Основні риси і обмеженість донаукових концепцій суспільного розвитку

Що розвивається: структура, закони функціонування і розвитку

Література

Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания и диалектика. – М., 1991.

Арефьева Г.С. Общество, познание, практика. – М., 1988.

Диалектика. Познание. Наука. – М., 1988.

Климов А.Я. Диалектика практики и познания. – М., 1991.

Коршунов А.И., Мантанов В.В. Диалектика социального познания. – М., 1988.

Крапивенский С.Э. Социальная философия. – Волгоград: Комитет по печати, 1996.

Ленин В.И. Материализм и эмпериокретицизм. – Полн. собр. соч. – Т.18. – с.206-207, 244-248.

Мир философии. Часть 1. – М., 1991. – с.478-657.

Нарский И.С. Современные проблеммы теории познания. – М., 1989.

Ойзерман Т.И. Принципи познаваемости мира / Философские науки. – 1990. – №10.

Социальное познание: принципи, формы, функции. – К., 1989.

Теория познания. В 4-х т. – М., 1991. – Т.1,2.

Филатов В.П. Научное познание и мир человека. – М., 1989.

Енгельс Ф. Людвиг Фейєрбах и кінець класичної німецької філософії / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – Т.21. – с.269-317.

Енгельс Ф. Діалектика природи / К. Маркс, Ф. Енгельс. Твори. – 2-е вид. – Т.20. – с.538-540, 550-551, 554-556.


Тема 15. Суспільство як соціальна система,

 

1. Основні риси і обмеженість донаукових концепцій суспільного розвитку.

2. Матеріалізм – визначальний методологічний принцип аналізу суспільства. Спосіб виробництва як матеріальна основа цілісності суспільства.

3. Діалектика взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Закони функціонування і розвитку соціальної системи.

4. Поняття суспільно-економічної формації і його роль в матеріалістичному розумінні історії.

 

Людське пізнання є процес відображення дійсності, форма її духовного освоєння. У всіх своїх виявах воно підкоряється загальним закономірностям, що визначає єдність пізнавального відображення як природних, так і суспільних явищ. Кожна з вказаних вище сфер (природа, суспільство), їх пізнання включає в себе особливі форми відношення суб’єкта до об’єкта, пов’язана з різними видами діяльності і людських відносин. Оскільки мова піде про суспільство, соціальну систему загалом, ставиться задача визначення специфіки пізнання соціальних явищ в рамках загальних закономірностей наукового відображення дійсності.

Початковий пункт знання про суспільство – це вивчення соціальних фактів, спостереження соціальних процесів в конкретному досвіді. Оскільки соціальний процес або система мають, як правило, конкретно-подійний характер, остільки виникає питання: як можливе цілісне відтворення суспільного життя у всій його неповторюваності, різноманітті і унікальності? Вирішити дану задачу – значить необхідно дати короткий теоретичний аналіз суспільства як динамічної системи, що розвивається, і розкрити методологію його пізнання.

У попередніх лекціях ми вже зазначали, що суспільство є одним з найбільш складних об’єктів філософського аналізу. Більш того, стверджували, що протягом усього домарксистского етапу історій філософії і ідеалісти, і матеріалісти приходили до ідеалістичного розуміння і пояснення суспільного життя. У даній лекції ми спробуємо викласти погляди сучасної філософської думки на суспільство, і передусім, показати корінну відмінність марксистського і немарксистського напрямів філософії до аналізу даного об’єкта дослідження.

Чому протягом сторіч розвиток знань мислителів про суспільство відставав від розвитку природознавства? По-перше, це пояснюється крайньою складністю і заплутаністю суспільного життя і перекрученням відображення в свідомості самих учасників суспільних процесів своєї власної діяльності. Те, що насправді було причиною історичних подій, здавалося їх учасникам слідством, а слідство представлялося ними причиною. Непрямим підтвердженням даного висновку є складна структура суспільної свідомості з її різними формами, рівнями і типами. По-друге, об’єктивно утруднене розв’язання основного питання філософії стосовно до суспільства, бо на будь-якій стадії розвитку ми знаходимо в суспільстві і матеріальну, і ідеальну сторони життя. І тут питання про первинність суспільної свідомості (що виникло раніше?) трансформується в проблему визначальної ролі однієї з сторін по відношенню до іншої.

