Омоніми в українській мові

 

Явище омонімії досить широке і властиве усім рівням мовної структури, одиниці яких є двосторонніми, тобто складаються із звучання і значення: морфеми, слова, словосполучення (вільні та фразеологічні), синтаксичні конструкції. Омонімія (від гр. homos – однаковий, onyma – ім’я) – це звуковий збіг двох і більше різних мовних одиниць.

Здавна помічено, що найбільш виразно це явище виявляє себе у лексикології. У сучасній науковій літературі чітко розмежовуються лексичні омоніми (омонімія слів) та інші суміжні явища – омоніми морфологічні, словотворчі, синтаксичні.

 

Пор.: сонце сон це

потри по три

коник (комаха)

коник (зменшена назва від кінь)

 

дій (наказова форма від діяти)

дій (Родовий відмінок від дії).

Лексичні омоніми – це два, три і більше слова, однакові за звуковим складом, але різні за лексичним значенням і не пов’язані асоціативно, наприклад:

коса – 1 зачіска штучний –1 несправжній

коса – 2 сільськогосподарське штучний – 2 від штука

знаряддя

коса – 3 смуга суходолу топити – 1 підтримувати

коса – 4 селезінка вогонь

коса – 5 сухожилок топити – 2 занурювати

у воду.

Таким чином, особливістю слів-омонімів є те, що вони хоч і мають однакове звучання й написання в усіх чи в певних граматичних формах, все ж за своїм значенням внутрішньо не зв’язані. Лексичні омоніми бувають словами різних частин мови.

Лексична омонімія подібна до багатозначності слів (полісемії). Проте це два різні мовні явища, схожі тільки зовні, а їх внутрішня природа різна. На відміну від багатозначних слів, значення яких мають спільний елемент (сему) (наприклад, поєднання слова голова із словоформами людини, правління, колони тощо мають спільну сему ’те, що керує, перебуває попереду’), значення омонімів не мають між собою нічого спільного: американка – 1 (жителька Америки – людина), американка – 2 (сорт картоплі – рослина).

Відмінність між багатозначністю й омонімією слів можна зобразити схематично у вигляді ліній, що виходять з однієї точки і демонструють смислову залежність двох значень, та паралельних ліній, що вказують на відсутність будь-яких семантичних зв’язків між словами у сучасній мові:

 

Відношення Відношення

полісемії омонімії

 

Ці два явища на практиці відрізнити не завжди легко. Є кілька способів їх розмежування:

1. Добір синонімів, антонімів до кожного омоніма або до різних значень багатозначного слова. Наприклад, до прикметника свіжий у словосполученнях свіжа / сорочка, риба, пам’ять можна дібрати синоніми незіпсована, неушкоджена. Отже, цей прикметник – полісемант.

У реченнях Козак бродить і Вино бродить до дієслів-присудків синоніми різні – відповідно блукає, сновиґає; шумує, піниться.

Якщо взяти до уваги прикметник моторний у словосполученнях моторний човен і моторний хлопець, то у першому випадку антонім дібрати неможливо через термінологічність значення, у другому – один із можливих антонімів – повільний. Значить це омоніми (моторний – 1 і моторний – 2) і т.д.

 

2. Творення похідних слів. Омоніми мають переважно різні вивідні слова, наприклад: споріднені слова до іменника клас – класовий, класний, але кімната – класна, а розшарованість – класова. Значить, це слова – омоніми клас – 1 і клас – 2; прикметник кавовий можна вжити з іменником дерево, насіння, напій, а він є спорідненим до кава. Отже, названий іменник – багатозначне слово, що має три значення. Проте у діалектній мові є слово кава, що відповідає літературному галка (птах). А в дитячому мовленні кава – вовк, хо. Це вже вияв омонімії. Таким чином, маємо омонімічну групу кава – 1, кава – 2, кава – 3, у якій перше слово ще й багатозначне.

 

3. Переклад слів-омонімів на інші мови та їх зіставлення. Наприклад, в українській мові кома – 1 (розділовий знак), кома – 2 (хворобливий стан організму). Перший омонім перекладається російською мовою як запятая. Такі приклади уточнюють уявлення про омонімію.

