Луганськ

Протокол № __

Лекція № 1

Провадження в адміністративному судочинстві

Питання:

1. Адміністративне судочинство: поняття та сутність.

2. Види проваджень та стадій в адміністративному судочинстві

3. Система адміністративного судочинства

4. Характеристика навчального курсу „Провадження в адміністративних судах”

 

 

Мета заняття: оволодіння теоретичними та науковими поглядами вчених щодо поняття та сутності адміністративного судочинства, поняття та структури провадження в адміністративному судочинстві, з’ясування системи адміністративного судочинства, розгляд загальної характеристики навчальної дисципліни „Провадження в адміністративних судах”

 

Основні поняття: адміністративне судочинство, адміністративний процес, провадження в адміністративному судочинстві, стадія провадження, адміністративний суд

 

Література:

Нормативно-правові акти

Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Вер­ховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

Закон України „Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 року № 2453 – VI.

Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 35-36, № 37. – Ст. 446.

 

Навчальна та наукова література

Авер'янов В.. Лук'янець Д.. Педько Ю. Кодекс адміністративного судочинства України: необхідність і шляхи усунення концепту­ально-понятійних вад // Право України. – 2006. – № 3. – С. 7 – 12.

Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина и М.А. Штатиной. – М.: Спарк, 2003. – 464 с.

Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори-упорядники І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда. – К: Факт, 2003. – 536 с.

Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У 2 т.: Том І. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (го­лова). – К.: Видавництво "Юридична думка". 2004. – 584 с.

Адміністративне судочинство: Підручник. – Вид. 2, перероб. і допов. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2011. – 304 с.

Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.: За ред. Ю.П. Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.

Адміністративний процес: Навчальний посібник / За заг. ред. доктора юридичних наук, професора І.П. Голосніченка. – К.: ГАН, 2003. – 256 с.

Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Т. 5: Поліцейське та адмініст­ративне право / Упорядники: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер'янов, І. Б. Усенко; відп. редактори Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер'я­нов. – К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2003. – 600 с.

Бандурка О. М, Тищенко О. М. Адміністративний процес: Під­ручник для вищих навч. закл. – К.: Літера ЛТД, 2002. – 288 с.

Бевзенко В. М. Правова природа й особливості співвідношення понять "судовий адміністративний процес" та "адміністративний процес" // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 1. – С. 111 – 116.

Бородін І. Адміністративно-процесуальні норми – основа адміністративно-юрисдикційного процесу // Право України. – 2006. – № 3. – С. 86 – 90.

Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. – X.: ТОВ "Одіссей", 2005. – 552 с.

Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні: Підручник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців „Правова єдність”, 2008. – 350 с.

Коментар до Закону „Про судоустрій України” / За заг. ред. В. Т. Маляренка. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464 с.

Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навч. посіб. – К.: Прецедент, 2007. – 531 с.

Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. – 808 с.

Кузьменко О. В. Теоретичні засади адміністративного процесу. – К.: Атіка, 2005. – 351 с.

Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право: Підручник / За ред. О.В. Кузьменко. – К.: Атіка, 2007. – 416 с.

Лагода О. Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності // Право України. – 2006. – № 4. – С. 16 – 18.

Основи адміністративного судочинства в Україні (навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александрової, Р. О. Куйбіди. – К.: Конус – Ю, 2006. – 256 с.

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посіб. / За заг. ред. Р. О. Куйбіди, В. І. Шишкіна. – К.: Старий світ, 2006. – 576 с.

Перепелюк В. Г. Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. 2-ге видання, змінене і доповнене. – К.: "Центр навчальної літератури". 2004. – 368 с.

Права громадян у сфері виконавчої влади: адміністративно-правове забезпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Наукова думка, 2007. – 587 с. (глави 1, 2, 3).

Российское полицейское (административное) право: Конец XIX – начало XX века: Хрестоматия / Сост. и вступит. ст. Ю. Н. Старилов. – Воронеж: Издательство Воронежского государственного университета, 1999. – 624 с.

Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. – Харків: Фірма “Консум”, 2003. – 464 с.

Теория юридического процесса / Под общей ред. проф. В. М. Горшенева. – X.: Издательство при Харьковском государственном университете издательского обьединения "Вища шко­ла", 1985. – 192 с.

Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформу­вання: Збірник наукових праць. – Суми: "Мрія-1" ЛТД: Ініціати­ва, 2000. – 282 с.

Школик А.М. Порівняльне адміністративне право: Навч. посібник для юридичних факультетів та факультетів міжнародних відносин. – Львів: ЗУКЦ, 2007. – 308 с.

