Завдання роботи.

План.

1. Сутність і основні види контролю успішності учнів.

2. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

3. Зарубіжна практика контролю успішності учнів.

4. Сутність самоконтролю й самооцінювання в навчанні.

1. Сформувати поняття про контроль успішності учнів (сутність, функції, види, методи, вимоги до здійснення).

2. Виявити сутність оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

3.З’ясувати особливості зарубіжної практики контролю успішності учнів.

4. Схарактеризувати особливості самоконтролю й самооцінювання навчальної діяльності школярів.

5.Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати внутріпредметні зв’язки, активно слухати, формулювати питання.

Основні поняття. Дидактичне діагностування, контроль навчальних досягнень, види контролю, методи контролю, форми оцінювання, оцінка, відмітка, критерії оцінювання, самоконтроль, самооцінка.

Список літератури.

Амонашвили Ш.А. Психолого-педагогические особенности оценки как компонента учебной деятельности / Ш.А. Амонашвили // Экспериментальные исследования по проблемам усовершенствования учебно-воспитательного процесса в начальных классах и подготовки детей к школе / под ред. Ш. Амонашвили, В. Давыдова, А. Запорожца. – Тбилиси : Мецниереба, 1974. – Ч. 1. – С. 738–753.

Батий Ю.Ю. О некоторых средствах контроля и самоконтроля в общеобразовательной школе : (метод. рекомендации в помощь учителю). – Л. : Ленинград. обл. отд-ние пед. о-ва РСФСР, 1970. – 37 с.

Векслер С.И. Современные требования к уроку : пособие для учителя. – М. : Просвещение, 1985. – 128 с.

Вихрущ А. Контроль і оцінювання у концепції розвивального навчання В.О. Сухомлинського / Анатолій Вихрущ, Віра Вихрущ // Початк. шк. – 2002. – № 9. – С. 32–34.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 406-415.

Гин А.А. Приемы педагогической техники : пособие для учителей / А.А. Гин. – Гомель : Сож, 1999. – 88 с.

Граник Г.Г. Формирование самоконтроля средствами учебника / Г.Г. Граник, Л.А. Концевая, С.М. Бондаренко // Вопр. психологии. – 1984. – № 6. – С. 64–70.

Онищук В.А. Урок в современной школе. — М., 1980.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.71–80.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.126–146.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.155–187.

Хуторской А.В. Современная дидактика : учеб. для вузов. – СПб. : Питер, 2001. – 544 с.

Цукерман Г.А. Оценка без отметки / Г.А. Цукерман. – М. ; Рига : Эксперимент, 1999. – 133 с.

 

1. Сутність і основні види контролю успішності учнів.

Важливою умовою підвищення ефективності навчально­го процесу є систематичне отримання учителем об'єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. В зв’язку з цим говорять про дидактичне діагностування.

Дидактичне діагностування вклю­чає такі компоненти: контроль, оцінювання (самооцінювання), аналіз, прогнозування (рис. 1).

Рис. 1. Структура дидактичного діагностування

 

Дидактичне діагностування розглядає результати у зв'язку зі шляхами та способами їх досягнення, виявляє тенденції, динаміку.

Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів та її оцінюванню. На думку вчених та практиків, контроль перевірка й оцінка результатів навчання - невід'ємні елементи навчально-виховного процесу, без яких неможливо уявити повний цикл педагогічної взаємодії учнів і вчителів.

Контроль (франц. сопігоlе — перевірна) за навчанням — постій­ний нагляд, спостереження і перевірка успішності знань учнів з метою отримання об'єктивної інформації про навчально-виховний процес.

Засобами контролю навчально-пізнавальної діяльності є: спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших продуктів навча­льної і практичної діяльності.

Контроль сприяє:

- розкриттю причин і вживанню раціональних заходів для ліквідації виявлених у результаті перевірки знань школярів помилок як у роботі учнів, так і вчителів;

- своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів;

- повторенню і систематизації матеріалу;

- установленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

- формуванню вміння відповідально і зосереджено працювати, застосовувати прийоми самоперевірки, самоконтролю;

- стимулюванню відповідальності й змагань якості учнів.

Функції контролю:

· Контролююча функція передбачає встановлення рівня успішності окремих учнів і класу в цілому.

