СТАНОВЛЕННЯ НИЖЧИХ ФОРМ ПОВОДЖЕННЯ Й ПСИХІКИ

Внешний мир можна сприймати подвійно: репродуктивно,сприймаючи реальність майже так само, як плівка відтворює сфотографовані речі (хоча навіть просте репродуктивне сприйняття вимагає активної участі розуму), і созидательно,свідомо, осягаючи реальність, пожвавлюючи її й відтворюючи цей новий матеріал за допомогою спонтанної активності своїх розумових й емоційних процесів. Хоча до відомого ступеня кожна людина реагує й репродуктивно й созидательно, питома вага кожного виду сприйняття далеко не однаковий. Іноді один з видів сприйняття атрофируется.

Відносна атрофія творчої здатності проявляється в тім, що людина — зроблений «реаліст»бачить усе, що очевидно на поверхні, але нездатний проникнути вглиб, у сутність. Він бачить деталі, але не ціле, бачить дерева, але не ліс. Реальність для нього -це тільки загальна сума того, що вже матеріалізувалося. Але з іншого боку, людина, що втратила здатність репродуктивного сприйняття дійсності (у результаті важкої психічної хвороби — психозу, тому його називають психотик)— божевільний. Психотик будує у своєму внутрішньому світі реальність, до якої він почуває повне довір'я; він живе у своєму світі, а загальні фактори реальності, сприймані всіма іншими людьми, для нього нереальні. Коли людина бачить предмети, що не існують реально, а цілком є продуктом його уяви, у нього трапляються галюцинації. Він інтерпретує події, покладаючись лише на власні почуття, не усвідомлюючи розумно те, що відбувається в реальності. Для психотика актуальна реальність стерлася, і її місце зайняла внутрішня суб'єктивна реальність.

«Реаліст» бачить тільки поверхня речей, він може фотографічно відтворити навколишній світ у своєму розумі, він може діяти шляхом маніпуляції речами й людьми, як вони з'являються в цій картині, але не здатний заглянути вглиб, зрозуміти сутність, закономірності, перспективи. Психотик не в змозі бачити реальність як вона є, він сприймає реальність тільки як символ і відбиття його внутрішнього миру. Обоє - неадекватно, перекручено сприймають мир. Хвороба психотика, що утратили контакт із реальністю, така, що він не може функціонувати соціально. Поверхневе сприйняття «реаліста» збіднює його як людини. Хоча він дієздатний у своєму соціальному функціонуванні, його погляд на реальність так перекручений через відсутність глибини й перспективи, що він помиляється, коли справа стосується чогось більшого, ніж маніпуляція безпосередніми даними й досягнення прилеглих цілей.

Нормальна людина володіє обома здатностями; наявність і репродуктивної й творчої здатностей дозволяє людині ефективно пізнавати об'єктивну реальність, осягаючи не тільки те, що лежить на поверхні, але розкриваючи сутність речей, їхні сховані зв'язки, їх найбільш загальні й істотні риси й звільняючись від усього поверхневого й випадкового. При такому плідному мисленні людин не байдужний до предмета, до зовнішнього об'єкта, а глибоко зацікавлений у своєму предметі й взаємодіє з ним. Але плідне мислення характеризується ще й об'єктивністю, повагою думаючі до свого об'єкта, здатністю бачити об'єкт таким, який він є в дійсності, а не таким, якої хотілося б думаючому. А критерієм істинності, правильності психічного відбиття навколишнього світу, як відомо, є практика, реальність практичної діяльності людини. Втім, ця психологічна проблема вже переходить у площину загальфілософських проблем про критерії істини.

 

2. Відповідно до матеріалістичного розуміння психічні явища виникли в результаті тривалої біологічної еволюції живої матерії й у цей час являють собою вищий підсумок розвитку, досягнутий нею. Є дані, що свідчать про те, що вже найпростішим живим істотам - одноклітинним - властиві близькі до психіки явища, а саме: здатність до реагування на зміни внутрішніх станів і зовнішню активність на біологічно значимі подразники, а також пам'ять і здатність до елементарного научению через пластичні, пристосувальні зміни поводження.

У поданнях матеріалістів психічні явища виникли набагато пізніше того, як на Землі з'явилося життя. Спочатку жива речовина мала лише біологічні властивості подразливості й самозбереження, що проявляються через механізми обміну речовин з навколишнім середовищем, власного росту й розмноження. Пізніше, уже на рівні більш складно організованих живих істот, до них додалися чутливість і готовність до научению.

