтральності мелодизму, його національно-стильовій індиферентності тощо.

Аналогічні проблеми виникали при зверненні композиторів до пісенны публіцистики, коли створювались кові пісні про Комуністичну партію і непорушну дружбу радянських народів («В нас мета — комунізм» Ф. Надененка на слова М. Кожушного), пісні солідарності з іспанськими й німецъкими антифашистами, в яких композитори іноді використовували робітничі пісні Заходу (іспанський марш Г. Фінаровського на слова Т. Муратова, Пісня спартаківців» Ф. Богданова — обробка відомі німецької пролетарської пісні). Щоправда, напружені міжнародні події сприяли посиленню героїко-патріотичного пафосу в пісенній творчості на тему захисту Батьківщини, по нерідко розкривалась як спогади про громадянську війну, про легендарні подвиги Радянської армії, улюблених героїв та полководців («Пісня про Якіра П. Козицького на слова В. Сосюри, «Пісня про Чапаєва» В. Борисова на слова Л. Зимного, «Пам’яті червоних героїв» Л. Ревуцького на слова Я. Гримайла). Проте, образи соціалістичного будівництва діставали швидше ілюзорну, художньо неадекватну соціальним реаліям, а отже, нереалістичну інтерпретацію в численних піснях про колгоспників, шахтарів, будівників. Вони втілювали фактично ідеалізований характер простого самовідданого трудівника й борця в ідеалізованих обставинах («Комсомолець молоденький» С. Дрімцова на слова В. Сосюри, «Пісня тракториста» А. Лебединця на слова М. Бернацького, «Більшовицькі жнива» Т. Шутенко «Донбасе, ходою» М. Тіца, обидві на слова Л. Зимното та ін.). До того ж широка практика конкурсів впроваджувала кон’юнктурну традицію штампування пісень для колективів художньоТ самодіяльності підприемств (таких, як 4сАрсенал, <Більшовик, Харківський тракторний завод). В такий же спосіб лоповнювався репертуар червоноармгиських ансамблів пісенними «близнятами’. 1 лише в своТх поодиноких найяскравіших виявах, здебільшого в емоціонально щирій ліричній сфе. рі, пісенна творчість 30-х років сприяла роэширенню інтонаційних джерел, різноманітності, індивідуалізаціТ виражальних засобів. При цьому нові форми побутування пісень (радіо, звукове кіно, естрада) вели до появи нових жанрових різновидів — сольноТ масово! та естрадноТ пісні. На інтернаціональнопатріотичне эбагачення інтонаційноТ палітри радянськоТ музики вплинула творчість російських композиторів-піснярів — О. Александрова, М. Блантера, В. Захарова, Л. Кніппера, А. Новикова. Дм. Покрасса та інших.

Найбільшої еволюцй в цей період зазнае жанр похідного маршу. В ньому відбувалося посилення емоційного елементу, пом’якшення пружних інтонацій, що надавало мелодичному розгортанню більшоТ широти й плавності. Так, в пісні ‚Дружба В. Косенка на слова В. Зорового, в якій прославляеться братство російського і укранського народів, кров’ю скріплене на полях революційних битв, сувора мінорна маршовість заспіву зіткана з різноманітних інтонацій міськоТ побутовоТ музики (оспівування секстових мотивів, септ- і нонакордів). Інтонаційно-ритмічні формули фанфарного складу, пронизуючи мажорний заспів, надають імпульс активного руху, але не порушують забарвлення маршу інтонаціями ліричної оповідальності.

Яскравий слід в історії української масової пісні лишила кількісно невелика творчість М. Коляди, в якій переосмислено ладові, ритмо-композиційні й фактурні особливості українського фольклору. Так, в народному колориті ліро-епічної пісні «Козаки-червонці» з тяжінням до трихордовості, колористичним звучанням складних ладово-змінних зворотів відчувається зв’язок з глибинними фольклорними пластами.

Інші джерела визначають своєрідність пісні В. Борисова «Гвинтівочка» на слова М. Асеева. Пружні інтонації, характерне руйнування квадратної періодичності шляхом «усічення» другого речення, дзвінкі ритмічні перебої частівкових зворотів наближають П до завзятих молодецьких пісень О. Давиденка (7).

Наступні здобутки й проблеми української масової пісні пов’язані з тим новим художньо-образним відтворенням сучасності, яке відкрила «пісенна епоха» Дунаєвського, посиленням образів життєрадісних, сонячних, святково-піднесених. Яскравий зразок таких молодіжних маршів з типовим зіставленням ритмічно активного заспіву й широкого розспівного приспіву — популярна у свій час пісня «Рапорт товарищу Постишеву» К. Богуславського (на слова 1. Неходи та В. Бичка). Але з сьогоднішніх позицій музикознавство формуе новий погляд на цю тенденцію в композиторській творчості, вбачаючи в ній художній продукт ілюзорного бачення навколишньоТ дійсності, тобто романтичної ідеалізації тогочасного життя радянських людей, які щедро віддавали свій талант і енергію будівництву соціалізму, але далеко не всі помічали його деформації.

