Філософія Древнього Єгипту і Вавилону

Тема 2. Філософія Стародавнього Сходу

Література

Бабушкин В.У. О природе философского знания. – М., 1978.

Буянов В.С. Научное мировоззрение. Социально-философский аспект. – М., 1987.

Гройс Б.Е. Философия и время. – В кн.: Ленинградськие международные чтения по философии культуры. Кн.1. Разум. Духовность. Традиции. – Л., 1991.

Иванов Н. Б. Об истории культуры к познанию истории логоса. – Логос, 1991.

Ильенков С.В. Философия и культура. – М., 1991.

Ильенков С.В. Какая философия нам нужна? – М., 1990.

Комаров В.Н. Наука и миф. – М., 1988.

Кувакин В.А. Что такое философия? – М., 1989.

Лосев А.Ф. Дерзание духа. – М., 1989.

Мамардашвили М.К. О философии / Вопр. филос. – 1991. – № 5.

Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию? – М., 1990.

Мифологический словарь. – М., 1991.

Мифы народов мира. В 2-х т. – М., 1980.

Орешников И.Н. Гуманитарная культура и инженер. – Уфа, 1992;

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. – М., 1989.

Токарєв С.А. Ранние формы религии. – М., 1990.

Філософія. Підручник / За загальною редакцією Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. – Харків: Консум, 2000.

Філософія. Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В. Бойченко, В.П. Розумний та ін. / За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999.

Хайдеггер М. Что это такое – философия / Вопр. филос. – 1993. – №8.

 

1. Філософія Стародавнього Єгипту і Вавилону.

2. Філософія Стародавньої Індії.

3. Філософія Стародавнього Китаю.

 

Середина І-го тис. до н.е. – той рубіж в історії розвитку людства, на якому в трьох вогнищах стародавньої цивілізації – в Китаї, Індії і Греції – практично одночасно виникає філософія. Народження її було тривалим процесом переходу від міфологічного світосприйняття до світогляду, що спирається на знання, здобуте в інтелектуальному пошуку. У Єгипті, Вавилоні, де вперше з’явилися філософські погляди, елементи атеїстичних і стихійно-матеріалістичних вчень, ще не склалися суцільні філософські школи і течії. Першими країнами, в яких виникли філософські школи і оформилися основні філософські напрями, були Стародавня Індія і Стародавній Китай. Найбільшого розвитку стародавня філософія досягла в останні віки до н.е. в античній Греції. Стародавньогрецька філософія мала своїх послідовників і продовжувачів в Стародавньому Римі.

Ще має бути відповідь на питання, чому саме V століття до н.е. виділяється із загальної череди сторіч І-го тисячоліття до н.е. як час вибуху інтелектуальної Енергії. Але вже зараз відомі багато які передумови економічного, соціального, політичного і, нарешті, духовного плану, що підготували вказаний перелом. Стрибок в розвитку продуктивних сил внаслідок переходу від бронзи до заліза, поява товарно-грошових відносин, ослаблення родоплемінних структур, виникнення перших держав, зростання опозиції традиційній релігії і її ідеологам в особі стану жреців, критика етичних нормативних установок і уявлень, посилення критичного духу і зростання наукових знань – ось лише деякі чинники, з яких складалася духовна атмосфера, що сприяла народженню філософії.

Рабовласницький лад і типова для нього матеріальна культура зародилися в Єгипті і Вавилонії. У цих же державах виникли і зачатки наївно-матеріалістичних філософських поглядів як результат узагальнення елементів природничонаукових знань.

У умовах докласового первісноообщинного ладу філософії ще не було. Низький рівень розвитку продуктивних сил первісного суспільства робив людину цілком залежною від природи, породжуючи у неї фетишизацію стихійних природних сил. У суспільстві панували релігійні погляди на природу і людину. Однак релігія також існувала не завжди. У початковий період історії людського суспільства релігійний світогляд був відсутній. Свідомість людей протягом декількох сотень тисячоліть залишалася безрелігійною. Релігійні фантастичні уявлення з’явилися в первісному суспільстві лише в той період, коли внаслідок розвитку матеріального виробництва люди придбали елементарну здібність до відстороненого мислення.

