Види навчання.

Завдання роботи.

Види навчання.

План.

2.Сутність педагогічної технології.

3. Характеристика сучасних педагогічних технологій.

1.Сформувати поняття про види навчання (сутність, особливості, історичний характер).

2.З’ясувати сучасні підходи до визначення й характеристики технології навчання (сутність, структура, вимоги, види).

3.Сформувати поняття про сучасні педагогічні технології (сутність, мета, особливості).

4.Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати внутріпредметні зв’язки, активно слухати.

Основні поняття. Вид навчання, технологія навчання, традиційне навчання, проблемне навчання, модульне навчання, розвивальне навчання, програмоване навчання, педагогіка співпраці.

Список літератури.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 293-314.

Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменский. – М. : Учпедгиз, 1955. – 641 с.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.84–86.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.114–125.

Прокопенко І.Ф., Євдокимов В.І. Педагогічні технології: Навч. посібник. Х.: Колегіум, 2005. – 224 с.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.147–154.

Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; Гол. ред. В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008.-1040 с.

В історії людства відомо кілька видів навчання. Це обумовлено характером розвитку певного суспільства, завданнями, які воно ставило до системи освіти. Стисло схарактеризуємо види навчання. Термін "види навчання" в сучасній дидактиці найчастіше позначає характер взаємодії учителя й учнів у процесі навчання. Розуміння цієї взаємодії грунтується на теоріях навчання, які по-різному пояснюють суть дидактичного процесу, а тому й пропонують його будувати різним способом.

Першим відомим видом систематичного навчання вважають метод відшукування істини шляхом постановки навідних запитань. Він пов'язаний з іменем давньогрецького філософа Сократа і тому має назву - "метод сократичної бесіди". Учитель (здебільшого філософ) постановкою питання викликав зацікавленість, пізнавальний інтерес учня і сам, усно розмірковуючи, в пошуках відповіді на нього, вів думку учня шляхом пізнання. Для підтримки інтересу учня учитель використовував постановку риторичних питань.

Так, у середні віки склався догматичний вид навчання. Суть навчання вбачали у механічному заучуванні догматів Святого Письма. Від учнів вимагали тільки відтворення матеріалу без його розуміння. Такий вид навчання не пробуджував інтересу до знань й не сприяв розвитку мислення.

Розвиток виробництва зумовив появу пояснювально-ілюстративного навчання, яке передбачає усвідомлення, розуміння матерілу. Такий вид навчання розвиває не лише пам'ять, а й спостережливість, мислення. Він характеризується тим, що учні сприймають та відтворюють знання, викладені вчителем в обробленому, готовому вигляді. Діяльність учителя полягає в представленні, "поданні" інформації за допомогою словесних пояснень і наочності. Діяльність учнів - сприймання, розуміння, запам'ятовування і відтворення інформації, яку повідомляє учитель, тобто репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.

Пояснювально-ілюстративне навчання як шлях формування знань, безперечно, має переваги: подання і засвоєння знань здійснюється в системі, послідовно, в економічному режимі і темпі, для великої кількості учнів одночасно. Але цей підхід має і недоліки: зосередження уваги на запам'ятовуванні і відтворенні навчального матеріалу, який повідомляє учитель, не дозволяє розвивати розумові здібності й уміння учнів: бачити проблеми, ставити питання, аналізувати і зіставляти факти тощо, які згідно з сучасною дидактикою є найважливішою метою навчання, поряд із формуванням знань і основ базової культури учнів.

Унаслідок пошуку виду навчання, який дозволив би навчати критичного, продуктивного мислення (на противагу репродуктивному) з'являється проблемне навчання. У 60-их роках її варіант - навчання через дослідження - розкрив Дж.Брунер. Найповніше проблемне навчання розроблене у працях І.Я.Лернера, О.М.Матюшкіна, М.М.Махмутова, М.М.Скаткіна та інших.

