Мета, завдання, принципи, напрями виховання у ВНЗ

Навчальний процес у ВНЗ тісно пов’язаний і процесом виховання студентів, яке здійснюється в загальній системі професійної підготовки майбутнього фахівця.

1. Вивчення індивідуальних особливостей студентів.

2. Всебічне формування майбутнього фахівця із загальнолюдськими та професійними цінностями.

3. Організація дозвілля студентів.

4. Залучення студентів до самоврядування та формування у них активної життєвої позиції тощо.

Компонентами виховного процесу у ВНЗ є:

· мета виховання;

· зміст виховання;

· форми виховання;

· методи виховання;

· засоби виховання;

· результат виховання.

Реалізація процесу виховання студентів у ВНЗ буде ефективною при дотриманні таких принципів:

Моральне виховання – виховна діяльність вищого навчально­го закладу, спрямована на формування у студентів стійких мо­ральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Систему моральних цінностей поділяють на (О.Вишневський):

· абсолютно вічні;

· національні;

· громадянські;

· сімейні;

· цінності осо­бистого життя.

Серед моральних якостей, які мають особливе значен­ня для майбутньої професійної діяльності, виокремлюють (Н.Дяченко):

· професійний обов’язок;

· професійну честь;

· професійну гордість;

· професійну етику.

Майбутні фахівці повинні усвідомлювати, що вони самі відповідають за свої вчинки, що кожен їх крок буде морально оцінено. Лише за цієї умо­ви вони будуть готові до роботи в професійному колективі.

Важливо, щоб студенти знали моральні вимоги щодо професій, які вони опановують, і якості, які повинні вихо­вати в собі, щоб відповідати цим вимогам. Засвоєння норм професійної етики допомагає молодій людині швидше про­фесійно адаптуватися.

Ефективність морального виховання студентів визначають такі чинники:

· створення у вищому навчально­му закладі психологічного клімату поваги до моральних норм, правил людського співжиття;

· відповідність змісту морального виховання його меті й рівню морального роз­витку студентів, особливостей їх майбутнього фаху;

· превентивне (профілактичне) проведення виховних заходів з акцентуванням уваги на за­побіганні аморальним явищам у студентському середови­щі;

· підтвердження декларованих педагогами моральних принципів їх моральною практикою, яка б відповідала найвищим критеріям моральності.

Трудове виховання – процес формування потреби в праці і сум­лінного, творчого ставлення до неї, гордості за свою професію, ви­соких морально-професійних рис громадянина, працівника, фа­хівця, вироблення практичних умінь і навичок культури праці.

Найважливішим завданнями трудового виховання сту­дентів є:

· формування у них професійних здібностей і по­треб, умінь, навичок, звичок професійного призначення;

· психологічна підготовка до праці з обраної спеціальності;

· виховання волі, терпеливості і наполегливості в подоланні труднощів.

Трудове виховання студентів здійснюється в процесі усіх видів діяльності студента:

· навчальній праці;

· науково-дослідній роботі;

· виробничій практиці;

· гро­мадській діяльності;

· побутовій праці.

У трудовому вихованні студентів необхідно, щоб про­понована їм праця ґрунтувалася на таких важливих заса­дах: ефективне використання робочого часу, раціональні прийоми праці, економне витрачання матеріалів, електро­енергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

Критерієм трудової вихованості студентів є висока осо­биста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналіза­торське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, технологічна дисципліна.

Художньо-естетичне виховання – складова виховного процесу, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.

Метою естетичного виховання у вищому навчальному закладі є формування у майбутнього спеціаліста естетичної культури – здатності особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя та діяльність за законами краси.

Ефективність естетичного виховання студентів знач­ною мірою залежить від умілого використання педагогами різноманітних способів і засобів: створення естетичних си­туацій, які передбачають оцінювання (ознайомлення з тво­рами мистецтва та їх обговорення); використання естетич­ного потенціалу усіх навчальних дисциплін; впроваджен­ня естетичних елементів у структуру знань та ін­.

