Тема: Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

План

1. Суть світової системи господарства.

2. Економічні відносини у світовій системі господарства.

3. Міжнародно-кредитні та валютно-фінансові відносини.

4. Економічні аспекти глобальних проблем.

5. Місце України у світовому господарстві. Проблеми входження у світове господарство.

 

1. Суть світової системи господарства.

У світі існує понад 250 самостійних країн. Населення становить понад 6 млд., яке розмовляє близько 2800 мовами. Країни розрізняються за рівнем економічного культурного розвитку, релігією, ментальністю. Загалом розрізняють:

- Індустріально розвинуті країни (США, Англія, Німеччина, Японія);

- Середньорозвинуті – країни Латинської Америки;

- Аграрні слаборозвинуті країни (колонії бувші - Африка);

- Країни перехідного типу до ринку (Україна, Росія, СНБ).

Проте всі країни світу взаємозв’язані, взаємозалежні одна від одної і становлять єдину систему світового господарства. Її історія пройшла кілька етапів розвиту:

1) зародження системи світового господарства, сягає до виникнення міжнородного поділу праці і світової торгівлі,

2) технічна революціа кінця XVIII початок XIX ст., які дали поштовх розвитку машинного виробництва і зокрема транспорту, який дав можливість зв’язати міжт собою держави і континенти і створив матеріальну базу для розвитку світової торгівлі,

3) рубіж XIX - XX ст. коли завершується формування колоніальної системи і слаборозвинуті країни ввійшли в економічний простір розвинутих метрополій (Англія, Франція, Італія, Португалія, Голандія).

4) завершився цей процес виникненням монополій, які поділяють між собою світ економічно і посиленням економічних взаємозв’язків між країнами і регіонами.

Система світового господарства ­ це сукупність національних економік, які пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Ці відносини можна поділити на дві групи:

1) дво сторонні. Вони включають:

а) економічні міжнародні відносини:

- міжнародна торгівля;

- економічна і виробнича інтеграція;

- міграція робочої сили,

б) валютно-фінансові і кредитні відносини

2) колективні відносини. Це відносини, які потребують об’єднання зусиль всіх держав для вирішення загальних проблем.

 

2. Економічні відносини у світовій системі господарства.

Світова торгівля - це вихідна і початкова форма економічних відносин.

Причини виникнення світової торгівлі ті самі, що і причини товарного виробництва взагалі. Це: суспільний поділ праці та економічна відособленість виробників. Проте ці причини мають свої особливості.

1) Поділ праці зумовлений перш за все природніми умовами, місцем розташування країни, наявністю природніх ресурсів, а також рівнем розвитку продуктивних сил і станом розвитку економіки країни. 2) Щодо економічних відособленості, то вона поширюються далі від відособленості підприємства. Це відособлення цілої країни, яка базується на політичній і національній незалежності.

Форми світової торгівлі:

1) торгівля ресурсами або сировиною - зв’язана з природніми умовами і розміщенням країни, а також рівнем її розвитку, як правило низьким;

2) торгівля кінцевими товарами - нею займається розвинуті країни;

3) торгівля послугами - зв’язана з природніми умовами, розташуванням країни, забезпеченістю природними ресурсами, рівнем розвитку (якщо нічого не має іншого, то залишається торговельні послуги. Як правило це туризм).

У світовій торгівлі розрізняють: експорт або вивіз товарів і імпортабо ввіз товарів. Співвідношення експорту і імпорту складають торговий баланс країни. Він буде позитивним, якщо переважає експорт і від’ємним, якщо імпор.

Структура експорту теж має значення, якщо в експорті переважає сировина, це свідчить про відсталість країни.

Якщо кінцева продукція особливо високотехнологічна, наукомістка, складна - це країна передова.

Розрізняють торгову політику держави:

1) політика вільної торгівлі або фрітредерство. Коли в країні не обмежується імпорт товарів, чим виховується власний конкурентно здатний виробник. Проте вона повинна проводитись на етапах, коли власна економіка вже зміцніла. В іншому випадку - вона тільки придушить власне виробництво;

2) політика протекіонізму - коли імпорт товарів обмежений. Вона проводиться особливо на початкових стадіях розвитку з метою підтримки власного виробника. Проте надто довге дотримувати її може призвести до зниження конкурентноздатності власної продукції (така політика проводилась в колишньому СРСР).

Засоби впливу держави на міжнародну торгівлю:

1) мито ввізне і експортне;

2) імпортні квоти - встановлення розмірів ввозу тих чи інших товарів;

3) експортні премії і страхування експорту, - спрямовані на підтримку експорту товару;

4) акцизні збори ­ плата за право торгівлі високорентабельними товарами;

5) антидемпінгова політика - барєр на шляху розвитку світової монополії.

Ціноутворення на світовому ринку. Ціни тут формуються під впливом основних економічних законів: вартості, попиту пропозиції. Проте вони мають свою специфіку. Якщо в середині країни встановлюється національна суспільна вартість, то на світовому ринку ціни диктують ті країни, які поставляють на нього основну масу продукції. Це ­ розвинуті країни і зокрема, монополії цих країн, які панують на світовому ринку.

Економічна інтеграція та інтернаціоналізація.

Інтеграція - посилення економічних зв’язків між країнами аж до їх взаємопроникнення одна одну.

