Інформаційні технології

Стадії консультування.

1. Підготовча стадія, що включає в себе обговорення кола завдань, які повинні вирішуватися консультантом при первинному знайомстві із Клієнтом і організацією.

2. Поточна діагностика, що включає в себе поглиблений аналіз виявленої проблеми, уточнення завдань консультування, проведення необхідних дослідницьких дій.

3. Заключна стадія, що включає в себе розробку пропозицій, впровадження пропозицій, підведення підсумків (презентація).

Політичний консультант виконує не допоміжну функцію, а є самостійним функціонером у публічній, тіньовій сфері політики. Обсяг і характер політичного консультування залежить від готовності політика відчути, оцінити і прийняти політико-психологічну допомогу.

 

Термін "інформація" (у перекладі з панцира. "іnformatіo") означає освідомлення, повідомлення про положення справ або про чиюсь діяльність, відомості про що-небудь. Аж до середини XX в. це поняття означало які-небудь відомості. Однак академік А. Колмогоров дав йому більше широке визначення, розглядаючи інформацію як першооснову всіх нових і перспективних галузей науки й техніки (кібернетики, теорії організації й керування, системотехніки й т.п. ). На сучасному етапі проблему інформації вважають однієї з найбільш актуальних і фундаментальних проблем, пов'язаних з науково-технічною революцією.

Поведінка держави на інформаційному ринку:

Ø ініціація масової підтримки населенням поставлених державою цілей і мобілізація широких соціальних шарів на їхню реалізацію (стратегія "спонукання");

Ø інформування суспільства про власну позицію, прийнятому по тому або іншому питанню рішенні, але без активізації зусиль по його виконанню;

Ø поширення вказівок підлеглим низовим структурам і органам керування для реалізації рішень, що мають службовий характер ("рольова" стратегія);

Ø контроль за реалізацією прийнятих і вже здійснюваних рішень;

Ø координація активності державних, політичних і громадських організацій і об'єднань під час обговорення тих або інших соціальних проблем;

Ø створення позитивного іміджу політичного режиму й типу правління й, відповідно, критика опозиції (стратегія "конструювання іміджу");

Ø відволікання суспільної думки від обговорення невигідних режиму соціальних проблем ("відволікаюча стратегія").

Технології паблик рилейшнз (PR) являють собою систему інформаційно-аналітичних дій, принципом яких є забезпечення реалізації політичних цілей на основі чесного й поважного відношення до реципієнта. Прийнято вважати, що PR – це особливий інструмент організації комунікативного простору сучасного суспільства.

Принципи PR:

Ø відкритість інформації;

Ø взаємна вигода комунікатора й реципієнта;

Ø опора на суспільну думку; поважне відношення до громадськості.

Однієї з найважливіших PR-технології є створення позитивних образів (іміджей) політичних об'єктів. Такими об'єктами можуть бути як окремі особистості, так і корпоративні структури (партії, руху) і навіть держави в цілому або міждержавні організації.

Створення іміджу - це свідоме конструювання тих або інших властивостей і якостей суб'єкта, що роблять його привабливим для громадськості й що дозволяють вирішити конкретне політичне завдання з його участю (перемогти на виборах, підвищити легітимність влади й т.д.).

Імідж(“образ”) – образ особистості, суспільно-політичного інституту, який існує у масовій свідомості. Імідж – результат ірраціональності масової суспільно-політичної свідомості.

Політична іміджелогія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в суспільній свідомості образів суспільних організацій, інститутів, окремих політиків, розробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних суб’єктів політики.

Функції іміджу (Г. Г. Почепцов ):

1. Ідентифікації (імідж – посередник між політиком і громадянами);

2. Ідеалізації (функція видачі бажане за дійсне );

3. Протиставлення (будь-який імідж виникає в межах системного протиставлення іншим іміджам).

Складові технології побудови іміджу:

1. Виділення рис, що виділяють політика серед інших;

2. Підкреслення особистих рис політика, які вводять його до складу категорії “свій”;

3. Вписування образу політика в уявлення про ідеального політичного діяча;

4. Вписування образу політика в образ реальних історичних діячів;

5. Включення в поведінку політика акторських елементів;

6. Створення вербального компоненту іміджу;

7. Символізація зовнішнього вигляду політика;

8. Впровадження образу у масову свідомість через ЗМІ;

9. Боротьба з “автономними джерелами” впливу на імідж.

