Завдання роботи.

План.

4. Завдання, зміст, методика виховання дітей в сім’ї.

5. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків.

1.Визначити поняття “родинне виховання”, з’ясувати особливості і перспективи розвитку сучасної сім'ї, її функції, вимоги до батьків.

2.Ознайомити з сутністю справжнього та фальшивого авторитета батьків.

3.З’ясувати шляхи підвищення педагогічних знань батьків.

4.Схарактеризувати Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів

5.Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. родинне виховання, авторитет батьків, форми взаємодії вчителя з батьками.

Список літератури.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007.

Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К. : Вища шк., 1997. – 304 с.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001.

Діалоги про виховання: Книга для батьків. — К.: Рад. шк., 1988.

Макаренко A.C. Книга для батьків. — К.: Рад. шк., 1975.

Мудрость воспитания: Книга для родителей. — М.: Пе­дагогика, 1988.

Никитин Б., Никитина Л. Мы, наши дети и внуки. — М.: Молодая гвардия, 1989.

Популярная психология для родителей. — М.: Педагоги­ка, 1988.

Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — К.: Освіта, 1996

Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. — К.: Рад. шк., 1978.

1.Завдання, зміст, методика виховання дітей в сім’ї.

"Хороші діти — це честь батька і матері", "Яка хата — такий тин, який батько — такий син", "Молодь багата мудрістю мами й тата", "Тільки в світі правди, що рідний отець та мати". У прадавні часи, коли ще не було шкіл, системи громадського виховання, батьки несли відповідальність за виховання дітей. І ця відповідальність була не лише перед собою, але й перед гро­мадою, суспільством. Тому в народі найвище цінували людей, які виховали порядних дітей. В одній із українських легенд мовиться: "Сільська громада вирішила влаштувати свято-огля- дини результатів праці кожної сім'ї. На майдані кожна сім'я мала виставити на огляд результати своєї праці. Оцінювала рада старійшин. Люди приносили і приводили добре догляну­тих корів, волів, коней, власноручно виготовлені вози, ярма, ви­роби ткацтва, шитва та інше. А бідна вдова, в якої не було ані землі, ані волів, ані реманенту, прийшла на свято з двома дорос­лими синами-красенями. Усі в громаді знали їх як добре вихо­ваних: працьовиті, ввічливі, турботливі, шляхетні у взаєминах з молодшими й літніми. Старійшини при підтримці громади відда­ли вдові вінок першості за її найважливішу працю — достойне виховання дітей".

Люди завжди гордилися своїми сім'ями, високо підносили доброчинності кожного члена родини. Соціальне здоров'я суспільства, держави в цілому залежало передусім від виховної діяльності сім'ї.

На жаль, з розвитком суспільних відносин у XX ст., коли з'явилась широка мережа дошкільних виховних закладів, за­гальноосвітніх шкіл, інститути суспільного виховання, роль сім'ї у вихованні була принижена. З батьків, по суті, зняли моральну відповідальність за виховання своїх дітей. У системі казарме- ного, класово-партійного виховання спостерігався процес руй­нування сім'ї як провідного соціального інституту виховання дітей. Батьки часто позбавлені економічних умов для ефектив­ного виховання. Погане матеріальне забезпечення сім'ї, що зму­

шувало батька й матір працювати на виробництві, руйнування народних традицій відповідальності батьків за виховання дітей, їх психолого-педагогічна неграмотність, спроба перекласти весь процес виховання на соціальні казенні інституції — все це породило (і породжує) величезні проблеми в царині сімейного виховання. Продовжує функціонувати морально хворе су­спільство.

Процес попередження цієї хвороби полягає передусім у відновленні ролі сім'ї як провідного соціального інституту фор­мування особистості. Тут є коло проблем: забезпечення еконо­мічних умов діяльності сім'ї, відродження національних тра­дицій відповідальності батьків за виховання своїх дітей, підви­щення їх психолого-педагогічної культури на засадах народної педагогіки і сучасних досягнень педагогіки, валеології та ін. І в цілому — піднесення у суспільстві культу сім'ї і, в першу чергу, культу Матері і Батька. Завдання важливе, складне, але без його розв'язання наше суспільство буде морально деградувати, тяж­ко хворіти.

Функції сім'ї

Функції сім'ї складалися на природній і соціальних засадах і наповнювалися певним змістом впродовж розвитку суспіль­ства. Виділяють такі функції сім'ї як соціального утворення: біологічну, соціальну й економічну (рис. 21.1).

Рис.21.1. Функції сім'ї

Біологічна функція пов'язана у першу чергу із зародженням, ембріональним розвитком і народженням дитини. На перший погляд виконання цієї функції випливає з природних процесів, фізіологічних взаємовідносин чоловіка й жінка.

