Специфіка ПР силових структур.

Лекція 5. ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ СИЛОВИХ СТРУКТУР I СПЕЦСЛУЖБ

Силові структури і спецслужби завжди є більш закритими, ніж, наприклад, масова культура, яка в принципі отримує прибуток від того, що привертає до себе увагу масової свідомості. Людина в погонах поряд зі своєю закритістю є й надзвичайно відкритою, оскільки через армію, наприклад, проходить велика кількість населення. Такою є подвійна природа цього об'єкта, котрий одночасно має як відкриті, так і закриті зони.

Ще однією суттєвою особливістю людини в погонах (спричиненою певною масовістю професії) є залежність статусу цієї професії і задач, які вона розв'язує, від ставлення до них масової свідомості. Від цього залежить, наприклад, такий важливий елемент, як призов до армії. При поганому ставленні стає неможливим його вирішення. Закрита і відкрита армія все одно залишається залежною від ставлення озвід школ та їх батьків. Такий самий зв'язок з масовою свідомістю й у вирішенні проблем військового бюджету.

Безпека сьогодні стоїть першою у списку претензій громадян до влади на просторах СНД (наприклад, у Росії 40% громадян не відчувають себе в безпеці). Є об'єктивні передумови цього, але не менш важливі й суб'єктивні причини, які також формують рівень довіри/недовіри громадян до владних структур. Соціологічні дані завжди демонструють, що довіра до армії вища, ніж до міліції, однак нам здається, що це пов'язано і з тим, що з армією контактує тільки невелика частина громадян, а от з міліцією тією чи іншою мірою мають справу всі.

Силові структури мають дуже важливу характеристику, котру вони повинні "випускати" в масову свідомість: вони завжди працюють в кризових ситуаціях, робота з ризиком для життя є нормою цієї професії. Відповідно, необхідна увага суспільства до такого типу професіоналів.

Отже, ми сформулювали цілу низку характеристик, які вписані в імідж силових структур і спецслужб. Якщо їх доповнити ще деякими, то отримаємо п'ять найважливіших характеристик, які формують цей імідж:

• державність завдань, що вирішуються;

• закритий характер роботи, що проводиться;

• робота в умовах кризи, з ризиком для життя;

• це, насамперед, чоловіча робота;

• робота передбачає застосування сучасних технологій.

Звідси випливає, що типажі, які постають перед масовою

свідомістю на екрані чи з газетних шпальт, мають певною мірою відповідати цим характеристикам образу. Це те, що масова свідомість бачить як позитив, тому краще відповідати йому, ніж боротися з ним. Подальша деталізація передбачає і варіанти розширення цих характеристик. Наприклад, чоловіча робота потребує сили, що вимагає занять фізкультурою та спортом.

Сама собою військова форма уже концентрує необхідний набір характеристик, виражаючи її візуально, виділяючи людину цієї професії у натовпі. Тому всі армії світу за будь-якого демократичного розвитку зберігають вірність військовій формі як візуальному образу професіонала.

Водночас можна вибудувати й інші закономірності, на яких базується імідж військової людини.

Технологічність		Складні		Високий
сучасної зброї		умови		професіоналізм

 

Тобто перед нами досить складний об'єкт, тому запропоноване "меню" також має відображати цю складність.

В особливих умовах починають функціонувати військові інформаційні механізми в період криз. Тут вирішуються завдання легітимізації застосування сили, що реалізується в процесах "демонізації" супротивника.

Одним із важливих завдань стає координація інформаційних зусиль. Наприклад, під час військових дій на Балканах в Міністерстві оборони Німеччини мені говорили про те, що координація між державами виникла набагато пізніше, ніж інформаційна група розпочала роботу. До цього перші особи отримували такі запитання, наприклад, в Нью-Йорку, які могли виникнути в Римі, і журналісти встигали передати їх швидше, ніж це робили військові. Вже потім група в Брюсселі мала графік виступів всіх перших осіб в різних країнах і могла до них підготуватися.

Колишній генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана такими словами охарактеризував інформаційну політику під час озвід шко кризи: "Кажуть, що на війні першою страждає правда. Можливо, це стосується інформаційної політики ізольованої диктатури, але не НАТО. Ми завжди підтримуємо відкритість, оскільки ми — союз відкритих спільнот. Ми визнали всі помилки, які були, і ми щиро вибачилися, коли випадково постраждали людські життя"

Першими в рамках нашої держави комунікації з громадськістю професіоналізували якраз силові структури і спецслужби, створивши там відповідні відділи. І це зрозуміло, оскільки саме для цих структур властива особлива увага до кризових ситуацій, розв'язання і пом'якшення яких і стає основним в їхній роботі з громадськістю. Якщо для іншої структури криза — це виняток із правил, то силові структури перебувають у постійній готовності до роботи в нестандартних умовах. Не менш важливим завданням стає і робота з персоналом, оскільки витримати складні ситуації можуть лише спеціально підготовані спеціалісти.