Суть проблемного навчання полягає в організації вчителем самостійної пошукової діяльності учнів, у процесі якої вони засвоюють нові знання, розвивають загальні здібності, дослідницьку активність і творчі вміння. При цьому процес навчання уподібнюється науковому пошукові і відображається в поняттях: проблема, проблемна ситуація, гіпотеза, засоби вирішення, експеримент, результати пошуку. На кожному із зазначених етапів учитель здійснює функцію управління процесом учіння і переведення учня з досягнутого рівня на вищий рівень пізнавальної самостійності, від звичайної активності (сприймання учнем пояснення вчителя, засвоєння зразка розумової дії в умовах проблемної ситуації, виконання самостійної роботи) до творчої активності (виконання самостійних робіт, які вимагають творчої уяви, логічного аналізу і здогадки, відкриття нового способу вирішення навчальної проблеми, самостійних доказів; самостійні висновки і узагальнення, винаходи і написання художніх творів). Способами управління є методи викладання, різні типи навчальних проблем, які формулює учитель у вигляді питань, задач і завдань.

Головною особливістю проблемного навчання є цілеспрямоване використання вчителем проблемних ситуацій, які виникають поза його бажанням (об'єктивно), і ситуацій, створених ним спеціально.

Проблемна ситуація - це психічний стан утруднення, неможливість пояснити факт чи розв'язати задачу, спираючись на наявні знання. Існують, як показують дослідження, характерні для педагогічної практики типи проблемних ситуацій, які є загальними для всіх предметів.

Проблемна ситуація за своєю структурою є двосторонньою: предметно-змістовою і особистісною (враховує інтереси учня, його потреби, бажання тощо). Саме це і створює можливості управління процесом учіння, в якому вирішуються такі дидактичні цілі:

- привернути увагу учня до питання, задачі, навчального

матеріалу, пробудити в ньому пізнавальний інтерес та інші

мотиви діяльності;

- поставити учня перед таким посильним пізнавальним утрудненням, подолання якого активізувало б мисленнєву діяльність;

- відкрити перед школярем протиріччя між пізнавальною потребою, яка виникла у нього, і неможливістю її задоволення за допомогою наявного запасу знань, умінь і навичок;

- допомогти учневі виокремити у пізнавальній задачі, питанні, завданні основну проблему і скласти план пошуку шляхів її розв'язання; збудити учня до активної пошукової діяльності;

- допомогти йому актуалізувати раніше засвоєні знання і показати напрям пошуку найраціональнішого шляху виходу із ситуації утруднення.

Переваги проблемного навчання: учні залучаються до активної інтелектуальної чи практичної діяльності, переживаючи при цьому сильні позитивні емоції (інтерес, задоволення, радість); виховуються навички творчого засвоєння знань (застосування способів творчої діяльності); виховуються навички творчого застосування знань (застосування засвоєних знань у новій ситуації) і вміння вирішувати навчальні проблеми; формується і нагромаджується досвід творчої діяльності (оволодіння методами наукового дослідження, вирішення практичних проблем тощо).

Проте, все це можливе за певних умов. Проблемне навчання не дає результатів, якщо учні мають недостатній розвиток і низький рівень знань. Воно також вимагає високої предметної і методичної кваліфікації вчителя. Проблемне навчання потребує багато часу, тому його слід використовувати у поєднанні з іншими видами навчання.

Програмоване навчання є особливим видом самостійного здобування знань. Учіння здійснюється як чітко керований процес, бо матеріал, що вивчається, розбивається на дрібні, легко засвоювані дози. Дози пропонуються для засвоєння послідовно. Після вивчення кожної дози наступає перевірка засвоєння. Якщо доза засвоєна - переходять до наступної. Це і є "кроком" навчання: пред'явлення, засвоєння, перевірка. Отже, управління навчанням здійснюється за допомогою команд з боку вчителя (комп'ютера, аудіовідеотехніки, інших технічних засобів) учневі, що спричиняє одержання зворотного зв'язку.

Біля витоків програмованого навчання стояли американські дидакти і психологи. У вітчизняній науці ці питання розробляли П.Я.Гальперін, А.М.Ланда, О.М.Матюшкін, Н.Ф.Тализіна та інші. Б.Скіннер, зокрема, сформулював такі принципи програмованого навчання:

1) подання інформації невеликими порціями (дозами);

2) встановлення перевірного завдання для контролю засвоєння кожної порції запропонованої інформації;

3) пред'явлення відповіді для самоконтролю;

4) надання вказівок залежно від правильності-неправильності відповіді.