Однак уже на першому етапі виконання біологічної фікції — зародження дитини потрібна висока відповідальність і гене­тична обізнаність батьків. Зародження дитини у стані, коли організм батька або матері (чи обох) вражений канцерогенни­ми речовинами (алкоголь, наркотичні препарати, інші хімічні сполуки) і викликає мутацію (зміни) генно-хромосомних систем, які є носіями задатків, може негативно вплинути на подальші процеси фізичного і психічного розвитку дитини. У скарбах народної педагогіки задовго до появи генетики як науки, на основі багаторічного досвіду формувались і передавалися із покоління в покоління слушні застереження: категорично за­боронялося молодим батькам .вживати спиртне, а тим більше матерям палити цигарки та ін.

Ще більше зростає відповідальність батьків (у першу чергу матері) за виконання біологічної функції, коли дитина знахо­диться у стані ембріонального розвитку. Вона — частина орга­нізму матері. Кожна дія жінки (фізичні навантаження, харчу­вання, психічний стан, вживання ліків, особливості взаємин з оточуючими) так чи інакше відбивається на стані розвитку маляти. А це вимагає і належної культури поведінки, знань з медицини, валеології, фізіології.

Народження дитини — велике і святе таїнство. Перший плач дитини, прикладання її до материних грудей — незамінне дже­рело розвою почуттів материнства, які є запорукою подальшого розвитку творіння батьків.

Важливе місце у діяльності сім'ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізована шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посилення відповідаль­ності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дити­на засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справед­ливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), під впливом оточуючих формуються її характер, звички. Якраз до 6—7 років формуються в дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості й багатьох інших доброчинностей — найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зро­стання. І відповідальність батьків за належне виконання соці­альної функції особливо висока. A.C. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: "Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої краї­ни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадя­нами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною"^[5].

Певне місце у системі сімейного виховання займає екопомічна функція. Вона пов'язана із соціальною і передбачає ство­рення матеріальних умов для достатнього забезпечення своїх дітей помешканням, одягом, харчуванням, необхідними засоба­ми для гри, навчання, розваг. Тут має домінувати, по-перше, по­чуття відповідальності молодих батьків за створення власною працею належних економічних умов для забезпечення життя своєї дитини, аби не перекладати це на суспільство, державу. По-друге, матеріальна забезпеченість дітей має бути спів­відносною з конкретними можливостями сім'ї, не сприяти роз­бещенню молодого творіння. До того ж діти з раннього віку мають залучатися до продуктивної обслуговуючої праці, до пла­нування і використання сімейного бюджету. Батьки повинні постійно дбати про формування діяльної і відповідальної осо­бистості і будь-що уникати появи споживацьких поглядів та вчинків.

Ширшим за сім'ю виховним середовищем є родина (по­дружжя та інші близькі родичі, які живуть разом).

Родинне виховання —виховання дітей в родині батьками, роди­чами, опікунами або особами,які замінюють батьків.

Воно не належить до окремих педагогічних явищ, а від­бувається в контексті життя родини, на основі внутріродин- них стосунків, трудових і опікунських обов'язків, родин­но-побутової культури. Рівень його зумовлений станом ро­дини.

Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народно­му родинознавстві (фамілістиці) та національному дитино- знавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, їх позитивних ви­явах; нових тенденціях традиційного українського родин­ного виховання; зіставленні теорії та практики українсько­го родинного виховання з родинними виховними система­ми високорозвинутих зарубіжних країн і використанні усього позитивного в них.

Перспективним для новітнього родинного виховання є відродження традиційного високого статусу української ро­дини, її авторитету, подружньої вірності, любові до дітей і обов'язку щодо їх виховання, поваги до батьків, піднесен­ня ролі подружжя у створенні, зміцненні, збереженні й роз­квіті сім'ї, забезпечення на їх прикладі моральної підготов­ки молоді до подружнього життя.

Честь родини, єдність, наступність, спадкоємність поко­лінь, родинна і подружня злагода є пріоритетами сімейного виховання.

Особливості і перспективи розвитку сучасної сім'ї

Розуміння та врахування особливостей сучасної сім'ї вчителями і батьками сприяють реалізації її виховних мож­ливостей. Виокремлюють низку найхарактерніших особли­востей сучасної сім'ї:

6) зміни ціннісних орієнтацій дітей і їх батьків. Багато представників сучасної молоді не вірять в істинні цінності й доброчинність, почуваються обманутими. Як результат — збі­льшується кількість малолітніх злочинців. У системі життє­вих цінностей в багатьох батьків переважають прагнення до збагачення, намагання виховати в дітей прагматичність, ра­ціоналізм, волю до успіху. Благородство, доброта, вміння співчувати і допомагати іншим часто недооцінюються;

