Діяльність та її види. Теорія діяльності О.М.Леонтьева.

Лекція 5

 

(2 рік)

1. Поняття діяльності в психології. Психологічна теорія діяльності О.М.Леонтьєва.
2. Види діяльності. Гра, навчання, праця.

ПОНЯТТЯ Й БУДОВА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Основне, чисто зовнішня відмінність живої матерії від неживий, вищих форм життя від нижчих, більше розвинених живих істот від менш розвинених полягає в тім, що названі першими набагато більше рухливі й активні, чим другі. Життя у всіх своїх формах пов'язана з рухами, і в міру її розвитку рухова активність здобуває усе більше зроблені форми. Елементарні, найпростіші живі істоти набагато більше активні, чим самі складно організовані рослини. Це ставиться до розмаїтості й швидкості рухів, можливості переміщатися в просторі на різні відстані. Найпростіші можуть жити тільки у водному середовищі, земноводні виходять на сушу; червоподібні живуть на землі й під землею, птахи піднімаються в небо. Людина здатна створити собі умови й жити в будь-якому середовищі й у будь-якій крапці земної кулі (а в останні роки й поза Землею). Жодне жива істота не в змозі зрівнятися з ним по розмаїтості, поширенню й формам активності.

Активність рослин практично обмежена обміном речовинами з навколишнім середовищем. Активність тварин включає елементарні форми дослідження цього середовища й научение. Активність людини найрізноманітніша. Крім всіх видів і форм, характерних для тварин, вона містить особливу форму, називану діяльністю.

Діяльність можна визначити як специфічний вид активності людини, спрямована на пізнання й творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людин створює предмети матеріальної й духовної культури, перетворить свої здатності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без його активності не існувало в природі. Творчий характер людської діяльності проявляється в тім, що завдяки їй він виходить за межі своєї природної обмеженості, тобто перевершує свої ж геноти-пически обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру своєї діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе й природу. Користуючись цими знаряддями, він побудував сучасне суспільство, міста, машини, з їхньою допомогою зробив на світло нові предмети споживання, матеріальну й духовну культуру й в остаточному підсумку перетворив самого себе. Історичний прогрес, що мав місце за останні кілька десятків тисяч років, зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не вдосконалюванню біологічної природи людей.

Сучасна людина живе в оточенні таких предметів, жоден з яких не є чистим утвором природи.

До всіх таких предметів, особливо на роботі й у побуті, виявилися в тім або іншому ступені прикладеними руки й розум людини, так що їх можна вважати матеріальним втіленням людських здатностей. У них як би опредмечены досягнення розуму людей. Засвоєння способів обігу з такими предметами, включення їх у діяльність виступає як власний розвиток людини. Всім цим людська діяльність відрізняється від активності тварин, які не роблять нічого подібного: ні одягу, ні меблів, ні машин, ні знакових систем, ні знарядь праці, ні засобів пересування й багато чого іншого. Для задоволення своїх потреб тварини користуються тільки тим, що їм надала природа.

Іншими словами, діяльність людини проявляється й триває в утворах, вона носить продуктивний, а не тільки споживчий характер.

Породивши й продовжуючи вдосконалювати предмети споживання, людина крім здатностей розвиває свої потреби. Виявившись пов'язаними із предметами матеріальної й духовної культури, потреби людей здобувають культурний характер.

Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин й в іншому відношенні. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується й підтримується штучними потребами, що виникають завдяки присвоєнню досягнень культурно-історичного розвитку людей сьогодення й попередніх поколінь. Це - потреби в пізнанні (науковій і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні й інші.

Форми й способи організації людської діяльності також відрізняються від активності тварин. Майже всі вони зв'язані зі складними руховими вміннями й навичками, яких немає у тварин, — уміннями й навичками, придбаними в результаті свідомого цілеспрямованого організованого навчання. Уже з раннього дитинства дитини спеціально навчають по-людськи користуватися предметами домашнього побуту (качана, ложка, одяг, стілець, стіл, мило, зубна щітка, олівець, папір і т.п.), різними інструментами, які перетворять задані від природи рухи кінцівок. Вони починають підкорятися логіці предметів, з якими людина має справу. Виникає предметна діяльність, що відрізняється від природної активності тварин.

