Фізичні і хімічні властивості.

Дія зовнішнього середовища і онтогенетичних факторів на накопичення ефірних олій в рослинах.

На накопичення ефірної олії в рослинах впливають фактори зовнішнього середовища: географічний, грунтовий, кліматичний, температурний та інші.

Наприклад:

1. Ромашка обідрана – хамазулен в складі ефірної олії накопичується тільки в північних районах країни.

2. В багна болотного три типа популяцій:

- з високим вмістом ефірної олії і ледолу в ньому – північна частина лісової зони;

- багато ефірної олії і мало ледолу в ньому – південна частина лісової зони;

- мало ефірної олії і ледолу в ньому – зона змішаних лісів.

3. М’ята перцева – в умовах північно-західної частини накопичують максимум ефірної олії в середній зоні на висоті 1330м над рівнем моря, там її в двоє більше, ніж в пунктах 500, 2400 і 2700м над рівнем моря.

На кількість і якість ефірної олії в рослинах діє онтогенетичний фактор. Наприклад:

1. Максимальна кількість ефірної олії накопичується в квітках ромашки і період початку цвітіння, а пагонах багна в період плодоношення, в кореневищах з коренями валеріани – восени, коли відмирає надземна частина, а в культурі накопичення залежить від віку – максимум восени другого і третього року життя рослин.

2. В ефірній олії коріандру в період цвітіння переважають дециловий і дециленовий альдегіди – запах рослини неприємний, а період зрілих плодів в ефірній олії накопичується ліналоол – запах приємний, ароматний.

Ефірна олія накопичується частіше в надземній частині рослини: в траві – материнка, чебрець, деревій, полин; в листках – шавлії, м’яти, евкаліпт; в квітках – ромашки, деревію; в плодах – анісу, фенхелю, кмину, коріандру, ялівцю, в бруньках – берези, сосни, тополі; рідше – в підземних органах (валеріана, оман, аїр).

Вміст ефірної олії в рослинній сировині складає від тисячних долей відсотків до 5%.

 

Фізичні властивості. Ефірні олії – це безколірні або забарвленні рідини. Наприклад, ефірна олія аїру болотного – жовтувата, ромашки і деревію – синя, кмину – червонувата, кориці – коричнева.

Запах і смак ефірних олій специфічний.

Більшість ефірних олій легше води і лише деякі з них мають густину більше одиниці (олія гвоздики і кориці).

Ефірні олії мало або практично не розчинні у воді. При струшуванні з водою утворюють емульсії, придають воді запах і смак. Ефірні олії розчинні в жирних (соняшникових та ін. ) і мінеральних (вазелінове)маслах, спирті, ефірі і інших органічних розчинниках.

Температура кипіння ефірних олій звичайно коливається від 400С до 2600С, причому фракція монотерпенівкипить при 150-1900С, фракція сесквітерпенів – при 230-3000С.

Ефірні олії оптично активні.

Реакція олій нейтральна або кисла.

Ефірні олії переганяються з водяним паром, причому монотерпени переганяються добре, сесквітерпени – важче.

При охолодженні ефірних олій деякі компоненти викристалізовуються (анетол, ментол, тимол, камфора). Тверду частину ефірної олії називають стеароптен, рідку частину – елеоптен.

Хімічні властивості. Компоненти ефірних олій легко вступають в реакцію окислення, ізомеризації,поляримеризації; по двійним зв’язкам легко гідрогенеризуються, гід ратуються, приєднують галогени, кисень,сірку; дають реакції, характерні для їх функціональних груп.

«Изменчивыми хамелеонами органической химии» назвав клас терпенів академік А.Е. Арбузов за здатність піддаватись всебічним хімічним перетворенням, порою з повною перебудовою скелету молекули.

На світлі в присутності кисню повітря ефірні олії окислюються, змінюють колір (темніють) і запах. Деякі ефірні олії густіють після перегонки або при зберіганні.