Музика та класифікація мистецтв

Дитяча творчість, хай саме примітивне, дитячі знахідки, хай найскромніші, самостійна дитяча думка, хай найнаївніша, - ось що створює атмосферу радості, стимулює розвиток творчих здібностей».

В російській музичній культурі хоровий спів очолював, тому професійна російська музика аж до 18 століття розвивалася головним чином в хорових жанрах.

Хоровому співу навчали на Русі в церковних і монастирських школах, а також в храмових хорах. Закріпленню традицій сприяла організація співецьких шкіл. Центрами муз.освіти ставали монастирі і князівські двори.У зв'язку із збільшеною потребою в співаках, що брали участь в пишних палацових балах, музичних розвагах і оперних спектаклях в 1738г. видається указ про підставу в Глухове співецької школи, для чого гетьман України прислав 11 півчих. Вихідцями з глуховскій школи були російські композитори Д.С.Бортнянській(1751 - 1825),М.С.Березовський(1745-1777).

 

Церковному співу навчалися діти в Синодному хорі.В 1880-х роках відбувається зліт виконавського мистецтва Синодного хору.На початку 20 століття Синодний хор виступає за рубежем Росії (Німеччина, Італія).

 

В 1862 році з метою расповсюдження музичної освіти і пропаганди класичної і сучасної музики була організована М.Балакиревим і Г.Ломакиним Безкоштовна музична школа, що стала освітньою установою.Хор цієї школи досяг великої майстерності.Керували школою М.Балакирев,Н.Рімській-Корсаков.

 

На рубежі 19-20 століть сталі з'являтися теоретичні праці, основні проблеми музичної педагогіки, що відобразили, авторами яких були педагоги Д.І.Зарін,А.Н.Карасев,П.П.Міроносицкий.В книзі «Методика шкільного хорового співу у зв'язку з практичним курсом» Д.І.Зарін відзначав, що спів «надає виховну дію на учнях, на їх особистість, пам'ять, на їх волю, естетичне відчуття і фізичний розвиток». Звідси витікало, що музика ( особливо спів ) може служити

« багатобічним засобом для виховання, а вплив її захоплює найглибші сторони внутрішнього світу людини».

 

Прихід у виконавську сферу видатних музикантів, диригентів, педагогів (А.В.Свешников, В.Г.Соколов, В.С.Локтев), сприяв зростанню професійного вдосконалення багатьох дитячих хорів .

Наприклад, на базі дитячого хору Інституту художнього виховання детей, під керівництвом Соколова, був організований свого роду учбово-хорового комплексу, де навчалися співу діти, починаючи з дошкільним віком і старше. Слід зазначити роль В.С.Локтева в розвитку дитячої художньої творчості. Створений їм Ансамбль пісні і танцю Московського палацу школярів став абсолютно новою виконавською формою, що об'єднала різні жанри - пісенний, танцювальний, інструментальний. Виступи носили характер святкових уявлень. В даний час дитяча хорова культура тримається багато в чому завдяки ентузіазму і відданості педагогів-хормейстеров, вчителів музики, ведучих вокально-хорову роботу. Оптимізація сучасного дитячого вокально-хорового виконання викликана природною потребою збереження традицій вітчизняної співецько-хорової культури.

 

 

 

З точки зору класифікації мистецтв музика є:

 

 


В гой же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:

 

 

 

 


Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різни соціокультурні функції, зокрема:

 

Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.

Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому ( жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.

Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.

Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мошви пізнавальної діяльності.

Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення ...пристрастей».

Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатності спричиняти музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато вчених пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.

Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

 

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також видокремлюються різні функціональні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного впливу на свідомість та підсвідомість людини, інші — мають більш звужений спектр культурних функцій.

 

Форма та зміст музики

Згідно радянського музикознавця Б.Асаф'єва, музика є мистецтвом інтонованого смислу (рос. "искусство интонируемого смысла"). При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини — темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д.

Можливість передавши думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовувалась естетиками фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з його психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку, як подразника та сигналу до дії. В деяких відношеннях музика вважається аналогічною мовленню людини, коли внутрішній стан людини та його відношення виражається за допомогою зміни ряду характеристик звучання його голосу при висловлюванні.

 

Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомлених звучаннях результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною.

Згідно сучасних уявлень, такі образи певним чином, як і будь-яка інша інформація, кодуються і зберігаються в мозку людини.

При чому є підстави вважати, що кодові форми вербальних і невербальних інформаційних потоків є різними. Оскільки, як відомо, сприйняття конкретних образів і сигналів зовнішнього світу є більшою мірою функцією правої півкулі головного мозку, то, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність. З огляду на це можна вважати, що створення, виконання та сприйняття музики мають бути усвідомленими, що і робить її художнім мистецтвом.

Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною структурою, в якій можна виділити такі рівні :

-звуковий (фонічний),

-інтонаційно-мовний,

-фактурний

- композиційний.

 

Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.

 

Історія розвитку

 

Становлення музичного мистецтва

Відносно походження музичного мистецтва в 19-20 століттях були висунені різні гіпотези, згідно яких витоками мистецтва були інтонації збудженої мови (Г.Спенсер), снів птахів та тварин (Ч.Дарвін), ритми роботи первісних людей (К.Бюхер), їх звукові сигнали (К.Штумпф), магічні заклинання (Ж.Комбар'є).

 

В сучасній науці, що спирається на археологічні та етнографічні данні вважається, що музика розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії та інших видів мистецтва.

 

Виділення музики в самостійний вид мистецтва відбувалося в період розкладу первісного строю. В цю епоху в міфах різних народів фіксують уяву про музику як могутню силу, що здатна керувати природою, приборкувати тварин та зцілювати людей.

 

Музична культура рабовласницьких та ранньофеодальних країн стародавнього світу характеризується широкою діяльністю професійних музикантів, що служили в храмах, при дворах знаті, брали участь в масових обрядах. Вперше окрім практичної та духовної функції в музики починає відособлюватися естетичні функції — гак в Стародавній Греції проводились змагання музикантів, що виконували піснеспіви та інструментальні п'єси.

Розвиваються різні пісенні пісенні і танцювальні жанри, в багатьох із них музика, поезія і танець зберігають первісну єдність. Виникають перші системи нотної фіксації (клинописна, буквенна), хоча переважаючою формою залишається усна. Виникають перші музично-естетичні вчення (напр. в Китаї — Конфуція, В Греції — Піфагора, Платона, Аристотеля, в Римі — Лукрецій Кар).

Музика розглядається на практиці і в теорії як вид діяльності, близький науці, ремеслу, релігії, як засіб впливу на природу (магія) та людину (виховання моральних якостей), в зв'язку з чим встановлювалась сувора суспільна або державна регламентація використання музики різних видів (в тому числі окремих ладів)

 

Музика в епоху середньовіччя

В епоху середньовіччя в Європі складається музична культура нового типу — феодальна. Оскільки панівною в усіх сферах життя в цю епоху є церква, професійне музичне мистецтво концентрується в храмах та монастирях.

 

В 6-7 ст. в Західній Європі формується суворо регламентована система одноголосної духовної музики ( Григоріанський спів). Перехід від невменної нотації до лінійної, що була винайдена Гвідо д'Ареццо в X столітті і дозволяла значно точніше фіксувати висоту тонів сприяла закріпленню та розповсюдженню традицій та еталонів. На початку другого тисячоліття зароджується багатоголосся.

 

Формуються нові жанри вокальної та вокально-інструментальної (хор та орган) музики — органум, мотет, пізніше — меса. В Візантії та, пізніше Київській Русі духовна музика складає систему т.зв. Знаменного співу, який фіксувався спеціальною крюковою нотацією. Як і Григоріанський спів, знаменний був заснований на діатонічних ладах.

Поряд з духовною музикою розвивається також світське музикування — початково серед придворних музикантів, пізніше — напівпрофесійне мистецтво лицарів — трубадурів і труверів во Франції, менестрелів в Німеччині, серед міських ремісників тощо.

В селянському середовищі розвивається фольклор, розповсюджується також мистецтво народних артистів, як правило широкого «профілю» (на Русі — скоморохів).

 

Музика в епоху Відродження

В епоху Відродження в Західній та центральній Європі феодальна музична культура починає перетворюватись на буржуазну. На основі ідеології гуманізму розквітає світське мистецтво. Музика поступово вивільняється від суворих канонів, починає проявлятись індивідуальне начало. В професійній музиці досягає своєї вершини хорове багатоголосся в жанрах меси, мотета, та світських пісень, де використовуються складні поліфонічні прийоми (т.зв. поліфонія строгого стилю). Виникають композиторські школи (нідерландська, римська, венеціанська та ін.) На Русі тенденції Відродження в музичному мистецтві проявляються після звільнення від татаро-монгольського іга. Розквітає мистецтво знаменного співу, народна музика.

 

Музика в епоху Просвітництва

Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної продовжується впродовж 17-18 століття. Остаточно закріплюється загальне панування світської музики. її зміст охоплює широке коло тем і образів, в тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. Поряд з музикуванням в аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства. Вдосконалюються струнні та духові музичні інструменти. Розвивається нотний друк.

В композиторській творчості цей період представлено такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає і невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера. В кінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії музиці зароджується гомофонно-гармонічний склад .

 

В країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури. Так в Італії зароджуються опера, ораторія і кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість А.Вівальді, Кореллі).

У Франції — опера-балет (Ж. Б. Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії — клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора И. С. Баха. З його ім'ям пов'язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації.