Сучасна наука дозволяє прочитати перші сторінки історії духовного життя людства. Про що говорять ці письмові джерела? Про те, що люди вже в доісторичні часи створювали уявлення про світ, про сили, які правлять світом, людиною. Зародження філософської думки в Стародавньому Єгипті і Вавілоні відноситься до кінця четвертого – початку третього тисячоліття до нашої ери, коли розвиток рабовласницьких відносин досягає в цих країнах найвищого рівня. Цей просес тісно пов’язаний з першими кроками науки. Господарство стародавнього світу передбачало практичне оволодіння багатьма природними закономірностями і вимагало великого досвіду і знань.

Єгиптяни будували канали, басейни, водосховища, плотини, займались судно будівництвом, будували дороги, гавані, палаци. Величні піраміди, храми, зрощувальні системи говорять про значний рівень технічної думки того часу.

На берегах Нілу рано почали складатися основи астрономії, геометрії, арифметики і алгебри. “Необхідність обчислювати періоди піднесення і спаду води в Нілі, – писав Маркс в “Капіталі”, – створювали єгипетську астрономію, а разом з тим панування касти жреців як керівників землеробства”[1]. Періодичні розливи Нілу спонукали людей займатись геометріює, тобто землемірством. Ніл змивав межі, які розділяли ділянки, а тому кожну весну треба було знову міряти поля. В Єгипті теорему Піфагора приміняли для визначення величини ділянок землі, в будівництві пірамід Хефрен і Хеопса, плити яких витесані в пропорції 3:4:5.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття в Єгипті вчені знайшли звиток папіруса писця Ахмеса “Настонова про пізнання всіх дорогіцінних речей, їх суті і розкриття всіх таємниць”. Звиток виявився підручником арифметики, складений в XVII ст. до н.е. Підручник склає вісімдесят чотири завдання, чотири правила арифметики, вчення про дроби, правила для вимірювання поверхні землі, обчислення об’єму зерносховищ. Єгиптяни вміли підкосити число в степінь, вирішували рівняння з двома невідомими, знали число “мільйон”.

В Державному музеї образотворчих мистецтв імені О.С. Пушкіна в Москві зберігається математичний папірус. Він містить двадцять п’ять завдань, якими єгиптяни вирішували завдання на обчислення поверхні півкулі, визначали площу трикутника, кола, об’єм чотиригранної усіченої піраміди і циліндра. Єгиптяни застосували число “пі”, відоме європейській математиці лише з XIV ст. н.е. Вони визначали число “пі” як 3.16049.

Значні успіхи в математиці досягнуті були і в стародавньому Вавілоні. Там виникла числова система. “Мудрі писці цифр”, як у Вавілоні називали математиків, рішали рівння з одним і двома невідомими, вміли зводити число в степінь, добувати квадратні і кубічні корені, замірювати об’єм усіченої піраміди. Сама назва математичного підручнка “Настанова про пізнання всіх дорогіцінних речей, їх суті і розкриття всіх таємниць” свідчить, що його автор був близький до ідей піфагорської філософії про число як таємничу основу світу і всіх його речей.

Стародавньоєгипетське і вавілонське природознавство також сприяло підготовці філософських поглядів на природу. В Стародавньому Єгипті були складені переліки більше трьохсот рослин, птиць, тварин, написаний ветеринаний підручник. В Стародавньому Єгипті вміли лікувати переломи кісток, робити перев’язки, накладати шини, зупиняти кровотечу. Стали виникати правильні уявлення про будову людського тіла.

В медичному папірусі “Таємної книги лікаря”, що відноситься до 2700 року н.е., описаний вплив пошкоджень хребта на функцію кишечника, є натяк на те, що мозок – центр розумової діяльності. Лікарі, оглядаючи хворих, повинні визначити симптоми хвороби і способи її лікування.

Зародження філософської думки в Стародавньому Єгипті і Вавілоні було тісно пов’язане не тільки з першими кроками науки. Світогляд стародавніх єгиптян і вавілонян невіддільний від міфології – першої спроби усвідомити явища природи. Зачатки філософії часто ховались під покровом міфології.

