Загальна характеристика раннього віку.

Тема: Особливості розвитку дітей раннього віку

Лекція 1.

Мета: ознайомити студентів з специфікою все стороннього розвитку дитини в сенситивний період раннього дитинства, сформувати знання про кризи раннього віку.

Кількість годин: 2 години

 

План лекційного заняття:

1. Загальна характеристика раннього віку.
2. Характеристика предметної діяльності дітей раннього віку.
3. Особливості розвитку рухової сфери у дітей 1-3-го років життя .
4. Особливості розвитку когнітивної сфери у перед дошкільний вік.

 

Завдання для самостійної роботи:

1. Повторити анатомо-фізіологічні особливості мовлення.

 

Література:

1. Вікова психологія/За ред.. Г.С. Костюка. – М.: «Радянська школа», 1976. – 271 с.
2. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібн./О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.. – К.: Просвіта, 2001. – 416 с.
3. Загальна психологія./За заг. ред.. академіка С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. і доп. – Вінниця: Нова Книга, 2004. – 704 с.
4. Корекційно-розвивальна робота з дітьми раннього віку: Навчально-методичний посібник/ Упорядник О.П. Мілевська. – Кам’янець-Подільський, 2006. – 52 с.
5. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: «Вища школа», 1974. – 354 с.

6. Лямина Г. М. Развитие речи ребёнка раннего возраста: метод. пособие. (Дошкольное воспитание и развитие). – М.: Айрин-пресс, 2005. – 96 с.

1. Мухіна В.С. Возрастная психология: феноменологія развития, детство, отрочество: Учебн. для студ. вузов. – 5-е узд., стереотип. – М: «Академия», 2000. – 456 с.

8. Поваляева М. А. Справочник логопеда. – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2001. – 448 с

9. Правдина О. В. Логопедия. Учеб. пособие для дефектолог. фак. пед-вузов. – М.: «Просвещение», 1969. – 310 с.

10. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови у дітей. – 2-е видання, доп. – К.: Освіта, 1992. – 176 с.

11. Филичева Т. Б. и др. Основы логопедии: Учеб. пособие для студентов пед. ин-ов по спец. «Педагогика и психология (дошк)» / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелева, Г. В. Чиркика. – М.: Просвещение, 1989. – 223 с.

 

Розвиток людини – складний процес, в якому змінюються одночасно, системно і нерівномірно різні сфери людського буття: почуття, інтелект, поведінка, свідомість.

Ранній вік – період розвитку людини від 1-го до 3-х років.

Ранній вік – період, коли дитина, психологічно занурюючись в предметну і винахідницьку діяльність, засвоює різноманітні види заміщень: в її діях будь-який предмет може взяти на себе функцію іншого предмету, набуваючи при цьому значення малюнку чи знаку відсутнього предмету.

Основні досягнення раннього віку: оволодіння тілом, мовленням, розвиток предметної діяльності, психічних процесів. Загальна сензитивність до розвитку здійснюється за рахунок нездатності втримати онтогенетичного потенціалу до розвитку, а також психологічного входження дитини в соціальне середовище людських відносин, де відбувається розвиток і становлення потреб в позитивних емоціях і в прагненні бути визнаним.

Розвиток дитини раннього віку характеризується передусім подальшим інтенсивним фізичним зростанням, хоч темп його уповільнюється. За перший рік життя дитина виростає на 20-25 см., за другий – на 10-12 см., за третій – лише на 7 см. До трьох років її зріст досягає 80-90 см. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. До двох років прорізуються 20 молочних зубів. Ритмічніше функціонує серце. До третього року вага мозку дитини досягає до 1000 грам, що становить 2/3 ваги мозку дорослої людини. Розвиваються далі нервові механізми, енергійно йде мієлінізація нервових шляхів у півкулях головного мозку. Концентрованішими стають процеси збудження і гальмування. Підвищується працездатність нервової системи, що виявляється і в продовженні часу неспання. Тривалість активного неспання у дитини двох років становить 4-4,5 год., трирічна дитина може не спати 5,5-6,5 год. На добу, не виявляючи ознак втоми. Отже, значно розширюються можливості дитини взаємодіяти із середовищем і розвиватися психічно.