В деяких випадках необхідно вирішувати і такі питання, як "лікування ситуації", наприклад, пов'язані з "честю свого мундира". Так, захоплення Грозного в серпні 1996 р. і виведення звідти військ стали у масовому сприйнятті поразкою. Ось як відповідає на запитання з приводу цих подій колишній міністр оборони Росії І. Родіонов: "Я, коли дивлюсь наші телепередачі, теж обурююся, тому що змішали війська гамузом — війська МВС і збройні сили. В останній кризі в Грозному брали участь в абсолютній більшості війська МВС. Наші війська стояли в гарнізонах і займалися рутинною діяльністю. Якимось чином проґавило МВС, що сепаратисти увійшли під виглядом мирних жителів, блокували блокпости, де несли службу підрозділи військ МВС. Армії довелося виходити зі своїх гарнізонів і йти вулицями, які стали засідками, на деблокування. У нас було дуже багато жертв".

Начальник російського ГРУ Федір Ладигін, відповідаючи на слова кореспондента "Комсомольской правды" про те, що у ГРУ в суспільній свідомості похмурий імідж, говорить: "Можливо, нам треба бути більш відкритими з пресою, тоді й пліток буде менше. Проте з огляду на специфіку своєї роботи ми не прагнемо до спілкування". Однак його образа на Резуна-Суворова, по суті, якраз і ґрунтується на тому, що такого спілкування немає. "З подачі цього негідника ГРУ стали називати "Акваріумом", до нього такого терміна тут ніхто не вживав. Характерно, що одна з таких фраз самого Ф. Ладигі- на, що запам'ятовуються, виявилася винесеною в заголовок газетного інтерв'ю, наочно демонструючи роль ПР-роботи. Ця фраза звучить так: "У розвідку приходять один раз і на все життя", — і теж може залишитися в голові у читача раз і на все життя. Як і такий спогад генерал-майора КДБ у відставці Юрія Дроздова: "Я почав свою роботу в нелегальній розвідці рядовим оперативним працівником. Мені довелося змістовно відповісти всього лише на одне запитання: чи можу я "зробити життя" іншої людини? З того часу минуло стільки літ, але я пам'ятаю це запитання… "Зробити життя" можна, але як же це важко, яких вимагає знань, скільки різних особливостей потрібно передбачити, щоб ожило, заговорило і принесло користь придумане і озвід школиване тобою життя іноземця, в котрого перетворювався радянський розвідник".

Цікаво, що одним з чинників, що цікавить масову свідомість, є якраз та повага до своєї професії, яка є у людей в погонах. Масова свідомість просто переносить її на себе. С. Маршак колись вчив, що в основі поваги лежить самоповага. Оскільки у людей в погонах завжди була самоповага, то і суспільство відповідало на це повагою.

Щоправда, останнім часом армія піддавалась значній і багато в чому справедливій критиці. І інформаційно вона не могла їй протистояти. Сформований негативний імідж, звичайно, потребує зусиль для його реабілітації. Але тепер знадобиться значний час, щоб повернути не лише повагу, а й самоповагу військових.

Навіть у такій справі, як рекламне повідомлення, може бути реалізовано комунікацію "за чи проти". Так, індонезійським телекомпаніям довелося зняти з ефіру рекламний ролик бріалінтину на вимогу військової влади. У ній молода людина з густими кучерями бесідувала по телефону зі своєю подружкою, котра шкодувала, що "він вступає до офіцерського училища, позаяк йому доведеться зістригти свої кучері. На думку військових, така реклама створювала в телеглядачів враження, що для чоловіка зачіска важливіше, ніж військова кар'єра".

Володимир Крючков так характеризує роботу спецслужб: "У розвідки взагалі багато парадоксів. Її можна хвалити з ранку до вечора і, навпаки, лаяти, ледве не щоденно. Кожен день — успіхи й поразки. Перших "більше, хоча, на жаль, вистачає і других. Це й зрозуміло: на війні як на війні". Причому про перемоги широка громадськість так і не дізнається у зв'язку зі специфікою роботи розвідки. З іменем В. Крючкова пов'язують виділення на рівних інформаційно- аналітичного напрямку; "йому належить формула: "Інформаційна робота в розвідці — це професія".

Проблемою також стає зіткнення іміджу розвідника з реальністю. Колишній начальник аналітичного управління КДБ СРСР М. Леонов згадує свою першу появу в стінах озвід школи: "У головах людей стояв опоетизований літературно-кінематографічний образ розвідника, і багато хто розумів свою повну нездатність коли-небудь наблизитися до цього образу". Він також формулює основні параметри, на яких ґрунтується професійна робота розвідника. "Розвідник — це державне надбання. Це людина, котра сама на сам, без контролю, без спонукань, однак і без допомоги держави, яка послала її, вирішує поставлені завдання. Вона повинна бути вірною, надійною, сміливою, путящою. Помиляються ті, хто думає, ніби за рубежем отримують якусь особливо високу плату. Нічого подібного! Вони отримують тільки ту зарплату, яка відповідає їхній посаді з прикриття. Якщо я працював третім секретарем, то ні одного цента над оклад, належний за штатом такому секретарю, я не одержував".

Коли подивитися на розвиток цього переліку ПР у Росії, Болгарії, то можна побачити незрівнянно швидкі темпи розвитку, що, очевидно, пов'язано з іншим етапом і загального розвитку, на якому ці країни перебувають. Ми також розглянемо становлення цього напрямку в країнах Заходу і зробимо невеликий екскурс в історію проблеми.