Головну роль у програмованому навчанні відіграє навчальна програма - послідовність кроків, кожен з яких є мікроетапом в оволодінні знаннями або вміннями. Мікроетап (крок програми) складається з трьох частин: порції навчального матеріалу, контрольного завдання і вказівки щодо повторення попереднього або переходу до наступного кроку програми. Програми бувають лінійними, розгалуженими і змішаними. За лінійною програмою учні засвоюють навчальний матеріал завдяки малим крокам і оперативній перевірці. Розгалужена програма передбачає поділ матеріалу на більші частини (параграф, підтему), диференціацію проходження програми залежно від підготовленості учнів. Змішана програма передбачає поділ навчального матеріалу на різні за обсягом порції з урахуванням дидактичної мети, вікових можливостей учнів та характерних особливостей теми; застосування різних форм відповідей учнів на контрольні завдання (заповнення пропусків, вибір відповіді із заданого переліку тощо); диференціацію залежно від здібностей і рівня знань учнів. У всіх випадках прямий і зворотний зв'язок учителя з учнем здійснюється з використанням спеціальних засобів: програмованих навчальних посібників різного виду, навчальних машин (інформаційних, екзаменаторів, репетиторів, тренажерів), комп'ютерів.

Перевагою цього виду навчання є високі результати навчання, бо дрібні дози засвоюються безпомилково; одержання повної і постійної інформації про ступінь і якість засвоєння навчальної програми; кожен учень працює в зручному для нього режимі, тобто відсутня проблема відповідності темпу навчання індивідуальним можливостям учня; за рахунок економії часу на процесі передання інформації учитель має змогу збільшити час постійного контролю за процесом і результатом її засвоєння.

Недоліками програмованого навчання є обмеження розумового розвитку учня репродуктивними операціями; дефіцит спілкування і емоцій у навчанні. Крім того, не кожний навчальний матеріал піддається програмуванню. Обмеженість використання його в Україні пов'язане з труднощами матеріального характеру: практично неможливо забезпечити процес навчання у всіх школах спеціальними програмованими посібниками, збірниками вправ і задач, контрольних завдань тестового типу та іншим.

Модульне (блочно-модульне) навчання виникло на основі ідей і принципів програмованого навчання. Воно передбачає таку організацію процесу навчання, за якої учитель і учні працюють з навчальною інформацією, згрупованою у модулі. Кожен модуль є завершеним і відносно самостійним. Сукупність модулів складає єдине ціле при розкритті навчальної теми чи всієї навчальної дисципліни. Зокрема, цільовий модуль створює перше уявлення про нові об'єкти, явища, події. Інформаційний модуль представляє собою систему необхідної інформації у вигляді розділів, параграфів книги, комп'ютерної програми. Операційний модуль включає весь перелік практичних завдань, вправ і питань для самостійного практичного впровадження одержаної інформації. Модуль перевірки результатів засвоєння нової навчальної інформації представлений системою питань для заліку, екзамену, тестів і творчих завдань, упорядкованих у посібнику. Учні дотримуються вказівок і навчаються самостійно. У цьому посібнику частково використовується модульний підхід.

Про які види навчання ви дізналися? Чи можуть існувати й інші види навчання? В межах однієї держави використовують один чи декілька видів навчання?

Висновок. Історично склалося декілька видів навчання. Вони обумовлені етапами розвитку суспільства. Кожен вид навчання має свою мету, результат, засоби досягнення мети, є основою для організації навчального процесу.

2. Сутність педагогічної технології.

Існує декілька видів навчання. Виникає проблема: як в межах певного виду навчання зробити його максимально ефективним. Для цього розробляються різні технології.

Звернемося до поняття "технологія". Цей термін походить із грецької мови ("techno" — ми­стецтво, майстерність, уміння і "logos" — слово, закон, наука).