1. Адміністративне судочинство: поняття та сутність

Створення системи адміністративних судів в Україні, прийнят­тя Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) та низки інших нормативно-правових актів обумовили формування нової самостійної судово-процесуаль­ної галузі права, яка отримала назву адміністративне процесуальне право. При цьому термін „адміністра­тивний процес” має і офіційне тлумачення на законодавчому рівні. Так, у п. 5 ст. 3 КАС під адміністративним про­цесом розуміються правовідносини, що складаються під час здійснення адміністративного судочинства. Викладене дово­дить, що в наш час, навіть при деяких неузгодженостях по­зиції науковців і законодавця щодо розуміння зазначеного по­няття, адміністративний процес пов’язується виключно з діяльністю адміністративного суду з приводу розгляду публіч­но-правових спорів (справ адміністративної юрисдикції).

Цей висновок є принциповим, оскільки до недавньо­го часу переважала точка зору, що під адмі­ністративним процесом необхідно розуміти діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також їхпосадових і службових осіб щодо застосування матеріаль­них норм адміністративного, а в деяких випадках і інших га­лузей права.

Загалом в юридичній науці скла­лося дві концепції розуміння терміна „адміністративний про­цес” – судова та управлінська. Проте згадані правові явища (судовий розгляд справ адміністративної юрисдикції та правозастосовна діяльність суб’єктів публічної адміністрації) є на­стільки різними, що вони не можуть визначатися за допомо­гою одного і того ж терміну.

Ігнорування радянською правовою наукою адміністративної юстиції виключало формування доктрини адміністративного процесу (судового), що призвело до відсутності єдиної загаль­новизнаної назви правосуддя щодо публічно-правових спорів. Тому, як наслідок, нині у юридичній літературі використову­ються різні словосполучення, тотожні адміністративному про­цесу: 1) адміністративно-судовий процес; 2) адміністративне судочинство; 3) адміністративне правосуддя; 4) адміністратив­не процесуальне право.

Наведемо характеристику цих понять, які найчастіше використовуються в науковій та навчаль­ній літературі для розкриття сутності ходу розгляду та вирішення адміністративними судами публічно-правових спорів.

Процесяк юридична категорія є зов­нішнім вираженням (формою) здійснення влади (законодавчої, виконавчої та судової), головна особливість якої полягає у тому, що це не будь-яка владна діяльність, а виключно юридична як за своїм змістом, так і за метою та результатами.

За своєю суттю процес – явище набагато змістовніше по­рівняно із судочинством (правосуддям), воно утворене із по­слідовності дій суду, сторін та інших учасників публічно-пра­вового спору, тоді як судочинство (правосуддя) – діяльність, яка здійснюється виключно адміністративними судами і не може реалізовуватись іншими суб'єктами спірних правовідно­син.

Неможливість здійснення правосуддя органами та іншими суб’єктами, які не належать до судової влади, передбачена Конституцією у ст. 124, згідно з якою правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Таким чином, судочинство – ніщо інше, як: 1) форма реалізації судової влади; 2) порядок провадження у судових справах су­дами відповідної юрисдикції. Правові категорії „судочинство” і „правосуддя” є аб­солютно ідентичними за змістом, вони характеризують діяль­ність судів щодо розгляду та вирішення справ, спорів, що ви­никають між учасниками суспільних відносин.

Сучасне наукове тлумачення поняття „адміністративне су­дочинство”та його законодавчий аналог принципово не від­різняються одне від одного. Адміністративне судочинствовідповідно до КАС становить діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому зазначеним кодексом. Отже, по-перше, адміністративне судочинство по суті ста­новить процес, – але утворений завдяки діяльності лише одного суб’єкта – адміністративного суду. По-друге, на відміну від процесу, адміністративне судочинство реалізується через розгляд та вирішення адміністративними судами публічно-право­вих спорів.

У межах адміністративного судочинства розглядаються виключ­но спірні, конфліктні правовідносини. Характеризуючи сутність даного процесу, Н. Г. Саліщева вважає, що він певним чи­ном, з точки зору вирішення спору, схожий із позовним про­вадженням цивільного процесу, у таких справах суд вирішує спір про право, але не про цивільне, а адміністративне. Оскар­жуючи до суду рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, фізичні та юридичні особи заявляють про свою незгоду з діями таких суб’єктів, вимагаючи визнати їх неза­конними. Своєю чергою суб’єкт владних повноважень в особі свого представника має довести обґрунтованість своїх дій і не­обґрунтованість вимог фізичних чи юридичних осіб. Завдання суду – об’єктивне дослідження усіх доказів по справі і відповідно до отриманих висновків – оцінка правомірності дій сторін (учасників спору).

