Психодіагностична сутність психомалюнка
Використання малюнкових технік у психодіагностиці.
Література
Основна література
1. Хоментаускас Г.Т. Семья глазами ребенка. – М.: Педагогика, 1989. – 160 с.
2. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – С. 150-153, 152-259.
3. Яценко Т.С. Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 85-88, 107-116.
Додаткова література
4. Мошенська Л.В. Діагностичні можливості комплексу тематичних психомалюнків у дослідженні глибинних аспектів психіки: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. – К., 1998. – 19 с.
5. Практическая психология в тестах, или Как научиться понимать себя и других. – М.: АСТ-ПРЕСС, 2000. – С. 346-393.
6. Практикум з психодіагностики / Укладачі: Музика О.О., Остринська В.М., Остринський В.В. – Житомирський державний педагогічний університет імені Івана Франка, 2000. – С. 128-160.
7. Практикум по арт-терапии // Под ред. А.И. Копытина. – СПб: Издательство «Питер», 2000. – С. 20-175.
8. Психомалюнок як метод діагностики психосексуальної сфери в юнацькому віці / Мазяр О.В. Курсова робота з психодіагностики. – Житомир, 2001. – 75 с.
9. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 1998. – С. 36-59, 110-117.
10. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: Учебное пособие: В 2 кн. – М.: ВЛАДОС, 1999. – Кн. 1: Система работы психолога с детьми раннего возраста. – С. 286-297.
Серед спеціалістів у галузі психодіагностики загальновизнаним фактом є думка про те, що графічна продукція дозволяє пізнати внутрішні характеристики особистості. З початку 50-х років ХХ ст. на Заході було розроблено чимало спеціальних графічних психодіагностичних тестів: „Дім-Дерево-Людина”, „Малюнок сім’ї”, „Неіснуюча тварина”, „Автопортрет” тощо, які набули статусу традиційних і вважаються високовалідними, хоча й обумовлюється вимога не використовувати їх ізольовано, а лише у батареї з іншими стандартизованими об’єктивними методиками.
Система використання малюнкових тестів і технік досить широка. Зокрема, за допомогою психомалюнка досліджують:
- інтелектуальну сферу особистості;
- індивідуально-психологічні особливості людини;
- взаємостосунки в сім’ї.
Надто часто психомалюнок використовується у роботі з дітьми при лікуванні неурочних розладів та при доланні неадекватних страхів. Адже малювання виступає як один із видів аналітико-синтетичного мислення. Малюючи, дитина здатна формувати об’єкт або думку заново, оформлюючи за допомогою малюнка свої знання, почуття, опановує соціальну обстановку.
Малюнок – це нагода отримати внутрішню рівновагу і стабілізуватися в оточуючій дійсності. Крім того, це творчий акт, який дарує дітям радість досягнення, здатність діяти за бажанням, бути самим собою, виражати вільно свої почуття без остраху бути засудженими. Можливо, це один з несвідомих мотивів зацікавленості батьків малюнками своїх дітей.
Малювання як діяльність розвиває уяву, гнучкість та пластичність мислення, що власне і є передумовою долати умовні життєві проблеми.
Вважається, що виконуючи малюнок на задану тему, людина несвідомо проектує зміст свого психічного, що обминає цензуру Супер-Его завдяки своїй невербалізованій природі. Дослідницька проблема полягає в тому, щоби допомогти суб’єкту зрозуміти справжній психологічний зміст малюнка, фактично озвучити його, знайшовши нові смисли.
Академічний курс психодіагностики передбачає засвоєння практичним психологом таких експресивних методик як «Дім-Дерево-Людина», «Моя сімя», «Неіснуюча тварина».
Психомалюнкові тести отримали значного поширення. Проте популяризація цих тестів зумовлена насамперед браком належної компетентності працівників психологічної служби, їх спрощеним розумінням індивідуально-неповторних проявів психіки з подальшою їх категоризацією на «норму» та «відхилення», що знайшло своє вираження у вульгарній орієнтації на тестові ключі.
Показовою є варіантна інтерпретація малюнка «Моя сім’я» у зарубіжній та вітчизняній психології.
Г. Т. Хоментаускас спирається на такі показники: аналіз структури малюнка, інтерпретація особливостей графічно-образної репрезентації членів сім’ї і аналіз процесу малювання.
Л. Корман окремо виділяє ступінь привабливості персонажів, захисні процеси ідентифікації та заперечення.
Р. Бернс апелює до важливості руху персонажів як до форми чуттєвих відносин між ними.
Тобто кожен з авторів має оригінальний, емпірично визначений підхід до інтерпретації малюнка. Але такий підхід являє собою своєрідне „прокрустове ложе” для досліджуваного, який «повинен» знайти своє місце у запропонованому діагностичному континуумі. Тому спостерігаємо нівелювання психічної унікальності суб’єкта з його багатими онтологічними особливостями.
Знакова інтерпретація, якою характеризуються тестові ключі, майже виключає чи суттєво звужує можливості отримання інформації про унікальну логіку несвідомого. Тому несвідома сфера у символічному вигляді лишається поза увагою психолога.