6) відокремлення молодої сім'ї від родини. У сучасних умовах — це об'єктивний фактор, зумовлений соціально- економічним розвитком суспільства, його продуктивних сил, рівня культури. Комплекс цих чинників забезпечує зміцнення й розвиток сім'ї як самостійного соціального ін­ституту, який самостверджується без нехтування життє­вого досвіду старших. В окремих сім'ях, які є мобільною соціально-економічною інституцією суспільства, створю­ється і сприятливий психологічний клімат для виховання дітей. Однак частіше молода сім'я, як правило, зазнає труднощів через побутову невлаштованість, матеріальні труднощі, професійно-виробничі негаразди, що впливають на виховання дітей;

6) зменшення чисельності сім'ї. Зменшення народжува­ності дітей спричинене загостренням конкуренції на ринку робочої сили, зайнятістю подружжя, зростанням матеріаль­них витрат на виховання, надмірним навантаженням на жінку-матір вдома і на виробництві, несприятливими жит­ловими, побутовими умовами, егоїстичним прагненням ба­тьків «пожити для себе». Збільшення кількості однодітних сімей зумовлює відчуженість між дітьми, егоїзм, оскільки вони не мають зразка виявлення турботи, поваги до інших;

6) специфічність соціального укладу в міських та сіль­ських сім'ях. Відмінності в культурі сімейного життя по­значається на розвитку дітей. Особливості домашнього гос­подарства сприяють залученню дітей до справ у сім'ї, фор­мують у них працелюбність, вболівання за сімейні справи, відповідальне ставлення до життя. Діти виростають у спе­цифічній морально-етичній атмосфері села, яка стримує ан­тисоціальну поведінку, але нерідко вона пригнічує особис­тість, гальмує розвиток якостей, які потрібні людині в ін­шому середовищі. У місті такий контроль обмежений;

6) залежність виховання від рівня освіти батьків. Існує пряма залежність освіченості батьків та успішності їх дітей. Проте з посиленням зайнятості батьків, дезінтеграцією сі­м'ї така залежність знижується;

6) вплив соціально-педагогічних умов на самореаліза- цію. За теорією американського економіста Абрахама Маслоу (1908—1970), якщо не задовольняти біологічні потреби дитини, не гарантувати їй безпеку, не формувати її впевне­ність у тому, що і в майбутньому ці потреби будуть задово­лені, то проблематично очікувати від неї діяльності, яка сприятиме самореалізації. Потреби кожної людини структуруються за ієрархічним принципом у різній послідовнос­ті. Загалом — це біологічні потреби, безпека і впевненість у майбутньому, любов та належність до конкретної соціаль­ної групи, самооцінка, самореалізація тощо. У 90-х роках XX ст. у зв'язку з трансформацією соціально-економічної системи в Україні виникли серйозні проблеми щодо задово­лення біологічних потреб як конкретних людей, так і вели­ких соціальних груп. Це разом з іншими чинниками (еколо­гічна ситуація, соціально-медичні проблеми, що виникли внаслідок Чорнобильської катастрофи) значно погіршили де­мографічне становище в Україні, що дало підстави стверджу­вати про тривожний процес депопуляції її населення в останні роки XX — на початку XXI ст. Зміна соціальних, етичних пріоритетів, прорив у вітчизняний інформаційний простір далеко не найкращих зразків масової культури спричини­ли, попри деякі позитивні впливи, нівеляцію змісту людсь­кого життя;

6) обмеження позитивного впливу соціального ото­чення дитини. Урбанізація населення, лібералізація ін­формаційного простору, прагматизація життя, дефіцит спілкування в сім'ї та з ровесниками, недостатня окрес- леність морального ідеалу на рівні державної гуманітар­ної політики спричиняють маніпулювання свідомістю дитини, деформують систему життєвих пріоритетів і цін­ностей;

6) нерозуміння батьками механізмів формування гу­манних взаємин з дітьми, їх прагнення до рольової або осо- бистісної позиції. Кожна з цих крайнощів має негативні наслідки: відчуження дітей від батьків, обмеження їх сто­сунків побутовою сферою («зроби, принеси, подай»). Не­рідко батьки недооцінюють вплив на виховання гуманних рис дитини морально-психологічних стосунків, взаємної любові, поваги, турботливості в сім'ї. Гармонійність сі­мейного виховання залежить від чесності і щирості, лю­бові до дітей. Діти не можуть нормально розвиватися за рахунок авансованих почуттів, прагнуть, щоб їх сприй­мали і любили такими, які вони є. У цьому мудрість бать­ківської любові. В основі виховної діяльності у сім'ї має бути формула здорового батьківства, яку виводять з лю­бові та вимогливості. Зосередження на любові за рахунок вимогливості призводить до неповаги авторитету батьків, і навпаки — авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї наві­ює дитині думки, що її не люблять і вона нікому не потріб­на. Стратегія батьків у вихованні дитини має полягати в досягненні рівн.оваги між милосердям і справедливістю, між ніжністю й вимогливістю, між любов'ю і суворістю тау формуванні в неї рис характеру, які є основою здоро­вого родинного життя.

Вимоги до батьків

Оскільки виховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять досить вагомі соціально-психологічні і педагогічні вимоги. Наведемо деякі з тет фальшивої дружби, взаємини "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, ма­ють постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до про­явів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.