· Навчальна функція передбачає таку організацію контролю, коли його проведення сприяє вдосконаленню підготовки школярів.

· Діагностична функція - встановлення причин низького рівня знань учнів.

· Виховнафункція полягає в методиці проведення мети і змісту завдань, у наступному коментуванні й оцінюванні робіт.

· Розвивальна функція: контроль має стимулювати розвиток учнів.

· Прогностична — сприяє відстеженню динаміки змін, що відбуваються з учнем, виявленню та аналізуванню її те­нденцій, екстраполяції отриманих результатів аналізу нана- ступний період.

Характеристика видів контролю.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі види контролю:

1. Попередній. Його здійснюють перед вивченням ново­го матеріалу для з'ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації та корекції, встановлення не­обхідних внутріпредметних і міжпредметних зв'язків;

2. Поточний. Цей вид контролю здійснюють у процесі ви­вчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння уч­нями знань, навичок і вмінь з метою їх корекції;

3. Періодичний (тематичний). Покликаний після вивчен­ня розділів навчальної програми перевірити, оцінити і ско- ригувати засвоєння певної системи знань, навичок і вмінь;

4. Підсумковий. Такий контроль є обліком успішності учнів наприкінці навчальної чверті;

5. Заключний. Здійснюють його наприкінці навчального року з метою обліку успішності кожного учня за рік. Важли­вим видом контролю є екзамени (перевідні та випускні).

Вимоги до контролю:

· Об'єктивність, гласність.

· Єдність вимог учи­телів.

· Забезпечення достатніх даних для встановлення певних оцінок.

· Систематичність.

· Відкритість

· Поєднання різноманітних форм, видів перевірки;

· Створення доброзичливої, але одночасно й вимог­ливої атмосфери в класі (Наприклад, можна розглянути два полярних варіанти організації опитування:

а) "Давайте повторимо, згадаємо, що ми вивчили на минулому уроці";

б) (погрозливим тоном): "Зараз я перевірю, як ви ви­конали домашнє завдання").

Сутність та методи перевірки знань, умінь, навичок.

 

До контролю належить перевірка. Перевірка має важливе освітнє та виховне значення. Перевірка — це виявлення знань та співвіднесення об­сягу наявних знань, умінь і навичок учнів зі стандартом, що має такі форми: індивідуальну, фронтальну, самопе­ревірку, взаємоперевірку, письмову, усну.

Завдяки перевірці вчитель всебічно вивчає учнів. Пе­ревірка сприяє розширенню та поглибленню набутих учнями знань, умінь і навичок. Виховне значення пере­вірки полягає в тому, що вона підвищує відповідальність за виконану роботу учнів (а також учителя), привчає до охайності, формує позитивні моральні якості, колектив­не ставлення до праці.

Для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок використовують такіметоди:

1. Спостереження — це систематичне отримання відо­мостей про знання та розвиток учня, що здійснюється вчителем у процесі щоденної роботи та дає певні відо­мості про рівень знань. Результати спостереження не фіксуються в офіційних документах, а враховуються вчителем при виведенні підсумкової оцінки;

2. Усний контроль — здійснюється шляхом аналізу­вання відповідей учнів на питання вчителя на уроках, екзаменах, заліках. Форми усного контролю: індивіду­альне, групове, фронтальне, комбіноване опитування. Використовуються також різноманітні техніки опиту­вання (картки, ігри, технічні засоби);

3. Письмова перевірка —характеризується високою економічністю та ефективністю, дає змогу встановити рівень знань учнів. Сучасні види письмового контролю: перфокарти, посібники з друкованою основою, дидак­тичні картки, програмоване опитування;

Вимоги до контрольної роботи.

·Проводиться лише після того, як учитель переконався, що учні добре засвоїли матеріал.

· Попередити учнів за один-два дні (тижні).

· Зміст роботи має охоплювати основні положення матеріалу і включа­ти творчі завдання.

· Забезпечити умови для самостійного виконання роботи.

· Проведення контрольних робіт у першій половині тижня на 2-3 уро­ках.

· Ретельна перевірка робіт учителем, об'єктивне оцінювання. Проведення аналізу їх якості, наступна робота щодо усунення помилок, прогалин у знаннях.

