Структура процесу виховання. Рушійні сили

2. Структура процесу виховання. Рушійні сили.

3. Етапи, закономірності і принципи виховання

4. Зміст та особливості процесів самовиховання та перевиховання особистості

5. Основи психолого-педагогічної діагностики вихованості учнів

6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання

1. Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник / І.Д. Бех. – Либідь, 2008. – 848 с.

2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. посібник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 280 с.

3. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн.: Навч.-метод. посібник / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. – Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні засади. – 344 с.

4. Вишневський О. Сучасне українське виховання: Педагогічні нариси / О. Вишневський. – Львів: Львівський обл. наук.-метод. ін-т освіти; Львівське обласне педагогічне товариство ім. Г. Ващенка, 1996. – 238 с.

1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2005. – 343 с.

6. Кукушин В.С. Теория и методика воспитательной работы / В.С. Кукушин. – Ростов н/Дону: Март, 2002. – 320 с.

7. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання / В.І. Лозова, Г.В. Троцко. – Харків.: ОВС, 2003. – 183 с.

8. Мельничук С.Г. Педагогіка (Теорія виховання). Навчальний посібник / С.Г. Мельничук. – Видавничий Дім слово, 2012. – 288 с.

9. Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання. – К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2003. – 328 с.

10. Ушинський К.Д. Теоретичні проблеми виховання. Вибрані твори в 2 т., т.1. / К.Д. Ушинський. – К. Радянська школа, 1983. – 187 с.

1. Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. / М. М. Фіцула. – К. : Академвидав, 2009. – 559 с.

Майбутнє української нації значною мірою залежить від розв’язання проблем виховання молодого покоління. Нині важливо, щоб виховання молоді було спрямовано на засвоєння системи суспільних цінностей, норм, правил, на становлення духовно збагаченої, творчої особистості, громадянина, здатного відстоювати інтереси своєї держави.

Процес виховання на сучасному етапі визначається такими особливостями, як:

· посилення ролі національного компоненту в змісті виховної роботи усіх освітніх закладів, що полягає в актуалізації народознавчих знань, оптимізації народних педагогічних засобів, методів та форм підготовки молодого покоління до життя;

· демократизація та гармонізація відносин в системі “педагог – вихованець”;

· орієнтація на особистість вихованця, врахування його вікових та індивідуальних особливостей, можливостей та інтересів;

· спрямованість на творення повноцінної, творчої, гармонійно розвиненої особистості, здатної розкрити та реалізувати свій потенціал в усіх сферах життя суспільства.

Сутність виховного процесу тлумачиться неоднозначно. Так, М. Фіцула визначає його як “систему виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості”. На думку Н. Мойсеюк процес виховання треба розуміти як “цілеспрямовану динамічну взаємодію (співробітництво, партнерство) вихователя і вихованця, у ході якої в різноманітних видах діяльності здійснюється самореалізація, самоствердження вихованця, формується його особистість”. Н. Волкова, наголошуючи на соціальній значущості феномена, характеризує його як “соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості”. Узагальнюючи означені підходи пропонуємо таке визначення: виховання– цілеспрямований соціально значущий процес сприяння гармонійному розвиткові особистості, що реалізується у ході взаємодії вихователя і вихованця. Результатом такоє взаємодії має бути сформованість у вихованця системи якостей, наукового світогляду, громадянської позиції, а також культури та готовності до особистісної творчої самореалізації.

Проблема визначення мети виховання має давню історію. Так, на думку Демокріта, вона має бути спрямована на підготовку молоді до реального життя, до досягнення добродійності, основою якої є здатність соромитись. Щастя, за Демокрітом, не в багатстві, а у правдивості, правді. Він вважав, що зробити людину щасливою можуть не тілесні гроші, а лише правдивість і багатостороння мудрість.

Мета вихованняу сучасній інтерпретації полягає у створенні оптимальних умов для гармонійного розвитку особистості вихованця, розкритті його творчого потенціалу.

Мета виховання є емерджентною (системною) і залежить від прогнозованого кінцевого результату взаємодії педагога і вихованця (вихованців).

Таким чином, специфікою виховання є: цілеспрямованість, двосторонність, комплексність, суспільний характер.

Структурними компонентами процесу виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, зміст, методи, прийоми, форми, засоби, результати виховання.

Особливість процесу виховання полягає в його довготривалості, неоднозначності, неперервності впливу системи факторів, відносній керованості, поступовому виявленні результатів виховного впливу.

Серед чинників, які здійснюють прямий і опосередкований вплив на особистість виділяють дві групи: об’єктивні і суб’єктивні. Об’єктивні фактори охоплюють рівень і стан політичного, соціально-економічного розвитку, культурні надбання нації, соціально-педагогічна діяльність сім’ї, закладів освіти, громадських організацій, засобів масової інформації, закладів культури і мистецтва. Суб’єктивні фактори визначаються активністю особистості, її якостями, характером, темпераментом, ставленням до самої себе, навколишнього середовища, праці тощо.

Головними рушійними силами процесу виховання особистості є суперечності, що виникають між наявним рівнем вихованості і необхідним досвідом поведінки в суспільстві.

У процесі виховання майбутніх митців слід враховувати суперечності, які пов’язані з особливостями впливу мистецтва на формування особистості. За своєю природою суперечності можуть бути внутрішніми і зовнішніми. До внутрішніх суперечностей належать:

· суперечність між зростаючими вимогами до особистості, що відповідає потребам нашого часу і наявними в неї можливостями;

· суперечність між зовнішніми вимогами (наприклад, увійти в образ, грати будь-яку запропоновану роль) і власним бажаннями та прагненнями особистості;

Серед зовнішніх суперечностей варто виділити такі, як:

- неадекватність вимог, що висуваються з боку усіх учасників виховного процесу (передусім батьками, педагогами);

- зіткнення організованої педагогічної діяльності зі стихійним впливом зовнішнього середовища (засобів масової інформації, вулиці, неформальних об’єднань і організацій).