Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: мета опосередкованого парламентського контролю, функції та конституційно-правові основи діяльності

Лекція

 

з дисципліни «Конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина

 

 

ТЕМА № 4

“Система юридичних механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина”

 

(2 години)

 

Для студентів, слухачів юридичного факультету ННІ права та безпеки

 

Дніпропетровськ – 2011

 

Лекцію підготувала доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри загальноправових дисциплін ДДУВС Наливайко Л.Р.

 

Рецензенти: Майданник О.О. – професор кафедри конституційного права та правознавства ННІ земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор юридичних наук, професор

 

 

Боняк В.О. – начальник кафедри конституційного та міжнародного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, кандидат юридичних наук

 

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри

загальноправових дисциплін

“31” серпня 2011 р., протокол № 1

Мета заняття:

Ø визначити та розкрити роль органів державної влади, їх посадових осіб, громадських об’єднань та міжнародних установ у механізмі забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в України

Завдання:

· проаналізувати ефективність функціонування національної правозахисної системи;

· розкрити процедурно-процесуальні аспекти захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні;

· вивчити специфіку функціонування міжнародної інституціональної правозахисної системи і можливість захисту порушених прав і свобод в міжнародних інстанціях

Методи:

розгляд теоретичних питань, розв’язання теоретичних та практичних завдань, тлумачення положень нормативних актів, обґрунтування їх положеннями чинного законодавства України та міжнародних актів

Вивчаючи цю тему, необхідно засвоїти наступні питання:

інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Порядок звернення до Уповноваженого за захистом своїх прав.

Процесуальні строки розгляду справ Уповноваженим.

Акти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Роль Конституційного Суду України в процесі реалізації, охорони та захисту прав, свобод і обов’язків закріплених Конституцією України.

Форми та порядок звернення громадян України та інших осіб до Конституційного Суду України. Документальне оформлення звернення до Конституційного Суду.

Ключові поняття для вивчення теми:

інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, форми звернення до Уповноваженого за захистом своїх прав, процесуальні строки розгляду справ Уповноваженим, акти Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, право на правосуддя, форми захисту конституційних прав і свобод в судових органах, Конституційний Суд України, форми звернення громадян України та інших осіб до Конституційного Суду України.

Нормативні акти:

ü Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

ü Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 52. – Ст. 793 (із наступними змінами).

ü Закон України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62 (із наступними змінами).

ü Всеобщая декларация прав человека: Офиц. текст. – М.: Права человека, 1996. – 16 с.

ü Международные акты о правах человека: Сб. документов / Сост. В.А. Карташкин, Е.А. Лукашева. – М., 2002.

ü Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качуренко. – К.: Юрінформ, 1992. – 200 с.

Спеціалізована література:

1. Антонович М. Конвенція про захист прав і свобод у судах європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. – 2000. – №8.

2. Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект // Право України. – 2006. – №9. – С. 56-60.

3. Бернхардт Р. Европейский Суд по правам человека в Страсбурге: новый этап, новые проблемы // Государство и право. – 1999. – №7.

4. Битяк Ю.П. Правові засади забезпечення прав людини і громадянина в сфері державної служби // Проблеми законності. – Харків, 1999. – Вип. 36.

5. Бородін І. Функціональні обов’язки прав прокуратури у сфері забезпечення прав людини і громадянина (загальний нагляд, представництво інтересів громадян) // Право України. – 2000. – № 7. – С. 46-48.

6. Вільдхабер Л. Місце Європейського Суду з прав людини у європейському конституційному контексті // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. – №1. – С. 56-59.

7. Дмитриев Ю.А. Защита конституционных прав граждан в уголовной и конституционной юстиции // Государство и право. – 1999. – №6.

8. Захаров Є. Права людини в Україні і Загальна декларація. Точка зору // Права людини. – 1998. – №29.

9. Захист прав і свобод громадянина у Конституційному судочинстві // Юридичний вісник України. – 1999. – 29 липня – 4 серпня. – №30. – С. 1-2.

10. Калініченко О. Генеза системи конституційного контролю за реалізацією прав, свобод людини і громадянина // Право України. – 2003. – №5.

11. Климович О. Система національних засобів захисту прав людини: [У контексті положень Конвенції про захист прав і основних свобод людини] // Право України. – 2001. – №1.

12. Комарова В.В. Уполномоченный по правам человека в Российской Федерации // Государство и право. – 1999. – № 9. – С. 21-31.