Форми інтеграції:

1) вивіз або експорт капіталу:

а) експорт підприємницького капіталу, який відбувається в двох формах: прямі інвестиції - будівництво підприємств на чужих територіях; портфельні інвестиції - вкладання капіталу в іноземні цінні папери (акції, облігації);

б) вивіз позичкового капіталу або надання кредитів банками, фірмами, державами одних країн іншим.

2) інтеграція виробництва.

Інтернаціоналізація - своєрідна кооперація країн у виробництві одного товару або створення спільних підприємств. На практиці, найвищим проявом інтернаціоналізації виробництва є створення великих міжнародних корпорацій (або монополій).

Розрізняють корпорації:

1) транснаціональні (ТНК) ­ національні монополії, які мають світове значення (“Форд”, “Дженерал Моторс”, “Фіат”);

2) міжнаціональні корпорації (ЛІНК), які застосовані на об’єднанні різнонаціональних капіталів (Дансько-Англійська нафтова компанія “Датч-Шел”).

За критеріями ООН у світі до світових монополій відносять фірми з активними понад 1 млд. дол. і дочірніми фірмами в понад 20 країн світу. Таких монополій налічується понад 500.

Світові монополії конкурують між собою, поглинаючи одна одну, розмежовуючи території, утворюючи союзи.

Найвищою формою економічного монополізму є залучення до конкурентної боротьби сили держав і створення міжнародних економічних об’єднань (ЄС, ОПЕК, Північно-Американський Союз).

Міграція робочої сили. Вона базується на використанні дишевої робочої сили зі слаборозвинутих країн в розвинуті країни. Міграція - це взаємовигідний процес, в якому більше виграють розвинуті країни, які використовують дешеву робочу силу. Слаборозвинутим країнам це теж вигідно, оскільки міграція забезпечує роботою надлишкове населення, яке повертаючись в країну, привозить в неї гроші.

Основні потоки міграції:

1) класичний шлях. У США зі всіх країн світу.

2) У США з країн Латинської Америки (це найбільша проблема для США).

3) з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я у Європейські країні.

4) новий напрям - з країн Південносхідної Азії і Середземномор’я в країни Аравійськокого півострова і Червоного моря.

5) із постсоціалістичних країн в розвинуті європейські країни і країни Півніяної Америки.

Особливе цієї хвилі є те, що значна частина еміграції - це кваліфікована робоча сила, працівники творчих і наукових професій.

 

3. Міжнародні-кредитні та валютно-фінансові відносини.

Кредито-валютні відносини включають:

1. позики і кредити;

2. продаж і купівля валют;

3. платежі за послуги та взаєморозрахунки.

Позики ­ форма залучення коштів у державний бюджет на основі кредиту.

Сукупність кредитних відносин між країнами являє собою кредитний ринок. Тут надаються позики різним країнам фірмами, банками, державами, спеціалізованими міжнародними кредитами установами (МВФ,МБРР).

МВФ (міжнародний валютний фонд) - міжнародна кредитна установа ООН заснована 1946р. у США на Бреттон-Вудський міжнародній фінансовій конференції. Його співзасновниками було 44 країни, зараз понад 100 членів МВФ.

Метою МВФ є міжнародна валютна співпраця на основі консультацій, подання позик країнам - учасницям. Кредит може отримувати тільки член МВФ, який сплачує пайові внески: золотом, конвертованою і національною валютою.Від величини внесків залежить розмір кредитів, а також кількість голосів у керівництві фонду.

Контрольний пакет акції МВФ знаходиться в руках розвинутих країнах (США, Англія, Японія, Швеція).

МБРР (міжнародний банк реконструкції і розвитку) заснований тоді ж і там де МВФ. Особливості МБРР, що він надає позики довготермінові - на 15-25 років, на реалізацію великих проектів: реконструкцію галузей, будівництво доріг, будівництво великих підприємств. Для одерження кредиту необхідно виконувати вимоги МБРР: 1) позика повинна бути гарантована державою; 2) під аналогічні цілі не повинна бути надана позика в ін. місці; 3) МБРР перевіряє доцільність кредиту - чи справді він нам потрібний; 4) позика повинна бути призначена на реконструкцію і розвиток.

Директора МБРР складає 21 країну, 5 із них - це постійні директори: США, Англія, Франція, Німеччина, Японія.

Вищим органом управління є Рада управляючих, яка представлена всіма країнами.

Валютні відносини. З кредитними відносинами тісно звязані валютні відносини і валютні ринки, на яких відбувається торгівля валютами.

Валюта - національні грошові знаки у вигляді казначейських білетів, банкнот, розмінної монети які знаходяться в обігу і є основним купівельним засобом, засобом платежів і розрахунків на території певної держави.

Розрахунки здійснюється за валютним курсом.

Валютний курс – ціна, за якою здійснюється купівля - продаж валют. Він виражає співвідношення між іноземними і національними валютами.

За можливостями обміну розрізняють валюти:

1) ВКВ - вільноконвертована валюта. Така, яка приймається до обміну всіма країнами без будь-яких обмежень (долар, євро, фунт);

2) ЧКВ - частковоконвертована валюта. Така, яка має певні обмеження, або односторонню конвертованість (гривні, рублі);

3) НКВ - неконвертован і валюти. Такі, які не обмінюються на інші валюти (Куба, Північна Корея).

