Биполярный сценарий глобального развития и основные направления его реализации.

 

Бі/триполярна система передбачає наявність кількох управлінських полюсів, що в результаті консенсусу приймають узгоджені рішення, виконання яких є обов’язковим для решти учасників міжнародних відносин. Ця система передбачає, з одного боку, активізацію міжнародного співробітництва найбільш розвинутих країн світу, які готові йти на компроміси заради досягнення спільних інтересів. З другого боку, дана система інституційної організації передбачає пріоритетність рішень, що приймаються правлячою верхів­кою для інших учасників міжнародних відносин. Теорія бі- чи триполярного світу включає до свого складу такі основні напрями інституційного забезпечення глобальних трансформацій:

коаліції держав;

коаліції регіональних інтеграційних утворень.

Коаліції держав спрямовуються на створення Центру—альянсу найбільш розвинутих країн, які будуть «підштовхувати» глобалізацію у потрібне русло і вирішувати виникаючі глобальні проблеми у власному вузькому колі, проектуючі власні норми, інтереси і принципи поведінки на увесь світ.

На сьогодні відсутнє чітке ядро, навколо якого міг би розпочатися процес консолідації. Найбільш вірогідними варіантами вважаються:

«п’ятірка» постійних членів Ради Безпеки ООН (можливим є розширення складу);

«велика вісімка» (можливим є розширення складу);

компромісний варіант: «центр» скоріше за все складуть США, ЄС, Японія, Російська Федерація, Китай, Індія.

Першочергово ці країни потребуватимуть укладання між собою низки угод, що визначатимуть їхню загальну позицію стосовно глобальних проблем і питань глобальної безпеки, і декларувати рішучість чинити опір загрозливим тенденціям світового розвитку. Можливості і ресурси, що є у розпорядженні розвинутих країн, повинні використовуватися в цілях вибудовування «центру» як союзу, що ефективно впливає на «периферію», робить її більш керованою і поширює на неї принципи, що були прийнятними у взаємовідносинах між самими державами «центру».

Інституціоналізація нових міжнародних структур надасть країнам «центру» реальну можливість формулювати власні вимоги (що зумов­люються не довільною зацікавленістю, а завданнями боротьби з тими чи іншими загрозливими тенденціями) до решти держав. Головним інструментом тиску на «периферію» можуть стати умови еконо­мічного, технологічного і інформаційного партнерства з «центром», які можуть бути більш чи менш сприятливими. Основним завданням союзу є не підкорення, а цивілізація «периферійних» територій. Коаліція регіональних інтеграційних об’єднань (РІО) закладає підґрунтя майбутнього світоустрою, що полягає у наступному: формування угруповань на основі економічних, а не політичних факторів, виникнення яких зумовлено реакцією на глобаль­ні трансформації; домінування економічних факторів знижує вірогідність виникнення ієрархічних інституційних структур, рішення яких є обов’язковими для країн-членів; спрямованість у першу чергу на створення своєрідних «островів більш ліберального економічного режиму», а не на побудову регіональних протекціоністських анклавів; поглиблення рівня регіональної координації економічної політики, що виражається в орієнтації, в першу чергу, на безпосередньому регулюванні господарських процесів у межах національних економік (гармонізація податкових систем, режиму доступу на ринки, систем стандартів тощо) замість вирішення питань, що лежать на поверхні, усунення внутрішніх і зовнішніх бар’єрів між країнами, що входять до складу групування. На думку авторів концепції, дуже зручною, з погляду урядів еконо­мічно розвинутих країн, є структура, що переорієнтує на наднаціональ­ний рівень запити національних політичних ринків і та, що впливає від власного імені на економічну політику широкого кола країн, так чи інакше потерпаючих від проблем стабільності фінансової і валютної систем. На конфігурацію такого типу може розраховувати об’єднання трьох найпотужніших регіональних блоків — ЄС, АТЕС та майбутньої трансатлантичної зони вільної торгівлі (ТАФТА)