 

4. Спостереження над лексичною сполучуваністю слів-омонімів. Значення омонімів легко розпізнається у контексті. У реченні Не всяк високих досяга кар’єр, хто рветься прямо з місця у кар’єр маємо співзвучні (омонімічні) форми різних іменників кар’єра (посада) і кар’єр (біг коня).

 

5. З’ясування етимологічних даних про слова-омоніми. З кількох омонімів, позначених звуковим комплексом дід, найдавнішим є слово, значення якого відноситься ще до спільнослов’янського періоду і є назвою особи за свояцтвом, дід – 2 (назва танцю) і дід –3 (сніп соломи), очевидно, з’явилися у мові пізніше.

Головним критерієм розрізнення омонімії і багатозначності є зміст кожного конкретного слова, наявність чи відсутність семантичного зв’язку між співвідносними словами.

 

За ступенем збігу форм лексичні омоніми звичайно поділяють на 2 групи:

Перша – повні (абсолютні) – це завжди слова однієї частини мови, що тотожні за звуковим складом у всіх граматичних формах. Так, іменники балка – 1 (яр) і балка – 2 (колода, брус) мають однаковий рід, тип відмінювання; повними омонімами є дієслова точити – 1 (гризти), точити – 2 (цідити), точити – 3 (гострити), прикметники однотонний – 1 (одноманітний), однотонний – 2 (вагою в одну тонну).

Друга група – неповні (часткові) омоніми – це слова, що збігаються в частині граматичних форм: наприклад, різні форми Р.в. одн. в іменників початок – 1 (плід кукурудзи), початок – 2 (антонім до кінця) (відповідно Р.в. – початка і початку); відсутність родових форм у субстантивованого прикметника минуле і їх наявність у прикметника минуле; різні особові форми дієслів (при спільності початкової форми) вити – 1 (по-вовчому) і вити – 2 (гніздо) у 3-й особі однини буде відповідно виє і в’є. До неповних омонімів відносять співзвучні слова, що належать до різних частин мови, типу край – іменник, край – прийменник, край – дієслово наказового способу.

 

Різновидами неповних омонімів є омофони, омоформи, омографи.

Омофони однаково звучать, але по-різному пишуться:

Вікторія – 1 (ім’я) вікторія – 2 (заст.перемога)

Таврія – 1 (реґіон) “Таврія” – 2 (марка авто).

Омофонами можуть бути не лише слова, а й відрізки мовлення, типу незграба (про людину) і не з граба [а з дуба]. Отже, цей розряд неповних омонімів виявляється в усному мовленні. Певна частина омофон підтверджує особливості фонетичної системи української мови. Так, однакове звучання займенника мене і дієслова мине, іменників клинок і кленок, дієслів лижи і лежи базується на нечіткій вимові ненаголошених голосних у коренях цих слів.

Омоформи – слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах:

ніс – 1 (іменник) ніс – 2 (дієслово)

мати – 1 (іменник) мати – 2 (дієслово).

Як правило, омоформами стають різні частини мови. Зрідка вони виявляються і в межах одного лексикографічного класу слів. Наприклад, звучання слів вити (по-вовчому) і вити (гніздо) збігається лише у початковій формі.

Омографи однаково пишуться, а вимовляються по-різному. В українській мові вони найчастіше різняться наголосом:

те́пло – 1 тепло́ – 2

бра́ти – 1 брати́ – 2

ра́дій – 1 раді́й – 2.

Різне наголошування слів впливає на їх частиномовну приналежність.

У загальномовних словниках (наприклад, у Словнику української мови) повні омоформи, омографи реєструються як окремі слова, а омофони та неповні граматичні омоформи, які спостерігаються в мовленні, не фіксуються. В українській мові є спеціальні словники омонімів. Один із них – Словник омонімів української мови (К., 1996) І.Кульчицького, О.Демської та ін.

 

За походженням лексичні омоніми можна поділити на 2 класи: І – ті, що виникли в результаті розвитку мовної системи; ІІ – ті, що виникли внаслідок засвоєння слів з інших мов. Отже, є кілька шляхів виникнення омонімів в українській мові.

1. Розвиток багатозначності. Так, в результаті розходження значень колишнього полісеманта маємо так звані семантичні омоніми порох – 1 (пил), порох – 2 (вибухова речовина); пустувати – 1 (бешкетувати), пустувати – 2 (бути незайнятим).