4. Дидактичні тести (виникли на основі психолого-педагогічного тестування та програмованого навчання). Індивідуальний дидактичний тест (тест досягнення) — набір стандартизованих завдань з певного матеріалу, який встановлює ступінь засвоєння матеріалу. Це серія запитань, на кожне з яких потрібно вибрати правильну із запропонованих 3—5 відповідей; або це незакінчене речення чи твердження, в яке потрібно вставити пропу­щені слова. Цей тип завдань має репродуктивний харак­тер, оскільки перевіряє наявні знання фактів, понять, законів. Тестовий контроль позбавляє суб'єктивізму під час оцінювання відповіді, однак застосування тестів не завжди є педагогічно доцільним;

5. Практична робота (проведення дослідів, експери­ментів, розв'язання задач, складання схем, карт, крес­лень тощо). Мета — перевірити певні практичні вміння, навички учнів, здатність застосовувати знання під час виконання певних завдань. Цей метод дає змогу макси­мально поєднати теорію з практикою, орієнтує учнів на застосування знань та формування власного досвіду;

6. Екзамен, залік — це також форма контролю за які­стю навчання.

Складіть схему методів контролю навчальної успішності учнів.

Довідка. Екзамен як метод перевірки та оцінювання знань у вітчизняній школі введено у 1932 р. До 1954 р. екзамени проводилися з основних навчальних предметів, починаючи з 4-го класу. З 1954 р. ек­замени залишилися лише в 7 і 10, а з 1958 р. — у 9 і 11 класах. Сьогодні проводиться експери­мент щодо переходу на єдине державне підсум­кове тестування.

Відповідно до “Інструкції про екзамени”, переведення та випуск учнів за­гальноосвітніх навчально-виховних закладів України за курс неповної загальної середньої освіти складають екза­мени з української мови, математики, біології, географи, іноземної мови або однієї з гуманітарних дисциплін за ви­бором учнів; за курс повної загальної середньої освіти — з української мови і літератури, історії України і трьох предметів за вибором учнів.

Екзамени проводять відповідно до розкладу, в якому передбачено час на самостійну підготовку і на консуль­тації. Розклад випускних екзаменів визначає Міністерство освіти і науки України.

Письмовий екзамен складає весь клас одночасно. Зміст контрольних завдань для письмового випускного екзаме­ну складає Міністерство освіти і науки України, а для пе­ревідних — педагоги школи. Усні екзамени проводять за білетами, які заздалегідь публікують у педагогічній пре­сі. Приймають екзамени вчителі, які викладали ці нав­чальні предмети. На екзамені, крім екзаменатора, присут­ній асистент. Випускні екзамени приймає атестаційна ко­місія.

Для підготовки та успішного складання екзаменів необ­хідно, щоб: учні сумлінно впродовж навчального року пра­цювали над засвоєнням навчального матеріалу; розклад складання екзаменів передбачав достатньо часу для повто­рення та систематизації навчального матеріалу, засвоєння якого підлягає контролю; учні були проінструктовані що­до організації самостійної підготовки до екзамену з кожно­го предмета; батьки учнів були ознайомлені з правилами поведінки у цей відповідальний для їх дітей період.

Учні перевідних і випускних класів середніх загально­освітніх навчально-виховних закладів звільняються від пе­ревідних і випускних екзаменів за станом здоров'я згідно з Переліком захворювань, в тому числі ті, які проживають чи проживали у зонах безумовного або гарантованого доб­ровільного відселення у зв'язку з аварією на Чорнобильсь­кій АЕС. Звільнення учнів за станом здоров'я від уроків праці та фізичної культури не може бути підставою для звільнення їх від екзаменів.

Від перевідних і випускних екзаменів звільняються уч­ні загальноосвітніх санаторних шкіл-інтернатів для хво­рих дітей на період перебування їх у цих закладах, шкіл-інтернатів для дітей з церебральним паралічем і наслідками поліомієліту, тяжкими порушеннями мовлення, затрим­кою психічного розвитку, глухих і зі слабким слухом, слі­пих і зі слабким зором, а також учні вечірніх (змінних) спеціальних шкіл для сліпих і зі слабким зором, глухих і зі слабким слухом, а також жінки — учениці вечірніх (змінних) і заочних шкіл, які перебувають у відпустці на час вагітності та догляду за дитиною.

В останні роки основною формою заключного контролю в середніх загальноосвітніх навчальних закладах є зовнішнє незалежне оцінювання.

2. Оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Облік успішності передба­чає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного су­дження або числового бала з метою аналізу стану навчаль­но-виховного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та мето­дики організації навчання.

"Оцінка", “відмітка” та "оцінювання" поняття не тотожні. Оцінка не завжди знаходить своє відбиття в відмітці. Так, вона може виявитися у похвалі словом, жестом, у міміці вчителя, догані, оцінному вислові, тому поняття "оцінювання" більш широке, ніж "оцінка", кількісне відображення оцінювання.

До оцінювання належить:

1. Оцінка як міркування педагога про: ступінь засвоєн­ня учнем визначених програмою знань, умінь і навичок; рівень старанності; стан дисципліни. Така оцінка може подаватися у формі емоційного ставлення (посмішка, незадоволення та ін.); оціночного міркування (словесно­го заохочення або покарання — "Ти молодець!", "На жаль, сьогодні ти мене засмутив" та ін.); У формі симво­лу (кружечок, прапорець тощо); у формі оцінки, що фіксується в офіційних документах;

2. Відмітка – оцінка як умовне вираження ступеня оволодіння знаннями, уміннями й навичками, зафіксоване в умов­ному позначенні — оціночному балі від 1 до 12.

Однією з тенденцій сучасної початкової освіти є безоцінне навчання. Тоді особа роль відводиться оцінним судженням вчителя.

Оцінні судження бувають різними за метою. В.О. Сухомлинський вважав, що дитина завжди повинна усвідомлювати оцінку як результат власних зусиль.

Оцінювання може здійснювати школяр. Тоді говорять про самооцінку в навчанні.

Основними функціями оцінювання та самооцінювання є:

· констатуюча — на основі самооцінки — "Що з ви­вченого матеріалу я знаю добре, а що — недостатньо?";

· мобілізаційно-спонукальна — "Мені багато що вда­лося при виконанні цієї роботи, але з цього питання мені не все зрозуміло";

· проектувальна — "Щоб не відчувати труднощів у подальшій роботі, я обов'язково повинен повторити ма­теріал".

· контролююча — "На якому рівні засвоєний мате­ріал?";

· констатуюча — "Як навчається учень з цього пред­мета?";

· інформаційна — "Який бал отримав учень за ви­вчений матеріал?";

· караюча — "Як проходить процес навчання; чи є необхідність застосувати покарання?";

· регулююча — вміння проводити самооцінку, само­контроль, самостимулювання.

Характеристика рівнів та крітеріїв оцінювання

За критерії оцінювання взято:

— характеристику відповіді учня: елементар­на, фрагментарна, неповна, повна, логічна, до­казова, обґрунтована, творча;

— якість знань: правильність, повнота, сві­домість, глибина та ін.;

— ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

— рівень володіння розумовими операціями: аналіз, синтез, порівняння, класифікація тощо;

— досвід творчої діяльності: уміння виявляти й вирішувати проблеми, формулювати гіпотезу;

— самостійність оцінних суджень.

На підставі цих критеріїв розрізняють чоти­ри рівні навчальних досягнень учнів.

Перший рівень — початковий. Учень має початко­ве уявлення про предмет вивчення, його відповіді елементарні, фрагментарні (1—3 бали).

Другий рівень — середній. Учень володіє елемен­тарними навчальними навичками, вирішує зав­дання за зразком, відтворює основний навчаль­ний матеріал (4—6 балів)

Третій рівень — достатній. Учень знає основні ознаки понять, явищ, розв'язує стандартні зав­дання, уміє робити висновки, виправляти допу­щені помилки, однак йому бракує власних су­джень, умінь використовувати наявні знання в інших навчальних ситуаціях (7—9 балів).

Четвертий рівень — високий. Знання учня глибокі, міцні; він уміє використовувати їх творчо. На­вчальна діяльність має дослідницький характер. Учень самостійно приймає рішення, відстоює власну позицію (10—12 балів).

Вчителю необхідно знати показники кожного рівня із свого предмету та послідовно використовувати їх в навчанні, знайомити з ними школярів.

Обов'язковими видами оцінювання навчаль­них досягнень школярів є тематичне й підсум­кове. Підсумкова оцінка за семестр ставиться за результатами тематичних оцінок, за рік — на підставі семестрових оцінок.