13. Кондратьєв Ю.Я. Конституційні права і свободи людини і громадянина під захистом кримінального закону // Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах. – К., 2002. – С. 12-14.

14. Кулага Е. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини і громадянина в діяльності органів внутрішніх справ // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – №12. – С. 92-96.

15. Кушніренко О., Барабаш Ю. Інститут євроомбудсмена: Питання теорії і позитивної практики // Право України. – 2001. – №6.

16. Липачова Л.М. Реалізація конституційного права людини і громадянина на звернення за захистом своїх прав і свобод до Європейського суду з прав людини: Автореф. дис… канд. юрид. наук. – К., 2002.

17. Малинникова Л. Проблеми забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі здійснення державно-правової реформи в Україні // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №6.

18. Марцеляк О. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44-48.

19. Мінченко М.М. Організаційно-правові механізми забезпечення конституційних прав і свобод громадян України // Проблеми законності. – Харків, 1998. – Вип. 34.

20. Негодченко А.В. Проблемы использования зарубежного опыта в деятельности органов внутренних дел Украины по защите прав и свобод человека // Проблемы развития образования, юридической науки и практики: Мат. науч.-прак. конференции, посвященной 45-летию Академии МВД Республики Беларусь (Минск, 24-25 марта 2003 г.). – Минск, 2003. – С. 39-46.

21. Орзих М. Судебная власть в механизме защиты прав человека: доктрина и практика // Юридический вестник. – 2001. – № 4. – С. 117-127.

22. Рабінович П.М., Раданович Н.М. Європейська конвенція з прав людини: Проблеми національної імплементації (загальнотеоретичні аспекти) // Праці Львівської лабораторії прав людини. – Львів, 2002. – Серія 1: Дослідження та реферати. – Вип. 4.

23. Рогожин А., Цвік М. Роль Конституційного Суду і прокуратури в забезпеченні прав людини // Право України. – 1998. – №12. – С. 134-136.

24. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1.

25. Савенко Н. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина та їх захист органами конституційної юрисдикції // Право України. – 1999. – № 2. – С. 3-10.

26. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України. – 1999. – №5.

27. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина України // Право України. – 2001. – №1.

28. Тихий В. Захист конституційних прав і свобод Конституційним Судом України за зверненням фізичних та юридичних осіб // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. – №2. – С. 67-69.

29. Тодика Ю.М., Марцеляк О. Інститут омбудсмена: світові моделі і досвід // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №2.

30. Туманов В.А. Европейский Суд по правам человека. Очерк организации и деятельности. – М.: НОРМА, 2001. – 304 с.

31. Хальота А. Методи діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню реалізації прав людини // Право України. – 2001. – № 5. – С. 43-46.

32. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 3. – С. 31-33.

33. Цимбалістий Т.О. Конституційна скарга як гарантія захисту прав людини // Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 року). – Івано-Франківськ, 2006. – 408 с. – С. 132-134.

34. Чубар Л.П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – №1.

35. Шишкін В. Рада Європи: інституція захисту прав людини // Віче. – 1998. – №11.

36. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини // Право України. – 1997. – № 3. – С. 36-38.

 

 

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на по­кійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції. Він є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснований у 1809 р. у Швеції і нині існує більш як у ста зарубіжних державах. У державно-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посада­ми, але без права зміни прийнятих ними рішень. Слід підкреслити, що омбудсмен — це переважно політичний інститут, а не правоохо­ронний; його головне завдання полягає у тому, щоб захистити права і свободи людини тоді, коли інші державні органи виявляються не­спроможними, оскільки причиною порушень є недосконалість са­мих законів.

Метою опосередкованого парламентського контролю, який здійс­нює Уповноважений, є:

1)захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених
Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2)додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина
органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

3)запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина
або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5)поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Основною функцією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є контрольно-наглядова, яка конкретизується у таких напрямах діяльності:

— здійснення опосередкованого парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі;

— здійснення контролю за відповідністю Конституції України, законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина шляхом звернення до Конституційного Суду України з відповідними поданнями;

—перевірка стану додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність;

—направлення звернень громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, за належністю в органи, до компетенції яких належить розгляд справи, та здійснення контролю за розглядом цих звернень;

—прийняття рішень про необхідність проведення перевірок дія­льності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності з правом вимагати від посадових і службових осіб цих органів сприяння, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків.

