Відродження. Соціально-економічні передумови

Тема 5. Філософія епохи Відродження

Література

Антология мировой философии: Методический сборник философских текстов. – Т.1. – ч.2 / Сост. Парнюк М.А., Даниленко В.И. – К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1991.

Боргош Юзеф. Фома Аквинский. – М., 1975.

Введение в философию: Учебник для вузов. В 2-х ч. – ч.1. / Под общ. ред. И.Т. Фролова. – М.: Политиздат, 1989.

Горевич А.Я. Средневековый мир. – М., 1990.

Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии (латинская патристика). – М.: Мысль, 1979.

Мир философии: Книга для чтения. В 2-х ч. – ч.1. Исходные философские проблемы, понятия и принципы. – М.: Политиздат, 1991.

Соколов В.В. Средневековая философия. – М., 1979.

Спиркин А.Г. Основы философии: Учебное пособие для вузов. – М.: Политиздат, 1987.

Таранов П.С. Анатомия мудрости: 120 философов. В 2-х т. – Т.1. – Симферополь, Реноме, 1997.

Фiлософiя. Курс Лекцiй: навч. посiбник / Бичко I.В., Табачковський В.Г., Горак Г.I. та iн. – 2- е вид. – К.: Либiдь, 1994.

Философия. ч.1. История философии: Учебное пособие для вузов / Под ред. Кириллова В.И., Понова С.И., Чумакова А.Н. – М.: Юристъ, 1996.

Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии. – М., 1991.

 

 

1. Відродження. Соціально-економічні передумови.

2. Гуманізм епохи Відродження і проблема унікальної індивідуальності. Людина як творець самої себе.

3. Пантеїзм як специфічна риса натурфілософії Відродження.

4. Трактування діалектики. М. Кузанський. М. Коперник. Д. Бруно. Г. Галілей.

 

Починаючи з XV віку, відбувається цілий ряд змін в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи, що знаменує початок нової епохи, яка увійшла в історію під ім’ям Відродження. Характеризуючи ці зміни, Ф. Енгельс писав: “Королівська влада, спираючись на городян, зломила потужність феодального дворянства і створила великі, в сутності засновані на національності, монархії, в яких почали розвиватися сучасні європейські нації і сучасне буржуазне суспільство... Рамки старого “orbis terrarum” були розбиті; тільки тепер, власне, була відкрита земля, і були закладені основи для пізнішої світової торгівлі і для переходу ремесла в мануфактуру, яка, в свою чергу, послужила початковим пунктом для сучасної великої промисловості” [21].

Соціально-економічні зміни супроводилися істотними змінами в настроях. Ці зміни були пов’язані, передусім, з процесом секуляризації (звільнення від релігії і церковних інститутів), що відбувався у всіх сферах культурного і суспільного життя. Самостійність по відношенню до церкви набувають не тільки економічне і політичне життя, але і наука, мистецтво, філософія. Правда, цей процес здійснюється спочатку дуже повільно і по-різному протікає в різних країнах Європи.

Ця нова епоха усвідомлює себе як відродження античної культури, античного способу життя, способу мислення і почування, звідки йде і сама назва “Ренесанс”, тобто “Відродження”. Насправді, однак, ренесансна людина і ренесансна культура, і філософія істотно відрізняються від античної. Хоч Відродження і протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникло як підсумок розвитку середньовічної культури, а тому несе на собі такі риси, які не були властиві античності.

Невірно було б вважати, що середньовіччя зовсім не знало античність або цілком її відкидало. Вже говорилося, який великий вплив на середньовічну філософію надав спочатку платонізм, а пізніше арістотелізм. У середні віки в Західній Європі зачитувалися Вергилієм, цитували Цицерона, Плінія, любили Сенеку. Але при цьому була сильна відмінність у відношенні до античності в середні віки і в Відродження. Середньовіччя відносилося до античності як до авторитету, Відродження – як до ідеалу. Авторитет приймають всерйоз, йому слідують без дистанції; ідеалом захоплюються, але захоплюються естетично, з незмінним почуттям дистанції між ним і реальністю.

Найважливішою відмінною рисою світогляду епохи Відродження виявляється його орієнтація на мистецтво: якщо середньовіччя можна назвати епохою релігійною, то Відродження – епохою художньо-естетичною. І якщо в центрі уваги античності було природно-космічне життя, в середні віки – бог і пов’язана з ним ідея порятунку, то в епоху Відродження в центрі уваги виявляється людина. Тому філософське мислення цього періоду можна охарактеризувати як антропоцентричне.