У системі сімейного виховання варто дотримуватися певних правил. Окремі з них наведено нижче:

— Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її та­кою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не порушуй її упев­неності в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

— Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчин­ки. Цим ти спонукаєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

— Оберігай свою дитину від негативних фізичних і мораль­них впливів.

— Створюй у сім'ї моральний затишок. Нехай сімейне вог­нище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості і захищеності.

— Будь для своєї дитини взірцем поведінки, доброчинності.

— Підтримуй щирі родинні зв'язки з бабусями і дідусями, іншими родичами, друзями. Залучай дитину до процесу родин­ної єдності.

— Не забувай, що діти люблять гратися. Знаходь час для організації цікавих ігор з дітьми.

— Залучай дитину до посильної праці разом з дорослими.

— Створюй умови, аби дитина набувала життєвого досвіду, долала певні труднощі.

— Чекай від дитини тільки таких думок, суджень і оцінок, на які вона спроможна залежно від рівня розвитку, соціального досвіду.

— Привчай дитину до толерантності, культури спілкування з ровесниками, старшими і молодшими.

— Залучай дитину як повноцінного члена сімейного колек­тиву до розв'язання побутових та економічних задач, що вини­кають у сім'ї.

— Не виконуй за дитину будь-яких завдань, з якими вона може вправлятися самостійно.

— Домагайся єдності вимог до дитини з боку усіх членів сім'ї.

— Наполегливо працюй над формуванням у дитини почуттів гуманізму і милосердя у ставленні до людей, всього природного довкілля.

— Постійно залучай дитину до різноманітних видів діяльності.

Які основні вимоги ставляться до батьків як вихователів?

Сутність батьківського авторитету. Авторитет справжній та фальшивий

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом A.C. Макаренка, включає в себе "все батьківське і материнське життя — роботу, думки, звички, почуття, прагнення".

Авторитет (від лат. autoritas — влада, вплив) — це відмітні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують довір'я і можуть в силу цього здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей у певній галузі життя . Значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей приділяв A.C. Макаренко. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес соціального успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть відчутно позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом.

Розрізняють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий.

Істинний авторитет включає всю гаму правильного, праведного і красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

1. Авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб у дітях утвердити самого себе, продовжити у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові"1.

2. Авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами й труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів.

3. Авторитет допомоги має проявлятися не в поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді — як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих умов для подолання труднощів. Адже лише в самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість.

4. Авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль з боку матері та батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, а також доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, в дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень.

5. Авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі: "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно вона стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди.

6. Авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не просто біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, в неї ще мало соціального досвіду, знань, вона вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок. Однак її треба поважати як найвищу цінність: вона — Людина.

Крім справжнього авторитету в сімейному вихованні, на жаль, трапляються прояви фальшивого авторитету батьків, який шкодить вихованню дітей. А.С. Макаренко виділяв такі види фальшивого авторитету:

1. Авторитет придушення—батьки завжди сердиті, за кожну дрібничку вибухають громом, часто хапаються за палицю чи пасок, кожну провину дитини відзначають покаранням.

2. Авторитет віддалі — батько або мати тримають дітей на відстані, окремо від дітей обідають, для розмови запрошують дитину в кабінет, окремо розважаються, у батьків своє життя, а в дітей — своє.

3. Авторитет чванства — батько або мати вважає себе начальством і на роботі, і дома, батьки бундючаться та надуваються, дома тільки й розмови про свої достоїнства, заслуги, зверхньо ставляться до інших людей, дивлячись на пихатих батьків, діти також вихваляються: мій тато — начальник, мій тато — знаменитість.

4. Авторитет педантизму — батьки переконані, що діти повинні з трепетом їх вислуховувати; розпорядження дають холодним офіційним тоном, виявляють прискіпливість до дітей з приводу найменших дрібниць.

5. Авторитет резонерства — батьки "звідають" дитину своїми повчаннями, безкінечними напучуваннями, привносять у сім'ю надмірну серйозність.

6. Авторитет любові — щоб діти слухалися батьків, треба, на їх думку, на кожному кроці виказувати їм свою любов, тому вони надмірно вдаються до ніжних слів, пестощів, вимагають від дітей ніжності і любові, якщо дитина не слухається, її негайно питають: "Значить, ти тата не любиш?".

7. Авторитет доброти — дитяча слухняність викликається не поцілунками та ласкавими словами, а поступливістю, лагідністю, добротою, батьки усе дозволяють дітям, уникають будь-яких конфліктів, ладні пожертвувати чим завгодно, аби тільки все було гаразд.

8. Авторитет дружби—батьки проголошують, що вони друзі для своїх дітей, зникає різниця у віці, авторитеті, діти починають виховувати батьків, називають батьків Сергієм, Вірною, насміхаються над батьками, грубо обривають, не поділяють думки батьків.