 

В українській та російській музиці цього періоду продовжується розвиток хорових жанрів — хорових концертів (творчість М.Березовського, Д.Бортнянського та А.Веделя). В культовій музиці розквітає партесний спів. В Росії з'являються також перші опери, написані за взірцем італійських.

 

Віденський класицизм

Видатним досягненням другої половини XVIII ст. є формування Віденської класичної школи, представниками якої є И.Гайдн, В.Моцарт та Л. ван Бетховен Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному а11е§го зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичною мислення — симфонізм. Суттєвою реформування и творчості В. А. Моцарта та К. Ф. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи закостенілу умовність аристократичної опери. В творчості К. Ф. Глюка та Л.ван Бетховена відособлюється в якості самостійного жанру балет.

 

XIX століття

Розвиток європейської музики кінця 18 — початку XIX століття проходить під впливом Великої французької революції, яка не тільки породжує ціпу хвилю масово-побутової музики (марші, героїчні пісні, в тому числі Марсельєзу), але й знаходить відгук в усіх музичних жанрах. Цей процес проходить на тлі та під впливом активної демократизації всього суспільного та музичного життя, подолання станових меж, що дістались у спадок від феодалізму. З аристократичних салонів музика виходить на більш широкі площадки, доступні широкому колу слухачів. Виникає цілий ряд нових музичних закладів, зокрема консерваторій у Празі, Варшаві, Будапешті, Відні, пізніше — в Москві та Петербурзі). З'являються музичні газети та журнали. Музичне виконавство остаточно відділяється від творчості, як самостійної музичної діяльності. Починається процес комерціоналізації музики.

 

В композиторській творчості 19 століття стверджується романтизм. На відміну від класицизму, романтизму характерні: загострена увага що емоційного; світу людини, індивідуалізація та драматизація лірики, протиставлення особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтерес до національної своєрідності, звернення до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів, більш вільна трактовка музичних жанрів та стремління до синтезу мистецтв, з чим пов'язаний розвиток програмної музики.

Спостерігається активне становлення нових національних музичних культур — польської (творчість Ф.Шопена), угорської (Ф. Ліст), норвезької (Е.Гріг), чеської (А. Л. Дворжак), російської (М.І. Глінка, пізніше — П.І. Чайковський та композитори «Могутньої купки», пізніше — української (М. Лисенко).

З середини 19 століття виникає жанр оперети. В професійній творчості виділяється самостійна лінія «легкої музики», (напр. вальси І.Штрауса). Народжується естрадна музика, як самостійна галузь музичної діяльності.

 

XX століття

В кінці 19 — початку 20 століття в європейській музиці починається новий період, що відповідає початку імперіалізму. Цей період характеризується інтенсивними пошуками нових засобів виразності, експерементів, великою кількістю стильових течій.

Характерним для світової історії стає тісна взаємодія культур різних країн світу, які до цього моменту розвивалися відокремлено. Європейська музика зазнає значного впливу музичних культур народів східної Азії (особливо японської в творчості Дж. Пуччіні, К. Дебюсі), Латинської Америки, Африки (джаз).

 

Академічна музика першої половини століття

В першій половині 20 століття поряд з продовженням традицій пізнього романтизму (творчість Г. Малера, Р. Штрауса, С.Рахманінова, К. Шимановського) виникають нові стильові напрямки — імпресіонізм (К. Дебюссі, частково М. Равель), експресіонізм (А.Шенберг, А.Берг), неокласицизм (П. Хіндеміт, частково І. Стравінський), все більше відособлюються індивідуальні композиторські стилі. Значну увагу композитори приділяють дослідженням глибинних пластів музичного фольклору та його інтеграцію в композиторську творчість (Бела Барток, рання творчість І. Стравінського, частково Г.Свірідова, В.Лютославського, українських композиторів Б.Лятопшнського та Л.Ревуцького).

 

Інтенсивні пошуки нових композиторських засобів приводять до розширення в творчості ряду композиторів до повної відмови від тональної системи (атональність), та винайдення нових засобів звуковисотної організації, напр. додекафонії, а пізніше — серіалізму.

Велике значення для розвитку музики мала поява та розповсюдження звукозапису та кіно. З'являються перші електроінструменти, що відкривають новий погляд на природу й можливості звуку (електронна музика). В 1920-х роках футуристи здійснюють спроби залучення до музичного мистецтва шумових звуків. В 1940-х роках розвиток техніка звукозапису відкриває новий напрямок — конкретну музику.

Повоєнні роки поглибили експериментаторські тенденції попередніх років — у 1950-ті роки виникають перші електронні експериментальні студії, на зміну серіалізму приходить алеаторика, у 1960-ті роки авангардні течії сягають радянської музики, яка до цього моменту розвивалася у руслі соцреалізму.