Правове регулювання — це державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою правових засобів, з метою їхнього впорядкування, утвердження, охорони і розвитку.
Закон — це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.
Юридична сила — це специфічна властивість нормативноправових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.
Курс економічної теорії
Література
1. Белоус О. Императивы стратегії розвитку України в умовах глобалізації // Економіка України. – 2001. – № 11.
2. Герасимчук З.В.. Голян В.А. Екологічні вектори економічної глобалізації // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №4.
3. Лазебник Л.Л. Глобалізація як середовище формування політики економічного розвитку країни // Актуальні проблеми економіки. – 2005. – №11.
4. Лукашевич В.М. Глобалістіка.– Львів, 2004.
5. Міжнародна економіка / За ред. Румянцева А.П. – Київ, 2003.-Гл.
6. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка. – Київ, 2005. – Гл.
7. Погосов П. Соціально- економічні аспекті глобалізації // Економіка України. – 2001. – № 10.
8. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системі України // Фінанси України. – 2005. – № 5.
9. Чувардинський О.Г. Зовнішня політика в умовах світової економічної інтеграції й глобалізації // Економіка та держава. – 2006. – № 2.
10. Шелудько Н.М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – №2.
11. Щекин Г. Цивилизационный аспект глобалізації і місце в ній України // Персонал. – 2005. – № 6.
12. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К., 2002.
Навчальне видання
| АРХІЄРЕЄВ Сергій Ігоревич | РЕШЕТНЯК Наталя Борисівна |
| Вініцька Софія Григорівна | РЕШЕТНЯК Олена Володимирівна |
| Двінських Володимир Миколайович | РЯБОВА Тетяна Веніаминівна |
| Демьохіна Олена Олександрівна | СОБОЛЕВА Олена Петрівна |
| Деркач Марина Миколаївна | ТИМЧЕНКО Ірина Євгенівна |
| Єгорова Юлія Валеріївна | ЧОРНА Тетяна Іванівна |
| КІР’ЯНОВА Олена Анатоліївна | ШАША Людмила Іллінічна |
| КЛИМОВА Світлана Олегівна | ШИБАЄВА Наталія Володимирівна |
| КУШНІР Василь Семенович | ШИМПФ Карін |
| Максименко Яна Анатоліївна | ШКОДІНА Ірина Віталіївна |
| ПОПАДИНЕЦЬ Олена Василівна | ШКОДІНА Любов Григорівна |
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Роботу до друку рекомендував В.А.Міщенко
В авторській редакції
План 2007, поз. 10/
Підп. до друку Формат 60х84 1/16. Папір офсет.№2
Riso-друк. Гарнитура Таймс. Ум. друк. арк. 18,8
Обл.-вид.арк.15,5 Наклад 500 прим. Зам № Ціна договірна
__________________________________________________________________
Видавничий центр НТУ “ХПІ”, 61002, м. Харків, вул. Фрунзе, 21
Свідоцтво про державну реєстрацію ДК №116 від 10.07.2000 р.
____________________________________________________________________________________________________________________
Друкарня НТУ “ХПІ”
3. Закон, загальне поняття та види законів.
Юридичні властивості закону:
він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів);
він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим суб'єктом, який його встановлював;
для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах.
Закріплена в законах обов'язкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.
Його порядок та стадії в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради України.
Стадії законодавчого процесу:
законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;
розробка проектів законів;
розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;
розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;
прийняття закону;
опублікування закону;
набрання законом чинності, або вступ закону в силу.
4. Підзаконні нормативно-правові акти
та їхні види.
Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання.
Види підзаконних нормативно-правових актів в Україні: Укази Президента України; постанови Президії Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; інструкції, розпорядження і накази міністерств, державних комітетів і відомств України; розпорядження глав обласних та районних державних адміністрацій; рішення виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів; нормативні накази та інструкції адміністрації підприємств, установ, організацій.
5. Дія нормативно-правових актів у часі
(пряма, зворотна, переживаюча),
просторі та за колом осіб.
Дія нормативно-правових актів — це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожен нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.
Дія нормативно-правового акту обмежена трьома параметрами: а) дією у часі, тобто терміном дії, або часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу; б) простором, на який розповсюджується дія нормативно-правового акту; в) колом осіб, які підпадають під дію нормативно-правового акту, тобто в яких на підставі цього нормативно-правового акту виникають конкретні юридичні права та обов'язки.
Змістовний модуль IV
ПРАВО – ІНСТРУМЕНТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ
Лекція 19
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВОВИХ НОРМ
1. Поняття та види правомірної поведінки.
Правомірна поведінка — це така поведінка суб'єкта правовідносин, за якої його вчинки відповідають вимогам, закріпленим у правових нормах. Правомірним є таке суспільно корисне діяння, яке полягає у використанні юридичного права та виконанні юридичного обов'язку.
Правомірну поведінку можна поділити на такі види:
1) За суб'єктом правомірної поведінки: правомірна діяльність державних організацій і, зокрема, державних органів, правомірна поведінка фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), правомірна поведінка громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій) і правомірна поведінка соціальних спільностей (народу, населення певної адміністративно-територіальної одиниці).
2) За сферою суспільних відносин: правомірна поведінка в економічній сфері, політичній, соціальній.
3) За формою зовнішнього прояву правомірної поведінки (за об'єктивною стороною): активна, яка полягає у вчиненні певних дій; пасивна, яка полягає в утриманні від вчинення певних дій.
4) Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї правомірної поведінки, тобто за суб'єктивною стороною, правомірна поведінка поділяється на:
активну (соціально-усвідомлену) правомірну поведінку, яка базується на усвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законодавства;
пасивну (звичаєву) правомірну поведінку, яка базується на звичці дотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується на морально-етичних засадах і підтримується ними;
конформістську поведінку, яка базується на наслідуванні суб'єктом поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічних відносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих своєю поведінкою;
маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї.
5) За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки: фізична, яка полягає у певній діяльності, та вербальна, яка полягає у словесному вираженні правомірної поведінки.
6) Залежно від форми реалізації правової норми у процесі правомірної поведінки, вона поділяється на дотримання, виконання, використання і правозастосування;
Ознаками правомірної поведінки є:
це поведінка, яка не порушує вимог чинного законодавства;
це будь-який зовнішній прояв діяльності (дії чи бездіяльності) суб'єктів правовідносин для реалізації власних чи суспільних потреб та інтересів;
ця поведінка охороняється і забезпечується державою від протиправних обмежень.
Лекція 20
ЗАСТОСУВАННЯ ТА ТЛУМАЧЕННЯ ПРАВОВИХ НОРМ
1. Поняття та основні риси застосування
юридичних норм.
Застосування правових норм — це здійснювана компетентними державними органами або уповноваженими на те громадськими об'єднаннями організаційно-правова діяльність, яка полягає у встановленні формально обов'язкових правил поведінки індивідуального характеру з метою забезпечення необхідних умов для належної реалізації юридичних норм.
Застосування правових норм — це специфічна форма реалізації правових норм. Ця специфіка полягає у тому, що, по-перше, це діяльність тільки компетентних органів держави або уповноважених на це громадських організацій. Громадяни не можуть бути суб'єктами застосування норм права. Навіть, якщо суб'єктом застосування норми права виступає окрема особа (суддя, прокурор, інша посадова особа), то вона виступає не як окремий громадянин, а як орган держави або як представник відповідного державного органу. По-друге, застосування норм права має державно-владний характер. Тобто, застосування — це один з видів державної діяльності, воно здійснюється від імені держави і є обов'язковим для тих, кому адресовані акти застосування права. По-третє, на відміну від інших форм реалізації права, застосування правової норми є такою формою її реалізації, за якої дії суб'єкта спрямовані не на себе, а на інших суб'єктів.
2. Акти застосування юридичних норм:
поняття, ознаки, види.
Акт застосування права — це індивідуальний правовий акт державновладного характеру, прийнятий компетентним органом у встановленій законодавством формі, з конкретної справи, стосовно конкретного суб'єкта, і підтверджує, встановлює, змінює або припиняє його права чи обов'язки. Акти застосування права поділяються за наступними критеріями:
За суб'єктами прийняття: правозастосувальні акти органів державної влади та управління, правозастосувальні акти судових органів, правозастосувальні акти контрольно-наглядових органів тощо.
За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін. акти застосування права.
За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.
За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі.
За юридичними наслідками: правоконстатуючі, правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. Можливі також інші критерії поділу актів застосування права.
Лекція 21
МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
1. Поняття механізму правового регулювання
та його відмінність від правового впливу.
Правове регулювання обумовлене рядом факторів, зокрема: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмету, засобів і методів правового регулювання.
Право у суспільному житті має не тільки юридичний (регулятивний), але й інші види впливу, такі як виховний, ідеологічний тощо. Тому, розрізняють правовий вплив і правове регулювання. Ці два поняття розрізняються, по-перше, за сферою дії і, по-друге, за механізмом дії. Сферою правового впливу є економічні, політичні, соціальні та інші відносини. Сферою правового регулювання є тільки відносини, які врегульовані правовими нормами. Механізм дії правового впливу полягає у впливові права на свідомість суб'єктів правовідносин, у той час як правове регулювання впливає на їхні дії. Правовий вплив — це вплив права на свідомість суб'єктів суспільних відносин в різних сферах суспільного життя.
2. Способи та типи правового регулювання.
Правове регулювання конкретних суспільних відносин здійснюється за допомогою певних способів, зокрема:
1. Дозвіл — це такий спосіб правового регулювання, при якому суб'єктові конкретних суспільних відносин надається право на здійснення певних дій або на утримання від них. Суб'єкт має право на отримання... або особа не зобов'язана доказувати свою непричетність до злочину.
2. Зобов'язання — це закріплена у правових нормах обов'язковість поведінки суб'єкта за певних обставин.
3. Заборона — це закріплена у правових нормах обов'язковість утримання від вчинення певних дій.
Тип правового регулювання — це загальний порядок суспільних відносин, який полягає в особливостях поєднання його способів.
Розрізняють два базові типи правового регулювання: Загальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який передбачає можливість вчиняти будь-які дії, за винятком тих, вчинення яких прямо заборонено законом. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено все, що прямо не заборонено законом”.
Спеціальнодозвільний — це такий тип правового регулювання, який забороняє будь-яку діяльність, але, при цьому, правовими нормами формулюються конкретні випадки звільнення від цієї заборони. Цей тип правового регулювання виражається формулою: “дозволено тільки те, що прямо передбачено законом”.
3. Механізм правового регулювання
та його стадії і елементи.