Дуже часто оцінювання навчальних досягнень стає проблемною зоною в стосунках вчителів, учнів, батьків. Тому в роботі педагогу необхідно спиратися на сучасні досягнення науки в цій галузі, робити процес оцінювання прозорим, зрозумілим для учнів.

Порівняльний аналіз традиційного та нового бачення системи оцінювання школярів

Традиційна система оцінювання Нове бачення системи оцінювання
Оцінка як процес суб'єктно-об'єктної взаємодії Оцінка як процес суб'єктно-об'єктної спів­праці
Оцінюється кінцевий результат Оцінюється процес руху до результату
Оцінка здійснюється дискрет но Оцінка здійснюється безперервно
Результат оцінювання - кількісна оцінка Результат оцінювання - кількісно-якісна ба­гаторівнева характеристика навчальних до­сягнень
Оцінюються фрагментарні знання і вузь- копрофільні уміння Оцінюється широта і глибина прикладних (життєвих, професійних) знань та умінь
Педагог виступає в ролі судді та контро­лера Педагог виступає в ролі адвоката і консуль­танта
Взаємодія педагога та учня майже виключа­ється із процесу оцінювання Взаємодія педагога та учня не виключа­ється з процесу оцінювання, а навпаки, за­охочується
Оцінка здійснюється педагогом Заохочується сомоошнка та взаємооцінка
Оцінка жорстко структурована зовніш­німи факторами Оцінка гнучко структурована і є відкритою системою
Акцентовано увагу на тому, що школяр не знає і не вміє Акцентовано увагу на тому, що школяр знає і вміє
Оцінювання має порівняльний характер у межах одного класу Оцінюються індивідуальні унікальні харак­теристики учнів безвідносно до досяг­нень інших
Оцінювання обмежене окремим засобом (контрольною роботою, тестом тощо) Оцінювання передбачає використання різ­них засобів
Оцінюються фіксовані навчальні досяг­нення Беруться до уваги витрачені зусилля, спря­мовані на досягнення навчального результа­ту

4. Зарубіжна практика контролю успішності учнів.

У Франції навчаються за 20-ти бальною шкалою оцінювання. Більшість французьких "хорошистів" отримують 10—12 балів. У СІША замість оцінок у балах використовують букви — А, В, С, Б, де А — найвища. Американський школяр говорить так: "Сьогодні я отримав двічі по В". У західних країнах, якщо в контракті між учнем та освітнім закладом визначено навчання без контролю, то платня за навчання — у 3—4 рази менша.

У зарубіжних країнах для перевірки й оцінювання знань учнів використовують різноманітні тести. За фор­мою ці тести складають таким чином, щоб учень міг виб­рати варіант відповіді з пропонованих, а саме: написання дуже короткої відповіді, вписування пропущеного слова, дописування пропущених букв та ін. Тести друкують у ви­гляді окремих збірників, вони також можуть входити до комплекту навчально-дидактичних матеріалів з окремої навчальної дисципліни й видаватися разом з підручником. Усну перевірку багато педагогів вважають лише допоміж­ним засобом контролю сумлінності учня в процесі навчан­ня і оцінки за неї майже ніколи не виставляють.

Система оцінювання знань у різних країнах має свої особливості. Наприклад, 100-бальна система підсумовуван­ня очок, якими окремо оцінюють завдання різної склад­ності: легкі — 5, важчі — 20 очок та ін. Цікавою є систе­ма оцінювання знань у Німеччині. Найвища оцінка — 1, найнижча — 6. Кожній оцінці відповідає певна кількість балів з урахуванням так званої тенденції оцінки. Наприк­лад, бали 15, 14, 13 відповідають відмінній оцінці «1»; 12, 11, 10 — «2»; 9,8, 7 — «З»; 6, 5, 4 — «4»; 3, 2, 1 — «5»; 0 балів сигналізує про цілковиту відсутність знань з пред­мета. Під час атестації учнів оцінки виставляють лише в балах.

