O ЛЕКЦІЯ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ОХОРОНА

Література

1. Руководство по кардиологии Т. 3. Болезни сердца; Т. 1. Структура и функция сердечно–сосудистой системы в норме и при патологии. (Под ред. Е.И.Чазова). – М.: Медицина. – 1982.

2. Грицюк А.И., Чувикина В.Т., Щигельский В.И. Воспалительные заболевания сердца. – К.: Здоров’я. – 1986. – 232 С.

3. Окороков А.Н. Диагностика болезней внутренних органов. – Т.6. Диагностика болезней сердца и сосудов. – М.:Медицина. – 2002. – 464 С.

4. Клиническая транспланталогия./Под редакцией академика РАМН Б.А. Константинова. – Москва,2004 – 304с.

5. Крижанівський В.О. Діагностика та лікування інфаркту міокарда. – К. Фенікс. – 2000. – 451 С.

6. Соколов Ю.Н. Отдаленные результаты перкутанных коронарных вмешательств у больных с хронической болезнью сердца / Ю.Н.Соколов, М.Ю. Соколов // Укр. кардіол. журн. – 2005. - № 3. – С. 23-35.

7. Солєйко О.В. Концепція постінфарктного ремоделювання лівого шлуночка: клінічні аспекти перебігу хронічної постінфарктної аневризми серця / О.В.Солєйко, Г.І. Лисенко // Світ медицини та біології. – 2007. – № 4. – С. 64–68.

8. Impact of renal insufficiency on angiographic, procedural, and in-hospital outcomes following percutaneous coronary intervention / M.D. Osten, J. Ivanov, J. Eichhofer [et al.] // Am. J. Cardiol. – 2008. – Vol. 101, №6. – Р. 780–785.

 

 

1. Зміст та сутність адміністративно-правової охорони.

2. Особливості розмежування адміністративно-правової охорони та адміністративно-правового захисту.

3. Особливості адміністративно-правової охорони в різних сферах.

 

Як відомо з теорії права, основними напрямками впливу права на суспільні відносини з метою їх упорядкування є спеціально-юридичні функції – регулятивна та охоронна. Охоронна функція встановлює та гарантує з боку держави виконання системи заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності, порядок їх накладення та виконання, що має на меті нівелювання шкідливих для суспільства відносин та охорону позитивних. Охоронна функція передбачає: 1) визначення заборон на вчинення протиправних діянь; 2) встановлення юридичних санкцій за вчинення таких діянь; 3) безпосереднє застосування юридичних санкцій до особи, яка вчинила правопорушення. На слушну думку О.Ф. Скакун, охоронний вплив права здійснюється за допомогою спеціальних охоронних норм, а також регулятивних, спрямованих на охоронну суб’єктивних прав[1].

Більш вузько сутність правової охорони в адміністративному порядку висвітлює О.І. Харитонова, яка вважає, що у разі порушення вимоги поводитись певним чином замість регулятивних правовідносин виникають охоронні (регулятивні трансформуються в охоронні), підставою до чого є припис норми права та вчинення адміністративного делікту. В цьому випадку йдеться вже не про реалізацію встановлених адміністративно-правових регулятивних норм, якими були визначені вимоги до поведінки зобов’язального суб’єкта, а про реалізацію положень охоронних адміністративно-правових норм, які передбачають встановлення нових прав і обов’язків [2].

Проте переважна більшість вчених звертає увагу на недопущення ототожнення понять «охорона» і «захист» та вважає, що «охорона» в юридичному розумінні означає позитивний стан норм права, направлений на недопущення порушення суб’єктивних прав і законних інтересів осіб, відображає статику правовідносин. У свою чергу «захист» характери­зується динамікою через реалізацію засобів і форм, що передбачені законодавством для відновлення правового становища потерпілого, притягнення винного до юридичної відповідальності та застосовуються тоді, коли суб’єктивне право вже порушено [3].

Наприклад, Р.Б. Шишка визначає, що правовий механізм держави повинен регулювати відносини на користь людини, надати їй можливість без дозволу реалізовувати належні права та правомірні інтереси, забезпечити високий рівень охорони, а в разі порушення цих прав – своєчасний та ефективний захист [4]. Запропоновану Р.Б. Шишкою ієрархічну шкалу правових цінностей в адміністративно-правовому аспекті сформулював В.Б. Авер’янов. На його погляд, в основу нової адміністративно-правової доктрини покладається «людиноцентристська» ідеологія. Згідно з нею держава повинна найповніше задовольняти і захищати (підкреслено нами) інтереси громадян, тобто діяти на благо людини шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод законних інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації [5].