На цьому етапі дитина ще не може задовольнити свої життєві потреби. Тому спілкування з дорослим – необхідна умова забезпечення життя і розвитку її діяльності. Роль дорослого не обмежується показом дій з предметами і якостей предметів, привчанням до певних норм і правил життя, до того, що дозволяється і що забороняється.

Новоутворення, що сформувалися протягом першого року життя, і майбутнє зростання дитини викликають якісні зміни у системі стосунків з дорослими. Вони виявляються у самосвідомості дитини, деякій її емансипації, що невпинно зростає з року в рік. Оволодіваючи у спільній діяльності з дорослим і під його керуванням предметними діями, різними способами пересування, а головне ходінням, дитина починає виконувати освоєні дії вже без участі чи прямої допомоги дорослих (знаходити іграшку, гратися нею, тощо). Спонукаючи дитину до всього нового, вона може сама наближатися до всього, що її приваблює, брати у руки предмет, знайомий чи новий, оглядати і обмацувати його, по-різному ним маніпулювати (котити м’яч, засувати паличку, розбирати піраміду тощо) вона може вже сама підійти до столу взяти і їсти хліб чи печиво, взяти зі столу чашку і попити води, зірвати ягідку з куща, вхопити за хвіст кота, словом, робити те, що їх самій хочеться.

На другому році життя дедалі більшого значення у виникненні тих чи інших дій дитини починають набирати не тільки безпосередньо сприймані нею об’єкти, а й образи відсутніх предметів, з якими вона успішно діяла раніше. З появою таких уявлень і пов’язаних з ними перших слів поведінка дитини може визначатись не тільки зовнішньою предметною ситуацією. А й внутрішніми спонуканнями. Керування поведінкою дитини утруднюється, бо треба зважати і на можливу внутрішню стимуляцію. Якщо дитину-немовля легко відвернути від небажаної дії, то прагнення перед дошкільника виявляється стійкішим, більш пристрасним, а небажання дорослого зважати на нього часто викликає гостру афективну реакцію. (Л.І. Божович, Т.Конникова)

Коли дорослі не враховують цих закономірних якісних зрушень у психіці дитини, в її стосунках з навколишніми, в її досягненнях і прагненнях, то в них виникають конфлікти з нею, які ведуть до зривів її поведінки, перших проявів неслухняності, перших примх. В таких умовах виникає «криза першого року», що є результатом невідповідності нових прагнень і можливостей дитини старим формам взаємодії її з дорослим. Якщо дорослі враховують те нове, що виникає в житті дитини, і надають їй більшої самостійності у межах її можливостей, то кризи не виникає.

З розвитком прагнення дитини до самостійності,її потреба у співробітництві з дорослим не зникає, а набирає нового змісту. Для дитини в даний період найістотнішим стає оволодіння способами дій з речами, якими користуються дорослі люди. Історично вироблений суспільний досвід дитина засвоює від дорослих у процесі показу і пояснень. Перший шлях стає ефективним у зв’язку з розвитком у дітей, на другій стадії свого розвитку, здатність довільно наслідувати дії дорослих. Значення другого прогресивно зростає завдяки швидкому оволодінню ними мовленням, яке стає далі провідним засобом спілкування дітей з дорослими.

Нові потреби і можливості дитини на другому і на третьому році змінюють і конкретні умови її життя та вимоги дорослих до неї, тобто змінюють соціальну ситуацію розвитку. Стимулюючи дитину до самостійності у задоволенні життєвих потреб (їжа, вмивання, одягання тощо), до застосування вже освоєних дій дорослий виступає разом з тим як організатор, керівник нових видів предметних дій дитини. Її стосунки переважно набувають форми ділового співробітництва, спрямованого на освоєння дитиною найближчого світу людських предметів, опосередковане мовним спілкуванням. Психічний розвиток дитини раннього віку залежить тепер від того, як реалізуються її можливості у предметній, провідній для даної стадії розвитку діяльності.