У школах США великого значення надають інформу­ванню учнів про їхні успіхи в навчанні, можливості порів­няти свою роботу з роботою однокласників, розкривши за­гальну картину розподілу виставлених (за тестуванням) оцінок. Кожен учень може переконатися, до якої категорії потрапляють результати виконаного ним тесту. Наприклад: 90—100 балів — 3 учні; 80—89 — 7 учнів; 70—79 — 16 учнів; 60—69 — 2 учні; 50—59 — 1 учень (всього у кла­сі 29 учнів). Такий розподіл оцінок за категоріями демон­струє учневі його становище порівняно з іншими. Ця кар­тина може бути детальнішою і кориснішою для учнів, як­що оперувати інтервалами в п'ять, а не в десять балів. Се­редній бал можна виводити кожному учневі за тиждень чи за інший період. Відтак на дошці розподіляють «середні» оцінки всього класу. Таким чином, кожен учень має чіт­ке уявлення про свою успішність порівняно з іншими.

У школах США дітей не викликають до дошки, не опитують. Закони деяких штатів забороняють повідомля­ти будь-кому оцінки учня без письмового дозволу батьків.

Висновок. В різних країнах накопичений різноманітний досвід здійснення контролю й оцінювання навчальної успішності учнів. В останні роки в Україні теж відбуваються серйозні зміни в реалізації даного компоненту навчального процесу.

4. Сутність самоконтролю й самооцінювання в навчанні.

Самоконтроль та самооцінювання - компоненти учіння, їх здійснюють школярі. Навчати самоконтролю та самооцінюванню необхідно учнів з перших днів шкільного навчання. Для цього існують фізіологічні передумови, а здійснення навчальної діяльності, як провідної, передбачає володіння учнями молодших класів відповідними вміннями.

Дані вміння вчені відносять до загальнонавчальних вмінь. Вимоги до оволодіння школярами ціми вміннями сформульовані в навчальних програмах з кожного предмету.

Самоконтроль – усвідомлювана регуляція людиною своєї діяльності з метою забезпечення таких результатів цієї діяльності, які відповідали б поставленим цілям, нормам, правилам, зразкам.

Самооцінка– судження людини про міру наявності в неї тих чи інших якостей, властивостей у співвідношенні їх з певним еталоном, зразком. Вона функціонує завдяки операції співвіднесення процесу або результату власних дій із певною нормою. Самооцінка дозволяє учню визначити, в якій мірі він навчився діяти в порівнянні зі зразком.

Корекція– система практичних і розумових дій, які здійснює учень після виконання завдання з метою виправлення помилок, припущених в ході вживання певного способу дії (порушення складу, повноти й послідовності відповідних операцій).

Спрямованість самоконтролю у навчанні - процес та результат власної діяльності.

Взаємоконтроль– система практичних і розумових дій, які здійснює учень з метою перевірки правильності вживання іншою людиною певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій).

Характеристика видів самоконтролю (за часом здійснення).

Підсумковий самоконтроль– система практичних і розумових дій, які здійснює учень після виконання завдання з метою перевірки правильності вживання певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій). Об'єктом підсумкового самоконтролю є кінцевий результат власної дії.

Поточний самоконтроль– система практичних і розумових дій, які здійснює учень під час виконання завдання з метою перевірки правильності вживання певного способу дії (складу, повноти й послідовності відповідних операцій). Об'єктом поточного самоконтролю виступає спосіб виконання дії. Оволодіння даним видом самоконтролю безпосередньо впливає на формування в учнів довільності.

Упереджуючий самоконтроль– попереднє виділення учнем “зон труднощів”, прогнозування можливих результатів вживання певного способу дії до початку виконання завдання. Найбільш складний вид самоконтролю.

Формують самоконтроль в такій послідовності: взаємоконтроль, самоконтроль; підсумковий, поточний, упереджуючий.

Скласти схему видів самоконтролю та послідовності його формування.

Дослідниками запропонована низка запитань, які доцільно пропонувати школярам для надання їм допомоги при здійсненні різних видів самоконтролю. При здійсненні підсумкового самоконтролю учні відповідають на такі запитання: “Який спосіб роботи ти використав?”, “Як ти можеш зараз перевірити себе?”. Крім того, вчителем вважалося за доцільне пропонувати молодшим школярам такі питання: “Які спеціальні значки допомагали тобі діяти?”, “Як ти визначав, яку модель треба використати?”, “Чому одна модель підійшла до всіх об’єктів (слів, речень, рівнянь, задач)?”, “На що ти звертав особливу увагу, коли виконував завдання?”, “Як ти діяв, щоб перевірити роботу однокласника?”, “Як ти діяв, щоб перевірити свою роботу?”.

