Соціально-історичні передумови філософії Просвітництва

Тема 7. Філософія Просвітництва

Література

Антология мировой философии. Т.3. – М., 1971.

Введение в философию: учебник для вузов. В 2-х ч. ч.1 / под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1989.

Лешкевич Т.Г. Философия. Вводный курс. – 2-е изд., дополненное. – М.: “Контур”, 1998.

Мир философии: книга для чтения: в 2-х т. М: Политиздат, 1991.

Спиркин А.Г. Философия: учебник. – М.: Гардарики, 1999.

Таранов П.С. Анатомия мудрости: 120 философов. В 2-х т. т.1. – Симферополь: Реноме, 1997.

Філософія: навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко та ін. / під ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999.

Философия: учебник / под. ред. проф. В.Н. Лавриненко. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Юристъ, 1998.

Шаповалов В.Ф. Основы философии. От классики к современности: учеб. пособие для вузов. – М.: “ФАИР Пресс”, 1998.


 

1. Соціально-історичні передумови філософії Просвітництва.

2. Філософія французького Просвітництва і матеріалізм XVIII віку.

3. Трактування людини в філософії Просвітництва.

 

XVIII вік в історії думки не випадково називають епохою Просвітництва: наукове знання, що раніше було надбанням вузького кола вчених, тепер розповсюджується вшир, виходячи за межі університетів і лабораторій в світські салони Парижа і Лондона, стаючи предметом обговорення серед літераторів, що популярно викладають останні досягнення науки і філософії. Упевненість в потужності людського розуму, в його безмежних можливостях, в прогресі наук, що створює умови для економічного і соціального благоденствія – ось пафос епохи Просвітництва.

Оптимізм Просвітництва був історично зумовлений тим, що воно виражало настрої міцніючої буржуазії, що підіймалася. Саме поява на історичній сцені буржуазії з її мирськими, практичними інтересами пояснює той пафос, з яким просвітники воювали проти метафізики. “…Скинення метафізики XVIII віку, – писав К. Маркс, – може бути пояснено впливом матеріалістичної теорії XVIII віку лише остільки, оскільки саме це теоретичне обгрунтування знаходить собі пояснення в практичному характері тогочасного французького життя. Життя це було направлене на безпосередню дійсність, на мирську насолоду і мирські інтереси, на земний мир. Антитеологічній, антиметафізичній, матеріалістичній практиці повинні були відповідати антитеологічні, антиметафізичні, матеріалістичні теорії. Метафізика практично втратила всяке довір’я”[1].

У Франції плеяда просвітників була представлена Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбахом, Ф. Вольтером, Ж.Ж. Руссо, у Англії філософія Просвітництва знайшла своє вираження в творчості Дж. Локка, Дж. Толанда, А. Коллінза. У Німеччині носіями ідей стали Г. Лессінг, І. Гердер, молодий І. Кант.

Критика середньовічної схоластики, апеляція до розуму замість авторитету і традиції, почата в XVII віці, були продовжені і поглиблені в XVIII сторіччі, яке усвідомлювало себе як епоху розуму і світла, відродження свободи, розквіту наук і мистецтва, що наступила після більш ніж тисячолітньої ночі середньовіччя. Однак, є тут і нові акценти. По-перше, в XVIII віці значно сильніше підкреслюється зв’язок науки з практикою, її суспільна корисність. По-друге, критику, яку в епоху Відродження і в XVII віці філософи і вчені направляли, головним чином, проти схоластики, тепер звернена проти метафізики. Услід за Ньютоном в науці, а за Локком – в філософії, почалася різка критика картезіанства як метафізичної системи, яку просвітники звинуватили в прихильності до умоглядних конструкцій, в недостатності уваги до досвіду і експерименту. Просвітники апелюють не просто до розуму, а до розуму наукового, який спирається на досвід і вільний не тільки від релігійних забобонів, але і від метафізичних зверхдосвідчених “гіпотез”.