Для високої ефективності естетичного вихован­ня студентів необхідно:

створити у вищому навчальному закладі естетично привабливу обстановку;

використову­вати у виховній роботі зі студентами потенційні можли­вості народних традицій та обрядів;

забезпечувати висо­ку естетичну культуру викладачів і студентів, а також виховних заходів;

залучати до підготовки і прове­дення заходів якомога більше студентів і відомих людей зі сфери культури.

Фізичне виховання– система соціально-педагогічних заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок і вмінь.

Фізичне виховання у вищому навчальному закладі є невід’ємною частиною формування загальної і професійної культури особистості сучасного фахівця, системи гуманіс­тичного виховання студентів.

Як навчальна дисципліна, обов’язкова для всіх спеціальностей, воно є також засобом оптимізації фізичного і фізіологічного стану студентів у процесі профе­сійної підготовки.

Фізичне виховання спрямоване на розв’язання таких специфічних завдань:

· формування у студентів високих вольових і фізичних якостей;

· формування готовності до висо­копродуктивної праці;

· збереження і зміцнення здоров’я студентів, сприяння всебічному розвитку організму;

· під­тримання високої працездатності протягом усього періо­ду навчання; всебічна фізична підготовка;

· професійно-прикладна фізична підготовка студентів з урахуванням особливостей майбутньої трудової діяльності;

· виховання усвідомлення необ­хідності регулярно займатися фізичною культурою і спортом.

Фізичне виховання студентів у вищих навчальних зак­ладах здійснюється протягом усього періоду навчання в таких формах: навчальні заняття, самостійні заняття фізич­ною культурою, спортом і туризмом, фізичні вправи в ре­жимі дня, масові оздоровчі, фізкультурні та спортивні заходи. Усі форми взаємопов’язані, доповнюють одна одну, постають як цілісний процес фізичного вдосконалення.

Ефективність фізичного виховання значною мірою зале­жить від мотивів, які стимулюють активність особистості:

фізичне вдосконалення пов’язане з прагненням прискорити темпи власного розвитку, мати гідне місце в оточенні, до­могтися уваги;

дружня солідарність продиктована бажан­ням бути разом з друзями, співпрацювати з ними;

відпові­дальність зумовлена необхідністю відвідувати заняття з фі­зичної культури, виконувати вимоги навчальної програми;

суперництво пов’язане з бажанням виділитися, підняти свій престиж, бути першим;

спортивний мотив зумовле­ний прагненням досягнути значних результатів; ігровий, що є засобом розваги, нервової розрядки, відпочинку та ін.

Фізична культура і спорт сприяють підвищенню і збереженню працездатності на тривалий час, зміцнюють організм, підви­щують його опір захворюванням, позитивно впливають на функції всіх систем організму, що є надійним фундаментом успішної професійної діяльності фахівця.

Ринкова економіка передбачає формування нової осо­бистості – дбайливої, упевненої у власних силах, ініціа­тивної, здатної самостійно орієнтуватися в економічній си­туації, ознайомленої із досягненнями світової економічної думки і практики. Формування такого типу особистості вимагає належного економічного виховання студентів ви­щої школи.

Економічне виховання– педагогічна діяльність, спрямована на формування на основі спеціальних знань економічної свідомості, економічного мислення, умінь і навичок економічної діяльності, економічно значущих якостей особистості.

Економічне виховання має бути зорієнтоване на форму­вання (С.Шпак):

· економічного мислення, почуття власника, реального господаря;

· вміння прогнозувати наслідки своїх рішень, еко­номічно обґрунтовувати ставлення до праці та її результатів;

· усвідомлення свого статусу платника податку, його прав і обов’язків; прагнення до нарощування трудових доходів, до поліпшення якості життя;

· готовності брати участь у різнома­нітних формах економічної діяльності; моральний вибір у ситуаціях, пов’язаних з економічною діяльністю;

· вміння до­лати економічні труднощі в кризовій ситуації;

· здатність ефективно використовувати механізм соціально-економічного захисту своїх та суспільних інтересів.