Крім того, Уповноважений виконує ряд інших функцій, зокрема правоохоронну, нормотворчу, правозастосовчу, інформаційну та ін.

Правовою основою діяльності Уповноваженого є:

—Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини, від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР;

— Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.
№ 3723-ХП;

—Постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 р. № 2064 «Про умови оплати праці Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, представників Уповноваженого та працівників його секретаріату»;

—Постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 р. № 2164 «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату».

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидатом на посаду Уповноваженого може бути лише громадянин України, який досяг на день обрання віку 40 років, во­лодіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності і проживає протягом останніх п'яти років в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має су­димість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Строк його повноважень — п'ять років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого вно­сять Голова Верховної Ради України або не менше однієї чверті на­родних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний парламентський комітет подає Верхов­ній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам та про відсутність при­чин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади.

Висування кандидатури для призначення на посаду Уповноваже­ного здійснюється у 20-денний строк з наступного дня після закін­чення строку, на який було призначено Уповноваженого, або при­пинення його повноважень чи звільнення; оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено. Голосуван­ня проводиться під час пленарних засідань Верховної Ради України бюлетенями для таємного голосування, але не раніш як через де­сять днів і не пізніше ніж через двадцять днів після закінчення строку для висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймається постанова.

Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж два кандидати і жодного з них не було призначено, Верховна Рада України проводить повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів. У разі, якщо жоден з канди­датів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості го­лосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

Уповноважений не може мати представницького мандата, обійма­ти будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати ін­шу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім ви­кладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

За наявності вказаних обставин, Уповноважений повинен їх усу­нути протягом десяти днів після його призначення. До усунення за­значених обставин він не може складати присяги. Якщо ж зазначе­ні обставини виникли під час діяльності Уповноваженого, вони повинні бути усунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо, а у разі неможливості усунути їх протягом десяти днів Уповноважений зобов'язаний зробити у зазначений строк заяву про від­мову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконає встановлених вимог, його повно­важення припиняються і Верховна Рада України зобов'язана звіль­нити його з посади.

2. Права, обов’язки та акти Уповноваженого ВРУ з прав людини Уповноважений має право:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданнями:
а) про відповідність Конституції України законів України та інших
правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини громадянина;

б) про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи
місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України,
іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, по­
переднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань
та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні
лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів Ук­раїни щодо прав і свобод людини і громадянина є конституційне по­дання Уповноваженого та подання до органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого —акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відпо­відність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організа­цій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим осо­бам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунен­ня виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадян­ства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян Укра­їни, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інте­ресах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадяни­на. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подов­жений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому;

3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована осо­ба подала позов, заяву або скаргу до суду. Повідомлення про прий­няття звернення до розгляду або відмову в прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений пред­ставляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додер­жання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні ор­ганами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єд­наннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідно­сті Уповноважений може представити Верховній Раді України спе­ціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини і громадянина. За щорічною таспеціальною (спеціальними) доповідями Уповноваженого Верховна Рада Украї­ни приймає постанову.

Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечу­ють захист і поновлення порушених прав і свобод. У науковій літе­ратурі зазначається, що Уповноважений, не маючи владних повно­важень змінити або скасувати прийняті рішення, завдяки таким характеристикам, як відкритість, доступність, об'єктивність І не­упередженість щодо «позивача і відповідача», неформальність ви­користовуваних методів діяльності є досить авторитетним і резуль­тативним засобом забезпечення прав і свобод людини і громадяни­на — реальним і діючим.

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням; його місцезнаходженням є місто Київ.

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

1) відмови його від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

2)набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3)набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

4)складення присяги новообраним Уповноваженим;

5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого.

Верховна РадаУкраїни приймає рішення про звільнення з поса­ди Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обра­но,у разі:

1) порушення присяги;

2) порушення вимог щодо несумісності діяльності;

3) припинення громадянства України;

4) неспроможності протягом більше чотирьох місяців поспіль виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого повинна дати тимчасова спеціальна комісія Верховної ради України.

Верховна Рада України за наявності зазначених підстав розгля­дає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з поса­ди Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї чверті народних депутатів України від конс­титуційного складу Верховної Ради України.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конститу­ційного складу Верховної Ради України. Припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради України.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи об­межені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради Укра­їни або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзви­чайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.