Отже, адміністративно-правова охорона забезпечується:

- по-перше, за допомогою спеціальних охоронних адміністративно-правових норм, що застосовуються після порушення вимоги регулятивної норми поводитись певним чином, – адміністративно-правовий захист;

- по-друге, на основі безпосередньої реалізації регулятивних адміні­стративно-правових норм, які спрямовуються на попередження (профі­лактики) протиправних посягань, у випадках високої імовірності порушення суб’єктивних публічних прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, – адміністративно-правова охорона у вузькому розумінні [6].

Адміністративно-правова охорона здійснюється в трьох формах:

- правотворчому, коли створюються закони та підзаконні нормативно-правові акти;

- правозастосовчому, коли втілюються в життя встановлені адміністративно-правові норми;

- правоохоронному, що включає засоби адміністративного впливу до порушників прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Найбільш придатними для розуміння сутності адміністративно-правового захисту є теоретичні дослідження К.Г. Булатова. Він виходить із визнання основоположною характеристикою єдиної державної влади відносин «влади-підпорядкування», в результаті чого державна влада здійснює специфічну політичну функцію щодо захисту фізичних і юридичних осіб; у дослідженні правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади необхідною є методологічна побудова тричленного ланцюжка адміністративно-правового захисту фізичних і юридичних осіб, до складу якого входять: публічна адміністрація, що перебуває в центрі та імперативно-владно пов’язує між собою два об’єкти публічного управління з різними властивостями (перший – законослухняна особа, яка потребує захисту; другий – особа, яка протиправно посягає на законні права та інтереси першої)[7].

Тим самим термін охорона треба розуміти, з одного боку, як безпосередній правовий захист соціальних інтересів громадян соціальних груп усього суспільства, з іншого – як стимулювання таких соціальних дій, наслідком чого було б зміцнення існуючих суспільних відносин і нейтралізація тих соціальних тенденцій, що загрожують їм. Виходячи з цього слід вважати, що відносини адміністративно-правової охорони обслуговують адміністративне право в цілому. Тут виникають вольові відносини, що позначають взаємозв’язок прав і обов’язків суб’єктів і об’єктів, які беруть у них участь, оскільки цей зв’язок пов’язаний нормами адміністративного права.

У них сформовано визначену правосуб’єктність, юридично виражено сукупність соціальних властивостей учасників правовідносин охорони. У загальному вигляді це можна сформулювати як право невладних фізичних і юридичних осіб перебувати під публічною охороною публічної адміністрації та обов’язок суб’єктів публічної адміністрації забезпечити таку охорону.

Звідси витікає особлива специфічна форма адміністративно-правових відносин у сфері охорони прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Прийнято вважати, що основною особливістю цих відносин є їх правова нерівність, оскільки суб’єкт публічної адміністрації має пріоритет своєї волі над волею всіх інших об’єктів. Соціальні відносини «влада – підпорядкування» в охоронній сфері набувають вигляду державних відносин, які трансформуються в юридичну форму адміністративного права. У ній суб’єкт публічної адміністрації виступає як юридично владний щодо об’єктів управління.

Таким чином, висвітлені вище класичні правовідносини в адміністративному праві мають своє місце – в адміністративно-правовій охороні. Найбільш яскраво це видно тоді, коли вони виступають у найпростішій елементарній формі суб’єктивного адміністративного зв’язку «суб’єкт публічної адміністрації – об’єкт публічного управління». Проте і в ній не все так просто: коли адміністративно-правові відносини виникають з ініціативи об’єкта, саме він реалізує своє юридичне право, проявляючи волю, хоча і невладну, а суб’єкт публічної адміністрації у цьому разі діяти владно не має права і є зобов’язальним щодо цього об’єкта управління.