Особливістю сучасних валютних відносин є те, що золото втратило роль грошей і стало звичайним товаром. Ціни на нього формується в залежності від вартості видобутку і обробки, а також попиту і пропозиції.

Валютні відносини пройшли кілька етапів розвитку або валютних систем чи стандартів:

1)золото-моментний стандарт, коли паперові гроші вільно обмінювалися на золоті в середині країни, а світовими грошима були: золото і золоті моменти. Остаточно він сформований до середини ХІХ ст. і проіснував до 30-х років ХХ ст.

2)золото-валютний (золото-доларовий) стандарт. Коли світовими грошима є золото і конвертована валюта (долар). Прийнятий у 1946р. на Бреттон-Вудській конференції.

3)валютний (доларовий) стандарт. Коли світовими грошима стають ВКВ на чолі з доларом. Прийнятий у 1976р. на Ямайкській конференції. Цей стандарт ще називають плаваючим курсом, тому що він базується на співвідношенні валют, курс яких не закріплений твердою одиницею - золотом.

Якщо раніше для стабілізації національної валюти потрібно було мати відповідний запас золота у національному банку то тепер курс валюти визначається іншими факторами: 1)реальною купівельною здатністю грошової одиниці на світовому ринку і її забезпеченністю якісними товарами;

2)попитом національної валюти на світовому ринку і її авторитетом.

Теоретично вважається, що плаваючий курс буде спричиняти значні коливання валют. Але в стабільних економіках цього не відбувається. Коливання валют спостерігається тільки в слаборозвинутих країнах і країнах перехідного періоду.

В умовах сучасної інтеграції економік відбувається утворення спільних торгових зон, спільних ринків (як ЄС), а також спільних валют (євро).

 

4. Економічні аспекти глобальних проблем.

Глобальні проблеми отримують свою назву від слова г л о б а л ­ загальні або всеосяжні.

Це друга група економічних відносин між державами, які повинні об’єднатись для вирішення спільних проблем:

1. Небезпека ядерної війни і локальні війни. Людство нагромадило такі запаси ядерної зброї, сумарний вибух від якої в млн. раз перевищить вибух в Хіросімі

Економічний аспект цієї проблеми полягає в тому, що: 1) непродуктивно витрачаються фінансові, матеріальні і людські ресурси. У США військові витрати з бюджету становлять до 30% (бюджет 2,7 трильйони доларів). У ВПК США зайнято 5,5млн.людей.

2) Відходи шкодять навколишньому середовищу.

Шляхи подолання проблеми:

1) Узгодження дій між ядернами державами (особливо між Росією і США, які володіють 90% цієї зброї). В 1993р. була підписана угода про призупинення виробництва ядерної зброї і зупинення її випробовування. Це угода між США і Росію. А потім приєдналися і інші держави крім, а Північна Кореї.

2) конверсія - переведення промислового комплексу на мирну продукцію.

2. Охорона оточуючого середовища. Сировинна та енергетична проблема. Відбувається зміна клімату, забруднення природи, морів, космосу, руйнування озонового шару. Частішають природні катаклізми, через які за останні 20р. загинуло 3 млн.людей. Проблема відходів. Тільки 1,5% сировини матеріалізується у кінцевому продукті. Щороку у світі нагромаджується 300-400млн.тонн відходів. За підрахунками вчених розвідані енергоресурси (нафти і газу) вичерпаються через 80 років.

Шляхи розв’язання проблеми:

1) визчення всі запаси сировини;

2) розробка природоохороння законодавства;

3) розробка системи заходів щодо дотриммння екологічних стандартів: чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії;

4) розвивати нові види технологій замкнутого і повторного циклів;

5) розвивати нові види енергії: сонячна, вітрова.

3. Економічна відсталість слаборозвинутих країн. Проблема заборгованості. Відсталість країн породжена колоніальною системою, яка існ. до 60-х р.р. ХХ ст. Тепер вона розвивається за нееквівалентним обміном і розривом ножиць цін, між країнами, які виробляють кінцеву продукцію і експортерами сировини.

Крім того слаборозвинуті країни є боржниками розвинутих країн іноді борг сягає розмірів всього ВНП.

Ця проблема є нерозрішима.

Вихід:

1)необхідне об’єднання країнам експортерів сировини, щоб протистояти монополіям країн – виробникам кінцевого продукту.

2)списати борги на що не хочуть піти країни кредитори. Загальний борг зараз сягає 1,5 трлн.доларів.

4. Демографічна проблема. Яка породжує перенаселення, бідність важкі хвороби і епідемії, голод.

Населення землі:

1-й рік нашої ери - 200 млн.

19830р.- 1 млд.

1930р.- 2 млд.

1960р.- 3 млд.

1976р.- 4 млд.

1995р.- 5 млд.

2000р.- 6 млд.

Демографічний вибух супроводжується нерівномірністю зростання населення. В розвинутих країнах населення скорочується, у відсталих - зростає. Від голоду щорічно помирає - 40 млн. людей.

Вихід:

Багаті країни повинні допомагати бідним, інакше проблеми бідних перейдуть до розвинутих і поглинуть в них.

 

5. Місце України у світовому господарстві. Проблеми входження у світове господарство.