Основними учасниками адміністративного судочинства, крім адміністративного суду, виступають: 1) особи, на захист прав, свобод та інтересів яких ними пода­ється адміністративний позов (громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації); 2) суб’єкти владних повноважень – орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управ­лінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративне судочинство характе­ризують такі ознаки:

1) воно урегульоване нормами КАС, а розгляд публіч­но-правового спору в адміністративному суді здійснюється за процесуальними правилами цього кодексу;

2) виникає внаслідок подання адміністративного позову до спеціального судового органу, упов­новаженого розглядати такі позови та приймати по них рішення, – адміністративного суду;

3) приводом для подання адміністративного позову до суду є виникнення публічно-правового спору між фізичними, юри­дичними особами та суб’єктами владних повноважень.

Адміністративні суди за правилами адміністративного судочинства розглядають справи, пов’язані виключно із публічно-пра­вовими правовідносинами, тобто, в яких хоча б однією із сторін є суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Розглядаючи публічно-правовий спір, адміністративний суд перевіряє правомірність дій, рішень суб’єктів владних повно­важень, дотримання ними чинного законодавства.

Таким чином поняття „судочинство” розкриває функціональну природу ді­яльності адміністративних судів та учасників процесу розгляду адміністративної справи. Процесуальні норми права безпосередньо взаємопов’язані з нормами, так званого матеріального права, і забезпечують їх реалізацію. Так, якщо Конституцією закріплено право людини і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод (ст. 55), то воно, відповідно, може бути здійснено шляхом ви­користання положень процесуальної норми права про форму, зміст та порядок подання позовної заяви до адміністративного суду (ст. 105 КАС).

Відтак, адміністративне судочинство– це сукуп­ність процесуально-правових норм, закріплених КАС, які регулюють правовідносини між адміністративним судом та учасниками проце­су з приводу розгляду та вирішення публічно-правового спору між фізичними і юридичними особами та суб'єктами владних повноважень.

 

 

2. Види проваджень та стадій в адміністративному судочинстві

 

Адміністративне судочинство складається з проваджень та стадій, зміст, особливості та по­рядок здійснення яких обумовлюється публічно-правовими відносинами, що утворюють предмет діяльності адміністратив­них судів. Розгляд та вирішення публічно-правових спорів у адмініст­ративних судах здійснюється за правилами таких проваджень:

1) провадження у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень;

2) провадження у справах, пов’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму;

3) провадження у справах за зверненнями суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Провадження адміністративного судочинства послідовно здійс­нюються через сукупність стадій, які залежно від волевияв­лення сторін адміністративної справи та процесуальних дій, що виконуються у межах кожної із них, поділяються на два основні види: обов’язкові (конститутивні) та необов’язкові (фа­культативні) стадії.

Обов’язкові стадії адміністративного судочинства є неодмінними частинами такого процесу, без них його виникнення, існування та розвиток взагалі неможливий. Розпочавшись, адміністративне судочинство, незалежно від воле­виявлення його учасників, проходить через усі існуючі обов’язкові стадії. Сутність цієї групи стадій поля­гає у тому, що вони здійснюються по кожній адміністративній справі, яка закінчується остаточним юридичним вирішенням і тому мають розглядатись як обов’язкові, за винятком випад­ків, коли справа припиняється в попередній стадії.

Необов’язкові (факультативні) стадії адміністративного судочинства, на відміну від обов’язкових, виникають виключно за волевиявленням учасників такого процесу й за відсутності та­кого волевиявлення взагалі можуть і не виникнути. Такі стадії здійснюються лише у випадках необхідності, обумовленої обставинами конкретної адміністративної справи. Не можуть вважатися обов’язковими ті стадії, які повністю за­лежать від волі, ініціативи учасників судочинства і як наслідок мо­жуть як стати, так і не стати предметом розгляду вищої ін­станції.

Стадіями адміністративного судочинства є:

1) порушення адміністративної справи в адміністратив­ному суді (звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі);

2) підготовка адміністративної справи до судового роз­гляду (підготовче провадження);

3) судовий розгляд адміністративної справи.

Наведені три стадії адміністративного судочинства є обов’яз­ковими (конститутивними). Слід звернути увагу на те, що навіть на обов’язковій стадії адміністративне судочинство може припинитисяза наявності пев­них обставин, а тому не всі обов’язкові стадії судочинства у подальшому матимуть місце (наприклад, у разі підстав для закриття судом провадження у справі, передбачених ст. 157 КАС).

Наступні п’ять стадій адміністративного судочинства прийня­то іменувати необов’язковими (факультативними), оскільки їх виникнення повною мірою зале­жить від волевиявлення (бажання) учасників цього процесу (сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та обов’язки). До необов’язкових (факультативних) стадій адмі­ністративного судочинства належать:

4) апеляційне оскарження рішень адміністративних су­дів першої інстанції (апеляційне провадження);

5) касаційне оскарження рішень адміністративних судів першої та апеляційної інстанції (касаційне провадження);

6) провадження Верховного Суду України;