У ході поточного самоконтролю вчитель запитує: “Як ти зараз працюєш?”, “Що ти враховуєш?”, ‘На які ознаки предмета спираєшся?”, “На якому етапі знаходишся?”, “Як ти можеш себе перевірити?”, “Чи є інші способи розв’язання завдання?”. Для цього були використані й такі методичні прийоми: коментування дій, що передбачає співвіднесення ходу роботи з планом; вживання відповідних засобів самоконтролю в процесі роботи.

З метою формування упереджуючого самоконтролю школярі відповідають на такі питання: “Як ти будеш виконувати завдання?”, “Що будеш враховувати?”, “З чого почнеш?”, “З яких етапів буде складатися ця робота?”, “Що може бути складним при виконанні завдання?”, “Яке місце помилконебезпечне?”, “Як ти зможеш себе перевірити?”, “Для чого потрібні такі завдання?” .

Ці питання доцільно використовувати в межах різних предметів. Крім того, є певні прийоми самоконтролю, які необхідно задіяти в певній предметній галузі. Наприклад, навчання самоперевірці при виконанні дій з багатоцифровими числами в математиці.

Умови успішності навчання школярів здійсненню самоконтролю та самооцінки.

Систематичність та цілеспрямованість даної роботи.

Врахування вікових особливостей школярів, опора на наявні вміння учнів в цій галузі.

Дотримання правильної послідовності навчання самоконтролю та самооцінці, послідовне збільшення відповідних умінь в межах певної предметної галузі.

Поєднання з формуванням в учнів самоконтролю та самооцінки в ході виховання.

Поєднання зусиль різних вчителів для досягення поставленої мети.

Висновок. Здійснення контролю й оцінювання рівня навчальних досягнень дозволяє вчителю відслідковувати ефективність навчального процесу вцілому та успішність навчання кожного учня. Вчителю необхідно дотримуватися вимог до контролю, діяти послідовно, чітко, доброзичливо та вимогливо. Процес навчання буде більш ефективним за умови поступового залучення всіма вчителями школярів до здійснення самоконтролю та самооцінювання.

 


 

Підготовка до семінару № 1

Тема. Процес навчання, функції процесу навчання. Розв`язання педагогічних задач, аналіз ситуацій.

Література

Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменский. – М. : Учпедгиз, 1955. – 641 с.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка / Н.Є. Мойсеюк. – К. : Педагогіка, 2003. – С.158–188.

Нечепоренко Л.С., Пономарьова Г.Ф., Подоляк Я.В. Сучасна педагогіка. – Х.: 2007. – C.116–120.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.75–90.

Хуторской А.В. Современная дидактика : учеб. для вузов / А.В. Хуторской. – СПб. : Питер, 2001. – 544 с.

З’ясувати відповіді на питання:

1. Яке призначення дидактики?

2. Які основні проблеми розглядає дидактика?

3. Якими основними поняттями оперує дидактика?

4. Дайте визначення основних дидактичних категорій.

5. Порівняйте поняття "викладання" та "учіння".

6. Який зв'язок між загальною дидактикою та методикою викладання?

7. Яка роль навчання у соціалізації особистості?

Вміти докладно характеризувати процес навчання (сутність, функції, компоненти, суб’єкти, завдання, рушійна сила, тощо).Підготовка до семінару № 2.

Тема. Зміст освіти.

Основні поняття.Зміст освіти, державний освітній стандарт, навчальний план, навчальна програма, навчальний предмет, підручник.

Список літератури.

Про Національну доктрину розвитку освіти : Указ Президента України від 17 квіт. 2002 р. № 347 // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

Про освіту : Закон України від 23 берез. 1996 р. № 100 (із змін. і доп. станом на 7 груд. 2000 р.) // Нормативно-правове забезпечення освіти : у 4 ч. – Х. : Основа, 2004.

Бондар В.І.Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 264. – С.44–63.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.64-70.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.91-100.

Завдання та питання для самоконтролю.

Схарактеризуйте поняття “зміст освіти” та його елементи.

У чому поляє сутність Державного стандарту освіти?

Опишіть структуру базового навчального плану.

Проаналізуйте структуру навчального плану школи.

Схарактеризуйте поняття “навчальна програма” та її елементи.

Що таке навчальний предмет?