Система рухів, чинених тваринами, обумовлена анатомо-фізіологічним пристроєм організму. Із предметами людської матеріальної культури (книга, олівець, ложка й т.п.) тварини звертаються так, ніби вони були звичайними природними предметами, без обліку їхнього культурного призначення й способу вживання людьми. У людини самі рухи рук і ніг перетворяться, підкоряючись правилам культури використання відповідних предметів, тобто стають штучними, більше зробленими й соціально обумовленими.

Тварини тільки споживають те, що їм дане природою. Людина, навпроти, більше створює, чим споживає. Якби його діяльність, так само як й активність тварин, носила в основному споживчий характер, то декільком десяткам поколінь людей не вдалося б за історично порівняно короткий строк досягти такого прогресу, створити грандіозний мир духовної й матеріальної культури. Все це - завдяки деятельностному характеру людської активності.

Підведемо підсумки. Головні відмінності діяльності людини від активності тварин зводяться до наступного:

1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, творчий характер. Активність тварин має споживчу основу, вона в результаті нічого нового в порівнянні з тим, що дано природою, не робить і не створює.

2. Діяльність людини пов'язана із предметами матеріальної й духовної культури, які використаються їм або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя й засоби задоволення потреб як такі не існують.

3. Діяльність людини перетворить його самого, його здатності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не міняє ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.

4. Людська діяльність у її різноманітних формах і засобах реалізації є продукт історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.

5. Предметна діяльність людей з народження їм не дана. Вона «задана» у культурному призначенні й способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати й розвивати в навчанні й вихованні. Те ж ставиться до внутрішніх, нейрофизиологическим і психологічним структурам, що управляють зовнішньою стороною практичної діяльності. Активність тварин споконвічно задана, генотипически обумовлена й розвертається в міру природного анатомо-фізіологічного дозрівання організму.

Діяльність відрізняється не тільки від активності, але й від поводження. Поводження не завжди цілеспрямовано, не припускає створення певного продукту, носить найчастіше пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення деякого продукту. Поводження спонтанно («куди поведе»), діяльність організована; поводження хаотично, діяльність систематична.

Діяльність людини має наступні основні характеристики: мотив, мета, предмет, структуру й засоби. Мотивом діяльності називається те, що спонукує неї, заради чого вона здійснюється. Як мотив звичайно виступає конкретна потреба, що у ході й за допомогою даної діяльності задовольняється.

Мотиви людської діяльності можуть бути всілякими; органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовані на задоволення природних потреб організму (у людини - на створення умов, найбільшою мірою цьому сприятливих). Такі мотиви пов'язані з ростом, самозбереженням і розвитком організму. Це - виробництво продуктів харчування, житла, одягу й т.п. Функціональні мотиви задовольняються за допомогою різного роду культурних форм активності, наприклад ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви спонукують людину до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього побуту, різних речей й інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання й повагу з боку оточуючих людей. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, які пов'язані із самовдосконаленням людини. Тип діяльності звичайно визначається по її домінуючому мотиві ( щодомінує тому, що всяка людська діяльність полімотивована, тобто побуждается декількома різними мотивами).

Як мета діяльності виступає її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створюваний людиною, певні знання, уміння й навички, що здобувають у ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, твір мистецтва).

Цялина діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і ціль діяльності можуть збігатися один з одним. Різні види діяльності, що мають ту саму ціль (кінцевий результат), можуть побуждаться й підтримуватися різними мотивами. Навпроти, в основі ряду діяльностей з різними кінцевими цілями можуть лежати ті самі мотиви. Наприклад, читання книги для людини може виступити як засіб задоволення матеріальних (продемонструвати знання й за це одержати високооплачувану роботу), соціальних (блиснути пізнаннями в колі значимих людей, домогтися їхнього розташування), духовних (розширити свій кругозір, здійнятися на більше високий рівень морального розвитку) потреб. Такі різні види діяльності, як придбання модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння поводитися, можуть в остаточному підсумку переслідувати ту саму мета: домогтися будь-що-будь або розташування.

