Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу

Слово як об’єкт морфемного аналізу. Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови. Поняття про морфему та види морфем

Спрощення в групах приголосних

Великий збіг приголосних утруднює вимову, і українській мові він невластивий. Цим пояснюється явище спрощення в групах приголосних або утрата у вимові одного із звуків таких груп.

У сучасній українській мові спрощення наявне в таких групах приголосних:

ждн ->■ жн: тиждень — тижня, тижневий, кожний (із кождьныи);

здн-^зн: виїздити — виїзний, пізно (із поздьно);

стн -> сн: честь — чесний, користь — корисний, масть — масний, якість — якісний, вість — вісник; однак у словах, утворених суфіксом н від іншомовних основ на ст, спрощення відсутнє: баласт—баластний, компост—компостний, контраст— контрастний, аванпост— аванпостний, форпост — форпостний;

орфографічно не передається спрощення приголосних у слові шістнадцять, хоч у вимові воно є (ш'існадц'ат');

стл-+сл: щастя — щасливий, лестощі — улесливий, стелити— слати (із стьлати), але зберігається т у словах кістлявий, хвастливий, пестливий, зап'ястний, хворостняк і под.;

слн -> сн: масло — масний (із масльныи), ремесло — ремісник, умисел — умисний, навмисне;

стц-+сц: містити — місце (із містьце);

лнц -> нц: сонце (із сълньце);

рдц-+рц: серденько—серце (із сьрдьце);

сткл -> скл: скло (із стькло);

рнч-+нч: горно — гончар (із гърньчарь);

стс'к-> с'к: місто — мЧс'кйй, орфогр. міський (із містьскыи), у вимові також реформ* іс* кий, турйс'кий, але правописно реформістський у туристський;

скн ->- сн: тиск — тиснути (із тискнутії), тріск — тріснути, блиск — блиснути, писк — писнути, плюскати — плюснути, але випуск — випускний, тоскно;

зкн -> зн: бризкати—бризнути (із бризкнути), брязкіт — брязнути.

Перед суфіксами -ськ- і -ств(о) спрощується у вимові приголосний т після н (нті'к->нс'к): студент — студён}с'кий, референт — референ'с'кий, інтелігент — інтелЧген}с'кий;

студент— студёнство, агент — агёнство і ін., але орфографічно студентський, референтський, інтелігентський, студентство, агентство.

Спрощуються в групах приголосних звичайно проривні д, т, зрідка к або сонорні л, р.

План

1. Слово як об’єкт морфемного та словотворчого аналізу.

2. Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови.

3. Морфема як мінімальна значуща частина в структурі слова. Види морфем.

 

 

Слово — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.

Слово — це послідовність морфем, об'єднаних за граматичними правилами певної мови і співвідносних з певним елементом позамовної реальності.

Зазвичай слово складається із основної морфеми — кореня, та афіксів: префіксів, суфіксів та закінчень. Слова сполучаються між собою, формуючи інші елементи мови — фрази та речення.

Всі слова певної мови складають її лексику.

 

Слово є значеннєвою одиницею мови, яка формується на основі іншого слова за участю значеннєвих одиниць нижчого рівня (коренів, суфіксів, префіксів, флексій) і існує або як постійна єдність звуків (завтра), або як система словоформ: слово бандурист становить систему чотирнадцяти словоформ (бандуриста, бандуристові і т. ін.).

Кожна словоформа, будучи "представником" слова, виявляється в мовленнєвому потоці як лінійна одиниця; слово ж — як узагальнююча, нелінійна одиниця мови, цілісна система словоформ (парадигма). Тому словоформа як лінійна одиниця складається з морфів, а слово як узагальнююча, нелінійна одиниця — з морфем.

Морфемний аналіз — це поділ слова на морфеми безвідносно до того, в який спосіб і за допомогою яких словотворчих засобів виникло аналізоване слово: найпередовіший, засекречувати, бадьоро, приспати. При морфемному розборі у змінюваних словах виділяють основу й закінчення. В основі виділяють наявні морфеми: корінь, суфікс, префікс; з'ясовують морфонологічні зміни на стику морфем. У незмінюваних словах визначають морфемний склад і походження (прислівник), у службових словах — особливості будови і похідність (прийменник — простий, складний чи складений; первинний чи похідний, від прислівника чи іменника; сполучник — простий чи складений). Морфемний аналіз виявляє будову слова на синхронному зрізі. Для з'ясування первісного значення слова і його структури використовують етимологічний розбір на основі етимологічного словника.

Словотвірний аналіз — це встановлення способу словотворення аналізованого слова, тобто визначення твірної основи та словотворчих афіксів: атомний — атом + н, розпорошений —розпорошити + єн, пізно — пізній + о. Повний словотвірний аналіз передбачає виділення і первісної основи цілого ряду слів: лісівництво, лісівник, лісовий, ліс.

Етимологічний аналіз передбачає встановлення походження слова, його первісної структури: красний від краса, мило від мити, синиця від синій.