Термін "технологія" широко використовується під час вивчення виробничих процесів, його розуміють як спосіб виробництва, як сукупність методів обробки, виготов­лення продукту. Але поступово цей термін почав засто­совуватись у педагогічній науці, його використовував ще Я.А. Коменський, який закликав до того, щоб навчання стало "механічним" (у розумінні "технологічним"), щоб, здійснюючи навчання, учитель гарантував позитивний його результат.

"Для дидактичної машини, — писав Я.А. Коменсь­кий, — необхідно відшукати:

· твердо встановлені цілі;

· засоби, точно пристосовані для досягнення цих цілей;

· тверді правила, як користуватися цими засобами, щоб досягнення мети було безперечним".

Поняття «технологія» в педагогічній науці пройшло певні ета­пи свого розвитку. У 50-ті роки проблеми педагогічної техно­логії пов'язувались з використанням програмованого навчання.

На початку свого розвитку педагогічні технології були в основному пов'язані із застосуванням технічних засобів навчання у навчальному процесі (40—50-ті рр. XX ст.), потім зі введенням елементів програмованого навчання Масове впровадження різних технологій навчання спостерігаєть­ся з 60-х років XX ст. у зв'язку з розробкою питань комп'ютерно­го навчання.

Нині такі поняття, як педагогічна технологія, техноло­гія навчання стали звичними, хоча існує велика кількість їх формулювань, іноді суперечливих. Це пояснюється тим, що теорія і практика педагогічних технологій є все ж таки новим об'єктом вивчення педагогічної науки.

Педагогічні технології використовуються в навчанні, вихованні, формуванні та розвитку особистості.

Педагогічна технологія — це більш-менш жорстко запрограмований (алгоритмізований) процес взаємодії викладача і учня, який гарантує досягнення поставленої мети

У сучасній науці педагогічна технологія розглядається як чітке наукове проектування і відтворення гарантуючих успіх педагогіч­них дій.

Процес технологізації педагогічної діяльності продов­жується, і педагогічних технологій з кожним роком стає дедалі більше. Кожна педагогічна технологія, що засто­совується в процесі навчання або виховання, набуває своєї специфіки.

Як вже зазначалося, кожна технологія певною мірою спрямована на реалізацію наукових ідей, теорій на прак­тиці. Кожна діяльність може бути або технологією, або мистецтвом. Мистецтво засноване на інтуїції, техноло­гія — на науці: "З мистецтва все починається, техноло­гією закінчується, для того, щоб все почалося спочатку" — стверджує В.Безпалько. Отже, поки технологія не ство­рена, панує індивідуальна майстерність педагога, але рано чи пізно вона поступиться місцем колективній твор­чості, концентрованим вираженням якої і є педагогічна технологія.

Технологія пов'язана з навчальним процесом — діяль­ністю вчителя і учня, її структурою, засобами, методами і формами. Вона виступає як сукупність науково обґрунтова­них способів організації педагогічної діяльності, здійснення яких приводить до оптимального розв'язання поставлених задач. Технологія втілює в собі певну концепцію побудови системи навчання.

Мова йде про те, щоб перетворити навчання у своєрідний технологічний процес з гарантованим результатом. Установ­ка педагогічної технології: розв'язання навчальних задач по­винно бути керованим процесом і забезпечувати гарантовані результати. В основу такого підходу покладена ідея повного управління процесом засвоєння знань.

Педагогічна технологія не механічний, раз і назавж­ди заданий процес з певним результатом, а структура, постійно доповнювана різноманітністю підходів та відно­шень. Незважаючи на те, що будь-яка педагогічна тех­нологія стандартна, її розробка та вдосконалення завж­ди є творчим процесом. У спрощеному розумінні педаго­гічна технологія — це стандарт нестандартних рішень і дій. Тому педагогічна майстерність і педагогічна техно­логія не суперечать, а доповнюють, збагачують одна одну, маючи спільну мету — досягнення гарантованого позитивного результату.

Структура педагогічної технології:

· Концептуальна частина (короткий опис ідей, гіпо­тез, принципів, які допомагають її розумінню).

