Палаталізація приголосних

План

Палаталізація приголосних. Асиміляція та дисиміляція, їх різновиди. Спрощення в групах приголосних

Позиційні модифікації приголосних

Асиміляція приголосних

Комбінаторні модифікації приголосних Акомодація.

Модифікації приголосних

Акомодація приголосних до сусідніх голосних вияв­ляється не так яскраво, як акомодація голосних до при­голосних. Найбільш характерні приклади:

 

1. Напівпом'якшена вимова перед наступним голосним [і] губних [п’], [б’],[ф’], [в’], [м’], передньоязикових шиплячих [ш], [ж],[ч], [дж] задньоязикових [г], [к], [х], глоткового [г]. Зазначені звуки, як відомо, є комбінаторними алофонами відповідних твердих при­голосних фонем.

2. Лабіалізація приголосних перед наступними го­лосними [о] та [у] на всьому їх протязі. Наприклад:[т°ом], [з°уб], [л'°ул'ка] й под.

Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приго­лосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі­ляція.

Наслідком асиміляції можуть бути або модифіка­ції фонем, або фонетичні чергування

До позиційних модифікацій приголосних, які зале­жать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігаєть­ся така залежність: на початку складу перед голосним виступають звуки [в], [й]. У кінці складу після голосного або на початку складу перед дальшим приголосним — нескладові голосні [у], [й] як позиційні алофони фонем їв/, /]'/ . Пор.: [й'аблуко], [йісти^і'], [гул'айе"];

[гул'ай]; [вам], [буватив'], [стау], Істауте] й под.

У кінці слова перед паузою зімкнені носові сонорні, як тверді, так і м'які, вимовляються без вибуху, наприклад: дім, сім, сон, чин, день, пень і под.

Усі розглянуті тут зміни голосних і приголосних фонем мають своїм наслідком тільки модифікацію фонем, або, інакше, чергування алофонів фонем.

 

 

Лекція № 7

1. Палаталізація приголосних.

2. Асиміляція приголосних, її різновиди. Дисиміляція приголосних, їх різновиди.

3. Спрощення в групах приголосних.

 

Палаталізація (від лат. palatum, «середнє піднебіння») — в мовознавстві явище пом'якшення приголосних звуків завдяки додатковій участі у вимові середньої частини спинки язика — піднесенні її до твердого піднебіння.

В синхронному описі фонетичної системи мови під палаталізацією розуміють піднімання середньої частини язика до твердого неба, яке протікає одночасно з основною артикуляцією приголосного. Наприклад, для російського [б'] основна артикуляція — змикання губ одна з іншою та наступне швидке розмикання (вибух), палаталізація є додаткова артикуляція. Палатализація може співіснувати з будь-якою артикуляцією, крім середньоязичної; таким чином, палаталізованими можуть бути всі приголосні, крім палатальних. В Міжнародному фонетичному алфавіті палаталізація позначається знаком [j] вгорі зправа від знаку відповідного приголосного, в українській мові (і в російській) згідно з традицією — апострофом.

В російській літературній мові палаталізовані («м'які») приголосні в більшості випадків мають «тверді» пари: так, [б] и [б'] виявляються протиставлені за ознакою додаткової артикуляції ([б] — веляризований, [б'] — палаталізований), всі інші ознаки (місце та спосіб утворення, наявність голосу) в них одинакові. Таким чином, для більшості російських приголосних наявність/відсутність палаталізації є роздільною (диференціальною) ознакою, тобто мають фонематичну значимість: існують слова, які розрізняються лише твердістю/м'якістю приголосного, наприклад пы́л — пы́ль.

Необхідно відзначити, що «м'якими» в російській традиції прийнято називати не тільки палаталізовані приголосні, проте і палатальні.

В багатьох мовах світу поширена палаталізація перед голосними переднього ряду; в цих випадках вона існує не як роздільна ознака, а як позиційне фонетичне явище. Як диференціальна ознака палаталізація присутня, крім російської літературної, в білоруській, польській, литовській, румунській, японській, і очевидно в українській мовах.

 

Жовтобрюх: Приголосні фонеми української мови розрізняються за твердістю і м'якістю, або за відсутністю чи наявністю їх палаталізації. Тверді приголосні (б, п, г, х, Ґ, к, д, т, ж, ш, дж, ч, з, с, дз, ц, ф, в, л, р, н, м) вимовляються без наближення середньої частини язика до твердого піднебіння. їх артикуляція вважається основною.

М'якшення, або палаталізація, приголосних досягається додатковим наближенням при їх творенні спинки язика до твердого піднебіння. Оскільки таке наближення може бути різним,той м'якість приголосних буває неоднакова. В сучасній українській мові за ступенем наближення спинки язика до твердого піднебіння всі приголосні, які в шкільних підручниках звичайно об'єднуються в одну категорію м'яких звуків, діляться на три групи: а) м'я к і, або палатальні (від латинського слова раїаіит — піднебіння), б) пом'якшені, або палаталізовані, і в) н а п і вп о м'я к ш є н і, або напівпалатал ізовані.