Внаслідок перерахованих причин погляди філософів на походження, суть і перспективи розвитку суспільства формувалися у вигляді різних умоглядних побудов, здогадок (іноді геніальних), гіпотез і теорій, які однак, в більшості своїй передавали суб’єктивне сприйняття авторами об’єкта дослідження.

Так в стародавній світовій релігії – буддизмі – стверджувалося, що суспільство виникло як реакція на завершення “золотого віку” історії людства, коли наступила епоха нерівності, обману і несправедливості, і необхідно було запобігти його згубному розпаду.

Антична філософія, представлена у поглядах Арістотеля, Платона, Епікура, сформулювала ідею про договірне походження цивілізованого суспільства і держави, тобто воно виникло внаслідок угоди (договору) між людьми.

Намагалися дати своє трактування даній проблемі і філософи-матеріалісти XVIII віку. Ж. Ламетрі, Д. Дідро, П. Гольбах вважали суспільством сукупністю, сумою складаючих його людей. Визнаючи вирішальну роль матеріальної сторони життя людини перед духовною, вони проте в поясненні суспільства в повній мірі повторювали метафізичний підхід до аналізу процесів і явищ, розглядали суспільство як механічну суму елементів, існуючих самі по собі, поза системою.

Видатний німецький філософ-матеріаліст Л. Фейєрбах (1804-1872) намагався пояснити суспільство з позицій антропологізму, тобто в залежності від тілесної організацій людей. Несправедливі соціально-політичні порядки сучасного йому капіталістичного суспільства оголошувалися такими, що суперечать “природі людини”. При цьому їх зникнення і усунення зв’язувалося лише з тим, що вони суперечать ідеалам суспільного устрою, які висували ці філософи.

Виявилися неспроможними і спроби матеріалістів домарксового періоду знайти деякий первинний осередок суспільства. Так один в центр ставив індивіда, особистість (різні варіанти робінзонади, аналогічні уявленням Д. Дефо). Інші – називали називали договір між людьми (Ж.-Ж. Руссо).

Потрібно зазначити, що самостійну цінність має спроба представити суспільство як систему, що розвивається, які були зроблені в XVII-XVIII вв. Дж. Віко (1668-1744), Ш. Монтеськ’є (1689-1755), Ж.-Ж. Руссо. Найбільш завершено цей підхід виявився у поглядах на суспільство Гегеля, де, однак, взаємозв’язок, взаємозалежність і розвиток всіх численних елементів суспільства виявляв собою лише відображення діалектики “абсолютної ідеї”. Іншими словами, всі спроби представити суспільство як систему, що розвивається зрештою робилися з позицій ідеалізму.

Що стосується перспектив розвитку суспільства, то немарксистська філософія тут використовує всю можливу гамму тенденцій.

У стародавньогрецькій філософії джерела поглядів говорили про те, що в суспільстві панує кругообіг, розвиток після ряду циклів і фаз повертається до початкового пункту. Ця лінія активно розроблялася і розробляється філософами, соціологами XX віку (А. Тойнбі, П. Сорокин і ін.).

Християнська теологія повертає ідею кругообігу і представляє історичний процес як прямолінійний рух від минулого до майбутнього.

Нарешті представники сучасного екзістенціалізму (К. Ясперо, М. Хайдеггер і ін.) розглядають перспективи суспільного розвитку як сповзання до неминучої катастрофи і загибелі людського суспільства.

Це наклало свій відбиток на підходи в розгляді людського суспільства. У сучасній соціально-філософській літературі можна виділити декілька таких підходів. До них відносяться: еволюційний підхід, в якому виділяються наступні етапи розвитку людства: первісне суспільство, сільськогосподарське, індустріальне, екологічне, космічне і т.д. Ряд вчених дотримується цивілізаційного підходу. Однак слабістю даного підходу на думку його противників є складність, навіть швидше неможливість в ньому сформулювати принцип детермінації цивілізацій. Звідси і різноманіття у визначенні етапів розвитку людського суспільства. Досить складно вистроїти обгрунтований логічний ланцюг з різних цивілізацій (індійська, європейська, идустріальна, постіндустріальна); підхід ускладнюється з введенням в науковий обіг понять “локальна цивілізація”, “планетарна цивілізація”.