Будь-яка педагогічна технологія спирається на пев­ну наукову концепцію, що включає філософське, психо­логічне, дидактичне та соціально-педагогічне обґрунту­вання досягнення освітніх цілей. Концептуальна частина розглядається з позиції інноваційності, альтернативності, гуманізму, демократизму, сучасності.

· Змістовна частина (цілі навчання, обсяг і характер змісту освіти).

Змістовна частина в рамках технології розглядаєть­ся з позицій сучасних теорій загальної середньої освіти, принципів системності, ідей розвивального навчання і со­ціального замовлення. В єдності і взаємозв'язку із змістовною частиною пе­ребувають процесуальні компоненти освітньої системи.

· Процесуальна частина — технологічний процес (ор­ганізація навчального процесу, способи пізнавальної діяль­ності учнів, методи і форми роботи вчителя, діагностика навчального процесу).

В процесуальній характеристиці визначається доцільність окремих елементів, комплексність усіх методичних засобів, адекватність змісту освіти і контингенту учнів. Передба­чається можливість використання (відтворення, повторен­ня) педагогічної технології в інших однотипних закладах освіти іншими вчителями.

· Програмно-методичне забезпечення (навчальні пла­ни і програми, навчальні і методичні посібники, засоби навчання і діагностики).

Вимоги до пед.технологій

Будь-яка педагогічна технологія повинна задовольняти пев­ним вимогам².

· Концептуальність. Кожна педагогічна технологія повинна спиратися на певну наукову концепцію.

· Системність, тобто визна­чатися взаємозв'язком її час­тин, цілісністю.

· Керованість, що передба­чає діагностичне цілепокладання, планування, проектування процесу навчання, поетапну діагностику, варіювання засобів і ме­тодів, з метою корекції результатів.

· Ефективністьза результатами і оптимальними витратами, гарантованість досягнень певного стандарту навчання.

· Відтворюваність, тобто можливість застосування (повторення, відтворення) педагогічної технології в інших однотипних умовах.

Види пед. технологій

— загальнопедагогічні (загальнодидактичної) технології (макротехнології), яка синонімічна певній педагогічній системі, що передбачає визначення цілей, змісту, засобів, методів, форм на­вчання, алгоритму діяльності суб'єктів процесу. Наприклад: тех­нологія сучасного традиційного навчання, технологія педагогіки співробітництва, технологія проблемного навчання тощо;

— мікротехнології, тобто як сукупність методів, засобів ре­алізації змісту навчання в рамках конкретного предмета (методи­ка викладання предметів). Наприклад: система поетапного навчан­ня фізиці (М.М. Палтишев);

— локальні технології, що визначають вирішення окремих дидактичних завдань (формування понять, технологія самостійної роботи та ін.).

3. Характеристика сучасних педагогічних технологій.

Певні види навчання, які ми схарактеризували вище, сьогодні розроблені й впроваджуються в практику навчання на рівні технології. Зокрема, традиційне (класичне) навчання, програмоване навчання, проблемне навчання, модульне навчання.

Розглянемо докладніше системи розвивального навчання та педагогіку співпраці як перспективні технології навчання.

Мета розвивального навчання - Розвиток особистості, її творчих здібностей формування навчальної діяльності, що безпосередньо впливає на розумовий розвиток. Сутність даної технології - Орієнтація навчального процесу на потенційні мо­жливості лю­дини, їх реалі­зацію, опора на креативні здібності учня. В межах розвивального навчання існує дві системи.

З’ясуємо дидактичні принципи системи Л.В. Занкова.

Принцип навчання на високому рівні складності. Мета його впровадження: дати можливість дитині розкрити свої духовні сили, дати їй простір і напрям діяльності. Навчання на високому рівні складності супроводжується дотриманням міри труднощів.

Принцип вивчення програмного матеріалу швидким темпом, що означає безперервне збагачення школярів все новими і новими знаннями, відхід від одноманітного повторення, постійним рухом уперед. Принцип вимагає постійного збагачення розуму школярів різнобічним змістом, що створює умови для більш глибокого усвідомлення інформації. одні й ті ж питання програми вивчаються різними учнями з неоднаковою глибиною.