У середині З0-х років складається творчий почерк композитора Г. Верьовки, який сформувався на основі втілення й розвитку особливостей селянського фольклору. В центрі його задушевних величних пісень «Ой чого ти, земле, молодіти стала» (8) на народні слова та «Ой як стало зелено» на вірші В. Бичка — ідеалізований образ нового радянського села. Багаторічна практика роботи по створенню репертуару для самодіяльних народних колективів, а згодом для Українського державного народного хору сприяла глибокому осягненню композитором манери народного хорового співу. Звідси в його піснях опора на грудний тембр низьких жіночих голосів, мелодично виразний підголосок у верхньому регістрі, типові октавні каданси тощо.

У цей час українська масова пісня дістала нові національно-самобутні імпульси розвитку у творчості Л. Ревуцького. В його кращих піснях епічна глибина і велич образів поєднувались з ліричною схвильованістю вислову («Як погляну навколо», слова народні). Це породжувало своєрідний жанр урочисто-патетичної пісні-гімну, що оспівував в романтизованому дусі Батьківщину. В ньому органічно злилися стилістичні риси народного лірико-епічного мелосу з ритмікою радянської масової пісні. А поруч з цим, під впливом соціально-психологічних тенденцій конформізму зазначений жанр почав непомітно експлуатуватися при зверненні композиторів до образу Сталіна. Не запобіг цієї спокуси і Л. Ревуцький, створивши пісню «із-за гір та з-за високих» (слова М. Рильського), яка набула в той драматичний для країни час великої популярності. Такого роду оди на честь «сизокрилого орла» рівно, як і аналогічні їм інтонаційно-образні сфери з числа пріоритетів соцреалізму, стали своєрідними естетичними ширмами для прикриття сваволі й беззаконня, що творилися в країні. Неоднозначність ситуації полягає в тому, що пісенний побут періоду так званого мирного соціалістичного будівництва репрезентував ідеальну музичну картину радянського способу життя, що формувався, маскуючи цим самим далеко не привабливі соціальні реали тих трагічних часів (голод, репресії).

Вельми показовим з цього погляду е те, що у музично-поетичній образності ряду пісень кінця 20–З0-х років, найчастіше призначених для оформлення нового соціалістичного побуту, намічаються задерикувато веселі, іноді пустотливі або іронічні штрихи, що природно позначилося на перетворенні художніх інтонацій. Їх можна вважати першими зразками жартівливих, сатиричних або естрадних пісень: В. Борисов «Фальшиві ударники» (сатира-скоромовка), слова В. Сіманцова в перекладі 1. Вухналя, П. Глушков «Пісня юності», слова А. Гітовича. Названа (рівно як і споріднені з нею) жанрово-стильова сфера становить творчу данину ідеологічним установкам тих часів, пов’язаним з ортодоксальною концепцією простоти, легкості, доступності як невід’ємних рис народності радянського мистецтва. Однак, таке мистецтво нерідко тлумачилося примітивно: ніби його інтонаційно-образний пафос е результатом відображення лише безтурботно-радісних емоцій і святкових настроїв робітників і селян. Художня інтелігенція зіткнулася на цьому шляху зі свого роду політичною міфологізацією пісенного репертуару поза врахуванням всіх тих життєвих драм, що мали б формувати його реалістичне розмаїття. Через це в умовах економічних утисків і політичних переслідувань з боку сталінського режиму, що набирав силу вже під час колективізації, святкове «вбрання українських масових пісень, Іх інтонаційне осліплення «щастям життя» часто не відповідало «правді життя» — реальним настроям трудових (особливо селянських) верств суспільства.

Композитори дедалі більше потрапляли в світ ілюзорних уявлень про ідеал і реальність, де насаджувалися міфи про «генія всіх часів і народів». Натомить сумна «правда життя» в умовах сталінщини не зовсім вже й залишалася поза увагою найоперативнішого жанру, яким е пісня. Вона дістала своє справді реалістичне втілення у окремих зразках сільського фольклору З0-х років (зокрема, у так званих піснях про голод). В цьому полягає особлива соціальНо-психолог ситуація в галузі пісенної творчості епохи колективізації та індустріалізації країни. А поруч з цим всупереч вище названі негативним тенденціям, пісенна творчість знаходить також плідні шляхи свого розвитку. В пісенній галузі 30-х років закладалась Основа традиції — жанру ліричної пісні, який остаточно сформувався в наступні роки. Це пісні про красу чистих і Відкритих Людських почуттів (світлі, оптимістичні по колориту колискові, пройняті новим, життєстверджуючим настроєм пісні про розлуку, пісні «весняного оновлення», пов’язані з темою юнацтва, творчої праці, молодості країни та ін.), образний зміст яких пронизує громадський, патріотичний підтекст. Серед них «Ой ви, зорі вранішніх П. Козицького на слова М. Тсаковського в українському перекладі В. Грунічева, «Прощання» А. Штогаренка на слова А. Малишка, «Колгоспна весна» В. Смекаліна на слова М. Рильського, «Подарунок» П. Глушкова на слова Г. Плоткіна та ряд інших. Спираючись на фольклорну і побутову Мелодику, ліричні твори того часу відзНачались особливою прямодушністю відвертістю об’єктивністю вислову.

 

Література:

1. Богуславський К., Козицький П. Масовий спів. – К., 1926.