Україна формально входить у світову співдружність. Вона входить в ООН і виконує всі закони світового співтовариства. Проте вона ще не інтегрувалась в ССГ, хоча для цього має всі передумови: 1) наявність природніх ресурсів, які є всі, крім нафти і газу. Нафти - 8%, газу - 22%; 2) високий трудовий потенціал з 29 млн.нас. - 7 млн. з вищою освітою; 3) вигідне географічне положеня вихід до моря, сприятливий клімат для с/г., 80% світових чорноземів.

Що треба для реального входження України в ССГ. Створення нового механізму зовнішньо-економічних зв’язків.

Новий механізм зовнішньо - економічних зв’язків – сукупність форм економічних зв’язків між країнами, а також система правових методів управління та фінансово-економічних важелів, які забезпечують їх ефективне функціонування.

Старий механізм був побудований на політичних інтересах виходив із принципів солідарності і інтернаціоналізму був підпорядкований ідеї переваг соціалізму над капіталізмом без врахування національних інтересів.

Новий механізм повинен базуватись виключно на товарно-грошових відносинах (вигода продати, купити) і національних інтересах України.

Для створення такого мехонізму необхідно вирішити ряд основних блоків проблем:

1) формування необхідної законодавчої бази. Деякі закони у нас вже прийняті. Наприклад, про зовнішньо-економічну діяльність, про іноземні інвестиції, про спільні підприємств, про вільні економічні зони. Проте створення правової бази ще не завершено.

2) створення і розвиток відповідних інституцій, що регулюють зовнішньо-економічними зв’язки. Це посольства, культурні, торгові, інформаційні представництва. Не вистачає кваліфікованих кадрів для цієї роботи.

3) Створення внутрішнього економічного середовищадля зовнішньоекономічної діяльності.

- Для цього потрібно заохочення малих підприємств до зовнішньоекономічної діяльності (крім великих, бо вони самі мають право її здійснювати).

- Заохочення зарубіжних інвестицій.

- Для цього необхідно переглянути податкове законодавство, створення пільгових умов для зовнішньоекономічної діяльності:

- створення спеціальної кредитної системи, яка б кредитувала зовнішньоекономічну діяльність;

- страхуванння експорту;

- удосконалення митної політики;

- проблема цін, вирівнювання їх до світового рівня.

4) Піднесення власної економіки і створення конкурентноздатної продукції.

 

План.

1. Загальна характеристика захворювань центральної і периферичної нервової системи.

2. Реабілітація при інсульті.

3. Реабілітація при радикуліті.

Література:

26. Язловецький В.С. Основи лікувальної та оздоровчої фізичної культури. Навч. Посібник. Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка. – С. 5-13.

27. Жабокрицька О.В., Язловецький В.С. Нетрадиційні методи й системи оздоровлення. Навчальний посібник . Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. Володимира Винниченка. – 187с.

28. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров’я.- К.: Здоров’я. 1991. – 256с.

29. Мухін В.М. Фізична реабілітація. К.: Олімпійська література. 2000. – 424с.

30. Мурамов И.В. Оздоровительные эффекты физической культуры и спорта. – К.: Здоровье, 1989. – 272с.

 

 

До захворювань і травм ЦНС відносять: порушення мозкового кровообігу, травми і пухлини головного та спинного мозку, неврози, інфекційні захворю­вання. Залежно від локалізації і характеру патологічного процесу виникають спастичні і в'ялі паралічі і парези, зміни чутливості, трофічні розлади; пору­шення діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, дефекації, сечовиділення; можливі втрата слуху, зору, мови, психічні порушення. Біль­шість цих хворих важкі, протягом тривалого часу і досить багато з них стають інвалідами.

Розлади рухів визначаються повною відсутністю м'язового скорочення (параліч або плегія) і частковим випадінням рухової функції (парез). Параліч (парез) однієї кінцівки має назву відповідно моноплегії (монопарезу), обох кін­цівок з одного боку тіла - геміплегії (геміпарезу), симетричних кінцівок­параплегії (парапарезу), трьох кінцівок - триплегії (трипарезу), чотирьох­тетраплегії (тетрапарезу). Паралічі і парези можуть бути двох видів: спастичні і в'ялі.

Спастичний паралічвиникає при травмах і захворюваннях ЦНС - перед­ньої центральної звивини кори великих півкуль чи пірамідного шляху. Він ха­рактеризується відсутністю довільних рухів, високим м'язовим тонусом і ви­сокими сухожильними рефлексами, появою патологічних рефлексів, синкіне­зій (побічні, мимовольні супутні рухи).

В’ялий, або атонічний, паралічвиникає при пошкодженні передніх рогів та ко­рінців спинного мозку і периферичних нервів. Для нього характерна відсут­ність довільних і мимовільних рухів, сухожильних рефлексів, низький тонус і атрофія м'язів.

Розлади рухів можуть також виявлятися порушеннями координації (атаксія) і гіперкінезами - рухами, що позбавлені фізіологічного значення і виникають мимовільно. До них відносяться судоми, атетоз (червоподібні ско­рочення м'язів пальців кінцівок), тремтіння.

При захворюваннях і травмах нервової системи можуть виникати розлади чутливості. Це анастезія - повне випадіння тактильної чутливості, гіпостезія - пониження чутливості, гіперстезія- підвищення чутливості. При пору­шеннях поверхневої чутливості хворий не розрізняє тепло і холод, не відчуває уколів. У випадках розладу глибокої чутливості в нього зникає уява про поло­ження кінцівок у просторі, рухи стають некерованими. Порушення чутливості виникають при ушкодженнях периферичних нервів, задніх рогів і корінців спинного мозку, провідних шляхів і тім'яної частини кори великих півкуль.