Перші ознаки життя на Землі з'явилися 2-3 мільярди років тому, спочатку у вигляді поступово ускладнюються хімічних, органічних сполук, а потім і найпростіших живих кліток. Вони поклали початок біологічної еволюції, зв'язаної із властивою живому здатністю до розвитку, розмноженню, відтворенню й передачі придбаних, генетично закріплених властивостей у спадщину.

Пізніше в процесі еволюційного самовдосконалення живих істот у їхніх організмах виділився спеціальної орган, що взяв на себе функцію керування розвитком, поводженням і відтворенням. Це - нервова система. У міру її ускладнення й удосконалювання (відокремлення від інших тканин й органів, виділення й диференціація ганглиозных структур, оформлення головного й спинного мозку, поява й розвиток кори головного мозку, спочатку древньої, потім старе й нової, ускладнення зв'язків між ц.н.с. й іншими органами тіла) ішло розвиток форм поводження (діяльності) і нашарування (иерархизация) рівнів психічної регуляції життєдіяльності: відчуття, сприйняття, пам'ять, подання, мислення, свідомість, рефлексія.

Поліпшення структури й функцій нервової системи послужило основним джерелом розвитку психіки. Механізм даного процесу, очевидно, той же самий, за допомогою якого описується й представляється еволюція живих істот: придбання організмом нових властивостей й органів у результаті змін, що відбуваються в генотипі; пристосування до середовища й виживання тих істот, чиї властивості й органи (старі й знову придбані в результаті мутацій) виявилися найбільш корисними з погляду життєзабезпечення, виживання й адаптації.

Важливим стимулом до розвитку з'явилося ускладнення самих по собі умов життя, що вимагало зміни будови організму, появи здатності відбивати мир, краще орієнтуватися в ньому. Можна сказати, що першопричиною вдосконалювання психіки з'явилася сама дійсність: вона зажадала, щоб у живих істот з'явилися складна нервова система й вищі рівні психічного відбиття. Така загальна точка зору на походження й розвиток психіки, поділювана матеріалістами.

Учені, схильні до ідеалістичної філософії, представляють справу інакше. Відповідно до їх думки психіка не є властивістю живої матерії й не є продукт її розвитку. Вона, як і матерія, існує вічно. Так само як у перетворенні згодом матеріального можна виділити нижчі й вищі форми (тому таке перетворення називається розвитком), в еволюції ідеального (психічного) можна відзначити свої елементарні й найпростіші форми, визначити власні закони й рушійні сили розвитку.

У матеріалістичному розумінні психіка як би раптово з'являється на певному етапі розвитку живої матерії, і в цьому складається слабість матеріалістичної точки зору. Вона зіштовхується з багатьма іншими важкорозв'язними питаннями, коли справа доходить до пояснення зв'язків і залежностей психічного від матеріального. Це — психофізіологічна проблема, суть якої складається в поясненні залежності друг від друга психічних і фізіологічних процесів. Це також визначення анатомо-фізіологічного субстрату таких ідеальних явищ, як особистісний зміст і значення язикових форм, розум і свідомість, воля й рефлексія й ін.

Разом з тим є безліч фактів, які виразно свідчать про залежності, що існує між мозковими й психологічними процесами, матеріальними й ідеальними станами. Це говорить про міцні зв'язки, наявних між ідеальн і матеріальним, є сильним аргументом на користь матеріалізму, але, звичайно, не є дока

зательство того, що розвиток матеріального причинно обумовлює появу й формування ідеального.

З іншого боку, ідеалізм, затверджуючи незалежність ідеального від матеріального, здавалося б, обходить ці проблеми, але також виявляється в тупику, коли необхідно науково пояснити факти, на які опирається матеріалістична точка зору. У першу чергу це ставиться до очевидних свідчень, накопиченим сучасною біологією, медициною, психологією й психофізіологією, про залежності між психічними процесами й фізичними станами людини й роботою його мозку.

Дана колізія привела до того, що ні однієї з обговорюваних філософських позицій не вдалося узяти гору над іншою. Але, на щастя, психологія як конкретна наука, що добуває факти, що будує на базі їхні свої теорії й пояснююче поводження людини, а не тільки його психічні явища, цілком може існувати й розвиватися далі, не чекаючи остаточного рішення зазначеної філософської проблеми. Маючи на увазі сказане, ми в цій главі представимо обидві точки зору на процес розвитку психіки: матеріалістичну й ідеалістичну.