9. Авторитет підкупу—слухняність купується подарунками та обіцянками, навіть грішми, за добрі оцінки платять дітям за встановленою таксою, заявляють: якщо будеш слухатися — куплю велосипед.

2.Шляхи підвищення педагогічних знань батьків.

Висока відповідальність батьків перед собою і суспільством за виховання своїх дітей вимагає від них ґрутовних знань в галузі психології, фізіології, валеології, педагогіки. Об'єктивно переважна більшість батьків вирізняється вкрай низьким рівнем психолого-педагогічної культури, що призводить до браку у системі сімейного виховання, породжує сімейні трагедії. І це не стільки вина батьків, скільки їх біда: десятиліттями в країні не було (та немає і тепер) системи підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями в царині виховання дітей у сім'ї. Турбувалися лише про озброєння міцними знан­нями з основ наук, готували до набуття фаху інженера, лікаря, агронома, вчителя, механізатора та ін., але не готували до най­складнішої і найбільш відповідальної діяльності — створення міцної сім'ї, виховання дітей. І це тоді, коли майже кожна мо­лода людина безпосередньо включається у процес утворення сім'ї, народження і виховання дітей.

На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих лю­дей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім'ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й го­ворити про здорове суспільство.

У системі педагогічної освіти усіх членів суспільства можна виділити такі структурні компоненти.

— Наполегливе і цілеспріямоване формування у суспільстві культу Матері і Батька як начала й основи усіх доброчиннос- тей у державі. З цією метою варто використовувати усі засоби впливу на співгромадян: літературу, мистецтво, радіо, телеба­чення, кіно, театр та ін.

— У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учня­ми старшого шкільного віку, прищеплювати думку, що головне їх покликання — створити сім'ю, бути хорошою Матір'ю чи Батьком.

Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів

Важливою умовою ефективної навчально-виховної робо­ти є співробітництво школи і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків. Саме цьому підпоряд­ковані програми школи молодих батьків та педагогічної куль­тури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінно­стей (здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріа­льне благополуччя і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтованому підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та індивідуальні особливості. Відповідно орієнтова­ні й програми з етно- та родинної педагогіки.

Класний керівник періодично може запрошувати батьків до школи з метою інформування їх про успіхи школяра у на­вчанні та поведінці, приносячи цим самим радість матері і бать­кові, усій сім'ї, ознайомлення з умовами навчання, знайомства з учителями, які працюють в певному класі, з'ясування можли­вих причин, які ведуть до появи певних труднощів у діяльності дитини безпосередньо в школі, прийняття спільних рішень щодо дій учителів і батьків, спрямованих на утвердження позитив­них проявів у розвитку і діяльності учня, надання допомоги у подоланні труднощів.

Запрошення батька чи матері має здійснюватися планово і не повинно обумовлюватись кожного разу негативною поведінкою дитини, що не має виступати домінуючим фактором у спілку­ванні учителів, класних керівників з батьками.

Важливо дотримуватися і певної форми запрошення. Най­зручніше це робити за допомогою листа, який адресований ма­тері й батькові із зазначенням дати, часу та місця зустрічі, а також кола питань, які мають стати предметом обговорення. Такий лист-запрошення класний керівник передає батькам їхньою дитиною.

Для спілкування з батьками безпосередньо в школі потрібно обирати вільний час для батьків і класного керівника, щоб не проводити бесіду поспіхом. Щоб розмова була довірливою, її варто проводити за відсутності сторонніх осіб і самої дитини. І навіть місце проведення має позитивно впливати на зміст і ре­зультати спілкування. Це може бути окрема кімната із зруч­ними меблями, класна кімната, в якій навчається учень, але ні в якому разі не коридор, вестибюль, учительська, інші місця, де можуть бути сторонні спостерігачі, подразники.

Інколи так складаються обставини, що класний керівник не може зустрітися з батьками дома або запросити їх до школи. Тому доводиться вдаватися до листування. Та знову ж приво­дом для листа не може бути погана поведінка вихованця, якась випадковість. Тут теж має бути певна система. Класний керів­ник періодично надсилає батькам листа, в якому розповідає про успіхи школяра у навчанні, старанність, дбайливість та відпо­відальність за певні доручення. Можна повідомити також про певні труднощі, які виникають у їхньої дитини, виявити бажан­ня зустрітися, щоб допомогти школяреві. А також варто висло­вити щиру подяку за хороше виховання дочки чи сина. Такий лист потрібно передавати батькам дитиною, попередньо озна­йомивши школяра зі змістом листа.