Пошкодження спинного мозку і периферичних нервових стовбурів викли­кають трофічні зміни. На фоні змін больової, температурної, тактильної, м'язово-суглобової чутливості, крово- і лімфообігу, в ділянках з порушеною іннервацією шкіра стончується, робиться сухою, з'являються тріщини, вираз­ки, пролежні, місцеве змертвіння тканин.

Інсульт- гостре порушення мозкового кровообігу. Розрізняють ішемічні інсульти (мозковий інфаркт, розм'якшення мозку), що є наслідком закупорки судин тромбом чи занесеним в них емболом і геморагічні (крововилив). У вог­нищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стис­куються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується. Причинами цього грізного захворювання найчастіше є гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, психічні і фізичні перенапруження, інфекція, інтокси­кація.

Починається інсульт гостро. Захворювання характеризується загальним важким станом хворого, розладами свідомості, серцевої діяльності, дихання, мови, парезами і паралічами. Залежно від локалізації, площі і обсягу пошкод­ження рухові розлади розвиваються в одній чи більше кінцівок. Вони виника­ють на протилежному вогнищу боці тіла, що пояснюється перехрещенням пі­рамідних шляхів на кордоні довгастого зі спинним мозком.

Найчастіше спостерігається параліч кінцівок однієї половини тіла (гемі­плегія), який спочатку млявий і незабаром переходить у типовий для інсуль­тів спастичний параліч зі згинальними контрактурами у суглобах руки і роз­гинальними - у нозі. Виникає поза Верніке-Манна: паралізована рука при­ведена до тулуба, пронована і зігнута в ліктьовому, променево-зап'ястковомусуглобах, пальці зігнуті в кулак. Одночасно у паралізованій нозі через під­вищення тонусу розгиначів стегна, гомілки і згиначів стопи вона витягнута, носок відтягнутий або звисає. Це примушує хворого, коли він починає хо­дити, робити ногою коловий рух, щоб не зачепити носком за підлогу (хода косаря).

Інсульти лікують комплексно. У гострий період проводять невідкладні за­ходи для підтримки життєдіяльності хворого. Після цього застосовують засо­би, спрямовані на усунення причин, що викликали інсульт, та протидіють ус­кладненням захворювання і сприяють видужанню пацієнта. Використовують медикаментозну терапію, ортопедичні і нейрохірургічні методи, дієто- і психо­терапію, призначають засоби фізичної реабілітації.

Реабілітація хворих на інсульт проводиться у три етапи: І - ранній віднов­ний (до 3 міс), ІІ - пізній відновний (до 1 року), ІІІ етап - залишкових пору­шень рухових функцій (понад 1 рік). З них І етап проводиться в стаціонарі підчас лікарняного періоду реабілітації, ІІ і ІІІ - у післялікарняний її період. Три­валість етапів, як і періодів реабілітації, залежить від клінічного перебігу зах­ворювання і ступеню порушення рухових функцій. Розрізняють п'ять ступенівпорушення рухових функцій: 1 - легкий парез, 2 - помірний парез, 3 - па­рез, 4 - глибокий парез, 5 - плегія або параліч. .

У лікарняний період реабілітаціїпризначають ЛФК призначають у ліжковому (розширеному ліжковому) режимі, який поділяється на А (2а) і Б (2б). Про­типоказана вона у суворо постільному режимі, при серйозних порушенняхсерцевої діяльності і дихання, коматозному стані. Однак з перших днів, коли тонус м'язів пошкоджених кінцівок не понижений і він не перейшов у спастику, застосовують лікування положенням, що має велике значення у боротьбі з кон­трактурами ноги і руки, що формуються. Паралізованим кінцівкам надаютьположення, що протилежне позі Верніке-Манна. Укладання уражених кінцівокпроводять в положенні лежа чи на спині і здоровому боці і через кожні1,5-2 год змінюють розгинальне положення кінцівки на згинальне і навпаки. Лікування положенням перерива- ється під час їди, сну, масажу і лікувальної гімнастики. Його припиняють при появі болю і підвищенні спастичності м'язів.Лікування положенням здійснюється так: в положенні лежачи на спині па­ралізовану руку розгинають у ліктьовому суглобі, відводять у горизонтальній площині від тулуба у бік до кута 90 і між нею і грудною кліткою кладуть ва­лик, що запобігає приведенню руки до тулуба. Далі плече повертають назовні, передпліччя - долонею догори, пальці випрямляють і розводять. Для збере­ження цього положення накладають лонгету від пальців до ліктя і на передпліччя кладуть мішечок з піском. Паралізовану ногу згинають під ку­том 15-20 у колінному суглобі, куди підкладають валик. Стопу встановлюють під кутом 90 і спирають у вертикальний щит або кладуть в опірний ящик. На зовнішньому боці стегна кладуть довгий мішечок з піском або ногу вміщуютьу протиротаційну шину, щоб не підвищувалася спастичність, використовуючи панчохи, ватнички та ін.