Як же починалося і йшло розвиток психіки й поводження у тварин?

Матеріалістично точно відповісти на це питання зараз, коли на Землі давно вже не залишилося практично ніяких слідів цих процесів, неможливо. Нині живучі найпростіші істоти — власники елементарних форм психічного відбиття — це не ті, з яких, імовірно, починалася еволюція психічного. Адже разом з людиною й іншим живим миром вони пройшли мільйони років еволюції, і навряд чи можна розраховувати на те, що за такий колосальний час вони не змінилися. Ми зараз у найкращому разі можемо висловлювати більш-менш імовірні припущення про те, як все це було, починалося і йшло.

Одну з гіпотез, що стосується стадій і рівнів розвитку психічного відбиття, починаючи від найпростіших тварин і кінчаючи людиною, запропонував А. Н. Леонтьев у книзі «Проблеми розвитку психіки». Пізніше вона була дороблена й уточнена К. Э. Фабри на основі новітніх зоопсихологических даних, тому тепер її вірніше називати концепцією Леонтьева—Фабри.

Вся історія розвитку психіки й поводження тварин, відповідно до цієї концепції, ділиться на ряд стадій і рівнів (табл.). Виділяється дві стадії елементарної сенсорної психіки й перцептивной психіки. Перша містить у собі два рівні: нижчий і вищий, а друга - три рівні: нижчий, вищий і найвищий.

Таблиця

Стадії й рівні розвитку психіки й поводження тварин (по А.Н.Леонтьеву й К.Э.Фабри)

Стадії й рівень психічного відбиття, його характеристика	Особливості поводження, пов'язані з даною стадією й рівнем	Види живих істот, достигших цього рівня розвитку
I. Стадія елементарної сенсорної психіки
А. Нижчий рівень. Примітивні атементы чутливості. Розвинена подразливість.	А. Чіткі реакції на біологічно значимі властивості середовища через зміну швидкості й напрямку руху. Елементарні форми рухів. Слабка пластичність поводження. Несформована здатність реагування на біологічно нейтральні, позбавлені життєвого значення властивості середовища. Слабка, нецілеспрямована рухова активність.	А. Найпростіші. Багато нижчих багатоклітинних організмів, що живуть у водному середовищі.
Б. Вищий рівень. Наявність відчуттів. Поява найважливішого органа маніпулювання — щелеп. Здатність до формування елементарних умовних рефлексів.	Б. Чіткі реакції на біологічно нейтральні подразники. Розвинена рухова активність (повзання, риття в ґрунті, плавання з виходом з води на сушу). Здатність уникати несприятливих умов середовища, іти від них, вести активний пошук позитивних подразників. Індивідуальний досвід і научение відіграють невелику роль. Головне значення в поводженні мають тверді вроджені програми.	Б. Вищі (кільчасті) хробаки, брюхоногие молюски (равлика), деякі інші безхребетні.
II. Стадія перцептивной психіки.
А. Низький рівень. Відбиття зовнішньої дійсності у формі образів предметів. Інтеграція, об'єднання властивостей, що впливають, у цілісний образ речі. Головний орган маніпулювання — щелепи.	А. Формування рухових навичок. Переважають ригідні, генетично запрограмовані компоненти. Рухові здатності досить складні й різноманітні (пірнання, повзання, ходьба, біг, стрибки, лазіння, поле й ін.). Активний пошук позитивних подразників, избе-гание негативних (шкідливих), розвинене захисне поводження.	А. Риби й інші нижчі хребетні, а також (почасти) деякі вищі безхребетні (членистоногие й головоногие молюски). Комахи.
Б. Вищий рівень. Елементарні форми мислення (рішення завдань). Складання певної «картини миру».	Б. Високорозвинені інстинктивні форми поводження. Здатність до научению.	Б. Вищі хребетні (птахи й деякі ссавці).
В. Найвищий рівень. Виділення в практичній діяльності особливої, орієнтовно-дослідницької, підготовчої фази. Здатність вирішувати ту саму завдання різними методами. Перенос один раз знайденого принципу рішення завдання в нові умови. Створення й використання в діяльності примітивних знарядь. Здатність до пізнання навколишньої дійсності незалежно від наявних біологічних потреб. Безпосередній розсуд й облік причинно-наслідкових зв'язків між явищами в практичних діях (інсайт).	В. Виділення спеціалізованих органів маніпулювання: лабетів і рук. Розвиток дослідницьких форм поводження із широким використанням раніше придбаних знань, умінь і навичок, ные.	В. Мавпи, деякі інші вищі хребетні (собаки, дельфіни).