 

55.Многополярный сценарий глобального развития. Многополярность, т.е. более двух доминирующих полюсов экономического роста, временами являлась ключевой особенностью мировой экономики. Но еще ни разу в современной истории развивающиеся страны не выходили на передовую линию многополярной экономической системы. Данная модель начинает меняться. К 2025 г. на шесть развивающихся стран – Бразилию, Китай, Индию, Индонезию, Южную Корею и Россию – будет совместно приходиться около половины глобального экономического роста. Примерно к этому же времени одна единственная валюта, вероятно, перестанет доминировать в международной валютной системе. По мере преследования возможностей развития за границей и улучшения внутренней политики в своих странах корпорации развивающихся стран станут играть все более заметную роль в глобальном бизнесе и в иностранных инвестициях, в то время как значительные объемы капитала в пределах их собственных стран позволят развивающимся странам стать ключевыми игроками на финансовых рынках. Поскольку динамичные развивающиеся страны выходят на передовую линию мировой экономики, требуется переосмысление обычного подхода к глобальному экономическому управлению. Сегодняшний подход основан на трех принципах: связь между концентрированной экономической мощью и стабильностью, ось движения капитала «север-юг» и центральное положение доллара США. Со времен окончания второй мировой войны глобальное экономическое устройство с центральной ролью США строилось на взаимодополняющем комплекте негласных договоренностей в сфере экономики и безопасности между США и их основными партнерами, в то время как развивающиеся страны играли периферийную роль. В обмен на взятие на себя США ответственности по обслуживанию системы, выполнение роли рынка последней инстанции и признание международной роли доллара их ключевые экономические партнеры – Западная Европа и Япония – получили особые привилегии, доступные США: эмиссионный доход, внутренняя автономность макроэкономической политики и гибкость торгового платежного баланса. В целом, данный порядок существует до сих пор, хотя некоторое время назад появились намеки на его ослабление. Выгоды, полученные развивающимися странами от расширения своего присутствия в международной торговле и финансах – это лишь один из примеров. Все более многополярная глобальная экономика, вероятно, изменит то, как мир осуществляет международный бизнес. Некоторое количество динамичных фирм развивающихся стран находятся на пути к доминированию в своих секторах экономики в глобальном масштабе в ближайшие годы, так же как компании развитых стран в течение прошедшего полувека. В будущие годы подобные фирмы, вероятно, будут требовать экономических реформ в своих странах, выступая катализатором усиления интеграции своих стран в глобальную торговлю и финансы. Так что, возможно, настало время двигаться вперед в деле развития многосторонней структуры регулирования иностранных инвестиций, что уже несколько раз откладывалось с 1920-ых гг. В отличие от международной торговли и валютно-финансовых отношений, для содействия развитию иностранных инвестиций и управления ими не существует никакого многостороннего режима. Пока что доллар США остается самой важной международной валютой. Но данное доминирование убывает, о чем свидетельствует снижение его использования в качестве официальной резервной валюты, а также для заказа товаров и услуг, выражения международных претензий и привязки валютных курсов. Евро является самым сильным конкурентом доллара до тех пор, пока страны зоны евро успешно справляются со своим сегодняшним кризисом внутренних долгов с помощью государственной помощи и долговременных институциональных реформ, которые закрепляют успехи долговременного проекта единого рынка. Но валюта развивающихся стран, несомненно, станет более значимой в долговременной перспективе. Размер и динамизм экономики Китая и стремительная глобализация его корпораций и банков делают вероятность получения юанем более важной международной роли особенно высокой. В отчете «Горизонты глобального развития, 2011» ВБРР представляет то, что считает наиболее вероятным валютным сценарием в 2025 г.: многовалютная система с центральными ролями доллара, евро и юаня. Данный сценарий поддерживается вероятностью того, что США, страны зоны евро и Китай станут к тому времени тремя главными полюсами экономического роста.