В положенні хворого на здоровому боці руку згинають у плечовому і лік­тьовому суглобах і укладають на подушку, а ногу згинають у кульшовому, колінному і гомілковостопному суглобах і укладають на іншу подушку. Разом з лікуванням положенням на 3-4-й день хвороби у розширеному ліжковому режимі2арозпочинають заняття ЛФК.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з простих активних і па­сивних вправ для здорових і пасивних - для пошкоджених кінцівок, а також з ди­хальних вправ і на розслаблення, пауз для відпочинку. Пасивні рухи почина­ють з проксимальних відділів кінцівок, поступово переходячи до дистальних(плечовий - ліктьовий - променево-п'ястковий суглоби й суглоби пальців; кульшовий - колінний - гомілковостопний суглоби й суглоби пальців). Ви­конують вправи у повільному темпі, плавно з максимально можливою амплі­тудою, суворо ізольовано у кожному суглобі і повторюють спочатку 3-4 рази, а згодом - 6-10 разів.

Особливу увагу звертають на проведення пасивних рухів у плечовому суг­лобі паретичної руки, не допускаючи розтягнення його сумки. Для цього реа­білітолог має фіксувати однією рукою плечовий суглоб хворого, а другою охоплює зігнуту у ліктьовому суглобі пошкоджену руку пацієнта і виконує колові рухи, натискуючи в бік плечового суглоба, ніби вгвинчує головку плечової кістки в суглобову западину. Хворого навчають посилати вольові імпульси до активних рухів одночас­но з пасивним розтягненням передпліччя, згинанням гомілки.

Розширений ліжковий режuм 2 б призначається орієнтовно на третьому тижні захворювання. Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для здорових частин тіла, пасивних рухів паретичними кінцівками, вправ на розслаблення, дихаль­них вправ, пауз для відпочинку. Виконують вправи з вихідних положень лежа­чи на спині, животі, боці. Заняття починають з вправ для здорових кінцівок, чергуючи їх з пасивними для паретичних. Особливої уваги приділя­ють таким пасивним рухам: згинанню і супінації плеча; розгинанню і супіна­ції передпліччя; розгинанню кисті і пальців; відведенню і протиставленню ве­ликого пальця руки; згинанню і ротації стегна; згинанню гомілки при розігну­тому стегні; тильному згинанню і пронації стопи. Дія пасивних рухів краще, коли окремим сегментам кінцівок надають спеціальних вихідних положень. Так, пальці легше розгинаються, якщо кисть зігнута; розгинання передпліччя ефективніше при приведеному плечі, супінація передпліччя буде повноцінні­шою, якщо лікоть зігнутий, а відведення стегна повнішим у зігнутому поло­женні.

Напівліжковuй режимпризначають наприкінці першого місяця і почат­ку другого. У комплексах застосовують пасив­ні, активно-пасивні, активні вправи, лі­кування положенням. Серед спеціальних вправ, що готують хворого до вставання і ходьби, вико­ристовують у положенні лежачи на спині поперемінні згинання ніг у колінних суглобах з притисканням підошов до поверхні ліжка. Імпульси від підошов мають визначене значення у відновленні такого складного рефлекторного акту, яким є ходьба. Притискання робить реабілітолог, утримуючи руками ноги за гомілковос­топний суглоб. Для протидії синкінезіям в ураженій руці при виконанні таких вправ кисті з переплетеними пальцями у "замок" підкладають під голову.

З кожним днем збільшується час сидіння і хворому дозволяють пересунути­ся на стілець.

На всіх етапах навчання ходьби для попередження розтягнення сумки плечо­вого суглоба хвору руку укладають у спеціальну підтримуючу пов'язку-косинку, у якій передпліччя знаходиться у положенні супінації, кисть і пальці випрямлені, (ве­ликий - у положенні опозиції). Звисаючу стопу підтягують за носок еластичною тягою, що фіксується під коліном, або одягають ортопедичний черевик. При таких коригованих положеннях кінцівок розпочинають навчати, власне, ходьби. Спочатку це робиться з допомогою реабілітолога, який підтримує хво­рого спереду і ззаду за пасок. Потім він ходить у спеціальній колясці, згодом – з милицею, чотирьох- або трьохопорним ціпком, а пізніше - одноопорним. При цьо­му увагу хворого постійно звертають на збереження правильного рисунка ходьби:

Вільний ре:жимтриває 2-5 тиж. Лікувальну гімнастику доповнюють вправами з опором, предметами, еластич­ними тягами. Вправи для тулуба і кінцівок виконують з вихідних положень лежачи, сидячи і стоячи. Особливу увагу приділя­ють розробці рухів кистю і пальцями. Ре­комендується розгинання їх на твердому м'ячі, качалці . Для паретичної кисті застосовують вправи з одночасним включенням здорової, або з її допомогою.

Лікувальний масаж після інсульту призначають наприкінці пер­шого тижня для заспокійливого впливу на ЦНС.

Післялікарияиий періодреа­білітації. До засобів фізичної реа­білітації попереднього періоду додаються механотерапія і праце­терапія.

Лікувальну фізичну культуру застосовують дифе­ренційовано як у пізньому віднов­ному етапі, так і на етапі залиш­кових рухових порушень. Це за­лежить від ступеня порушення рухових функцій, перебігу і важ­кості захворювань, що спричини­ли інсульт, його виходу і віку хворого.

До захворювань периферичної нервової системи відносять: ра­дикуліт - запалення нервових корінців, плексит - запалення нервового спле­тіння, неврит - запалення нервового стовбура. Патологічний процес може розвинутись в одному з них - мононеврит або в декількох - поліневрит. Він інколи захоплює нервовий корінець і стовбур - радикулоневрит чи декілька таких діялянок - полірадикулоневрит. Причиною цих захворювань здебільшого є травма, запалення, інтоксикація, порушення обміну, авітаміноз.