Цікаві міфологічні мотиви знаходяться в епосі про Гільгамеша. В центрі епосу – людина-богоборець, що претендує на безсмертя. Гільгамеш – правитель шумерського міста Ірук. Боги бояться його, вони посилають до нього багатиря Енкіду, щоб побороти Гільгамеша. Але їх боротьба закінчується дружбою. Коли Енкіда гине, Гільгамеш вперше замислюється над своєю смертністю.

В епосі про Гільгамеш з великою силою звучить світоглядна тема життя і смерті, тема трагізму буття людини. Людина усвідомлює свою кінечність на фоні безсмертя богів і вічності Всесвіту.

Питання “як жити?” в месопотампіській ліетратурній традиції зустрічається часто. В деяких пам’ятках їх творці з сумнівом підходять до питання про сенс релігійного культу. Прикладом може бути знаменитий вавілонький “Діалог пана і раба про смисл життя”. Кожний його параграф починається з того, що пан наказує рабу готуватись до того чи іншого виду служби. Всякий раз раб підтримує замисли пана і всякий раз разом з паном відказується від них.

Життя безглузде, як не поводь себе, любий поступок може мати хороші або погані наслідки. Боги не допомагають людині. Безкорисливо виконувати накази жреців, бо смерть всіх урівнює – праведників і грішніків. Своїм аналітичним розумом раб переводить на раціональну, тверду мову кожний поступок, вчинок пана. Раб перевершує пана в інтелектуальному і моральному смислі.

“Діалог” – це глибоко діалектичний твір. В житті все можна зрозуміти тільки в зв’язку з чимось, у відношенні до чогось. Немає абсолютного стійкого і постійного добра і правди.

Скептицизм в умовах Стародавньогго Сходу не був чимось виключеним. Для порівняння візьмемо єгипетські твори “Пісню арфіста” і “Бесіду розчарованого зі своїм духом”.

“Пісня арфіста” вперше ставить питання: чи існує обіцяне релігією загробне царство? Ніхто до цих пір не вернувся звідти, щоб розповісти, що це таке. Тут висувається положення про несумісність знання і віри, розуму і релігії, практики людини і її ілюзорної уяви про потойбічне життя. Необхідно турбуватись про влаштування свого життя на землі. Людина не повинна нехтувати дійсними благами, як того вимагає релігія, а повинна прагнути реального щастя і добиватися його.

“Пісня арфіста” містить цілу гаму філософських пролбем: вона ставить під сумнів вчення релігії про загробне царство. Автор “Пісні” належав, напевне, до пануючого класу, що свідчить про невіру панівного класу в те, що їм обіцяла релігія.

Інший єгипетський твір – “Бесіда розчарованого зі своїм духом” – більш складний і багатший за змістом. Він написаний у формі діалогу, зазначені проблеми – це смисл життя, невлаштування земного життя, проблеми зла і соціальної нерівності. Мотиви “Бесіди” глибоко соціальні. На прикладі індиівдуальної долі розчарованого зображено долю цілого суспільства, обпутаного глибокими протиріччями. Але ці протиріччя не вирішується, вони лише ставляться перед читачем.

Короткий огляд історії зародження філософської думки в Стародавнім Єгипті і Вавілоні подає перші зачатки філософської думки у народів Стародавнього Сходу. В древніх пам’ятках вже в пасівній формі ставиться питання про матеріальну першооснову природніх явищ, нагадується про прохолодну воду як джерело всіх живих істот і повітря, що заповнює простір. Однако в Стародавньому Єгипті і Вавілоні Філософська думка не досягла рівня, який характерний для розвинутих рабовласницьких країн. Але зачатки стихіно-матеріалістичних поглядів єгиптян і вавілонян зробили вплив на подальший розвиток науки і матеріалістичної думки в Стародавньому світі. Як стверджував Плутарх, стародавньогрецький філософ Фалес у єгиптян запозичив думку про воду як першопричину і начало всіх речей. Однак ці елементи матеріалістичної філософії в IV-III тисячоліттях до н.е. являли собою лише окремі просвіти на темному фоні неподільного панування релігійного світогляду. Матеріалістична філософія стала оформлятися лише на початку І тисячоліття до н.е. в Індії і Китаї.