Функціональний та вертикальний розподіл доходів

Теоретичні концепції джерел і розподілу доходів

Література

1. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2 т. – М.:, 1992. – Т.2. Гл. 25–28.

2. Микроэкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. – М., 1996. – Гл. 6–7.

Глава 11. Доходи та їх розподіл

В економічній літературі найбільш поширені два підходи до проблеми джерел і розподілу доходів. Перший – пов’язаний з теорією доданої вартості К.Маркса, розвиненою на основі трудової теорії вартості. Другий підхід пов’язаний з теорією граничної продуктивності факторів виробництва (ресурсів) Дж. Б. Кларка. Згідно з марксистським підходом, у ринковій економіці товаром є не праця, а здатність людини до праці, тобто її робоча сила. З цією посилки можна зробити важливий висновок: оскільки продається не праця, а робоча сила, то й сплачується у формі заробітної плати не увесь продукт праці, а лише його частина (“необхідний продукт” за Марксом), необхідна для відтворення вартості робочої сили. Друга частина продукту праці (“додатковий продукт”) безоплатно привласнюється капіталістом у вигляді “додаткової вартості”. Прибуток, рента, позичковий відсоток, за Марксом, є перетворені форми додаткової вартості, результат неоплаченої праці робітників, тобто їх експлуатації. В цьому суть соціально-економічних відносин між капіталістами та найманими робітниками.

Згідно з іншим підходом, вираженим у теорії граничної продуктивності Дж. Б. Кларка, здатність створювати нову вартість визнається за всіма основними факторами виробництва (праця, земля, капітал). А доходи на кожний фактор розглядаються як результат “граничного” продуктивного вкладу фактора, обчисленого пропорційно його пайці у створенні вартості продукту. У сучасному трактуванні теорія Дж. Б. Кларка розглядається як модель утворення доходів в умовах оптимального виробництва й відбиття цін на фактори виробництва в реальних умовах ринкової економіки.

Те, що вироблено, підлягає розподілу. Розподіл – це встановлення часток різних учасників процесу виробництва у виробленому продукті. При цьому частина продукту повертається у виробництво з метою подальшого відтворення виробничих відносин, а інша – йде на особисті потреби. Ця остання у формі грошей являє собою грошові доходи населення.

В економічній теорії під “доходом” мають на увазі грошову суму, яка регулярно і законно надходить до розпорядження ринкового суб’єкта. Щоб робити висновки про величину доходу, розрізняють його номінальне та реальне вираження. Номінальний дохід– це сума грошей, яка надходить до особистого розпорядження одержувача. Реальний дохід – та кількість товарів та послуг, яку можна купити за номінальний дохід.

Розподіл доходів виконує такі функції:

а) встановлення внеску кожного учасника у вироблений продукт;

б) створення основи для досягнення певного рівня життя кожному учаснику економічного процесу;

в) стимулювання зростання виробництва та найбільш повне використання ресурсів;

г) задоволення загальних потреб, а також підтримання малозабезпечених та непрацездатних.

Всі витрати на виробництво беруть на себе власники факторів виробництва. Тому доходи спочатку зосереджуються в їх руках. А оскільки власник кожного фактора виробництва виконує певну функцію в ринковому господарстві, остільки первинний розподіл доходів одержав назву “функціональний розподіл доходів”.

Основні функціональні доходи, які залежать від попиту та пропозиції на даний фактор виробництва, подані у такому вигляді:

- заробітна плата найманих працівників;

- прибуток підприємців та компаній;

- рента земельних власників;

- процент від застосування капіталу.

Попит на економічний ресурс (фактори) залежить від: а) попиту на виготовлений за допомогою цього ресурсу товар; б) продуктивності самого ресурсу; в) ціни товару; г) наявності ресурсів-замінників.

Наприклад, фірма набуває один ресурс в умовах конкурентного ринку. Для цього дамо ряд позначок і обумовлень та проаналізуємо таблицю.

Граничний продукт (МР) – додатковий продукт, одержаний у результаті збільшення обсягу використання даного фактора на одну додаткову одиницю за умови незмінних величин інших факторів.

Граничні витрати на ресурси у грошовій формі (MRC) – збільшення витрат на кожну додаткову одиницю ресурсу.

Граничний продукт у грошовій формі (MRP) – це збільшення загального доходу в результаті застосування кожної додаткової одиниці ресурсу.

Згідно з теорією граничної продуктивності ресурсів економічний механізм розподілу доходів базується на ціні ресурсу, яка визначається його граничним внеском, одержаним за допомогою додаткової одиниці фактора в умовах рівноваги затрат та віддачі, тобто коли MRC = MRP.

Якщо на ринку праці заробітна плата встановилася, наприклад, в розмірі 8 доларів, то для фірми буде прибутковим прийняти тільки 4-х робітників, оскільки останній створить граничний продукт у грошовій формі у розмірі 8 доларів (див. табл. 11.1, рис. 11.2).

Таблиця 11.1 – Виробництво продукту у короткостроковому періоді

Кількість ресурса (L)	Кількість продукції (ТР)	Граничний продукт (МР)	Ціна одиниці продукту (Р)	Загальний дохід (2)х(4)	Граничний продукт в грошовому вираженні (MRP)

Рисунок 11.1 – Співвідношення ринкової ставки заробітної плати

і продуктивності робітників

Внесок різноманітних факторів у прирості випуску продукції відображає вже відома нам виробнича функція для двох факторів – праці і капіталу (функція Кобба-Дугласа). Враховуючи визначену взаємозамінність ресурсів у виробництві, фірма прагне до такого їх поєднання, щоб мінімізувати витрати при їх закупівлі. Правило найменших витрат на кожну додаткову одиницю грошових затрат на відповідний ресурс – однаковий граничний продукт. Алгебраїчно це можна надати в такому вигляді:

= ,

де P_L – ціна одиниці праці; P_К– ціна одиниці капіталу;

Крім того, фірма застосовує таке сполучення ресурсів, яке забезпечує максимальний прибуток. У математичній формулі ця вимога має вигляд:

= 1

Такі характеристики функціонального (пофакторного) розподілу доходів. Інший вигляд має характеристика сукупного доходу, коли мова йде про фактичний перерозподіл доходів між певними групами населення. Він вже не залежить від джерел надходжень прибутків, об’єднуючи, наприклад, заробітну плату і пенсію працюючого пенсіонера.

Оскільки фактичний розмір доходу встановлює майнову ієрархію соціальних груп, то в такому випадку йдеться про “вертикальний (персональний) розподіл доходів”.

Поміж функціональною та вертикальною характеристиками сукупного доходу є відмінності. Функціональний розподіл зводить сукупний дохід до доходів тільки співвласників факторів виробництва. Персональний розподіл – результат перерозподільчого втручання держави у сферу доходів і завдяки цьому доходи отримують навіть незаможні групи (непрацюючі, безробітні та ін.), які б не могли їх мати, якби суспільство задовольнилось тільки функціональним розподілом.