Постановка проблеми свідомості в філософії

Тема 13 СВІДОМІСТЬ

Література

Алексеев П.В. Понятие “материя” / Философские науки. – 1990. – №2.

Введение в философию. В 2-х ч. – ч.2. / под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1989.

Грибанов Д.П. Философские взгляды А. Эйнштейна и развитие теории относительности. – М., 1987.

Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М., 1986.

Кармин А.С. Познание бесконечности. – М., 1981.

Кузнецов В.Г., Кузнецова И.Д., Миронов В.В., Момджян К.Х. Философия: Учебник. – М.: ИНФРА – М., 1999.

Кучевский В.Б. Анализ категории “материя”. – М., 1983.

Ленін В.І. Матеріалізм і емпіріокритицизм. – Повн. зібр. тв. – т.18.

Лосский Н.О. Мир как ограниченное целое. избранное. – М., 1991.

Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч. – ч.1. Исходные философские проблемы, понятия и принципы. – М.: Политиздат, 1991.

Мир философии. Книга для чтения. В 2-х ч. – ч.2. / Составители: П.С. Гуревич, В.И. Столяров. – М.: Политиздат, 1991.

Проблема пространства и времени в современном естествознании. – М., 1991.

Спиркин А.Г. Основы философии. – М.: Политиздат, 1988.

Философия. ч.2. Основные проблемы философии / Под ред. В.И. Кириллова. – М.: Юристъ, 1997.

Енгельс Ф. Діалектика природи / Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – 2-е вид. – т.20.


 

1. Постановка проблеми свідомості в філософії.

2. Біологічні передумови виникнення свідомості.

3. Суспільна природа свідомості.

4. Структура свідомості.

5. Ідеальність свідомості.

 

 

Проблема свідомості є однією з самих загадкових, що породжували і породжують численні спори і дискусії. Це зумовлене самою природою свідомості: воно не відповідає багатьом характеристикам об’єктивної реальності, що почуттєво сприймається. До свідомості не застосовні просторові характеристики; її не можна виміряти якимсь чином, кількісно виразити, відчувати або спостерігати; воно не володіє ні масою, ні енергією, ні формою в тому значенні, як це має місце по відношенню до фізичних об’єктів.

Постановка і розв’язання проблеми свідомості в філософії значною мірою визначаються розвитком природничих наук, що вивчають мозок, психіку і поведінку людини, що, звичайно, ніскільки не принижує ролі суспільних і гуманітарних наук у вивченні свідомості. Сучасна наука, використовуючи новітні експериментальні методи і теоретичні підходи, зробила значний крок вперед в розумінні природи психічної діяльності і закономірностей функціонування мозку, що складає природно науковий аналог філософської категорії свідомості. Це стосується, насамперед, осмислення субстрактної основи свідомості в її різних виявах, діалектики соціального і природно-біологічного, свідомого і несвідомого, можливості управляти психікою (свідомістю в широкому значенні слова) шляхом прямого впливу на певні структури мозку. Новітні наукові досягнення дозволили виявити і актуалізувати такі аспекту проблеми свідомості, які в минулому виключалися з сфери філософського аналізу.

Для філософії проблема свідомості важлива і тому, що ті або інші підходи до питання про суть свідомості, про характер її відношення до буття зачіпає початкові світоглядні і методологічні установки будь-якого філософського напряму. Природно, що підходи ці бувають різними, але завжди вони мають справу з єдиною проблемою: аналізом свідомості як специфічно людської форми регуляції взаємодії людини з дійсністю. Ця форма характеризується, передусім, виділенням людини як своєрідної реальності, як носія особливих способів взаємодії з навколишнім світом, включаючи управління ним.

Конкретні вияви свідомості, її структури, процеси і функції, що складають феноменологію духу (по Гегелю), вивчають науки: психологія і фізіологія – структуру психіки, залежність протікання психічних процесів від нейрофізіологичних, педагогіка і теорія виховання – процес соціалізації індивідуальної свідомості, соціологія і суспільна психологія – формування і функціонування суспільної свідомості в системі суспільних відносин, теорія пізнання – відображуючу, творче-перебудовчу і прогностичну функції свідомості, теорія управління – оперативну і комунікативну форми активності свідомості.

Філософи всіх часів намагалися відповісти на питання, що ж така свідомість (мислення, розум, духовний світ, суб’єктивні переживання, внутрішній досвід і як воно пов’язане з навколишньою дійсністю і тілесною організацією людини). Розгляд відношення свідомості до зовнішнього світу складає зміст основного питання філософії, в пошуках відповіді на яке філософи розділилися на два протилежних табори.

Релігійно-ідеалістичний погляд на свідомість зводився до абсолютного зіставлення душі (слова) тілесному початку, до пізнання її первинності, непізнаваності, данності від бога. Подібний погляд вперше розвинув Платон, що стверджував, що душа людини безсмертна, що зі смертю людини вона залишає її тіло і переноситься в замогильний світ. Антинауковий, ірраціональний погляд на “душевну” діяльність відстоює релігія і в наші дні. Глава католицької церкви отець Пій XII в своїй енцикліці “Про походження людини” (1950) стверджував, що душа людини була створена “з нічого” внаслідок єдиного божественного акту, в той час як його тіло пройшло відому еволюцію.