Травма може срияти струсу, забою, часткового або повного розри­ву нерва. При струсі спостерігається короткочасне порушення провідності по нерву, що тягне за собою нетривалі рухові і чутливі розлади. Забій викликає стиснення або розчавлення нервового стовбура і більш тривале порушення цих функцій. Випадіння або обмеження руху на тривалий час, зниження м'язового тонусу і атрофія м'язів виникають при повних або часткових розри­вах нерва.

Характерним клінічним проявом травматичних і інфекційно-токсичних пошкоджень периферичних нервів є рухові порушення у вигляді парезів і паралі­чів та болю. Найчастіше периферичні паралічі мляві. Вони супроводжуються м'язовими атрофіями, зниженням або зникненням сухожильних рефлексів, зни­женням м'язового тонусу, трофічними змі­нами, розладами чутливості шкіри, болем при розтягненні м'язів і нервових стовбу­рів. Вони потребують фіксуючих пов 'язок для запобігання контрактур, неправильних по­ложень кисті, стопи, відвисання кута рота.

Лікування захворювань і травм пери­феричних нервів є комплексним і прово­диться у стаціонарі або поліклініці, сана­торії. Застосовують консервативні, а у ви­падках порушення цілосності нерва оперативні методи лікування. Значне місце належить засобам фізичної реабілі­тації.

Лікувальну фізичну культуру призначають після усу­нення гострих проявів патологічного процесу. ЛФК протипоказана при наявності силь­ного болю і загального тяжкого стану хворого.

ЛФК призначають відповідно до рухового режиму. Водночас застосову­ють лікування положенням, що покликане протидіяти виникненню контрак­тур (згинальні, розгинальні, привідні, відвідні), деформаціям і тугорухли­вості у суглобах. Хворі кінцівки кладуть у шини або гіпсові, пластмасові лонгети для надання їм положень, що перешкоджають подальшому розтягу­ванню ослаблених м'язів, знижують напруження в антагоністах і підтримують пасивну рівновагу між ними і паретичними м'язами. Лікування поло­женням повторюють протягом дня кілька разів від 20-25 хв до 3-4 год. Під час занять фізичними вправами кінцівка звільняється від утримуючих її пристосувань.

При проведенні занять з ЛФК рекомендується дотримуватися таких пра­вил: вибирати вихідні положення, що забезпечують безболісне виконання фі­зичних вправ і сприяють виявленню довільних та розвиненню наявних актив­них рухів; застосовувати спеціальні вправи для розвитку рухливості у сугло­бах, прикладних навичок, зміцнення м'язів; збільшувати амплітуду рухів слід поступово, використовуючи махові рухи без обтяження, уникаючи різких ру­хів; не доводити напружені м'язи до стану вираженого стомлення, для цього чергувати спеціальні вправи із загальнорозвиваючими; досягати розтягання скорочених м'язів вправами з обтяженням; підтримувати і розвивати досягну­тий результат самостійними заняттями кілька разів на день; застосовувати ра­зом з фізичними вправами масаж, гідрокінезитерапію та інші методи фізичної реабілітації.

При лікуванні хворих на неврити, які преребувають на ліжковому режи­мі, використовують загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, що добираються відповідно до характеру рухових порушень. Серед них значне місце приділя­ють посиланням імпульсів до скорочення паретичних м'язів, мінімальним ізо­метричним напруженням. Протягом дня їх рекомендують повторювати самос­тійно декілька разів. Перед тим як застосовувати ці вправи, слід навчити хво­рого диференційованих напружень таких м'язів на здоровому боці. Включають пасивні вправи, і реабілітолог проробляє на кожному занятті всі суглоби паре­тичної кінцівки по осях її рухів. При появі перших ознак відновлення провід­ності нерва, що з'являється спочатку в проксимальних, а пізніше в дистальних відділах кінцівки, виконують активні рухи у мінімальному дозуванні (2-3 ра­зи). Це запобігає перенапруженню м'язів, інакше вони втратять здатність ак­тивно скорочуватись на декілька днів.

Рухи виконуються із полегшених положень, при яких укорочується дов­жина важеля; використовуються ковзні поверхні, застосовують гамачки, лям­ки та інші пристосування, що виключають необхідність переборювати масу кінцівки Вправи виконують у повільному темпі з постійно зроста­ючою амплітудою переважно за рахунок махоподібних рухів без обтяження. Широко використовують вправи у воді. Після закінчення занять з ЛФК про­довжують лікування положенням. Хворим з порушенням іннервації стопи її фіксують під прямим кутом до гомілки для попередження звисання цієї час­тини ноги. .

При ураженні нижніх кінцівок найбільша увага приділяється розвитку їх опорної функції. З появою активних рухів в кульшовому і колінному суглобах дозволяється часткова опора на ноги у положенні лежачи на спині, потім вико­нують вправи в упорі стоячи на колінах на місці і в русі. Для підготовки до ко­ристування милицями зміцнюють м'язи спини і плечового пояса у напівліжковому режимі в комплексах лікувальної гімнастики застосо­вують пасивні, пасивно-активні і активні вправи з обмеженим дозуванням, але повторюються вони у занятті кілька разів. Поступово вільні і махоподібні рухи ускладнюють додатковими обтяженнями, опо­ром. Включають вправи на коор­динацію рухів, побутового і про­фесійного характеру для форму­вання. компенсацій. Особливу увагу приділяють відновленню ру­хів у суглобах кистей, пальців і стоп.