Така переписка позитивно впливає на налагодження добрих взаємин класного керівника з батьками, піднесення авторитету як батьків, так і вчителів, а також інших учнів у класі. Вони чекають таких листів і звертаються до класного керівника із запитанням: "А моїм батькам ви напишете такого листа, як написали батькам Сергійка?" — "Бачу, відповідає класний ке­рівник, — що у тебе справи поліпшуються, і я радий буду на­діслати листа і твоїм батькам". Вимальовуються певні перс­пективні лінії, які стимулюють позитивну діяльність школярів і сприяють створенню взаємин довіри і поваги між класним керівником та сім'ями вихованців.

Класний керівник повинен наполегливо і систематично пра­цювати над підвищенням педагогічної культури батьків. З цією метою можна використовувати лекції та бесіди з актуальних питань розвитку і виховання дітей у сім'ї. Вони можуть орга­нічно вплітатися у структуру батьківських зборів, на чому і зупинимося далі.

Важливими формами роботи з батьками, спрямованими на підви­щення психолого-педагогічної культури, є консультації, вечори запитань і відповідей, читацькі конференції, педагогічні читання. Кожна з цих форм вимагає ретельної підготовки із залученням учителів-предметників, лікарів, шкільних психологів, соціальних педагогів та безпосередньо батьків. Класний керівник на рік може планувати 2—3 такі заходи. Але у кожному разі батьки повинні відчувати, що це для них важлива школа проникнення у світ ди­тини як передумова успіху сімейного виховання.

Успіхи учителів, класних керівників у роботі з батьками учнів багато в чому залежать від умінь організовувати і проводити батьківські збори, надати їм педагогічної доцільності.

В організації і проведенні класних батьківських зборів необ­хідно рішуче уникати суттєвих помилок, які, на жаль, ще мають місце у практичній діяльності частини класних керівників. Зокрема: запрошення батьків на збори шляхом обов'язкових записів в учнівських щоденниках; призначення зборів у не­зручний для батьків час; перетворення зборів на своєрідне "су­дилище" окремих батьків; висвітлення на зборах негативних сторін поведінки окремих учнів; відсутність системи педагогіч­ної просвіти батьків та ін.

Педагогічні вимоги до батьківських зборів:

13) сприяти формуванню згуртованого батьківського колек­тиву, виховувати соціально-правову відповідальність батьків за виховання дітей;

14) забезпечувати наступність у розв'язанні виховних завдань;

15) забезпечувати оптимальні умови для оволодіння батька­ми психолого-педагогічними знаннями в галузі сімейного ви­ховання;

16) сприяти забезпеченню єдності виховних впливів школи і сім'ї на вихованців;

17) забезпечувати формування узгодженої колективної дум­ки, яка позитивно впливала б на процес виховання;

18) створювати позитивний емоційний і соціальний клімат для утвердження національної гідності батьків і національного виховання;

19) сприяти підвищенню авторитету учителів-вихователів школи і батьків;

20) показувати батькам успіхи їх дітей у навчанні та вихо­ванні як результат діяльності учителів-вихователів.

Для формування і функціонування колективу батьків класу, підвищення дієвості батьківських зборів необхідно створювати органи самоврядування. Таким органом є батьківський комі­тет. Він обирається у складі 3—5 осіб на загальних зборах батьків класу.

Члени батьківського комітету обирають голову. Завдання батьківського комітету — сприяти роботі педагогічного колекти­ву школи у вихованні і навчанні школярів, допомагати класно­му керівникові створювати сприятливі економічні умови для проведення навчально-виховної роботи.

Кожен член батьківського комітету має мати визнаний авто­ритет серед батьків, володіти організаторськими здібностями, бути хорошим вихователем своїх дітей, добрим сім'янином. Члени батьківського комітету повинні відчувати відпові­дальність перед громадою за виховання дітей і дорослих, уміти зберігати відомості про особливості стану справ в окремих сім'ях, не робити їх предметом пересудів.

Батьківський комітет за умов розумного педагогічного впливу з боку класного керівника може стати добрим помічником учителів-вихователів в організації та проведенні класних бать­ківських зборів.

Батьківські збори проводяться 5—6 разів впродовж навчаль­ного року. їх проведенню має передувати копітка робота клас­ного керівника. Особливу увагу варто приділити підготовці та проведенню перших зборів батьків, з якими класний керівник ще мало знайомий. Для цього варто детально ознайомитися з учнями класу (демографічні дані, стан здоров'я, успішність у попередніх класах, особливості соціально-психологічного роз­витку), відвідати учнів дома для знайомства з їхніми батьками; у бесідах з колегами, які працювали з учнями в попередніх класах, з'ясувати деякі аспекти взаємин батьків з педагогіч­ним колективом.

У підготовці батьківських зборів беруть участь члени батьків­ського комітету, батьки-активісти. Питання порядку денного обговорюються на засіданні батьківського комітету.