У фонетичній транскрипції м'який приголосний позначається значком ', пом'якшений— знаком ' і напівпом'якшений— знаком '•, що ставиться зверху праворуч відповідної букви, або крапкою, яка ставиться зверху над буквою, що нею передається напівпом'якшений звук. Однак у спрощеній транскрипції здебільшого користуються одним знаком ', яким позначають будь-який ступінь м'якшення приголосного.

До м'яких належать фонеми д´ т', н', л´ і j. При вимові д´ т', н', л´ середня частина спинки язика зближується з твердим піднебінням у місці творення звука j тому вони на відміну від твердих д, т, н, л є не передньоязичні, а середньоязичні приголосні.

До пом'якшених належать фонеми з', с' ц' дз' р'. При їх вимові передня частина спинки язика підноситься до твердого піднебіння. Місце творення їх залишається таке ж, як і місце творення відповідних твердих звуків.

Тверда і пом'якшена фонеми р (р, р') в сучасній українській літературній мові поширені не в усіх позиціях однаково. Оскільки приголосний р на кінці складу послідовно ствердів, то в цій позиції пом'якшена фонема р звичайно не вживається: косар, лікар, кобзар, тепер, Харків, перевір, вірте, відмір, бур (род. відм. множини іменника буря), гіркий і ін. (але Гор"кий, орфогр. Горький). На початку або в середині складу перед голосними в однаковій мірі поширені і тверда, і пом'якшена фонеми р: рада, рука, робота, риба, р'асно, р'адно, косар"а, говор'у, тр'ох (орфогр. рясно, рядно, косаря, говорю, трьох).

Примітка. На кінці слова дуже зрідка зустрічається і пом'якшений р' він у такому випадку протиставляється твердому р як самостійна фонема, наприклад, у словах яр і яр'. Порівн.: Он у полі на роздоллі буйні квіти, оксамити розстилає ярь (Ч.) і Стояла вона над горою і понуро дивилась у крутий яр (Мирн.).

Як пом'якшені вимовляються довгі шиплячі ж, ш, ч, в яких реалізується по дві самостійних фонеми: Запор'іж':а, Кривор'іж':а, зб'іж':а, облич':а.

В аналогічній позиції таку ж вимову мають і дуже зрідка вживані в літературній мові неподовжені шиплячі: Заволж'а, харч'у [орфогр. Заволжя, харчю (орудн. від іменника ж. р. харч)].

Неподовжені шиплячі, крім позиції перед і, звичайно вимовляються твердо: н'іж, р'іж, н'іч, сиедиш, жар, леижат' б’іжат'.

Напівпом'якшеними виступають губні б, п, в, ф, м, задньоязичні к, х, ґ, горловий г та неподовжені шиплячі ж, ш, дж, ч в позиції перед і: б’ір, п’іт, в'іра, к’іт, тх’ір, веч’ір.

В окремих діалектах зрідка трапляється і напівпом'якшений приголосний г, наприклад: г’іб (сорокопут), ґірги* (плечі).

Губні приголосні та задньоязичний к і горловий г в іншомовних словах як напівпом'якшені можуть виступати і перед а та у: б’аз' п’уре, к’увет. У спеціальних фонетичних умовах пом'якшуються губні в і м також і в окремих споконвічно українських словах: с'в'ато, моркв'аниеj.

В українській мові напівпом'якшені приголосні виразно не протистоять відповідним твердим приголосним і в порівнянні з ними не виконують осібної функції в розрізненні лексичних і граматичних значень слів. Тому їх звичайно не вважають самостійними фонемами, а розглядають лише як варіанти фонеми. Напівпом'якшена вимова цих звуків у позиції перед і є ніщо інше, як акомодація, тобто пристосування їх до вимови наступного голосного переднього ряду, який вимагає пом'якшення попередніх приголосних.

Отже, в сучасній українській літературній мові приголосні щодо твердості і м'якості їх артикуляції утворюють такі фонемні пари: д — д'; т — т';з — з';с — с';н — н'; л — л'; р—р';ц—ц'; дз — дз'. Напівпом'якщені або пом'якшені приголосні б, п, в, ф, м, г, ґ, к, х, ж, дж, ш, ч, не становлячи самостійних фонем, а будучи лише варіантами, обумовленими певними звуковими причинами, відповідних твердих фонем, з фонологічного погляду не протиставляються останнім, тому тверді й різного ступеня м'якості губні, задньоязичні, горловий та шиплячі не творять фонемних пар, а виступають лише як варіанти у межах тих самих фоЦем.

Приголосна фонема j завжди палатальна і тому не співвідносна з будь-якою твердою приголосною фонемою.