Опорну функцію ніг продов­жують розвивати переходом із по­ложення сидячи на стільці в поло­ження стоячи, спираючись руками на спинку ліжка. Хворого навча­ють правильно стояти, використовуючи спинку стільця, милиці, ціпок; потім ходьби на місці, ходьби з двома милицями або ціпком, з одним ціпком і тільки після цього - без опори. Звисаючу стопу обов'язково фіксують еластичною тягою або спеціальним ортопедичним черевиком.

Радикуліт - запалення корінців спинного мозку. Він, переважно, спос­терігається у попереково-крижовому відділі хребта. Радикуліт може виникати самостійно або бути наслідком остеохондрозу хребта та інших захворювань. У спортсменів радикуліт виникає внаслідок забою поперекового відділу хреб­та при падінні, невдалих зіскоках, перерозгинання тулуба, хронічних перевантаженнях по вертикаль­ній осі хребта. Основним проявом цього захворю­вання є різкий біль у поперековому відділі, що від­дає в ногу. Рухи тулуба суттєво обмежуються, особ­ливо нахили вперед, повороти у здоровий бік. Набоці радикуліту утруднене випрямлення ноги, спостерігається зниження м'язового тонусу і атро­фія м'язів сідниці, стегна і гомілки. Рефлекторно­больове щадіння викликає порушення постави і розвиток сколіозу. Захворювання перебі­гає хронічно, постійно загострюється у разі пере­охолодження, фізичного напруження, травми. У гострий період хворих госпіталізують і в комплексі лікування їм призначаються засоби фізичної реабі­літації.

Лікувальну фізичну культуру призначають у ліжковому режимі після зати­хання гострих проявів захворювання. Заняття проводять на фоні індивідуального укладання хворого, витягання з елементами фіксації, використання масажу, фізіоте­рапії. Для зменшення болючості хворому в положенні лежачи на спині в підколінну ділянку кладуть високий валик, ноги відводять та розвертають назовні і з'єднують п'ятки; в положенні лежачи на животі під нижню його ділянку і таз кладуть подушку. Застосовують витягання в положенні лежа­чи на спині або животі на похилій площині чи ліжку з піднятим узголів'ям з фіксацією тулуба за лямки, що проведені під пахвами як при компресій­них переломах хребта у поперековому відділі. В заняття включають за­гальнорозвиваючі, дихальні та ідеомоторні вправи, пасивні рухи, що вико­нуються у повільному темпі, з невеликою амплітудою, обмеженою кількіс­тю повторень. Поступово застосовують активно-пасивні і активні рухи кінцівкою на ураженому боці.

У напівпліжковому режимі більшість вправ ліку­вальної гімнастики і самостійних занять виконують з положень, що розванта­жують хребет: лежачи на спині, животі, в упорі стоячи на колінах. Застосову­ють вправи, що кіфозують хребет і зменшують тиск на спинномозкові корін­ці і нерви. Використовують змішані виси, вправи і витягання у воді. У положенні стоячи виконуються нахили, повороти і колові рухи тулуба з не­великою амплітудою у повільному темпі.

У вільному режимі фізичні вправи виконують у різних вихідних положеннях, але уникають таких, що підвищують навантаження на хребет, створюють умови для його скручування. Вправи кінцівками виконують з максимально можливою амплітудою, плавно, з повним виключенням ривкових рухів. Продовжують витягання на похилій площині, виси на гімнастичній стінці, корекцію постави симетричними і асиметричними вправами, заняття у воді.

Лікувальний масаж застосовують при зменшенні гострих проявів радикуліту для поліпшення крово- і лімфообігу, трофічних процесів, зменшення запальних явищ і болю в ураженій ділянці; зниження спастичності і розслаблення паравертебральних м'язів; попереджен­ня порушень постави і атрофії м'язів нижніх кінцівок; поліпшення загальноготонусу організму.

Перші процедури масажу короткочасні і щадні. Спочатку застосовують легкі погладжування, потім ніжні розтирання і вібрації. Масаж комбінують з активними і пасивними рухами, тепловими про­цедурами.

Упіслялікарняний період реабілітації лікувальну фізичну культуру застосовують постійно для подальшого зміцнення м'язів тулуба, збереження рухливості хребта і нор­мальної постави; загартування і тренування організму до фізичних наванта­жень побутового і виробничого характеру, подовження ремісії захворювання. Реалізація цих завдань здійснюється за допомогою ранкової гігієнічної і ліку­вальної гімнастики, ходьби, плавання, рухливих ігор, теренкуру, ходьби на ли­жах, Їзди на велосипеді. При виконанні всіх фізичних вправ дотримуються уникнення осьового перевантаження хребта, надмірної амплітуди рухів кін­цівками, різких і ривкових рухів, піднімання ваги в положенні "підйомного крану".

Лікувальний масаж використовують періодично для покращан­ня крово- і лімфообігу, трофічних процесів у зоні ураження, скорочувальної здатності м'язів спини і кінцівок; підтримання функцій хребта і нормальної постави.