У протилежність ідеалізму матеріалізм в рішенні основного питання філософії виходить з визнання первинність матерії і вторинності свідомості, розглядаючи останню як продукт високоорганізованої матерії. Вперше спробу пояснити душевні явища, виходячи з властивостей матерії, зробив Демокріт – основоположник атомізму і найбільший матеріаліст Стародавньої Греції. Він вважав, що душа людини складається з найдрібніших найбільш жвавих часток – атомів, які відділяються від предметів тонкими шарами, породжуючими у нас їх образи.

Матеріалісти минулого настирливо шукали відповідь на питання про те, як з “не відчуваючої” матерії виникає матерія “що відчуває, мисляча, пізнаюча себе”. Однак спроби науково пояснити цю проблему, яку англійський дослідник Е. Геккель відніс до числа “світових загадок”, наштовхувалися на нерозвиненість наук про людину. Наукова психологія і фізіологія мозку аж до XIX в. знаходилися в зародковому стані. І хоч матеріалісти в принципі правильно вирішували основне питання філософії, вони не могли створити достовірно наукової теорії свідомості і показати вирішальну роль праці у виникненні свідомості

Обмеживши розгляд свідомості індивідуально-особистим рівнем її вияву, домарксівський матеріалізм допускав тим самим принципову методологічну помилку в розв’язанні проблеми свідомості. Свідомість ним трактувалася як зверхісторична категорія, деяка імманентна, незмінна властивість розумності людини, а людина – як чисто природна істота (антропологічний підхід до людини у Фейербаха), у відриві від соціальних відносин і практичної діяльності. У протилежність цьому марксизм довів, що людина виступає передусім носієм суспільних відносин, що її природно-біологічна життєдіяльність опосредковується через трудову діяльність.

Свідомість з самого початку є продукт матеріального суспільного життя людей. Вирішальним чинником в формуванні свідомості людини з’явилися трудова діяльність, колективний спосіб життя, мова, що зробили можливим обмін знань і накопичення соціально – корисного досвіду.

Центральним філософським питанням завжди було і залишається питання про відношення свідомості до буття, питання про включеність людини, що володіє свідомістю, про ті можливості, які надає людині свідомість, і про ту відповідальність, яку накладає свідомість на людину. Виходячи з матеріалістичної позиції примату буття над свідомістю, марксистська філософія аж ніяк не заперечує тієї принципової обставини, що спосіб буття людини в світі завжди передбачає свідомість, що людська діяльність “ронизана” cвідомістю. Вторинність свідомості по відношенню до буття означає, що буття виступає як більш широка система, всередині якої свідомість є специфічною умовою, засобом, передумовою, “механізмом” вписування людини в цю цілісну систему буття. У контексті людської діяльності як цілісної системи свідомість є її необхідною умовою, передумовою, елементом. Таким чином, якщо вийти з розуміння людської реальності як діяльності, то вторинність людської свідомості по відношенню до людського буття виступає як вторинність елемента по відношенню до системи, вторинність умови і передумови по відношенню до цілісної структури діяльності.

Виходячи з принципу матеріальної єдності світу, органічної включеності людини в цілісність неживої і живої природи, діалектико-матеріалістична філософія розглядає свідомість як властивість високоорганізованої матерії. Звідси виникає необхідність прослідити генетичні джерела свідомості в тих формах організації матерії, які передують людині в процесі її еволюції. Найважливішою передумовою такого підходу є аналіз відображення як такої форми матеріальної взаємодії, на основі якої виникають психіка і свідомість. Ця матеріальна взаємодія передбачає формування відповідних тілесних органів, завдяки яким здійснюються процеси психіки і свідомості нервової системи і її найбільш високоорганізованого відділу – головного мозку. Однак визначальним чинником в розвитку цих тілесних органів відображення і свідомості є характер взаємовідносин носіїв відповідних форм відображення з навколишнім середовищем. Людина усвідомлює за допомогою мозку, але свідомість – не функція самого по собі мозку, а функція певного, специфічного типу взаємовідношення суспільно розвиненої людини з світом. Цю специфіку філософія вбачає в практично-перетворюючій діяльності людей, організованих в певні співтовариства. Свідомість виступає як особлива форма відображення, регуляції і управління відношенням людей до навколишньої дійсності, до самих себе і своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворюючої діяльності. Воно не тільки відображає, але і творить світ.

Свідомість з самого початку є суспільним продуктом. Воно виникає і розвивається тільки в спільній діяльності людей, в процесі їх праці і спілкування. Залучаючись до цих процесів, люди виробляють відповідні уявлення, установки, норми, які разом з їх емоційним забарвленням складають зміст свідомості як специфічної форми відображення. Цей зміст і закріпляється в їх індивідуальній психіці. Розвиток суспільно-виробничої практики, розподіл фізичної і розумової праці приводить до відособлення сфери виробництва свідомості і диференціацію його форм (наука, мистецтво, мораль і т.п.).

З свідомістю в широкому значенні слова, звичайно, потрібно зв’язувати і уявлення про самосвідомість. Розвиток складних форм самосвідомості відбувається на досить пізніх етапах історії людської свідомості, де самосвідомість набуває відому самостійність. Однак зрозуміти її походження можна тільки на основі розгляду історії свідомості загалом.