Предметом діяльності називається те, із чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності - знання, уміння й навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.

Усяка діяльність має певну структуру. У ній звичайно виділяють дії й операції як основні складові діяльності. Дією називають частина діяльності, що має цілком самостійною, усвідомленою людиною ціль. Наприклад, дією, включеною в структуру пізнавальної діяльності, можна назвати одержання книги, її читання; діями, що входять до складу трудової діяльності, можна вважати знайомство із завданням, пошук необхідних інструментів і матеріалів, розробку проекту, технології виготовлення предмета й т.п.; діями, пов'язаними із творчістю, є формулювання задуму, поетапна його реалізація в продукті творчої роботи.

Операцією йменують спосіб здійснення дії. Скільки є різних способів виконання дії, стільки можна виділити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, від наявних у людини вмінь і навичок, від наявних інструментів і засобів здійснення дії. Різні люди, приміром, запам'ятовують інформацію й пишуть по-різному. Це значить, що дія за написанням тексту або запам'ятовуванню матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Предпочитает людиною операції характеризують його індивідуальний стиль діяльності.

Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими він користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її вдосконалювання, у результаті чого діяльність стає більше продуктивної і якісною.

Мотивация діяльності в ході її розвитку не залишається незмінної. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а колишні відійти на другий план. Іноді дія, раніше включене до складу діяльності, може виділитися з її й придбати самостійний статус, перетворитися в діяльність із власним мотивом. У цьому випадку ми відзначаємо факт народження нової діяльності.

З віком у міру розвитку людини відбувається зміна мотивації його діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви його діяльності перетворяться. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів убік їх все більшого натхнення (від органічних до матеріальних, від матеріальних до соціальних, від соціальних до творчих, від творчих до морального).

Усяка людська діяльність має зовнішні й внутрішні компоненти. До внутрішнього ставляться анатомо-фізіологічні структури й процеси, що беруть участь у керуванні діяльністю з боку центральної нервової системи, а також психологічні процеси й стани, включені в регуляцію діяльності. До зовнішніх компонентів можна віднести різноманітні рухи, пов'язані із практичним виконанням діяльності.

Співвідношення внутрішніх і зовнішніх компонентів діяльності не є постійним. У міру розвитку й перетворення діяльності здійснюється систематичний перехід зовнішніх компонентів у внутрішні. Він супроводжується їх интериоризацией й автоматизацією. При виникненні яких-небудь утруднень у діяльності, при її відновленні, пов'язаному з порушеннями внутрішніх компонентів, відбувається зворотний перехід — экстериоризация: скорочені, автоматизовані компоненти діяльності розвертаються, проявляються зовні, внутрішні знову стають зовнішніми, свідомо контрольованими.

 

Найважливіша функція психіки - регуляція, керування поводженням і діяльністю живої істоти. У вивчення закономірностей діяльності людини великий внесок внесли вітчизняні психологи: А. Н. Леонтьев, Л. С. Виготський. Дії людини, його активність істотно відрізняються від дій, поводження тварин.

Головна відмінна риса психіки людини - наявність свідомості, а свідоме відбиття - це таке відбиття предметної дійсності, у якому виділяються її об'єктивні стійкі властивості поза залежністю від відносин до неї суб'єкта (А. Н. Леонтьев). Провідними факторами виникнення були праця й мова.

Усяка спільна праця людей припускає поділ праці, коли різні члени колективної діяльності виконують різні операції; одні операції відразу приводять до біологічно корисного результату, інші операції такого результату не дають, а виступають лише як умова його досягнення, тобто це проміжні операції. Але в рамках індивідуальної діяльності цей результат стає самостійною метою, і людина розуміє зв'язок проміжного результату з кінцевим мотивом,