 

 

Кожна зі стадій і відповідні їй рівні характеризуються певним сполученням рухової активності й форм психічного відбиття, причому в процесі еволюційного розвитку те й інше взаємодіють один з одним. Удосконалювання рухів веде до поліпшення пристосувальної діяльності організму. Ця діяльність, у свою чергу, сприяє поліпшенню нервової системи, розширенню її можливостей, створює умови для розвитку нових видів діяльності й форм відбиття. Те й інше опосередковується вдосконалюванням психіки.

Стадія елементарної сенсорної психіки характеризується примітивними елементами чутливості, що не виходять за межі найпростіших відчуттів. Ця стадія пов'язана з виділенням у тварин спеціалізованого органа, що здійснює складні манипулятивные руху організму із предметами зовнішнього миру. Таким органом у нижчих тварин є щелепи. Вони заміняють їм руки, які є тільки в людини й деяких вищих тварин. Щелепи зберігають свою роль як орган маніпуляцій і дослідження навколишнього світу протягом тривалого періоду часу, аж до звільнення передніх кінцівок тварини для цієї мети.

Нижчий рівень стадії елементарної сенсорної психіки, на якому перебувають найпростіші й нижчі багатоклітинні організми, що живуть у водному середовищі, характеризується тим, що тут у досить розвиненому виді представлена подразливість — здатність живих організмів реагувати на біологічно значимі впливи середовища підвищенням рівня своєї активності, зміною напрямку й швидкості рухів. Чутливість як здатність реагувати на біологічно нейтральні властивості середовища й готовність до научению методом умовних рефлексів ще відсутній. Рухова активність тварин ще не має пошукового, цілеспрямованого характеру.

Наступний, вищий рівень стадії елементарної сенсорної психіки, якого досягають живі істоти типу кільчастих хробаків і брюхоногих молюсків, характеризується появою перших елементарних відчуттів і щелеп як органа маніпулювання. Мінливість поводження тут доповнюється появою здатності до придбання й закріплення життєвого досвіду через условнорефлекторные зв'язку. На цьому рівні вже існує чутливість. Рухова активність удосконалюється й здобуває характер цілеспрямованого пошуку біологічно корисних й избегания біологічно шкідливих впливів.

Види пристосувального поводження, що здобувають у результаті мутацій і передані з покоління в покоління завдяки природному добору, оформляються як інстинкти — спадково закріплених, структурно й функціонально досить твердих систем доцільно влаштованих органічних і поведінкових реакцій.

Качественный стрибок у розвитку психіки й поводження тварин відбувається на наступної, перцептивной стадії. Відчуття тут поєднуються в образи, а зовнішнє середовище починає сприйматися у вигляді вещно оформлених, розчленованих на деталі в сприйнятті, але образно цілісних предметів, а не окремих відчуттів. У поводженні тварин з очевидністю виступає тенденція орієнтуватися на предмети навколишнього світу й відносини між ними. Поряд з інстинктами виникають і більше гнучкі форми пристосувального поводження у вигляді складних, мінливих рухових навичок.

Досить розвитий виявляється рухова активність, що включає рухи, пов'язані зі зміною напрямки й швидкості. Діяльність тварин здобуває більше гнучкий, цілеспрямований характер. Все це відбувається вже на нижчому рівні перцептивной психіки, на якому, по припущенню, перебувають риби, інші нижчі хребетні, деякі види безхребетних і комахи.

Наступний, вищий рівень перцептивной психіки включає вищих хребетних: птахів і деяких ссавців. У них уже можна виявити елементарні форми мислення, що проявляє в здатності до рішення завдань у практичному, наочно-діючому плані. Тут ми виявляємо готовність до научению, до засвоєння способів рішення таких завдань, їхньому запам'ятовуванню й переносу в нові умови (в обмежених, щоправда, межах).

Найвищого рівня розвитку перцептивной психіки досягають мавпи. Їхнє сприйняття зовнішнього миру носить, очевидно, уже образний характер, а научение відбувається через механізми наслідування й переносу. У такій психіці особливо виділяється здатність до практичного рішення широкого класу завдань, що вимагають дослідження й маніпулювання із предметами. У діяльності тварин виділяється особлива, орієнтовно-дослідницька, або підготовча, фаза. Вона полягає у вивченні ситуації перш, ніж приступитися в ній до практичних дій.