Принцип провідної ролі теоретичних знань у навчанні не відкидає необхідності набуття школярами вмінь і навичок, але в системі Л.В. Занкова відбувається на основі загального розвитку, глибокого осмислення необхідних понять, термінів, відношень, залежностей.

Принцип усвідомлення школярами процесу учіння, в основі якого покладено дидактичний принцип свідомості.

Особливості концепції розвивального навчання за системою В.В. Давидова.

Ця система принципово протистоїть традиційній за напрямом пізнання, пізнавальної діяльності школярів.

Як відомо, сучасне навчання спрямоване переважно на перехід від часткового, конкретного, одиничного до загального, абстрактного, цілого, від випадку, факту - до системи; від явищ до суті.

Головні вимоги до організації навчального матеріалу і навчальної діяльності за цією теорією полягає у наступному:

Спочатку засвоюються загальні, абстрактні поняття, а потім досліджуються конкретні форми їх виявлення, доходять висновків.

Навчальна діяльність спрямована на відкриття генетично вихідних, загальних зв'язків або елементарних форм, які визначають зміст і структуру об'єкта в цілому.

Загальні зв'язки відтворюються у спеціальних предметних, графічних або знакових моделях, на основі яких аналізуються властивості цих зв'язків.

В учнів формуються спеціальні навчальні дії, за допомогою яких вони виділяють, моделюють, аналізують загальні зв'язки.

В останні роки широке розповсюдження получила педагогіка співпраці. Педагогіка співпраці передбачає, що педагог виступає як організатор авчання, посередник між школярем і соціальним досвідом, культурою людства, що допомагає подоланню відчуженості дітей від дорослих, педагогів, батьків, створення умов, подолання певного роздвоєння поведінки.

Ідеї педагогіки співпраці:

Стосунки з учнями. Позитивне ставлення учнів до навчання. На перше місце виходять доброзичливі взаємини вчителів з учнями.

Навчання без примусу - педагогіка співпраці спрямована на те, щоб прищепити дітям упевненість в успіху, навчити їх учитися, не допускати відставання.

Ідея складної мети, що спонукає учнів до подолання труднощі за умовою переконання їх у можливості подолати труднощі.

Ідея опори, яка зводиться до того, щоб кожен учень міг відповідати досить вільно, не затримувати клас і не збивати темп уроку. В цьому йому допомагає опора.

Ідея великих блоків. Зведення матеріалу у великі блоки дає можливість значно збільшити обсяг матеріалу, який вивчається, і одночасно знизити навантаження на учня, встановити логічні зв'язки, визначити провідну думку.

Ідея вільного вибору впроваджується, щоб дати дітям можливість відчути свої сили, самоствердитися.

Ідея випередження. Випереджальні програми несуть учням задоволення, викликають певну гідність.

Ідея відповідності форми полягає у тому, що вчитель організовує урок так, щоб він за формою відповідав предмету, що вивчається.

Ідея самоаналізу полягає в умінні дітей аналізувати свою діяльність і діяльність інших учнів.

Ідея групового інтелекту реалізується через створення у класі запального потягу до знань.

Ідея колективної творчості реалізується у спільному вирішенні завдань.

Ідея творчого самоуправління полягає в самоуправлінні класом, школою.

Співпраця з батьками має на увазі створення доброзичливих, товариських взаємин з дітьми в сім'ї.

Ідея особистісного підходу замість індивідуального; кожен учень відчуває себе особистістю.

Співпраця учителів полягає в об'єднанні всіх учителів в ім'я великих цілей.

Висновок. Історично склалося декілька видів навчання. Окремі з них зараз розроблені на рівні технології, тобто забезпечують отримання позитивного результату у навчанні та розвитку учнів. Майбутнім вчителям необхідно знати переваги й недоліки, особливості певного виду навчання. Процес створення нових технологій навчання різних видів продовжується.

 

Лекція № 6.

Тема. Форми організації навчання. Урок як основна форма організації навчання. Позаурочні форми навчання.