ДІЯЛЬНІСТЬ МУЗЕЇВ

КУЛЬТУРЮ ОСВІТНЯ

Розділ 6

Поняття «утворювальна-культурно-освітня діяльність» одержало поширення у вітчизняному музеєзнавстві з початку 1990-х рр., і його активне використання було викликано появою нових підходів у роботі з музейними відвідувачами. На рубежі 1950-х — 60-х рр. до радянських музеїв став поступово повертатися втрачений у 1930-і рр. статус наукових установ. Ці зміни відбилися в термінології, що позначає один з найважливіших напрямків музейної діяльності: замість поняття «просвітня робота» став уживатися термін «науково-просвітня робота». Його змістовна сторона означала, що свою освітньо-виховну функцію музей здійснює на основі наукових досліджень, що тепер він поширює знання, в основі яких лежить музейний предмет.

Але незважаючи на активізацію наукової діяльності музей продовжував залишатися ідеологічною установою, що будувала свою роботу відповідно до директивних указівок керівних органів і постановами ЦК КПРС «Про підвищення ролі музеїв у комуністичному вихованні трудящих» (1964) і «Про підвищення ідейно-виховної роботи музеїв» (1982). Аж до кінця 1980-х рр. науково-просвітня робота повинна була проводитися відповідно до так називаного «ленінської принципами комуністичної пропаганди». Її основними задачами були «поширення марксистсько-ленінської ідеології і формування комуністичного світогляду, виховання комуністичного відношення до праці, пропаганда ідей інтернаціоналізму і патріотизму, формування моральних якостей особистості, эстетическая пропаганда, боротьба проти буржуазної і ревізіоністської ідеології»1.

Разом з «перебудовою» і зміною ідеологічних парадигм із музейної лексики, що стосується науково-просвітньої роботи, поступово зникли такі терміни, як «пропаганда», «масовість», «ідейне виховання». Музей став розглядатися як засіб уже не «эстетической пропаганди», а розвитку эстетического смаку л творчої уяви, як засіб формування не «комуністичного світогляду», а .ціннісного відношення до історико-культурної спадщини. Стала завоевыватыгрочные позиції нова концепція освітньої діяльності, що на той час вже одержала широке поширення в закордонній музейній практиці і ґрунтувалася на представленні про музей як комунікаційній системі. Відповідно до цієї концепції, задачі музею не зводяться лише до передачі інформації про те або інше явище і процес; він повинний звертатися і до внутрішнього світу відвідувача, впливати на його чуттєво-емоційну сферу.

Відмовлення від колишньої твердої ідейно-інформативної спрямованості змінював і характер взаємин між музеєм і відвідувачем. Суть музейно-обра-зовательного процесу представлявся тепер інший: відвідувач сприймався вже не як об'єкт виховного впливу, а як рівноправний співрозмовник, отже, спілкування музею з аудиторією здобувало форму діалогу.

У зв'язку з новим розумінням суті взаємин музею і відвідувача виник термін «утворювальна-культурно-освітня діяльність», що припускає утворення в просторі культури. При цьому поняття «утворення» трактується широко і припускає розвиток розуму й інтелекту людини, його щиросердечних і особистісних якостей, ціннісних відносин до світу. Теоретичну і методичну основу утворювальної-культурно-освітньої діяльності складає музейна педагогіка; вона створює нові методики і програми роботи з відвідувачами, вивчає вплив на них різних форм музейної комунікації.

Термін «культурно-освітня діяльність» прийшов на зміну таким поняттям, як «масово-просвітня робота», «популяризація», «наукова пропаганда». Що ж стосується поняття «науково-просвітня робота», те воно продовжує вживатися в музейній практиці й у наші дні, однак у ньому вже немає колишньої ідеологічної складової. Разом з тим співіснування термінів «культурно-освітня діяльність» і «науково-просвітня робота» деякою мірою свідчить про відсутність у музейній сфері єдиного розуміння того, заради чого музей зустрічається зі своїми відвідувачами.