Спостерігається певна гнучкість у способах рішення, широкий перенос один раз знайдених рішень у нові умови й ситуації. Тварини виявляються здатними до дослідження й пізнання дійсності незалежно від наявних потреб і до виготовлення елементарних знарядь. Замість щелеп органами маніпулювання стають передні кінцівки, які ще не повністю звільнені від функції пересування в просторі (локомоція). Досить розвитий стає система спілкування тварин один з одним, у них з'являється своя мова.

Описавши ці стадії й рівні, К.Э.Фабри прийшов до висновку, що інтелект властивий не тільки антропоидам, але й всім приматам, а також деякою іншою твариною.

Приведемо як ілюстрація узагальнень, представлених у табл. 6, деякі досвіди, проведені на тварин:

Досвід 1.Собаці - фокстер'єрові - хазяїн пропонує взяти й нести тростина, на одному кінці якої є важкий набалдашник. Питання полягає в тім, чи зможе собака так взяти тростину в зуби, щоб вона зберегла рівновагу й не хилилися на одну сторону.

Спочатку собака схоплює тростину за середину, але нести її в такий спосіб виявляється незручно: тростина звисає на одну сторону, часто стосується землі й заважає собаці йти. Спочатку собака погано справляється з виниклою ситуацією, однак через годину або два знаходить рішення. Вона тепер прямо вистачає тростину за те місце, що є центром її ваги, поблизу набалдашника. (Експеримент проведений Л.Морганом.)

Досвід 2.(Прикладу Л.Моргана пішов Э.Торндайк, що став відомий завдяки знаменитим досвідам по научению, проведеним на багатьох тваринах.) Тварина (кішка, собака або мавпа) міститься в «проблемний ящик» - клітку, що має запор на дверцятах, яким може скористатися тварина, щоб неї покинути. Зовні клітки кладе принада. Тварина намагається вийти із клітки, роблячи безліч випадкових рухів. Одне з них раптово виявляється вдалим - тварина нажало на важіль, що відкриває дверцята клітки, і вибралося назовні. Досвід повторюється багаторазово. В остаточному підсумку тварина навчається відразу, без зайвих рухів вирішувати проблему, прямо підходячи до дверцятам клітки й натискаючи на потрібний важіль. Виявлено, що кішки, собаки й мавпи здатні до научению методом проб і помилок або, як говорив Торндайк, шляхом проб і випадкових успіхів.

Особливо великий внесок у вивчення мислення й інтелектуального поводження тварин вніс німецький учений В.Келер. Саме він уперше довів, що вищою твариною - людиноподібним мавпам - властиві інтелектуальні форми поводження, інсайт і здатність до виготовлення елементарних знарядь. Келер експериментував також із собаками.

Досвід 3. Неподалік від стіни будинку утвориться квадратне, 2x2 м, простір, обнесений невисоким забором (мал. 32). Одна його сторона, віддалена від стіни на 1 м, розташована паралельно стіні, образуя прохід довжиною в 2 м. Один кінець проходу закривають ґратами й у напрямку від А к Б уводять у цей прохід собаку (напрямок зазначений на малюнку стрілкою). Там вона якийсь час їсть корм. Коли він з'їдений й

Рис. 32. Ескіз експериментальної ситуації, створеної в досвіді 3

 

собака ще не наситився, на місце, зазначене на малюнку буквою В, кладе новий корм. Якийсь час собака дивиться на нього, здається здивованої, але потім швидко розвертається на 180° й оббігає навколо забору по плавній пунктирній лінії, без зупинок.

Досвід 4.Мавпу - шимпанзе - поміщають у великий вольєр, за межами якого на значній відстані кладе принада. Тварина не може неї дістати безпосередньо лабетами. Але в клітці, де воно перебуває, є два ціпки невеликої довжини, кожної з яких недостатньо для того, щоб дістати принаду. Мавпа намагається кілька разів по черзі добути корм за допомогою кожної із цих ціпків, але зазнає невдачі. Тоді вона сідає і якийсь час «міркує». Раптово перебуває рішення: мавпа бере в руки обидві ціпки й намагається їх з'єднати один з одним, явно намагаючись виготовити довге знаряддя, за допомогою якого можна було б добути принаду.