Особливе значення має формування іміджу лідера, у якому в основному концентруються й через який проявляються вимоги суспільства до режиму й стилю володарювання.

Формування іміджу звичайно здійснюється на основі обраного типу політичного діяча: «борця з корупцією», «борця за правду», «добрий сім’янин», «рятівника батьківщини», «інтелектуал», «жінка-політик» і т.д.

З огляду на багатогранність іміджу конкретного політичного діяча, використовувані технології в основному стосуються його найважливіших параметрів, зокрема: стилю спілкування (формальний, товариський, неофіційний); поводження в нестандартних обставинах; реакції на кризи; зовнішнього вигляду (одяг, зачіска); жестикуляції, артикуляції, міміки.

Найважливішим способом і самостійним напрямком формування іміджу є політична реклама.

Реклама– позитивне повідомлення про конкретний об’єкт для конкретної аудиторії . Метою реклами є забезпечення продажу.

Політична реклама – інструмент ринкової політичної конкуренції.

Основна функція політичної реклами: реклама формує політичні пріоритети у ситуації вибору.

Завдання політичної реклами:

1. Подати у доступній формі суть політичної платформи певних сил і настроїти аудиторію на їх підтримку.

2. Сформувати та закріпити в масовій свідомості уяву про характеристики політичних сил.

3. Створити бажану психологічну установку, яка визначає напрямок відчуттів, симпатій, дій людини.

Типологія політичної реклами за завданнями:

1. Інформаційна ( покликана дати уявлення про певне явище );

2. Заохочувальна ( спрямувати увагу, підштовхнути до певних дій ).

Рекламні технології можна класифікувати в такий спосіб:

Ø аудіо - (радіорепортажі, рекламні звернення, бесіди) і візуальні (відеоролики, телезаставки, теледебати й ін.) способи рекламування;

Ø друковані способи передачі рекламних повідомлень (публікації статей, складання оглядів, інтерв'ю й ін.);

Ø методи зовнішньої реклами (рекламні щити, афіші, транспаранти, листівки, написи на стінах, тобто "політичне графіту");

Ø прийоми друкованої реклами (плакати, листівки, листи, звернення, брошури, календарі, візитні картки й ін.);

Ø методика прямої поштової реклами (розсилання поштових повідомлень конкретним виборцям);

Ø методи поширення рекламних сувенірів (значків, майок, бейсболок, ділових подарунків);

Ø комп’ютерні форми рекламистіки (Інтернет, спеціальні інформаційні програми);

Ø проведення заходів щодо зв'язків із громадськістю (особисті зустрічі кандидата з населенням, презентації, виступу на мітингах і конференціях і ін.).

У другій половині XX в. розвинені демократичні країни пережили дві революції в області доступу громадян до інформації, результатом яких з'явилися масове утворення й масове телебачення. Видатну роль у перетворенні політичного простору зіграли: поява на інформаційному політичному ринку електронних ЗМІ, виникнення діалогових способів політичної комунікації, різке збільшення швидкості передачі повідомлень, формування користувачів мережі Інтернет і ін.

Інтернет - це світова комп'ютерна мережа, що поєднує сотні тисяч локальних державних, корпоративних, суспільних, освітніх і домашніх мереж на основі стандартних угод про способи обміну інформацією і єдиною системою адресації. Він зародився на початку б0-х рр. XX в. Завдяки своїм технічним можливостям інформаційного обміну Інтернет в останні роки активно використається для проведення виборчих кампаній. Так, створюючи Веб-сайты тієї або іншої партії або лідера руху, організатори виборчих кампаній одержують додаткові можливості для мобілізації добровольців, готових надати підтримку тим або іншим депутатам, для відповідей лідерів на питання виборців, для інструктування помічників виборчого штабу, збору фінансової допомоги партіям і рухам, проведення маркетингових операцій на електоральному ринку.