Назвіть дидактичні функції сучасного підручника та вимоги до нього.

 

В історії педагогіки найбільш відомі теорії формальної, матеріальної та прагматичної освіти. Прихильники фор­мальної освіти — Геракліт, Цицерон, Дж. Локк, Й. Пе- сталоцці, І. Кант, Й.Ф. Гербарт — вважали, що джере­лом знань є розум, тому найкращим засобом розвитку мислення учнів визнавали вивчення мов, особливо ста­родавніх (латинської, грецької), а також математики. Це стало науково-теоретичною основою розвитку так званої "класичної" освіти.

Прихильники матеріальної освіти — Я.А. Комен- ський, Г. Спенсер та інші — вважали, що основною метою школи є передача якомога більшого обсягу знань із різ­них галузей науки. Я.А. Коменський багато років при­святив роботі над підручником, у який хотів умістити всі знання, необхідні учню. Нині такий варіант практич­но неможливий у зв'язку з величезним обсягом інфор­мації.

Прихильники дидактичного прагматизму — Дж. Дьюі та Г. Кершенштейнер визнавали, що джерелом знань є досвід, тому необхідна підготовка людей, які володіють ґрунтовною науковою (природничого циклу) та практич­ною підготовкою. Критерієм відбору змісту освіти є ступінь її застосування в практичному житті та май­бутній діяльності учнів. Ця ідея знайшла своє відобра­ження в теорії "реальної" освіти.

Водночас існували й існують класичні та реальні гімназії, ліцеї, школи, училища. Це свідчить про те, що принципи цих теорій досі знаходять своє застосування, але відбувається і пошук нових. Однобокість розгляну­тих підходів полягає в тому, що ними абсолютизуються окремі аспекти освіти. Не можна розмежовувати мислен­ня й знання, але накопичення знань не має домінувати.

 

Сучасна освіта диференціює освітні заклади на загаль­ноосвітні та спеціалізовані школи (ліцеї, коледжі, гім­назії). Диференціація здійснюється на етапах початко­вої — основної — повної середньої освіти. Обов'язковою для всіх закладів є відповідність державному стандарту, базовому навчальному плану та програмам.

Виходячи з цього, специфіка загальноосвітньої шко­ли полягає в наданні учням можливості для розвитку своїх здібностей та засвоєння мінімальної, не нижче дер­жавного стандарту, сукупності знань, умінь і навичок.

На відміну від неї гімназія створює для своїх учнів можливості:

- отримання універсальної освітньої підготовки на базі гуманітарної;

- навчання, що сприяє різнобічному особистісному розвитку;

- формування навичок творчої праці, сучасних спо­собів мислення;

- задоволення потреби в самоосвіті та отриманні до­даткової освіти;

- засвоєння кращих досягнень вітчизняної та світо­вої культури.

Натомість ліцей передбачає:

- отримання загальної середньої освіти в поєднанні з ранньою профілізацією;

- поглиблену підготовку з предметів різноманітних циклів;

- розвиток творчого потенціалу;

- вільний вибір майбутньої спеціалізації.

Підготовка до семінару № 3.

Тема. Закономірності і принципи навчання.

Основні поняття.Закономірності навчання, принципи навчання, правила навчання.

Список літератури.

1.Бондар В.І.Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 2005. – С.132–151.

2.Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.53–56.

3.Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.87–94.

4.Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.108–117.

5.Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок / І.П. Підласий. – К. : Рад. шк., 1989. – 204 с.

 

Завдання та питання для самоконтролю.

1 .З’ясувати відповіді на питання.

Що таке “закономірність навчання”? Навіщо їх виділяють в дидактиці?

Що таке “принцип навчання”? Навіщо їх виділяють в дидактиці?

2. Вміти характеризувати сутність закономірностей та принципів навчання.

3. Письмово на окремому аркуші підготувати повідомлення на одну із тем: “Закономірності навчання”, “Принципи навчання”, “Правила навчання”, “Використання принципу наочності на уроках фізичної культури”, “Використання принципу доступності”, “Використання принципу міцності знань, умінь та навичок на уроках фізичної культури”, “Використання принципу індивідуального підходу на уроках фізичної культури”, “Погляди Я.А.Коменського на принципи дидактики”, “Погляди К.Ушинського на принципи дидактики”. Обсяг повідомлення – 2 стор.