Із цим способом виникнення омонімів пов’язане явище переходу слів з однієї частини мови в іншу.

2. Історичні зміни у фонетичній системі мови. У результаті фонетичних змін кореня стали омонімами етимологічно різні слова слати < стелити і слати (корінь той, що в посилати).

3. Утворення нових слів за допомогою різних засобів словотворення від різних основ: два омонімічні прикметники кормовий утворилися від різних іменників – корм і корма; зменшувальні форми слів лико і лице є омонімічними – личко.

4. Випадковий збіг звукового складу слів, утворених у різний час з омонімічних словотворчих елементів: провідник – 1 (людина), провідник – 2 (матеріал).

Названі шляхи виникнення омонімів склалися у результаті внутрішньомовних процесів (семантичних, словотворчих, фонетичних).

5. Засвоєння чужомовних слів, у яких звуковий склад подібний до звукового оформлення власнеукраїнських слів або до слів інших мов чи тієї ж мови, де вони не є омонімічними: полька (жінка) і полька (чеський танок); помпа ( з франц. урочистість) і помпа (з італ. насос); кулон (із франц. прикраса і одиниця виміру електрики).

Зважаючи на це джерело виникнення омонімів, слід зупинитися на явищі міжмовної омонімії.

Міжмовні омоніми – це однакові звукові комплекси як у близькоспоріднених, так і віддалених за походженням мовах, що різняться значенням. Наприклад:

лат. біс – двічі укр. біс – диявол

болг. булка – наречена укр. булка – хлібний виріб.

Чимало близькозвучних слів є в російській та українській мовах, наприклад:

рос. рожа – згрубіле до лице

укр. рожа - квітка

 

рос. пыльный – укритий пилом

укр. пильний – уважний.

Цей вид омонімів фіксується у спеціальному словнику – Словник російсько-українських міжмовних омонімів М.П.Кочергана (К, 1997), який сприяє більш ефективному засвоєнню української мови. Крім цього, вивчення і фіксація міжмовної омонімії є важливими для перекладознавства, для практики викладання іноземних мов.

Омонімія в нашій мові розвивається. Деякі мовознавці несправедливо вважають її небажаним явищем, яке нібито не сприяє взаєморозумінню. У зв’язку з цим Л.А.Булаховський зазначав: “Боротьба з омонімією і в масовій, і в літературній мові ніколи не досягає абсолютних результатів: залишається значна кількість омонімів, що не стоять серйозно на заваді точному розумінню, будучи супроводжувані іншими мовними ознаками, здатними забезпечити ясність висловлюваної думки, насамперед і взагалі – виразним контекстом”. Інша справа, що у мові є тенденція до усунення надмірної омонімії. Наприклад, від ліки утворюється лікувати, а не лічити, бо останнє означає рахувати, від ріка утворюємо річковий, а не річний, бо друге слово утворене від рік. У таких випадках може виникати непорозуміння.

Більшість омонімічної лексики є нейтральною, та все ж цей розряд слів відіграє певну стилістичну роль як засіб створення гри слів, дотепів, каламбурів в усному мовленні, у народній творчості, дитячій літературі, надаючи іронічного або гумористичного забарвлення:

- Хлопче, що робиш?

- Їм.

- Усе їм, а собі? (Н.тв.).

Гуківська меблева фабрика освоїла новий вид меблів – електричні стільці (З журн.).

Ну й охочий брат мій Ігор

До усяких жвавих ігор.

Де яка у світі гра є

Залюбки у неї грає. (З журн.).

 

Завдяки протиріччям форми і змісту омонімія в усіх її видах приваблює художників слова. Використовуючи омоніми, автори досягають музичності фрази, образного висловлення думок і почуттів, стилістичної витонченості й стислості текстів (наприклад, у жанрі двовіршів, названих тавторимами – див. останній приклад).

 

Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?

А може, ти ще в осені побудеш?

Завернеш птиць сріблястого пера,

Одягнеш листя і звірят побудиш? (Л.К.).

 

Все квапимось із “нί́коли” в “нікόли” (Л.К.).

 

Найгірше, ставши на найвищій грані,

Вчувати знов мелодії вже грані (Б.Кравцов).

 

Знання цього розряду лексики української мови допомагає уникати порушень лексичних норм.