Досвід 5. Утім же вольєрі до стелі підвішують банан. Він перебуває на такій висоті, що зі стрибка мавпа не може його дістати. Іншим способом добратися до банана також неможливо. Ніяких інших підручних засобів, на які можна було б залізти й з них зі стрибка дістати банан, у наявності не є. У вольєрі разом з мавпою перебуває тільки людина. Тоді, зробивши кілька безуспішних спроб добратися до банана, мавпа раптово підходить до людині й тягне його за руку до того місця, де нагорі підвішений банан. Коли людина підкоряється, мавпа стрибає йому на плечі й уже за допомогою стрибка, чиненого із плечей людини, дістає бажаний банан.

В одній з модифікацій цього досвіду людина перед стрибком мавпи йому на плечі присідав, і тим самим відстань із його плечей до банана ставало вже занадто більшим. Тоді мавпа, оцінивши відстань, злазила із плечей людини, обходила його зі спини й, підклавши лабети під нижню частину спини, намагалася випрямити людину.

Узагальнивши результати спостережень за інтелектуальним поводженням тварин, Р.Йеркс виділив наступні основні особливості, які характеризують таке поводження:

1. Детальне вивчення твариною ситуації перш, ніж воно почне діяти.

2. Наявність коливань, перерв між діями, що нагадує «міркування».

3. Спроби розумного, цілеспрямованого реагування на ситуацію, що виражаються в тім, що тварина відразу намагається вирішити виниклу проблему, не роблячи випадкових рухів, безглуздих проб і помилок.

4. У випадку, якщо первісний спосіб рішення виявився невдалим, слідом за ним застосовується новий, причому перехід від одного способу рішення до іншого здається швидким і раптовим.

5. Утримання в процесі виконання дії кінцевої його мети в сфері уваги. Розумність і цілеспрямованість всіх чинених рухів, їхня підпорядкованість досягненню мети.

6. Наявність у діяльності особливого критичного моменту, коли тварина як би раптово й швидко робить необхідну серію дій, прямо ведучих до мети. Ця частина діяльності для спостерігача очевидним образом відокремлюється від всіх попередніх спроб.

7. Легкість повторення в нових умовах один раз знайденого рішення проблеми.

8. Здатність виявляти, убачати істотне в ситуації, обертати на нього увага, відволікаючись від усього іншого.

На закінчення розглянемо оригінальну, що тяжіє до філософського ідеалізму концепцію сутності й походження психічного, приналежному французькому біологові, антропологові й гуманістові Пьеру Тейяру де Шардену, одному з першовідкривачів синантропа.

Тейяр де Шарден виходить із постулатів вічності існування у світі ідеального початку, його паралельного розвитку разом з матеріальним початком.

Джерела психічного він убачає в понятті «духовна енергія», ототожнюючи її з «внутрішньою стороною» матерії, і веде передісторію психічного з незапам'ятних часів, іменованих «преджизнью». Психічна енергія протистоїть фізичної, сполучаючись із нею. На відміну від фізичної енергії, що у розвитку породжує різноманіття матеріального світу, психічна енергія у своєму прогресивному перетворенні породжує різноманіття психологічних явищ, якими наділені живі істоти від найпростіших до людини. «Обидві енергії — фізична й психічна, що перебувають відповідно на зовнішній і внутрішній сторонах миру... постійно з'єднані й деяким чином переходять друг у друга».(Пьер Тейяр де Шарден. Феномен людини. Преджизнь. Життя. Думка. Сверхжизнь. - М., 1987. - С. 60.)

Тейяр де Шарден допускає, що власне кажучи всяка енергія має психічну природу. Земна енергія із самого початку існування цієї планети прагнула виділитися й звільнитися. Спочатку її дія проявлялася в структуруванні й розвитку правильних, зроблених форм у неживій матерії (наприклад, кристалізація й полімеризація речовин). З появою органічної матерії психічна енергія «згустилася» у ній і далі розвивалася, породжуючи усе більше зроблені форми, у прямого зв'язку з еволюцією живої матерії. Життя на Землі й зародилася вперше завдяки згущенню в матерії психічної енергії.

Живаючи клітка як перша форма життя виникла внаслідок «мутації», що відбулася із психічною енергією, її раптового, вибухоподібного переходу в нове, більше зроблений стан. Подальший розвиток психічного відбувалося вже у зв'язку з появою у тварин нервової системи. У надрах її поступово накопичувалася психічна енергія, породжуючи внутрішнє напруження, що на рівні людини привело до виникнення нового еволюційного стрибка, цього разу - думки й свідомості.