Мал. 8.2.1. Адміністративно-правові відносини у сфері адміністративно-правового захисту

 

Справа ще більше ускладнюється, коли йдеться про тричленну структуру відносин адміністративно-правової охорони, де беруть участь як мінімум три елементи. Першу ланку вже розглянуто. У другій ланці – відносини охорони «суб’єкт публічної адміністрації – особа, яка порушує права, свободи та законні інтереси першого об’єкта». Справа побудована загальноприйнятим способом. Суб’єкт публічної адміністрації тут є юридично владним щодо другого об’єкта управління.

Відповідно до визначеної законом компетенції суб’єкт публічної адміністрації примушує цей другий об’єкт виконувати свої обов’язки щодо першого об’єкта – відмовитись від протиправної поведінки; припинити протиправний вчинок; відшкодувати завдані власнику збитки та понести за свої протиправні дії юридичну відповідальність. Тут ми маємо справу з юридичною нерівністю відносин, яка полягає у праві органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з метою забезпечення охорони першого об’єкта (власника майна) зобов’язувати другий об’єкт (особу, яка скоює протиправні вчинки щодо першого) на позитивні дії.

Варто продовжити аналіз, оскільки наявною є нерівність двох названих об’єктів, відносини між якими регулює суб’єкт публічної адміністрації Насправді другий об’єкт відповідальний і перед першим, і перед суб’єктом публічної адміністрації. Відносини між законослухняним об’єктом публічного управління мають двовекторний характер, оскільки його право на охорону нормативно співвіднесено з обов’язком суб’єкта публічної адміністрації забезпечити таку охорону.

Інші акценти спостерігаються у другій ланці триелементного зв’язку. В цьому разі наявна імперативна однобічність відносин адміністративно-правової охорони, оскільки тут нормативно пов’язано два елементи – суб’єкт публічної адміністрації та особа, яка посягає на права, свободи та законні інтереси інших: перший з них – правоможний, другий – зобов’язальний. Якщо йдеться про невизначену кількість зобов’язальних осіб з однією правоможною стороною, то наявні абсолютні відносини адміністративно-правового захисту.

У цьому тричленному зв`язку можливими є різні поєднання відносин адміністративно-правового захисту, елементарних і складніших варіантів. Ця формальна система цікава в теоретичному та практичному плані саме становищем суб’єкта публічної адміністрації. Він є публічним посередником між двома іншими сторонами відносин адміністративно-правового захисту.

У такому юридичному положенні суб’єкта публічної адміністрації поєднано дві юридичні властивості й щодо двох різних учасників. З одного боку, він є зобов’язальним щодо того, хто вимагає охорони, з іншого – правоможним суб’єктом щодо того, хто порушує право першого об’єкта та зобов’язує його. Крім того він додаткового правоможний і щодо першого об’єкта в питанні виконання ним нормативно визначених вимог, які регулюють його адміністративні обов’язки.

Саме в цьому полягає специфіка регулювання адміністративно-правого захисту: суб’єкт публічної адміністрації може виступати владним і стосовно першого, і другого об’єкта публічного управління.

Якщо ж розглядати безпосередньо правовідносини першого об’єкта публічного управління (особа права, свободи та законні інтереси якої порушуються) з другим (особа, яка порушує права, свободи та законні інтереси), то така двочленна структура не є владно-повноважною, оскільки в дійсності два ці об’єкти не є такими. Останній є зобов’язальним, а перший – обмеженим у вираженні своєї волі як можливості, визначеної адміністративно-правовою нормою, але несанкціонованою в державновладній компетенції для її реалізації. До того ж адміністративно-правові відносини між ними взагалі прямо не реалізуються і не мають характеру юридично владних.

Тому в цьому випадку маємо діалектичне переростання соціальних властивостей, оскільки суб’єкт публічної адміністрації зв’язує всю цю систему як посередник в єдине ціле. Тим самим якщо взяти перший її елемент та останній, то другий є зобов’язальним перед першим.

Зрозуміло, що охоронна функція адміністративного права внутрішньо подвійна в цьому розумінні : дійсність відносин адміністративно-правової охорони залежить насамперед від того, як суб’єкт публічної адміністрації реалізує їх між цими двома сторонами.

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати певні висновки.

Адміністративно-правова охорона у вузькому розумінні – це позитивний статичний стан адміністративного права, спрямований на попередження правопорушень (профілактику злочинів), усунення перешкод, що здійснюється публічною адміністрацією з метою забезпечення прав свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.