До батьківських зборів мають готуватися й учні. Організова­но й зацікавлено проходять збори, на яких батьки можуть бачи­ти результати діяльності вихованців (щоденники, зошити, тво­ри, вишивки, вироби з дерева чи металу, малюнки, кулінарні вироби та ін.). Значний інтерес для батьків мають виступи ко­лективів художньої самодіяльності. Це своєрідні звіти педа­гогів перед батьками про результати виховної роботи з їхніми дітьми. При цьому надто важливо, щоб у підготовці виставок, у творчих звітах брали участь всі учні класу. Це, по-перше, акти­візує колективну творчу роботу безпосередньо учнів і, но-друге, викликає особливий інтерес батьків. Досвід роботи класних ке­рівників, які творчо працюють, показує, що на такі збори прихо­дять батько й мати як на сімейне свято.

Важливо визначити (і погодити з батьками) час проведення зборів з урахуванням зайнятості їх на виробництві. Доцільно на весь навчальний рік визначити постійний день (наприклад, остання п'ятниця чи субота місяця) і час проведення зборів. Це дає змогу батькам планувати певним чином свій час.

Суттєвим моментом у підготовці батьківських зборів є форма запрошення. Не виправдовує себе практика примусового викли­ку батьків на збори шляхом запису в учнівських щоденниках, через усні нагадування та ін. Уже через форму запрошення не­обхідно надавати зборам особливої важливості, підкреслювати повагу до батьків як до своїх союзників у розв'язанні найважли- мин матері і дочки", "Статевий розвиток дівчаток і виховна роль матері", "Роль мами в неповній сім'ї", "Мамо, ваша донька закохалась" та ін. Збори мам теж необхідно ретельно готувати, щоб вони були доброю педагогічною школою для мам, сприяли вирішенню складних питань виховання дітей, зміцненню со­юзу сім'ї та школи.

Педагоги-вихователі повинні встановлювати зв'язки з бать­ками ще до того, як їхні діти прийдуть до першого класу. Уже з цього періоду школа бере на себе турботу про формування педагогічної культури батьків. Тому в систему батьківських зборів необхідно включати так званий підготовчий період. Він охоплює батьків, діти яких через рік сядуть за шкільні парти. Роботу з батьками в цей період проводять учителі, які з вересня наступного року будуть вести 1-й клас.

Форми зв'язку школи та сім'ї відображено на рис. 21.2.

Рис. 21.2. Форми зв'язку школи і сім'ї

Идеальная мама. Идеальная мама в представлении молодых лю­дей, вступивших в брак, — это женщина, которая:

— в течение всей своей жизни остается нужной своим детям и мужу;

— всегда проявляет дружеское расположение и считает подарком в ее судьбе собственную семью;

— формирует традиции существования своей семьи;

— находит время для общения со своими подругами и приятель­ницами;

— материально не зависит от собственного мужа;

— стремится достичь хороших результатов в профессиональной де­ятельности, чтобы дети могли ею гордиться;

— много общается с собственными детьми, интересуется их жиз­нью и мнением об окружающем мире;

— искренне радуется успехам и огорчается неудачам своих детей и мужа;

— делит с мужем все беды и несчастья, ничего при этом от него не скрывая;

— искренне радуется достижениям своего мужа, при этом понимает, что все достижения должны быть честными и справедливыми.

Идеальный отец. Идеальный отец, по мнению молодоженов, — это человек, который:

— максимально заботится о собственной семье;

— не находится «под каблуком у жены», имеет свое мнение;

— всегда знает обо всем происходящем в его семье не в последнюю очередь;

— много общается со своими детьми, учит их жить в мире людей;

— профессионально состоятелен;

— поддерживает авторитет матери в семье, воспитывает на соб­ственном примере умение любить и быть любимым;

— умеет проявлять терпение и терпимость, учит этому членов сво­ей семьи.

Молодые люди, отвечавшие на поставленные им вопросы, в своих ответах обратили внимание на те проблемы, которые их более всего волнуют. Их размышления наводят на мысль о том, что в своих буду­щих семьях им хочется уйти от таких жизненных ситуаций, с кото­рыми они уже сталкивались достаточно часто в родительских семьях.

Вопрос 4. На вопрос: «Хотели бы вы, чтобы ваша только что обра­зовавшаяся семья была чем-то похожа на семью, в которой вы вырос­ли?» лишь 8 молодых пар ответили утвердительно.

Вопрос 5. Молодым людям было предложено ответить на вопрос: «Какие качества семьи, в которой вы выросли, вам были неприятны ?» На этот вопрос молодые люди ответили следующим образом:

— разобщенность интересов — 15%;

— безответственность и необязательность взрослых в отношении друг к другу, и к собственным детям — 28%;

— склонность к спиртному одного из родителей — 14%;

— телесные наказания, грубая брань — 33%;

— отсутствие взаимопонимания по многим, если не по всем, воп­росам — 20%.

Это говорит о том, что многие молодые люди вступают в брак с надеждой, что проблемы и трудности родительских отношений ста­нут примером того, как не нужно строить семейный очаг. А некото­рые объясняют свое раннее вступление в брак тем, что они хотят убе­жать из собственного дома и согреться у чужого плеча.