Досягнення зазначеної мети в економічному вихованні студентів можливе за умови вивчення основних напрямів розвитку економіки держави, формування економічної сві­домості та мислення, бажання досконало володіти обраною професією; формування навичок раціональної організації праці та економного використання бюджету часу (на­вчального і особистого), а також елементарних навичок економічного рахунку, вміння співвідносити затрати пра­ці й кінцевий результат з кожного виду діяльності; вихо­вання бережливості, ініціативності, діловитості, дисцип­лінованості.

Економічне виховання студентів проводиться у межах навчальної та позааудиторної роботи.

У позааудиторній ро­боті з економічного виховання використовуються різні її методи і форми: лекції, бесіди, зустрічі «за круглим сто­лом», вечори запитань і відповідей, економічні олімпіади, вікторини, диспути на економічні теми, зустрічі студентів з економістами, приватними підприємцями тощо.

Правове виховання, як складова національного вихо­вання, є одним із шляхів формування повноцінного гро­мадянина України у період глибоких соціальних, еконо­мічних та політичних перетворень. Тільки достатньо підготовлений у правовому плані, високоморальний фахівець може орієнтуватися у правовій політиці своєї держави і суворо дотримуватись законності.

Правове виховання – виховна діяльність вищого навчального закладу, правоохоронних органів, спрямована на формування у студентів правової свідомості та навичок і звичок правомірної по­ведінки.

Екологічне виховання – педагогічна діяльність спрямована на формування у студентів екологічної культури.

Екологічна культура передбачає наявність:

· глибоких знань про навколишнє середовище, екологічний стиль мис­лення, що зумовлює відповідальне ставлення до природи та свого здоров’я;

· уміння і досвід розв’язання екологічних проблем;

· безпосередню участь у природоохоронній роботі, а також здатність прогнозувати можливі негативні віддалені наслідки природоперетворювальної діяльності людини.

Важливим компонентом екологічної вихованості є еко­логічна свідомість особистості, тобто сукупність знань, уявлень людини про її взаємозв’язки, взаємозалежності, взаємодію зі світом природи. На цій основі формується від­повідне позитивне ставлення до природи, а також усвідом­лення людиною себе як її частини.

Важливою якістю екологічно вихованої особистості є сформованість у неї екологічної відповідальності, тобто усвідомлення необхідності брати на себе конкретні зобов’язання для гармонізації її зв’язків із навколишнім середовищем та здатність прогнозувати наслідки власної діяльності.

У процесі екологічного виховання необхідно домагати­ся, щоб для кожної молодої людини законом стали етичні правила поводження на Землі, виголошені німецьким фі­лософом та екологом Е. Калленбахом:

· люби й шануй Землю, яка благословляє життя й управляє ним;

· вважай кожен твій день на Землі священним і свят­куй зміну пір року;

· не вважай себе вищим за інші живі істоти і не по­водься так, щоб вони зникали;

· будь вдячним тваринам і рослинам за їжу, яку вони тобі дають;

· не занапащай і не забруднюй багатств Землі збро­єю війни;

· не женися за прибутками від багатств Землі, а нама­гайся відновлювати її виснажені сили;

· не приховуй від себе й від інших наслідки твоєї діяльності на Землі;

· не обкрадай майбутні покоління, виснажуючи й за­бруднюючи Землю;

· споживай дари Землі помірно, бо всі її мешканці мають рівні права на її багатство.

3. Форми позааудиторної виховної роботи зі студентами

На посаду куратора академічної групи призначається провідний спеціаліст, досвідчений педагог з урахуванням профілю підготовки фахівців та специфіки діяльності фа­культету, стажу викладацької роботи у вищому навчальному закладі.

Обов’язковою умовою його перебування на цій посаді є викладання лекційного курсу чи ведення семінарсько-практичних занять в академічній групі.

