У третьому — людський характер.

Хронологічний, логічний, імпровізаційний.

Існують три стратегічні принципи

послідовності питань, які задаються, —

У першому випадку в центрі уваги — події;

у другому — предмети суспільного обговорення;

 

Не менш важливо вибудувати список питань, які задаються, за значенням. Більшість журналістів дотримуються нестрогих правил планування інтерв'ю.

§ Преамбула інтерв'ю, або «розминка», — це розмова для «наведення мостів», його тема може й не перегукуватися з основним завданням інтерв'ю.

§ На початку інтерв'ю задаються неважкі для співрозмовника, наприклад фактичні, питання. Однак, якщо ви припускаєте, що ваш герой буде прагнути піти від відповіді, можна піти на маленьку хитрість, наприклад розширити тематичне поле бесіди.

§ Далеві можна приступати до основних питанням. Зацікавити співрозмовника, змусити його «ворушити мізками» — ціль будь-якого інтерв'юера, з ким би й по якому б приводу він не говорив.

 

Цікаве питання — це й подарунок интервьюируемому: він, як паличка-выручалочка, виведе його на гарну відповідь. При цьому цікаве питання — дуже індивідуальне поняття. Те, що здасться нестандартним одному героєві, на інший навіє нудьгу.

 

Відомого телеведучого Владислава Флярковского питання студентки журфаку зацікавило лише тому, що ніхто його про подібний не запитував. Але нічого ж оригінального в ньому не було:

- Які якості ви найбільше цінуєте в людині?

- Мені 42 року, але ви перша, хто ставить це запитання. Приємно.

Я ніколи не думав, що мені цінніше всього... Веселість, відкритість... Ви знаєте, я б сказав — порядність, але саме слово «чималий» — це не точне визначення того, що ти маєш на увазі. Кожний розуміє по-своєму. Я маю на увазі людини, яка не бреше, не віддає, чуйний, надійний...[6][10]

 

§ Найголовніше питання, заради якого інтерв'ю й затівалося, слід припасти наостанку. Тверді або неприємні для героя питання ніколи не задаються на початку розмови.

§ Дуже важливий заключний етап інтерв'ю, у якому, як правило, заздалегідь можна спланувати тільки час закінчення. Дотримувати домовленостей про тривалість інтерв'ю — гарний тон. Бажане також завершувати розмова на позитивній ноті. Навіть якщо наприкінці задавалися безсторонні питання, треба спробувати «повісті» розмова убік, заговорити про що-небудь приємному для співрозмовника, щоб немає в кого не залишилося неприємного осаду.

 

Представляючи питання й розробляючи сценарій інтерв'ю, не слід забувати, що головна роль у ньому належить зовсім не журналістові, а його співрозмовникові. Саме він є основним комунікатором, у нього розпорядженні інформація, і в принципі він вільний надходити з нею як завгодно. Журналіст же, як це ні кривдно звучить, є лише транслятором, передатною ланкою між своїм співрозмовником і суспільством. Ця банальна думка на практиці нерідко забувається, і в центрі розмови часто виявляється не інформатор, а журналіст. Бесіда в підсумку концентрується не на відповідях, а на питаннях, яким надається більшого значення, чому інформації як такий. Такий усвідомлений або неусвідомлений журналістський егоцентризм веде до професійної « глухоти», невмінню слухати, що коли задаються питання не випливають із відповідей, а співрозмовник виявляється на інформаційному полі пасивним гравцем.