Вопрос 6. Следующий вопрос: «Каким должен быть в семье ребе­нок, с которым нет проблем ?» — был адресован родителям учащихся разных классов.

Идеальный ребенок. Идеальный ребенок — это ребенок, который: слушается во всем своих родителей;

— выполняет все то, что ему поручают в школе и дома;

— помогает братьям и сестрам, взрослым, не обижает младших;

— умеет отвечать за свои поступки;

— самостоятелен и активен;

— имеет друзей и дорожит ими;

— в любой ситуации всегда говорит правду;

— дорожит своей семьей, родными и близкими ему людьми, бе­режно относится к своим родителям;

— имеет в доме свои обязанности и ответственно к ним относится;

— знает материальные возможности семьи и старается их придер­живаться;

— умеет и хочет трудиться, с раннего детства определяет, чего он хочет добиться в жизни.

Родители достаточно серьезно подошли к проблеме определения особенностей личности идеального ребенка, с удовольствием подби­рали качества, его характеризующие, а затем отметили, что эта рабо­та помогла им задуматься над вопросами о том, что из портрета иде­ального ребенка есть в их собственном, что еще не поздно сделать, чтобы кардинально изменить ситуацию, связанную с воспитанием собственного ребенка.

Вопрос 7. Помимо родителей, и учащиеся отвечали на вопрос: «Ка­ких родителей можно назвать идеальными?» В опросе участвовали 220 девятиклассников.

Идеальные родители — это такие взрослые, которые:

— понимают своих детей (190 учащихся);

— любят своих детей (210 учащихся);

— помогают решать проблемы (180 учащихся);

— не кричат на своих детей (219 учащихся);

— готовы к тому, чтобы всегда выслушать и поддержать своих де­тей (183 ученика);

— не читают нотации (210 учеников);

— не пьют (118 учащихся).

Учащимся-восьмиклассникам был предложен вопрос: «Какие запреты преобладают у твоих родителей в общении с тобой?»

В опросе участвовали 68 учащихся. Вот как ответили ребята:

— не курить (40 учащихся);

— не приходить поздно (32 ученика);

— не звонить постоянно по телефону друзьям (48 учащихся);

— не приводить друзей домой (39 учащихся);

— не ночевать у друзей (41 ученик);

— не болтаться праздно по дому (50 учащихся);

— не общаться с теми ребятами, которые не нравятся родителям (54 ученика);

— не грубить взрослым (26 учащихся).

Это исследование показало: зачастую то, что значимо для взрос­лых в воспитании' их детей, совершенно не значимо для самого ре­бенка. Все это приводит к тому, что взрослые и дети никак не могут понять друг друга, и это сказывается на их взаимоотношениях и реаль- ку дітей

 

Советы для родителей

- Учите своего ребенка дружить с другими детьми, не обрекайте его на одиночество.

- Любой ребенок — отличник или двоечник, подвижный или медли­тельный, атлет или рохля — он может быть другом вашему ребенку и поэтому заслуживает уважения с вашей стороны.

- Цените друзей своего ребенка не с позиции возможностей его ро­дителей, а с позиции его отношения к вашему ребенку. Всякая цен­ность человека в нем самом.

- Собственным отношением к друзьям учите своего ребенка ценить друзей.

- Старайтесь показать своему ребенку достоинства его друзей, а не недостатки.

- Хвалите своего ребенка за проявление его достоинств ь дружбе.

- Приглашайте друзей своего ребенка в дом, общайтесь с ними.

- Помните, что дружба детства, которая будет поддержана вами, воз­можно, станет опорой вашего ребенка во взрослой жизни.

- Учите своего ребенка быть честным с друзьями и не искать выгоды от дружбы.

- Учитесь быть своему ребенку другом.

- Если ваш ребенок доверяет вам свои тайны, как друзьям, не шанта­жируйте его ими.

- Критикуйте, не унижая, а поддерживая.

- Поддерживайте в своем ребенке желание делать друзьям приятное.

- Не допускайте предательства ребенка по отношению к друзьям. Маленькая подлость рождает большую.

 

Советы для детей

- Доверяйте своим родителям — они самые близкие вам люди, они могут помочь вам, дать хороший совет.

- Рассказывайте им о своих проблемах, неудачах, горестях.

- Делитесь своими радостями.

- Заботьтесь о родителях: у них много трудностей.

- Старайтесь их понимать, помогайте им.

- Не огорчайте и не обижайтесь на них понапрасну.

- Знакомьте их со своими друзьями, рассказывайте о них.

- Расспрашивайте своих родителей об их детстве, о друзьях детства.

- Демонстрируйте родителям достоинства своих друзей, а не недо­статки.

Радуйтесь вместе с родителями успехам своих друзей.

 

 

Лекція № 22.

Тема. Робота класного керівника. Завдання і функції класного керівника. Вимоги до сучасного класного керівника. Планування робота класного керівника.