Куратор академічної групи виконує функції (О. Дубасенюк):

· аналітичну;

· орга­нізаторську;

· соціальну.

Аналі­тична функція передбачає планування та організацію ви­ховної роботи з урахуванням міжособистісних стосунків у колективі, мотивів навчальної та пізнавальної діяльності студентів, рівня їх інтелектуального розвитку, індивідуаль­них особливостей, соціально-побутових умов життя, стану здоров'я, результатів навчання тощо.

Організаторська функція полягає у залученні студентів до різних видів діяльності: пізнавальної, суспільно корисної, ціннісно-орієнтаційної, художньої та ін. Вона забезпечує також надання необхідної допомоги студентському самовряду­ванню, творчим групам, радам тощо.

Функція соціалізації реалізується у гуманістично зорієнтованій взаємодії «педа­гог – студент». Куратор академічної групи допомагає ви­хованцю в особистісному розвитку, засвоєнні та прийнятті суспільних норм, цінностей, дотриманні засад духовно повноцінного буття. Він бере на себе місію старшого коле­ги в оволодінні студентом позитивними соціальними ролями. Водночас сам куратор виступає суб'єктом соціалізації, оскільки переймає та переосмислює соціальний досвід, но­сієм якого є студентство.

Результативність роботи кураторів значною мірою за­лежить від дотримання певних умов, які передбачають:

· планування роботи спільно з активом групи;

· вибудовування стосунків з групою залежно від педа­гогічної ситуації, а також з урахуванням індивідуальних особливостей студентів;

· залучення усіх студентів до суспільних справ і від­повідальності за них;

· допомогу студентам у виконанні багатьох суспіль­них ролей;

· запобігання байдужості, безконтрольності і безвідповідальності;

· сприяння розвитку студентського самоврядування, ініціативи, суспільної активності.

У своїй діяльності куратор досягає бажаних наслідків за умови, якщо займає стосовно майбутніх спеціалістів позицію старшого колеги, володіє необхідним стилем спіл­кування зі своїми вихованцями, який допомагає йому пе­реконувати, а не карати, радити, а не диктувати, уважно вислуховувати студентів, підтримувати і пропагувати цін­не, що є в їхніх пропозиціях, тактовно застерігати від мож­ливих помилок, виявляючи турботу про формування у них позитивних якостей і подолання недоліків.

Критеріями ефективності управління системою вихов­ної роботи на рівні куратора академічної групи є:

· рівень вихованості майбутніх фахівців; активність, згуртованість групи; стабільний режим роботи академічної групи, від­сутність серйозних випадків порушень трудової та на­вчальної дисципліни студентами;

· позитивна мотивація навчально-виховної діяльності студентів, що виявляється у навчально-пізнавальній, науково-дослідній, інших ви­дах діяльності;

· мікроклімат у групі, що сприяє самореалізації особистості кожного студента; різноманітність форм виховної позааудиторної роботи, що допомагає самореалізації особистості кожного студента;

· діяльність студент­ського самоврядування у групі;

· участь групи у заходах навчального закладу; сприятливі умови проходження адаптаційного періоду студентами 1-го курсу;

· оволодіння студентами досвідом соціальної поведінки.

Виховна ефективність досягається куратором за умови цілісного педагогічного процесу з урахуванням психолого-педагогічних особливостей переміщення із сфери зовніш­ніх впливів у сферу внутрішніх стимулів діяльності, коли виховання на кожному етапі розвитку особистості студен­та переростає у його самовиховання.

5. Студентське самоврядування у вищій школі

У вищих навчальних закладах створюються органи студентського самоврядування, які сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника.

Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорадчий характер.

Вищим органом студентського самоврядування є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

· ухвалюють положення про студентське самоврядування;

· обирають виконавчі органи студентського самоврядування та заслуховують їх звіти;

· визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування.

Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми:

· сенат;

· парламент;

· старостат;

· студентська навчальна (наукова) частина;

· студентські деканати, ради тощо.